Тема 4. Екологічна безпека та екологічний контроль.

Лекція 1. Екологічна безпека та екологічний контроль.

Тривалість 2 год.

План

1.Поняття та види екологічної безпеки..

2.Правове регулювання відносин з надзвичайних екологічних ситуацій.

3. Загальна характеристика екологічного контролю в Україні.

4.Загальна характеристика юридичної відповідальності за екологічні правопорушення.

Література: [ 1 - 63 ]; [ 3 - 79]; [ 4 - 74 ]; [5 - 37]; [ 6 ]; [ 12]. [ 13 ]; [ 14]; [ 27] ; [ 29 ]; [ 30].

?1. Поняття «екологічна безпека» є різновидом більш широкого поняття -«безпека», яке походить від англійського слова «security», а також складовою і передумовою національної та міжнаціональної безпеки. Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки» від 19 червня 2003 р. під національною безпекою розуміється «захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам». У Законі «Про охорону навколишнього природного середовища» під екологічною безпекою розуміється «такий стан навколишнього природного сере­довища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей» (ст. 50). Не важко помітити, що визначення екологічної безпеки у ряді моментів принципово відрізняється від загального визначення національної безпеки. Друге спрямоване на попередження екологічних негативів, водночас як перше передбачає не тільки запобігання, а й виявлення та нейтралізацію реальних та потенційних загроз національним інтересам, у тому числі екологічного характеру і якими є джерела екологічного ризику. Під джерелами екологічного ризику розуміють діяльність екологічного характеру, як правило, правомірну, оскільки в разі здійснення неправомірної діяльності вона підлягає припиненню без встановлення ризику, в силу його презумпції. Носіями ризику є також цілий ряд об'єктів та різні речовини природного і штучного походження, їхні суміші, які здатні за певних природних та соціальних умов і обставин виявляти властивості, що створюють реальну загрозу для здоров'я і життя людини та навколишнього світу. Водночас зазначимо, що певні природні явища також здатні створювати небезпеку для людини, суспільства і довкілля, зокрема повені, урагани, вулкани тощо.

Суб'єктами правовідносин у галузі екологічної безпеки є громадяни України, інші фізичні та юридичні особи, держава.

Об'єктами зазначених правовідносин виступають життя і здоров'я людей, безпечне навколишнє природне середовище та його компо­нента (природні умови).

Отже, аналіз чинного законодавства та юридичної літератури дає можливість виділити суттєві юридичні ознаки екологічної безпеки. Пер­ша з них полягає у тому, що екологічна безпека є об'єктом екологічного права, складовою національної та транснаціональної без­пеки. Друга виявляється у наявності системи державно-правових та інших соціальних засобів запобігання виникненню різноманітних загроз шляхом регулювання екологічно небезпечної діяльності. Третя стосується спрямованості системи екологічної безпеки на сферу еко­логічно ризикованих видів діяльності чи природних стихійних явищ, здатних призвести стан довкілля до рівня, небезпечного для життя і здоров'я людей, суспільства і держави. Суть четвертої ознаки еко­логічної безпеки пов'язана з попередженням екологічно ризикованих дій, станів і процесів, тобто із запобіжними заходами.

Чинним законодавством України передбачені наступні види екологічної безпеки:

А)хімічна безпека, так як хімічні речовини — це найбільша група речовин, що завдають впливу на навколишнє середовище. За ступенем небезпеки хімічні речовини розподіляються на чотири класи: надзвичайно небезпечні, високо небезпечні, помірно небезпечні та мало небезпечні — за ГОСТ 12.1.007-76 «Шкідливі речовини. Класифікація і загальні вимоги безпеки», або на три класи — високо небезпечні, помірно небезпечні, мало небезпечні — за ГОСТ 17.4.1.02-83 «Охорона природи. Ґрунти. Класифікація хімічних речовин для контролю забруднення». Особливе місце серед хімічних речовин посідають пестициди та агрохімікати. Згідно зі ст. 1 Закону України від 2 березня 1995 р. «Про пестициди і агрохімікати» зазначені терміни вживаються у такому значенні:

— пестициди — токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також гризунів, бур'янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічуючих видів риб;

— агрохімікати — органічні, мінеральні і бактеріальні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості ґрунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції.

Б) Ядерна та радіаційна (радіоекологічна) безпека яка в Законі України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (ст. 1) визначена як дотримання норм, правил, стандартів та умов використання ядерних матеріалів, що забезпечують радіаційну безпеку. Навряд чи таке визначення відповідає реаліям і вимогам щодо забезпечення належної ядерної безпеки в Україні, а також змісту цього поняття. Вважаємо, що ядерна безпека — це такий стан розвитку суспільних відносин у сфері використання ядер­ної енергії, зокрема в ядерній енергетиці, при якому системою науково-технічних, організаційних, економічних, державно-правових та інших соціальних засобів регулювання забезпечується належний безпечний режим використання ядерних установок (об'єктів), ядерних матеріалів тощо, який спонукає до безумовного дотримання вимог законодавства, норм, правил, стандартів та умов, що діють у сфері вико­ристання ядерної енергії.

