МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРОТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА УКРАЇНОЗНАВСТВА

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів за напрямом підготовки 6.040106. ’’Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування’’ ОКР ’’Бакалавр’’.

м.Мелітополь-2011

Екологічне право. Опорний конспект лекцій для студентів за напрямом підготовки 6.040106. ’’Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування’’ ОКР ’’Бакалавр’’. –Таврійський державний агротехнологічний університет. – 2011.

Розробник: викладач кафедри українознавства ТДАТУ Браташ О.В.

Рецензент: доцент кафедри українознавства ТДАТУ, к.,і.,н., Мельник О.О.

У запропонованому опорному конспекті лекцій відповідно до програми курсу розглядаються основні теоретичні та практичні питання, положення і терміни екологічного права на його сучасному розвитку.

Методичні вказівки підготовлені відповідно до галузевих стандартів освіти та тимчасової типової програми підготовки спеціалістів з напрямку ’’Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування ’’ ОКР ’’Бакалавр’’ аграрної системи освіти.

Розглянуто і рекомендовано до друку на засіданні кафедри українознавства 06.12.2011р., протокол №5.

Затверджено методичною радою факультету агро технології та екології ТДАТУ 27.12.2011р., протокол №4.

Вступ

На сучасному етапі формування громадянського суспільства і розбудови правової держави в Україні особливого значення набуває завдання правового виховання та юридичної освіти як населення взагалі, так і майбутніх фахівців особисто. Ще більшої актуальності в напрямку всебічної правової підготовки потребує виховання та навчання профільних спеціалістів, якими в даному випадку є студенти що навчаються за спеціальністю ’’Екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування ’’.

В умовах зростаючої взаємодії суспільства і природи, інтенсивного використання людиною природних ресурсів з метою забезпечення своєї життєдіяльності, екологічна обстановка в Україні поступово загострюється, що потребує в свою чергу діяльності людини спрямованої на раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів (ґрунтів, води, лісу та ін.). Тому при своєму втручанні в природні процеси людина повинна максимально враховувати як закони розвитку і функціонування довкілля, так і чинну нормативно-правову базу України, яка регулює відносини що складаються між суб’єктами з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних об’єктів та охорони навколишнього природного середовища з метою задоволення екологічних та інших інтересів суспільства.

Предмет навчальної дисципліни складається з вивчення закономірностей і особливостей чинної правової бази України, розвитку та становлення системи екологічного права в Україні на основі чинної нормативно-правової бази. Зміст дисципліни розкривається через джерела, методи та основні поняття екологічного права України; закономірності правничого процесу та втілення у життя правових норм; застосування теоретичних знань відносно розв’язання життєвих проблем, пов’язаннях з подальшим суспільним життям та професійною діяльністю.

Завдання курсу полягає в тому, щоб забезпечити послідовне і цілісне вивчення дисципліни, використовуючи для цього всі види навчальних занять (лекції, семінарські заняття, самостійну та індивідуальну роботу), важливе значення серед яких належить лекційним заняттям, тому, що вони є першим кроком в теоретичному оволодінні предметом, без якого студенту складно аналізувати та колективно обговорювати винесені питання на семінарських заняттях.

Запропонований конспект лекцій містить основні теоретичні положення та розкриває питання навчальної дисципліни з застосуванням чинної нормативно-правової бази яка регулює екологічні правовідносини в Україні на їх сучасному етапі розвитку.

Тематика та змістовна частина лекцій з дисципліни «екологічне право» для спеціальності «екологія, охорона навколишнього середовища та збалансоване природокористування»

Тема1. Екологічне право в системі права України .

Лекція1. Екологічне право в системі права України .

Тривалість: 2 год.

План

1. Поняття та предмет екологічного права.

2.Об’єкти та суб’єкти екологічних правовідносин.

3.Принципи та система екологічного права.

4.Джерела екологічного права.

5.Загальна характеристика екологічних прав та обов’язків громадян.

