Тема 3 . Державне управління та економіко-правовий механізм в галузі природокористування.

Лекція 1. Державне управління та економіко-правовий механізм в галузі природокористування.

Тривалість: 2 год.

План

1.Поняття управління природокористуванням та охороною довкілля.

2.Органи державного управління загальної компетенції..

3. Органи державного управління спеціальної компетенції..

4.Функціїї управління у сфері природокористування і охорони довкілля.

5.Економіко-правовий механізм природокористування і охорони навколишнього природного середовища.

Література: [ 1-21 ]; [ 3-58 ]; [ 34 43 ]; [ 5 - 35 ]; [ 6 ]; [ 19].

?1. Поняття державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є похідним від поняття державного управління в цілому. Під останнім розуміють певний вид діяльності органів держави, що має виконавчий і розпорядчий характер, полягає в організуючому впливі на суспільні відносини шляхом застосування державно-владних повноважень. Державному управлінню притаманні всі ознаки виконавчої влади. 3 урахуванням цього державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є видом діяльності органів виконавчої влади з реалізації внутрішньої та зовнішньої екологічної політики держави, її внутрішньої та зовнішньої екологічних функцій.

Це управління здійснюється на засадах, передбачених Конституцією України, Законом «Про охорону навколишнього природного середовища», природоресурсними та іншими актами екологічного законодавства, а також законодавства, яким регулюється діяльність органів державного управління в цілому.

Метою державного управління в цій галузі відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» є реалізація екологічного законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища (ст. 16).

Органами державного управління, які здійснюють зазначені функції, є: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади та їх територіальні підрозділи, місцеві державні адміністрації, а також органи виконавчої влади сільських, селищних та міських рад, яким делеговані певні повноваження органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. Ці суб'єкти вирізняються масштабом, напрямами, характером діяльності, з урахуванням чого здійснюється розмежування їх повноважень.

?2. Система державних органів, які здійснюють керівництво природокористуванням, базується на загальновизнаному в теорії управління їх поділі на органи загальної та спеціальної компетенції.

До державних органів загальної компетенції належать:

а)Верховна Рада України, яка виключно законами України визначає засади власності, використання природних ресурсів, екологічної безпеки та правового режиму зон екологічних ситуацій. Парламент також затверджує загальнодержавні програми охорони довкілля, оголошує окремі місцевості зонами надзвичайної екологічної ситуації, здійснює парламентський контроль над діяльністю інших органів управління в цій галузі. Значний обсяг роботи в парламенті виконують створені ним комітети Верховної Ради ( з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, аграрної політики та земельних відносин, охорони здоров’я материнства і дитинства );

б)Президент України є главою держави і як вища посадова особа він виступає гарантом сталості суспільних, у тому числі і екологічних відносин. Так Президент своїми Указами утворює, реорганізовує та ліквідує за поданням Прем’єр – міністра міністерства та інші органи виконавчої влади, очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка координує і контролює діяльність державних органів у сфері оборони і національної безпеки, обов’язковою складовою якої є екологічна безпека також укладає міжнародні договори і конвенції екологічної спрямованості. До складу РНБО входить Комісія з питань ядерної політики те екологічної безпеки, яка є її консультативно-дорадчим органом;

в)Верховна Рада Автономної республіки Крим, яка здійснює представницькі, нормотворчі, контрольні функції та повноваження в межах, передбачених законодавством України на території АРК;

г)Кабінет Міністрів України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади і вправі вирішувати всі питання екологічного управління щодо забезпечення проведення політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; здійснення заходів по забезпеченню національної безпеки України та координації роботи міністерств та інших органів виконавчої влади. З метою підвищення ефективності діяльності в цій сфері КМУ створено урядовий комітет з реформування аграрного сектора та з питань екології а також Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій до основних завдань яких належить профілактика з запобігання виникненню та ліквідації надзвичайних ситуацій природно-техногенного характеру;

д)Рада міністрів Автономної Республіки Крим, яка здійснює виконавчі функції та повноваження з питань екологічної безпеки сільського і лісового господарства, землеустрою, водогосподарського будівництва ті зрошуваного землеробства, охорони довкілля, організації курортно-рекреаційної сфери і туризму та інших віднесених до самостійної компетенції АРК;

є)місцеві державні адміністрації, які здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі і зокрема забезпечують виконання програм з охорони довкілля, взаємодію з органами місцевого самоврядування та реалізацію делегованих відповідними радами повноважень в межах своєї компетенції;

ж)територіальні громади сіл, селищ і міст та їх органи (виконавчі органи в галузі екології), які здійснюють повноваження у сфері земельних відносин та охорони навколишнього середовища як власні (самоврядні ) так і делеговані державою.