В) Біологічна та генетична безпека і правове регулювання забезпечення біологічної та генетичної без­пеки як складових екологічної безпеки — це один із нових, водночас актуальних напрямів еколого-правової науки та законодавства. Формування зазначеної групи норм викликано бурхливим розвитком біологічних та медичних досліджень наприкінці XX ст. та досягнутими ними результатами. Це дало можливість широко використовувати досягнення генетики в процесі виробництва сільськогосподарської продукції, харчовій та фармацевтичній промисловості завдяки генетично-інженерним модифікованим рослинам, тваринам та мікроорганізмам, при застосуванні трансгенних організмів для зниження хімічних навантажень на навколишнє середовище, а також у меди­цині в цілях генетичної терапії. Одночасно все це викликає стурбованість у спеціалістів і громадськості, оскільки йдеться про неконтрольовані і непрогнозовані ризики впливу генетично змінених організмів на навколишнє середовище, на генетичну структуру людини, його біологічну та генетичну безпеку.

Г) Екологічна безпека в діяльності Збройних Сил України так як вплив військової діяльності на стан навколишнього середовища останніми роками приділяється помітна увага, зважаючи на ті екологічні проблеми та їх оцінку, які така діяльність породжує. Зокрема, за оцінками експертів екологічних служб міністерств оборони інших держав, сумарний ефект від впливу збройних сил на довкілля в мирний час можна порівняти із впливом однієї з галузей промисловості середнього масштабу.

Д) Санітарно-епідемічна безпека населення і базовим у регулюванні суспільних відносин, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя, є Закон «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя насе­лення», який визначає відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює поря­док організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні. Згідно зі ст. 1 Закону санітарне та епідемічне благополуччя населен­ня — це стан здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

?2. Законодавство про зону надзвичайної екологічної ситуації базується на Конституції України і складається із законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про цивільну оборону», «Про пожежну безпеку», «Про правовий статус режиму надзвичайного стану», «Про зону надзвичайної екологічної ситуацп» та інших законів, а також ирийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про зону надзвичайних екологічних ситуацій» зона надзвичайних екологічних ситуацій — це окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситу­ація; надзвичайна екологічна ситуація — це надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави; негативні зміни в навколишньому природно­му середовищі — це втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.

Згідно зі ст. 5 Закону підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної си­туації є:

—значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством;

—виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного сере­довища, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших факто­ров;

—негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосу­вання надзвичайних заходів з боку держави;

—негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можливість про­живання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території;

—значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі.

У випадку запровадження в межах зони надзвичайної екологічної ситуації правового режиму надзвичайного стану відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» можуть запроваджуватися, зокрема, такі заходи:

—встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду;

—обмеження руху транспортних засобів та проведення їх огляду з метою необхідної їх обробки, тимчасової затримки в разі виявлення можливого небезпечного їх впливу на життя і здоров'я людей або загрози погіршення екологічної ситуації;

—посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення;

—встановлення обмежень чи заборони на проведения масових заходів, у тому числі у разі загострення епідеміологічної обстановки, крім заходів, заборона та проведения яких встановлюється судом;

—відселення людей з місць, небезпечних для їх проживання, з обов'язковим наданням їм жилих приміщень для постійного або тимчасового проживання;

—встановлення тимчасової заборони на будівництво нових і розширення діючих підприємств та інших об'єктів, діяльність яких не пов'язана з ліквідацією надзвичайної екологічної ситуації або із забезпеченням життєдіяльності населення;

—встановлення карантину та здійснення інших обов'язкових санітарно-протиепідемічних заходів;

—запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності серед населення;

—проведення (зосередження, залучення) мобілізаци ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, зміна режиму їх роботи та профілю виробничої діяльності в межах, необхідних для проведения аварійно-рятувальних та відновлювальних робіт;

—проведення необхідних робіт з надання допомоги тваринам у разі їх захворювання, загрози їх загибелі;

—примусове відчуження об'єктів права приватної власності з обов'язковим наступним повним відшкодуванням їх вартості;

—виконання комплексу робіт щодо нормалізації екологічного стану на території зони надзвичайної екологічної ситуації.За наявності достатніх підстав у межах зони надзвичайної екологічної ситуації може бути введено правовий режим надзвичайного стану в порядку, встановленому Законом «Про правовий режим над­звичайного стану».