Література: [ 1-10 ]; [ 3-8 ]; [ 4-5 ]; [ 6 ]; [ 15].

? 1. У науковий вжиток слово «екологія» вперше увів німецький учений-біолог Е. Геккель у 1866 році і назва галузі походить від терміна «екологія» (грецьк. oicos — будинок, житло, місце мешкання, logos — наука) і буквально означає «наука про місце і умови життя людини». Ширшого змісту термін «екологія» набув у другій половині XX ст. у зв'язку з посиленням впливу людини на природу. Поступово екологія набуває значення наукової основи організації раціонального природокористування. Нині вона визначається як вчення про взаємодію живих організмів з навколишнім середовищем (довкіллям). У 70-х роках XX ст. із загальної екології виділилася соціальна екологія (екологія людини) — наука про взаємодію суспільства з навколишнім природним середовищем. Вона є теоретичною базою для розв'язання практичних проблем охорони навколишнього природно­го середовища й організації раціонального природокористування. Назва «екологічне право» усталилась у 70-80-х роках XX ст. у резуль­тат «екологізації» природоохоронного права. Поряд з нею під впливом Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища 1972 р. набули поширення й інші назви — «право навколишнього се­редовища» та «право охорони навколишнього природного середовища». А в Україні був прийнятий Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (1991).

Отже екологічне право України, є комплексною галуззю права, яка за допомогою сукупності однорідних норм права регулюює та охороняє екологічні правовідносини між її суб’єктами з приводу приналежності,використання,відтворення природних ресурсів та збезпечення екологічної безпеки у їх нерозривному зв’язку з природним середовищем з метою реалізаціїї інтересів відповідних суб’єктів та підтримання сталого екологічного розвитку.

Під предметом українського екологічного права розуміють специфічні для нього відносини в галузі взаємодії суспільства з навколишнім природним середовищем. Ці відносини є органічними і стійкими, що зумовлює стабільність галузі екологічного права. Предмет екологічного права зумовлений комплексним характером його об’єкта, а отже, він також е комплексним. 3 урахуванням особливостей правового регулювання щодо охорони і використання зазначених складових елементів об’єкта екологічного права можна виділити чотири блоки екологічних відносин, які є визначальними для характеристики предмета правового регулювання екологічного права.

До першого блоку належать відносини щодо охорони навколишнь­ого природного середовища як комплексного природно-антропогенного явища.  Слово «охорона» при  цьому розуміють у широкому значенні — як комплекс заходів, спрямованих на збереження, відтворення і поліпшення стану цього середовища. Йдеться, по суті, про управління якістю довкілля.

Другий, похідний від першого, блок екологічних відносин — це відносини щодо використання природних ресурсів. Ці відносини регулюються нормами природоресурсного права. Його тільки умовно можна розглядати як існуюче окремо від права охорони навколишнього природного середовища (екологічного права). Адже раціональне природокористування неможливе без еколого-охоронних заходів, і навпаки.

Третій блок становлять екологічні відносини, що стосуються забезпечення проголошеного Законом «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 9), а потім і Конституцією України (ст. 50) права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля. У більш широкому плані йдеться про забезпечення екологічної безпеки, тобто запобігання погіршенню екологічної обстановки та виникненню небезпеки для здоров'я людей.

Нарешті, до четвертого блоку екологічних відносин належать відносини у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екомережі. Коло цих відносин постійно розширюється, і вони справляють істотний вплив на стан навколиш­нього природного середовища, задоволення сучасних та перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства. Саме правовий режим особливої державної охорони є об'єднуючою засадою для групування відповідних відносин до цього блоку. Він визначається цінністю, унікальністю або необхідністю відновлення деградованих або малоцінних земель.

Отже, визначальними для предмета екологічного права як комплексної галузі є чотири групи суспільних відносин: а) відносини щодо охорони навколишнього природного середовища; б) відносини щодо використання природних ресурсів; в) відносини щодо забезпе­чення екологічної безпеки; г) відносини щодо формування, збере­ження та раціонального використання екомережі.