? 3. Органами державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища спеціальної компетенції, як зазначалося, є центральні органи виконавчої влади та урядові органи державного  управління із підпорядкованими їм територіальними підрозділами, для яких забезпечення реалізації екологічної політики на загальнодержавному та місцевому рівнях є єдиним, головним призначенням.

Мінприроди України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, екологічної безпеки, заповідної справи, поводження з відходами, формування, збереження та використання екологічної мережі, геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр, а також топографо-геодезичної та картографічної діяльності.

Держземагентство забезпечує реалізацію державної політики та управління у сфері регулювання земельних відносин, використання, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, а також міжгалузеву координацію та державне регулювання у сфері встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища.

Державний комітет України по водному господарству (Положення про Державний комітет України по водному господарству затверджено Указом Президента України від 14 липня 2000 р.) забезпечує формування і реалізацію державної політики у сфері розвитку водного господарства, меліорації земель, забезпечення потреб населення і галузей національної економіки у водних ресурсах.

Держкомрибгосп є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра аграрної політики. Держкомрибгосп має своїми завданнями здійснення регулювання рибальства, використання водних живих ресурсів і середовища їх перебування.

Формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері лісового та мисливського господарства, здійснення управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання питань покладено на Державний комітет лісового господарства України, Положення про який затверджено Указом Президента України від 14 серпня 2000 р. № 969.

Держекоінспекція (Положення про Державну екологічну інспекцію затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р. № 1520, з наступними змінами) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінприроди і йому підпорядковується. Основними завданнями Держекоінспекції є участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів.

Державна служба заповідної справи (Положення про Державну службу заповідної справи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р., з наступними змінами) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінприроди і підпорядковується йому та має основними завданнями: участь в реалізації державної політики у сфері збереження та невиснажливого використання природно-заповідного фонду.

Державна гідрометеорологічна служба (Держгідромет) (Положення про Державну гідрометеорологічну службу затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р.) є урядовим органом державного управління, який діє у складі МНС і підпорядковується йому та має своїми основними завданнями: участь в реалізації державної політики у сфері гідрометеорології та моніторингу довкілля; здійснення управління і контролю у сфері гідрометеорологічної діяльності.

МОЗ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення.

Держсанепідемслужба є системою органів, установ, закладів, частин і підрозділів, діяльність яких спрямовується на профілактику інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їхнього здоров'я і життя факторів середовища життєдіяльності, здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду щодо безпеки для життя і здоров'я людини продукції та середовища життєдіяльності.

МНС України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері цивільного захисту, забезпечення керівництва діяльністю єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, рятувальної справи, техногенної і пожежної безпеки, створення та функціонування системи страхового фонду документації, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності.

Держатомрегулювання України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Має основними завданнями: участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у сфері використання ядерної енергії.

? 4. Метою управління у відповідній галузі є реалізація екологічного законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища (ст. 16 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Під функціями управління в галузі охорони навколишнього природного середовища (екологічного управління) слід розуміти основні напрями організаційно-правового впливу на суспільні відносини в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Функції управління забезпечуються діяльністю суб'єктів управління. Основним суб'єктом управлінської діяльності є держава в особі її органів, в першу чергу, органів виконавчої влади. Ті функції управління, реалізація яких покладається на державу, є функціями державного управління. Але в соціальній державі сфера управлінської діяльності набагато ширша, за суб'єктним складом вона не обмежується лише діяльністю державних органів. Суб'єктами управління в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки в Україні також є територіальні громади, заінтересована громадськість (окремі громадяни чи громадські об'єднання), суб'єкти господарювання та інші представники громадянського суспільства.

Стаття 16 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» до функцій управління охороною навколишнього природного середовища відносить:

А) Екологічне програмування та прогнозування правовою підставою здійснення відповідної управлінської функції є закони України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» (2000), «Про державні цільові програми» (2004) і «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991). Мета розробки екологічних програм (проведення ефективної і цілеспрямованої діяльності з організації та координації відповідних заходів), їх масштаб (державні цільові, міждержавні, регіональні, місцеві та інші територіальні) визначаються ст. 6 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». При цьому зазначається, що порядок розробки державних цільових екологічних програм відповідно до Закону визначається Кабінетом Міністрів України. Серед прогнозно-програмних документів загальнонаціонального характеру з питань охорони навколишнього природного середовища, прийнятих в Україні за часів незалежності, слід виокремити основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки, затверджені постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року.