Надзвичайний стан — це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного ха­рактеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до Закону «Про правовий режим надзвичайного стану» повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

?3. Екологічний контроль становить одну з основних функцій управління охороною навколишнього природного середовища і забезпечення раціонального природокористування. Під екологічним контролем розуміється діяльність уповноважених суб'єктів, які здійснюють перевірку додержання і виконання чинного екологічного законодавства. Завдання екологічного контролю сформульовані у ст. 34 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Вони полягають у забезпеченні додержання вимог чинного екологічного законодавства всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами. Контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан довкілля.

Екологічний контроль проводиться у формах попереднього і поточного контролю. Попередній контроль здійснюється стосовно різних видів діяльності, які можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища (погодження з органами з охорони навколишнього природного середовища проектів будівництва господарських об'єктів, участь представників цих органів у роботі державних приймальних комісій тощо). Поточний екологічний контроль здійснюється на стадіях експлуатації об'єктів, які впливають на стан навколишнього природного середовища, у процесі використання природних ресурсів тощо.

Залежно від уповноваженого суб'єкта, який здійснює функції контролю, та сфери його дії екологічний контроль поділяється на такі види:

А) Державний екологічний контроль проводиться центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженими органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища (органами спеціальної компетенції). Правові засади цього контролю визначаються Конституцією України, екологічним законодавством, нормативними актами, якими регулюється правовий статус відповідних державних органів, тощо.

Б) Відомчий екологічний контроль полягає в тому, що він здійснюється міністерствами і відомствами в межах своєї галузі. Об'єктами такого контролю є діяльність державних підприємств, установ, організацій, які перебувають у підпорядкуванні відповідних органів виконавчої влади. На відміну від державного екологічного контролю, що має надвідомчий характер і якому підлягає діяльність суб'єктів, що не перебувають у підпорядкуванні контролюючих органів, відомчий екологічний контроль здійснюється державними органами щодо суб'єктів, які їм підпорядковані.

В) Виробничий екологічний контроль здійснюється у сфері виробничо-господарської діяльності підприємств та інших суб'єктів господарювання, які повинні виконувати правові вимоги щодо раціонального використання природних ресурсів та не допускати погіршення стану довкілля.

Г) Громадський екологічний контроль здійснюється відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 27 лютого 2002 року. Діяльність громадських інспекторів організовують та координують органи, що належать до сфери управління Мінприроди: Держекоінспекція, Республіканський комітет АРК з охорони навколишнього природного середовища, державні управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря, Державна екологічна інспекція Азовського моря, Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція. Громадськими інспекторами з охорони довкілля можуть бути громадяни України, які досягли 18 років і мають досвід природоохоронної роботи. Громадські інспектори призначаються Головним державним інспектором України з охорони навколишнього природного середовища та головними державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідних територій після проходження співбесіди та виявлення претендентом знань з основ природоохоронного законодавства. Крім того, громадський інспектор повинен пройти навчання в органі Мінприроди України, який видав посвідчення, з питань здійснення інспекційних перевірок, складання за їх результатами матеріалів (актів та протоколів про адміністративні правопорушення) та інструктаж з техніки безпеки. Він закріплюється за відповідним підрозділом органу Мінприроди України або за державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища.

?4. Юридична відповідальність за екологічні правопорушення є важливим засобом забезпечення законності в екологічній сфері. Вона виступає різновидом юридичної відповідальності в цілому, а тому їй властиві всі ознаки останньої. Отже, юридична відповідальність за екологічні правопорушення — це сукупність правових засобів, встановлених законодавством (адміністративним, кримінальним, цивільним, трудовим, фінансовим та іншим), які застосовуються у випадках порушення вимог охорони довкілля та екологічної безпеки населення, умов та режиму використання природних ресурсів, заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу.

Екологічний відтінок юридичної відповідальності виявляється в екологічному правопорушенні під яким розуміється протиправне діяння (дія або бездіяльність), що порушує встановлений екологічний правопорядок і за вчинення якого законом передбачена юридична відповідальність. Екологічні правопорушення мають різну природу, різний ступінь суспільної шкідливості (небезпеки). Крім того, інститут юридичної відповідальності за екологічні правопорушення має комплексний характер. Незважаючи на відмінності між ними, екологічні правопорушення мають цілу низку спільних юридичних ознак, через які можна розкрити зміст екологічного правопорушення як підстави для застосування екологічних санкцій. Ця сукупність ознак формує склад екологічного правопорушення і до них належать об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