?2.В широкому правовому розумінні під об’єктами розуміють майнові, природні, та інші блага з приводу яких виникають правовідносини у суб’єктів.Об’єктами екологічного права є природні блага, які існують без участі людини або з певною її участю і до яких належать наступні природні об’єкти, з притаманними їм специфічними ознаками та юридичним значенням:

1)земля, якою згідно зі ст.1 Закону України «Про охорону земель» від 19.06.2003р., є поверхня суші з грунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею;

2)надра, які згідно ст.1 Кодексу України про надра є частиною земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння;

3)води, якими згідно зі ст.ст.3-5 Водного кодексу України є всі води (поверхневі,підземні, морські), що входять до складу природних ланок кругообігу води і якими є природні водойми( озера), водотоки (річки,струмки), штучні водойми(водосховища,ставки,канали),підземні води та джерела а також внутрішні морські води та територіальне море які і становлять в сукупності водний фонд України;

4)виключна (морська) економічна зона України, якою згідно ст.2 Закону України «Про виключну(морську) економічну зону України від 16.05.1995р., є морські райони, які зовнішньо прилягають до територіального моря України, включаючи райони приналежних їй островів і ширина якої становить 200 морських миль від об’єктів України;

5)рослинний світ, до якого згідно ст.3 Закону України «Про рослинний світ» належажить вся сукупність рослин,а також грибів та утворених ними угрупувань на певній території;

6)ліси, якими згідно ст.3 Лісового кодексу України є сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварини, мікроорганізми та інші природні компоненти, що у своєму розвитку біологічно взаємопов’язані, впливають одне на одне і на навколишнє середовище;

7)тваринний світ, до якого згідно Закону України «Про тваринний світ» належать дикі тварини – хордові, в тому числі хребетні, безхребетні в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку, які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі, частини диких тварин, продукти їх життєдіяльності та місця мешкання або знаходження( нори, лігва, мурашники тощо);

8)природно-заповідний фонд, який становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну,рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного та тваринного світу і підтримання загального екологічного балансу;

9)атмосферне повітря, яке являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами житлових, виробничих та інших приміщень і тісно пов’язана з довкіллям;

10)континентальний шельф, який являє собою поверхню та надра морського дна до глибини 200 метрів у районах, які прилягають до узбережжя або до островів держави, але які перебувають за межами територіального моря або за цією межою до місця, де глибина покривних вод дає змогу вести розробку природних багатств.

В свою чергу під суб’єктами в широкому розумінні виступають учасники екологічних правовідносин до яких можна віднести державу та органи нею уповноважені (міністерства, департаменти, державні адміністрації тощо), органи місцевого самоврядування, фізичних осіб(як громадян України так і іноземців та осіб без громадянства), юридичних осіб(як резидентів так нерезидентів) та громадські, релігійні і міжнародні об’єднання які наділені юридичними правами та обов’язками і реально здатні брати участь в екологічних правовідносинах з приводу:

1)приналежності природних об’єктів певним суб’єктам на праві власності або праві користування;

2)експлуатації екологічних об’єктів конкретними суб’єктами з метою задоволення своїх інтересів;

3)забезпечення екологічної безпеки довкілля, суспільства та громадян;

4)відтворення, відновлення природних об’єктів та поліпшення їх якості;

5)охорони навколишнього середовища.

Екологічні правовідносини, як частина суспільних відносин, схожі з майновими, адміністративними та іншими відносинами, які регулюються відповідними галузями права, хоча водночас їм притаманні певні специфічні риси.

