§2. Абстракціонізм

Абстракціонізм (від лат. аЬ^тасйо — віддалення) вперше виявив себе в образотворчому мистецтві. Пізніше він поширився майже на всі види мистецтва. Засновником абстракціонізму вважається росій­ський художник Василь Кандінський (1866—1944). У 1913 р. в межах абстрактного мистецтва виникла самостійна течія — супрематизм (від лат. яиргетш — найвищий, зверхній), пов'язана з іменем К. Малевича.

Активну участь у формуванні абстракціонізму як естетико-художнього напряму брали М. Ларіонов, Р. Делоне, М. Сейфор, гол­ландські художники групи «Стиль».

Значний внесок у розвиток теорії і практики абстракціонізму вніс ідеолог групи «Стиль» нідерландський живописець і теоретик аван­гардистського мистецтва Піт Мондріан (1872—1944), мистецтво яко­го сформувалося під впливом неоплатонізму й теософії.

На думку Мондріана, мистецтво не повинно підкреслювати осо-бистісного начала, тобто митець (живописець) має «розчинитися» у створюваній ним картині. Друга помилка старого мистецтва в надто уважному ставленні до природи, до матеріальних речей і до людської чуттєвості. Прихильники нового мистецтва повинні звільнитися від зазначених рис і надати усім природним формам нового образу й структури. Цей процес Мондріан визначив як «денатуралізацію» мистецтва. А після «денатуралізації» починається свобода від «ма­теріальності» і можливість оновити не лише мистецтво, а й «колек­тивну організацію суспільства». Йдучи таким шляхом, мистецтво, вважає Мондріан, може стикатися з космічним світом. У теорії нідер­ландського живописця наявні ідеї «універсальної гармонії», чистого вираження форми, «здійсненого мистецтва» тощо. Пізніше Мондріан узагальнив свої теоретичні шукання, об'єднавши всі власні естетико-мистецтвознавчі ідеї терміном «неопластидизм», який розглядаєть­ся сьогодні як різновид абстрактного мистецтва. Виходячи з мірку­вання, що зовнішній світ, об'єктивна реальність завжди є джерелом страждань, страху, болю, Мондріан вбачає в абстракціонізмі засіб позбавлення будь-яких негативних емоцій. Абстракціонізм постав у нього як своєрідний максималізований раціоналізм, оскільки люди­на завжди, за будь-яких обставин має спиратися на розум, пам'ятати про свій внутрішній духовний комфорт. Своєрідна комфортність ви­никає тоді, коли ми позбуваємось емоційного ставлення до явищ і подій об'єктивного світу. «Чиста реальність» творів Мондріана — це реальність, позбавлена емоційності, вияву почуттів, психологічності. Художник закликає до «геометризації», якої досягають правильним використанням «кольорів» (синій, жовтий, червоний) і «некольорів» (білий, чорний).

Сформульовані Мондріаном правила побудови художньої карти­ни, крім суворого дотримання законів кольорового співвідношення і чіткої геометризації, закликають до заперечення сюжету, образу, будь-якого натяку на реальну дійсність. Мондріан був переконаний, що таким чином він розв'язує і складну морально-психологічну про­блему: як справжній гуманіст вказує людині шлях звільнення від страждань.

Слід зауважити, що більшість представників абстракціонізму тяжі­ла до крайнього суб'єктивізму, навіть релігійного містицизму. Внаслі­док цього абстракціонізм певною мірою підтримували релігійні кола.

Ідеологічні, політичні мотиви справляли значний вплив на оцін­ку мистецтвознавцями Заходу творчості «батька абстракціонізму» В. Кандінського. Факти біографії Кандінського — росіянина, ви­пускника Московського університету за спеціальністю «національ­на економіка», стажиста в майстернях відомих митців А. Куїнджі, Ф. Штуки та професійно авторитетній мюнхенській школі А. Ашбе, після революції — ультралівого художника, який прагнув заснувати нове, революційне мистецтво на ідеалістично-релігійних засадах, але не знайшов підтримки і згодом емігрував,— усіляко обігруються в численних мистецтвознавчих працях, присвячених абстракціонізму.

Слід наголосити, що Кандінський від початку своєї творчої діяль­ності постійно намагався виступати і як теоретик мистецтва, порушу­ючи гострі проблеми, зокрема проблеми суперечностей, що існують між митцем і аудиторією: «Між публікою і митцями пролягає глибо­ка різниця, адже останні (митці) віддають більшу частину життя тій справі, якій публіка поблажливо дарує кілька годин свого дозвілля. Атому-то, що для митців є важкою, відповідальною, серйозною спра­вою, для публіки — лише один із засобів внести різноманітність та яскравість у власне, зовсім чуже мистецтву життя»³.

В. Кандінський саме теоретичними працями намагається подола­ти цю пірву між митцем і публікою, активно залучаючи інших митців до роз'яснювальної роботи щодо нового (абстрактного) мистецтва. Показовим є проведення в 1914 р. в Одесі виставки робіт творчої молоді, учасниками якої були художники Києва, Москви, Одеси, а також німецькі колеги Кандінського Франц Марк і Габріела Мюн-тер. В. Кандінський сприяв становленню низки творчих об'єднань аб­стракціоністів у Німеччині та Франції. Так, чимало його ідей втілю­вала у свою діяльність група «Абстракція — творчість», що виникла у 1929—1930 рр. у Парижі під керівництвом М. Сейфора. На сторінках журналу «Коло і квадрат» — теоретичного органу французьких аб­стракціоністів — абстрактність, безпредметність мистецтва абсолю­тизувалася. Тим часом М. Сейфор наполягав на створенні нового мистецтва — без функцій, без кордонів, без батьківщини.