У самому загальному вигляді під об'єктом (предметом) екологічного правопорушення розуміється комплекс суспільних правовідносин екологічного характеру, які становлять екологічний правопорядок в країні. Предметом екологічного правопорушення є природне середовище в цілому і його окремі компоненти. 3 екологічним правопорядком, тобто порядком, врегульованим нормами екологічного права, пов'язана об'єктивна сторона екологічних правопорушень. Вона характеризується: а) протиправністю дій (бездіяльності), що потягло порушення екологічного правопорядку; б) заподіянням чи загрозою заподіяння екологічної шкоди; в) причинним зв'язком між протиправним діянням (діями чи бездіяльністю) та його наслідками (екологічною шкодою); способами та іншими обставинами вчинення екологічного правопорушення. У передбачених законом випадках юридично значущими ознаками об'єктивної сторони екологічних правопорушень є, зокрема, місце, час, обставини, способи вчинення правопорушення (наприклад, у випадках незаконного полювання або рибальства).

Суб'єктом екологічного правопорушення можуть бути фізичні, в тому числі посадові, особи і особи, які виконують організаційно-господарські та організаційно-розпорядчі функції, а також юридичні особи (підприємства, установи, організації). При цьому слід зазначити, що суб'єктами кримінальної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності можуть бути тільки фізичні особи — громадяни та посадові особи, а суб'єктами адміністративної та цивільно-правової (майнової) відповідальності можуть бути і фізичні, і юридичні особи. Суб'єктивну сторону екологічних правопорушень становить вина у формі умислу чи необережності. Вина є відображенням психічного ставлення правопорушника до дій та їх наслідків. Правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачала його шкідливі наслідки, бажала чи свідомо допускала настання цих наслідків. Правопорушення вважається вчиненим з необережності, якщо особа, яка його вчинила, передбачала настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання відповідних наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити.

Під юридичною відповідальністю за екологічні правопорушення розуміється застосування до фізичних і юридичних осіб, які їх вчинили, передбачених законодавством санкцій, виконання яких у необхідних випадках забезпечується силою державного примусу. попереднього стану відповідних природних компонентів. Отже, юридична відповідальність за екологічні правопорушення виникає у випадках вчинення екологічного правопорушення, тобто правопорушення з особливим об'єктом посягання; містить практично весь комплекс механізмів, притаманних різним видам юридичної відповідальності: залежно від виду екологічного правопорушення (злочин, адміністративний проступок, дисциплінарний проступок, цивільно-правовий делікт) вступає в дію той чи інший механізм, характерний для конкретного виду відповідальності.

Юридична відповідальність за вчинення екологічних правопорушень є таких видів:

А) Дисциплінарна відповідальність і сутність цього виду юридичної відповідальності полягає у накладенні роботодавцем (власником підприємства чи уповноваженим ним органом) на працівника дисциплінарних стягнень. Такі стягнення можуть накладатись на осіб, винних у невиконанні або неналежному виконанні своїх трудових обов'язків, пов'язаних зі здійсненням природоохоронних заходів, за умови, що відповідні обов'язки передбачені трудовим договором, укладеним між працівником та власником   підприємства,  установи,   організації  (уповноваженим  ним органом).

Б) Цивільно-правова відповідальність і специфіка цивільно-правової відповідальності за екологічні правопорушення обумовлена особливостями об'єкта правопорушення, способами обчислення і доведення шкоди та деякими іншими екологічними факторами. Сутність цієї відповідальності полягає в покладенні на правопорушника обов'язку відшкодувати майнову або моральну шкоду, заподіяну внаслідок порушення норм екологічного законодавства. Головною її функцією є компенсаційно-відновлювальна.

В) Адміністративна відповідальність сутністю цього виду юридичної відповідальності полягає у застосуванні до порушників екологічного законодавства адміністративно-правових санкцій (стягнень). Перелік екологічних правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність, закріплений у главі 7 «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури» КпАП України. Водночас екологічний характер мають і деякі адміністративні правопорушення, які поміщені в інших главах КпАП.

Д) Кримінальна відповідальність і правові засади цього виду відповідальності передбачені КК України. Вона настає за вчинення екологічного злочину. Під ним розуміється суспільно небезпечне винне діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на екологічний правопорядок. Основною метою кримінальної відповідальності за екологічні злочини є забезпечення виконання правил охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування, захист екологічних прав та інтересів громадян.

Питання для закріплення та перевірки засвоєних знань:

1.Що таке екологічна безпека та яка правова основа її забезпечення?

2.Охарактеризуйте види екологічної безпеки?

3.Які правові заходи передбачено чинним законодавством для забезпечення екологічної безпеки?

4.Дайте визначення надзвичайних екологічних ситуацій?

5.Розкрийте зміст екологічного контролю?

6.Дайте правове визначення екологічного правовопорушення та визначте його склад?

7.Дайте правове визначення юридичної відповідальності та охарактеризуйте її види?