Б) Державний моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) є однією з функцій державного управління у відповідній сфері суспільних відносин. Його сутність полягає в організації системи спостережень за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення, якісними та кількісними характеристиками природних ресурсів з метою забезпечення збору, оброблення, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень. Правові засади екологічного моніторингу в Україні закріплені Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 22), Земельним кодексом України (статті 191 — 192), Водним кодексом України (ст. 21), Лісовим кодексом України (ст. 55), законами України «Про охорону атмосферного повітря» (ст. 32), «Про рослинний світ» (ст. 39), «Про природно-заповідний фонд України» (статті 9, 17), «Про курорти» (ст. 35), «Про тваринний світ» (ст. 55), «Про відходи» (ст. 29), «Про питну воду та питне водопостачання» (ст. 39), «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (статті 13, 17, 21), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (ст. 17) та в деяких інших законодавчих актах.

В) Державний облік у галузі природокористування та охорони довкілля — це хронологічне, систематичне або комбіноване нагромадження, групування та узагальнення інформації про стан навколишнього середовища, динаміку його змін, джерела впливу на нього, використання природних ресурсів, здійснення природоохоронних заходів та іншої екологічно важливої інформації, отриманої з первинних документів, що прийняті до обліку. Суспільні відносини щодо здійснення державного обліку у відповідній галузі в загальному вигляді регулюються Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 24) та актами природоресурсного (земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, флористичного) законодавства. Однією з найбільш важливих форм обліку є державний статистичний облік. Він здійснюється Державним комітетом статистики України (Держкомстатом) за спеціально затвердженими формами державних статистичних спостережень. Однією із важливих форм первинного обліку є екологічна паспортизація об'єктів — здійснюване суб'єктом господарювання збирання узагальнених за спеціально встановленою формою даних про екологічні показники діяльності об'єкта, використання ним природних ресурсів, ступінь потенційної небезпеки для навколишнього природного середовища. Екологічна паспортизація певних природних чи матеріальних об'єктів часто складає основу для реєстрації цих об'єктів, тобто створення спеціалізованих баз даних з конкретних питань. Крім статистичного обліку, паспортизації та реєстрації, важливою правовою формою фіксації облікових даних про природні ресурси, об'єкти та комплекси є державні кадастри природних ресурсів якими є систематизовані зводи відомостей про кількісні, якісні характеристики природних ресурсів, їх обсяг, оцінку, характер та правовий режим, розподіл серед власників та користувачів, призначені для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, заінтересованих фізичних та юридичних осіб інформацією з метою регулювання раціонального використання, охорони та відтворення природних ресурсів.

Г) Стандартизація та нормування є функцією державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до ст. 31 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Стандартизацією відповідно до ст. 1 Закону України від 17 травня 2001 р. «Про стандартизацію» є діяльність, що полягає в установленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву. Стандартами цей Закон визнає документи, розроблені на основі консенсусу та затверджені уповноваженим органом, що встановлюють призначені для загального і багаторазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим.

На сьогодні система екологічної стандартизації містить такі види стандартів:

1. ГОСТи — колишні державні стандарти СРСР, які визнано чинними на території України як міждержавні стандарти із збереженням абревіатури «ГОСТ» (Угода СНД про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифікації від 13 березня 1992 р. з Протоколами до неї від 3 листопада 1995 р. та 20 червня 2000 р.). Одним з основних напрямів, за якими 12 держав колишнього СРСР домовилися про проведення узгодженої політики в галузі стандартизації, було визнано встановлення єдиних обов'язкових вимог до продукції та послуг, що забезпечують їх безпеку для життя та здоров'я людини, охорону навколишнього середовища, сумісність і взаємозамінність, а також єдині методи випробувань (ст. 3 Угоди).

2. Державні сшандарти України — ДСТУ. Система таких стандартів, у тому числі у сфері охорони довкілля, почала розвиватись в Україні з 1992 року. Відповідно до Державного класифікатора України «Український класифікатор нормативних документів ДК 004-2003», прийнятого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 р. № 53, встановлено трирівневу класифікацію ДСТУ: двозначний цифровий код класу стандартів, тризначний код групи і двозначний код підгрупи (кожен код відокремлюється крапкою).

3. Міжнародні стандарти, в першу чергу стандарти міжнародної організації з питань стандартизації (ISO). Протягом 90-х років XX сторіччя в Україні адаптовано (тобто надано юридичної сили державного стандарту України) групі стандартів ISO, якими регулюються питання екологічного менеджменту, екологічного аудиту, а також екологічного маркування.