? 3. Під принципами в правовому аспекті розуміють виражені в нормах права основоположні ідеї, засади відповідно до яких регулюються ті чи інші суспільні відносини. Принципи екологічного права не є застиглими категоріями. Вони розвиваються разом із динамічним розвитком як національного, так і міжнародного екологічного права. У цьому процесі деякі принципи втрачають актуальність, інші, навпаки, набувають більшої важливості. Так сталося, зокрема, з принципом сталого розвитку, який набув провідного значення у сфері дії екологічного права з початку 80-х років минулого століття.

Аналіз українського екологічного права і чинного законодавства дає змогу виділити такі найважливіші для галузі принципи:

—системності та комплексності у регулюванні екологічних відносин. Цей принцип є визначальним для науково обґрунтованого формування галузі екологічного права і зумовлений закономірностями зв'язків у системі «людина — навколишнє природне середовище». Для цієї галузі він відіграє роль інтегруючого чинника. 3 ним також пов'язані повнота, всебічність і якість правового регулювання екологічних відносин;

—пріоритетність права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля (ст. 50 Конституції України, ст. 9 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Цей принцип випливає із загального конституційного принципу про те, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст. 3 Конституції);

—сталого розвитку як основи гармонійного розв'язання соціальних, економічних і екологічних проблем. Цей принцип впроваджується в українське екологічне право в контексті прийнятого на Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) «Порядку денного на XXI століття». Ідеї цього документа знайшли відображення, зокрема, в основних напрямах державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. У них зазначається, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне вико­ристання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є невід'ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку країни. Конкретні заходи щодо цього передбачені у розділі III Основних напрямів — «Стратегія і тактика гармонійного розвитку виробничого та природно-ресурсного потенціалу»;

—запобігання екологічній шкоді (ст. 3 Закону «Про охорону навко­лишнього природного середовища»). На реалізацію цього принципу спрямовані державні комплексні програми охорони навколишньогоприродного середовища, екологічні вимоги законодавства до проектів будівництва, планування та прогнозування, здійснення екологічної експертизи тощо;

—раціонального використання природних ресурсів (ст. 40 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Складовими елементами цього принципу є: бережливе, економне ставлення до природних ресурсів у процесі їх використання; здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню і виснаженню природних ресурсів, а також спрямованих на відтворення відновлювальних при­родних ресурсів; недопущения у процесі використання природних ресурсів їх негативного впливу на стан довкілля;

—особливої охорони природних територій та об'єктів, що мають підвищену екологічну цінність (ст. 60 Закону «Про охорону навколиш­нього природного середовища»). Йдеться, зокрема, про природні території та об'єкти екосистеми. Особливість їх охорони полягає у встановленні для них спеціального режиму і підвищеної юридичної відповідальності за його порушення;

—доступу фізичних і юридичних осіб до екологінної інформації (статті 9, 25 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Ця інформація має бути повною і достовірною. Відповідно до Закону України «Про інформацію» (1992) забезпечення саме такою екологічною інформацією є одним з основних напрямів інформаційної діяльності держави. Законодавчо встановлена юридична відповідальність посадових осіб, які порушують порядок надання екологічної інформації;

—платності спеціального природокористування (ст. 3 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Положения екологічного права у цій частині спрямовані на розвиток економічного механізму у сфері раціонального природокористування й охорони довкілля. Вони також випливають із загальноприйнятого принципу «забруднювач платить»;

—поєднання прав і обов'язків, стимулювання і відповідальності у сфері дії екологічного права (статті 55, 66 Конституции ст. 3 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Головна ідея цьо­го принципу полягає, з одного боку, в оптимальному забезпеченні екологічних інтересів природокористувачів, а з іншого — у запобіганні споживацькому ставленню до природи, у забезпеченні законності й застосуванні до порушників екологічного законодавства юридичних санкиій;

— міжнародного екологічного співробітництва (статті 71, 72 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища»). Ці принци­пові засади національного екологічного права стимулюють розвиток міжнародного екологічного співробітництва України з іншими дер­жавами у межах екологічної діяльності ООН, її органів і установ, інших урядових та неурядових міжнародних організацій, наукових центрів тощо. Важливою складовою цього співробітництва є гармонізація українського екологічного права з міжнародним правом навколишнього середовища.