4.   Галузеві стандарти/технічні умови — стандарти, дія яких поширюється на підприємства (установи, організації), підпорядковані певному міністерству чи іншому центральному органу виконавчої влади, яким і затверджуються відповідні стандарти. Якщо дія стандартів поширюється на підприємства, що підпорядковані двом (кільком) центральним органам виконавчої влади, вони підлягають затвердженню всіма цими органами і набувають юридичної сили міжгалузевих стандартів.

5. Стандарти підприємства — нормативно-технічні документи, затверджені наказом керівника (органу управління) конкретного підприємства, на яке і поширюється їх дія. Інколи дія таких екологічних стандартів може бути поширена на групу аналогічних підприємств галузі (в цьому випадку необхідно затвердження стандарту вищим(и) органом(ами) управління, він втрачає юридичну силу стандарту підприємства, набуваючи сили галузевого/міжгалузевого стандарту).

В свою чергу екологічне нормування — це діяльність спеціально уповноважених державних органів у галузі охорони навколишнього природного середовища, інших центральних органів виконавчої влади щодо розроблення та затвердження меж допустимого впливу на довкілля хімічного забруднення, фізичних, біологічних та інших шкідливих факторів, що походять від стаціонарних та пересувних джерел, а також меж використання природних ресурсів та дозволених природо-перетворюючих заходів. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до екологічних нормативів у першу чергу належать нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) у атмосферне повітря та гранично допустимих скидів (ГДС) у воду та ґрунти забруднюючих хімічних речовин, а також гранично допустимих рівнів (ГДР) фізичних факторів, зокрема шуму, вібрації, іонізуючого випромінювання (радіації), електромагнітних факторів, а також шкідливих біологічних факторів, тобто будь-яких чинників біотичного походження (віруси, бактерії, грибки, токсини, чинники біохімічної дії, генетично модифіковані організми тощо), що здатні спричиняти масові захворювання людей, тварин, рослин, можуть призвести до погіршення стану довкілля, заподіяння значних економічних збитків, погіршення умов життєдіяльності населення. Ці нормативи є індивідуальними і встановлюються розрахунковим шляхом для кожного стаціонарного джерела можливих викидів, скидів чи інших негативних впливів на довкілля, а також для типів устаткування чи пересувних джерел.

Д) Екологічне ліцензування — це відносини між державою в особі її спеціально уповноважених органів та суб'єктами господарювання (фізичними та юридичними особами), змістом яких є санкціонування здійснення цими суб'єктами певної діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища на основі оцінки їх відповідності комплексу вимог, що висуваються з боку держави. Екологічне ліцензування є функцією державного управління, з допомогою якої забезпечується правовий зв'язок між діяльністю суб'єктів господарювання в галузі природокористування та охорони довкілля та державою в особі її органів. Через функцію ліцензування держава ніби бере на себе частину відповідальності за всю діяльність в екологічній сфері, що підлягає ліцензуванню. Такому ліцензуванню підлягають найбільш важливі з точки зору державних інтересів види діяльності, а також види діяльності, які можуть спричинити найбільш суттєвий вплив на якісні та кількісні характеристики природних ресурсів та довкілля в цілому. Надаючи екологічну ліцензію, держава визначає придатність конкретного суб'єкта (його відповідність кваліфікаційним вимогам, вимогам організаційного, матеріально-технічного забезпечення тощо) здійснювати певну екологічно-важливу діяльність. Законодавство не містить визначення поняття «екологічне ліцензування» чи «екологічна ліцензія» .

Є) Екологічна експертиза є самостійною управлінською функцією, що «відбрунькувалась» від функції екологічного контролю. За своєю правовою природою вона є екологічним контролем, який має попереджувальний характер.

Правовими підставами організації та здійснення екологічної експертизи в Україні є закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» (розділ VI, статті 26-30) та «Про екологічну експертизу» (1995, з наступними змінами).

Екологічна експертиза є вирішальною і, як правило, завершальною стадією оцінки впливу запланованої діяльності на навколишнє середовище (ОВНС).

І) Екологічний аудит який за змістом є документально оформленим системним незалежним процесом оцінювання об'єкта для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, систем управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту. Організація і здійснення еколого-аудиторської діяльності регулюються частинами 2, 3 ст. 49 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про екологічний аудит» (2004), законодавчими актами, що регулюють види діяльності і сфери, в яких здійснюється обов'язковий екологічний аудит (зокрема приватизацію).

К) Екологічне інформування (екологічне інформаційне забезпечення) — це доведення до заінтересованої громадськості, органів та осіб, які приймають управлінські та інші рішення, екологічної інформації. Еколого-інформаційне забезпечення є однією з основних гарантій реалізації конституційного права громадян на вільний доступ до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також права на її поширення (ст. 50 Конституції). Організація та порядок здійснення екологічного інформаційного забезпечення, його форми та методи, суб'єктний склад, вимоги до екологічної інформації та інші питання екологічного інформування регулюються законами України «Про охорону навколишнього природного середовища» (статті 25 та 25^і), «Про інформацію» (1992, з наступними змінами), Орхуською конвенцією «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля» (1998), Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 р. № 391, Положенням про порядок надання екологічної інформації, затвердженим наказом Мінприроди України від 18 грудня 2003 р. № 169, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 травня 1993 р. № 343-р «Про забезпечення заінтересованих державних і громадських органів, підприємств, організацій та громадян інформацією про стан навколишнього природного середовища в частині ядерної та радіаційної безпеки» та іншими нормативно-правовими актами.

? 5. У найбільш загальному та концентрованому вигляді систему економіко-правових заходів охорони довкілля закладено у розділі X «Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища» Закону «Про охорону навколишнього природного середовища». Стаття 41 цього Закону містить перелік таких заходів, які передбачають: «взаємозв'язок всієї управлінської, науко-во-технічної та господарської діяльності підприємств, установ і організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів з охорони навколишнього природного середовища на основі економічних важелів».

Отже, Закон визначає необхідність організації управлінської діяльності в галузі охорони довкілля на основі ринкових економічних  важелів.

Фінансування — врегульована нормативно-правовими нормами або певними правилами процедура виділення коштів на розвиток, виконання програм, утримання органів влади, соціальні, екологічні та інші потреби. Джерелами фінансування є державний бюджет, бюджети органів місцевого самоврядування, власні кошти підприємств, установ і організацій, фізичних осіб. На сучасному етапі воно здійснюється за рахунок:

А) Збору (плати) за користування природними ресурсами виражає економічні відносини між власником ресурсів і природокористувачами, що здійснюють їх експлуатацію. Збір за спеціальне використання природних ресурсів справляється з усіх природокористувачів — підприємств, організацій і установ незалежно від форм власності, в тому числі тих, що створюються за участю іноземних юридичних і фізичних осіб та міжнародних неурядових організацій, іноземними юридичними особами, громадянами та особами без громадянства, які здійснюють спеціальне використання природних ресурсів на території України відповідно до чинного законодавства. Збір за спеціальне використання природних ресурсів є обов'язковим (як і інші податки) і справляється як власне плата за природні ресурси, у формі орендної плати, якщо природний ресурс надано в тимчасове користування на умовах оренди, чи у вигляді штрафних санкцій при порушенні договірних умов, на яких ресурс наданий у використання чи користування.

Б) Збору (плати) за забруднення природних ресурсів Принцип «забруднювач платить» запроваджено в Україні в 1991 р. Законом «Про охорону навколишнього природного середовища», статтею 44 якого встановлено, що в країні здійснюється плата за забруднення навколишнього природного середовища. Одним із перших еколого-економічних інструментів став механізм плати за забруднення навколишнього природного середовища, впроваджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. № 18 «Про затвердження Порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища та Положення про республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища».  Згодом ці нормативні акти були  скасовані і на їх заміну була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303 «Про затвердження Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору», якою визначені єдині на території України правила встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища, а також його стягнення. Зазначений збір, зокрема, справляється за: викиди в атмосферне повітря забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення; скиди забруднюючих речовин безпосередньо у водні об'єкти; розміщення відходів.

В) Екологічного страхування і за загальним правилом екологічному страхуванню підлягають ризики заподіяння шкоди. Під ними розуміються події, які є раптовими і непередбачуваними. До них належать техногенні аварії (аварійні ситуації) та катастрофи. Наприклад, раптовими і непередбачуваними є: вибух на підприємстві, що призвів до значного викиду забруднюючих речовин, небезпечного для здоров'я людей і довкілля; транспортна аварія, внаслідок якої з контейнера в довкілля потрапили отруйні речовини тощо.

Питання для закріплення та перевірки засвоєних знань:

1.Які зміст, цілі та завдання управління природокористуванням?

2.Які органи належать до органів загального державного управління природокористуванням?

3.Які органи належать до органів державного управління спеціальної компетенції?

4.Чи приймає участь громадськість в управлінні природокористуванням?

5.Які функції виконують державні органи управління природокористуванням?

6.Розкрийте зміст економіко-правового механізму.