Під системою екологічного права, як галузі права, розуміють його внутрішню структуру, основними складовими елементами якої є підгалузі, правові інститути і норми права. Вони мають бути узгоджені між собою. А вся система будується на закономірностях, вироблених юридичною наукою та практикою.

У міру зростання значення екологічного права постало питання його вивчення у вищих юридичних навчальних закладах. Сучасний навчальний курс екологічного права складається із загальної, особливої та спеціальної частин. Загальна частина передбачає вивчення поняття екологічного права та його джерел, екологічних прав людини і громадянина, загальних правил раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища та забезпечення екологічної безпеки, питань управління і контролю в екологічній сфері, юридичної відповідальності за порушення екологічного зако­нодавства тощо. Особлива частина складається з інститутів природоресурсового права — земельного, гірничого, водного, лісового, атмосфероохорон­ного, фауністичного. У межах цієї частини вивчаються правові основи екологічної безпеки, охорони рослинного світу, особливо охоронюваних територій та об'єктів тощо. Предметом спеціальної частини зазвичай є питання міжнародно-правової охорони довкілля. Тут вивчаються зміст і механізм дії міжнародного та європейського права навколишнього середовища.

?4. Право, як регулятор суспільних відносин, має об'єктивне зовнішнє вираження в різних джерелах, таких як правовий звичай, судовий прецедент, нормативно-правовий акт. В Україні провідну роль відіграє нормативно-правовий акт. 3 урахуванням цього під джерелами екологічного права розуміють нормативно-правові акти, нормами яких регулюються відносини у сфері  взаємодії навколишнього природного середо­вища і суспільства. Ці акти мають передбачену законом форму, вони становлять відповідну розгалужену систему, об'єднану загальною метою еколого-правового регулювання. Вони не є однорідними, виконують різні функції та посідають відповідне місце у структурі екологічного права. Ці фактори є основою для наукової класифікації джерел екологічного права.

Можна виділити такі групи джерел екологічного права:

—за юридичною силою — закони і підзаконні акти. Закони посідають провідне місце в ієрархічній структурі законодавства; всі інші нормативно-правові акти видаються на основі, на розвиток і на виконання законів. До цих актів, зокрема, належать укази Президента і постанови Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств і відомств, рішення місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування;

—за характером правового регулювання — загальні та спеціальні. До загальних відносять нормативно-правові акти, предметом регулю­вання яких є як екологічні, так і інші суспільні відносини (Конституція України, Закон України «Про основи національної безпеки України»). Спеціальні акти стосуються виключно екологічних питань (наприклад, Закон «Про охорону навколишнього природного середовища»);

—за предметом правового регулювання — комплексні (Закон «Про охорону навколишнього природного середовища») і природоресурсні (Земельний, Водний та Лісовий кодекси, Закон України «Про тваринний світ» тощо) або ті, якими регулюються окремі питания екологічної діяльності (закони України «Про екологічну експертизу» (1995), «Про екологічний аудит» (2004) та ін.);

—за способом правового регулювання — матеріальні та процесуальні. Нормами матеріальних актів визначаються права й обов'язки, а також юридична відповідальність учасників еколого-правових відносин. Процесуальні акти регулюють процедуру реалізації норм матеріального права. До них, зокрема, належать затверджений Поста­новою Верховної Ради України від 29 жовтня 1992 р. Порядок обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

— за ступенем систематизації — кодифіковані й усі інші. До кодифікованих належить насамперед Закон «Про охорону навколиш­нього природного середовища», який є стрижнем комплексної галузі екологічного права і законодавства. До категорії кодифікованих нале­жать також Земельний, Водний і Лісовий кодекси, Кодекс України про надра, закони України «Про тваринний світ» та «Про охорону атмосферного повітря».

Джерела екологічного права є багатогранними, що випливає з їх призначення у регулюванні як загальних, так і численних конкретних питань охорони навколишнього природного середовища з використанням різноманітних правових засобів впливу на всіх рівнях. Акти екологічного права мають різну юридичну силу, але діють за принци­пом піраміди, вершиною якої є Конституція України.

Судова практика, не будучи джерелом екологічного права, водночас відіграє позитивну роль у правильному його застосуванні й зміцненні законності у сфері екологічних відносин. Особливе значен­ия тут має передбачене Законом України «Про судоустрій» (2001) пра­во Пленуму Верховного Суду України і Пленуму Вищого господарського суду України надавати судам роз'яснення з питань застосування законодавства при розгляді відповідних справ на основі узагальнення судової практики. Пленуми Верховного Суду України та Вищого господарського суду України за роки незалежності неодноразово приймали постанови про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення екологічного, земельного, лісового законо­давства тощо. Ці постанови не містять нових правових норм, а надають тлумачення чинних законів і підзаконних актів.

?5 Екологічні права громадян — це закріплена в законі і гарантована правом сукупність юридичних можливостей та засобів, які дають змогу задовольняти потреби та інтереси громадян у галузі охорони навколиш­нього природного середовища, використання природних ресурсів і забез­печення екологічної безпеки.

Екологічні права — комплексна правова категорія, яка охоплює цілу систему таких прав, визначену Законом «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідно до ст. 9 якого кожен громадянин України має право на:

а) безпечне для життя та здоров'я навколишнє природне середовище (право на екологічну безпеку);

б) участь в обговоренні та внесення пропозицій до проектів нормативно-правових актів, матеріалів щодо розміщення, будівництва і реконструкції об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, внесення пропозицій до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, юридичних осіб, що беруть участь в прийнятті рішень з цих питань (право на участь в обговоренні проектів екологічно значимих рішень);

в) участь у розробці та здійсненні заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального і комплексного використання природних ресурсів;

г) здійснення загального і спеціального використання природних ресурсів;

д) об'єднання в громадські природоохоронні формування;

е) вільний доступ до інформації про стан навколишнього природ­ного середовища (екологічна інформація) та вільне отримання, використання, поширення та зберігання такої інформації, за винятком обмежень, встановлених законом (право на екологічну інформацію);

є) участь у публічних слуханнях або відкритих засіданнях з питань впливу запланованої діяльності на навколишнє природне середовище на стадіях розміщення, проектування, будівництва і реконструкції об'єктів та проведенні громадської екологічної експертизи;

ж) одержання екологічної освіти;

з)   подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров'ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище;

и) оскарження у судовому порядку рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб щодо порушення екологічних прав громадян у порядку, передбаченому законом.

Екологічні права закріплені також у законах України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», «Про відходи», «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» та інших.

Екологічні права, як і будь-які інші прав громадян, не можуть існувати без обов'язків, що їм кореспондують. Стаття 66 Конституції України закріпила обов'язок кожного не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки. А стаття 12 Зако­ну «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає обов'язком кожного берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства відповідно до вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; здійснювати діяльність з додержанням вимог екологічної безпеки, інших екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів; не порушувати екологічні права і законні інтереси інших суб'єктів; вносити плату за спеціальне використання природних ресурсів та штрафи за екологічні правопорушення; компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище. Громадяни України зобов'язані виконувати й інші обов'язки у галузі охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства України. Такі обов'язки в еколого-правовій літературі називають загальними, тобто такими, що повинні здійснюватися будь-якими громадянами незалежно від їх правового статусу.

Питання для закріплення та перевірки засвоєних знань:

1.Які суспільні відносини складають предмет екологічного права? Охарактеризуйте ці відносини.

2.Що є об’єктами екологічного права?

3.Між ким складаються екологічні правовідносини з приводу об’єктів в екологічному праві?

4.Що розуміють під системою екологічного права?

5.Охарактеризуйте джерела екологічного права.