Твори абстракціоністів ніяк не були пов'язані з дійсністю, вони являли собою нагромадження кольорових плям, геометричних фігур. К. Малевич, наприклад, намагався звести живопис до двох кольорів — чорного й білого, малюючи чорні квадрати на білому тлі; пізніше він експериментував з одним лише білим кольором — малюванням білого на білому художник обстоював думку про «чисте почуття». Незважаючи на всі теоретичні та організаційні зусилля, митцям так і не вдалося пояснити, чому глядач у нагромадженні безпредметних зображень повинен бачити «свою мрію», «метаморфозу себе самого», відчувати процес «звільнення від форм природи» тощо.

В основу абстракціонізму покладено відрив мистецтва від об'єктивної дійсності. Поняття абстракція представники цього на­пряму розуміли не як поглиблене всебічне пізнання об'єктивної ре­альності через узагальнення, а як цілковитий відрив від об'єкта. За­мість об'єктивної дійсності абстракціоністи ввели суб'єктивний світ однієї людини — художника. Вони абсолютизували світ власних пе­реживань та емоцій — своє «Я». Звідси в цьому напрямі особливого значення набуває поняття самовираження.

Наголос на емоційно-чуттєвій природі мистецтва поступово при­вів абстракціонізм до заперечення мистецтва як засобу пізнання дій­сності. У теоретичній праці В. Кандінського «Про духовне в мисте­цтві» (1911) завдання творчості тлумачаться як уміння художника «психічною силою» фарби викликати «душевні вібрації». К. Малевич у трактаті «Від Сезанна до супрематизму» скаржився, що від худож­ників вимагають, щоб «мистецтво було зрозумілим». На його думку, було б краще, якби глядачі «пристосували свої голови для розумін­ня» формалістичних творів. І далі: той, «хто відчуває живопис, менше бачить предмет», а людина, яка «бачить предмет», неспроможна «від­чувати живопис».

В. Кандінський намагався пояснити кожний колір. Так, «білий колір діє на нашу психіку, як велике мовчання, що для нас є абсо­лютним», а «зелений колір схожий на товсту, дуже здорову нерухому корову». Жовтий колір у В. Кандінського асоціюється з «духовним теплом», а сірий — «безнадійно нерухомий». Зауважимо, що символі­ка кольорів не має загальнолюдського значення. Наприклад, у Європі символ смерті — чорний колір, а в багатьох країнах Сходу — білий. Символічне тлумачення зеленого кольору як надії, червоного — як напруження, тривоги, блакитного — як волі або ніжності має зазви­чай умовний характер і вузькі регіональні межі.

Кандінський не мав чіткої, цілком продуманої «кольорової» про­грами. Про це свідчать і його пошуки «абсолютного», тобто найви­разнішого, емоційного, хвилюючого кольору. В ранзі «абсолютного» бували і білий, і синій, і жовтий кольори. Суб'єктивізм вражень Кан-дінського відобразився в його роздумах про жовтий колір. Саме цій барві присвячено чимало сторінок у працях митця, в його спогадах про дитячі роки. Захоплення жовтим кольором відчувається й у по­езіях та музиці Кандінського. Свою оперу «Жовтий звук» він створив як зразок втілення абстракціонізму в музиці.

Усі спроби В. Кандінського та його прихильників теоретично об­ґрунтувати унікальну роль кольору у відтворенні внутрішніх пережи­вань (аргументи бралися, зокрема, зі специфіки розвитку первісного мистецтва) залишилися на рівні експерименту. Розробити систему загальновизнаного тлумачення фігур, знаків і кольорів-символів аб­стракціоністи не змогли. Проте нині ідеї засновника абстракціоніз­му не лише мають своїх прибічників серед вітчизняних і західнихестетиків і мистецтвознавців. Ідеться, передусім, про психологічний зріз спадщини Кандінського. Так, український естетик Т. Ємелья-нова пише: «Слід відмітити три важливих напрямки психологічної науки, в яких митець здійснював теоретичний пошук: психологія духу, інтроспективна та експериментальна психологія. Крім того, помітний вплив Кандінського на ергономіку — комплексну науку, яка виникла порівняно недавно. У наш час вона виступає як наукове підґрунтя технічної естетики та сучасного дизайну»⁴.

Перспективними виявилися міркування В. Кандінського і щодо синтезу мистецтв, зокрема, живопису й музики, поєзії й живопису.

Покладаючись на свою високу обізнаність, зокрема в галузі обра­зотворчого мистецтва и музики, Кандінський не припускає сумнівів щодо правильності своїх суджень. Гармонійність душі застерігає його від перебільшень, а щирість розуму надає «духовній владі в мисте­цтві» надзвичайної життєвої енергії.

Теорія і практика сучасного абстракціонізму, здебільшого, копі­юють досягнення абстракціонізму «класичного». Мабуть, це свідчить про внутрішню обмеженість абстрактного мистецтва, штучність за­сад, на які спиралися його засновники. Абстракціонізм породив без­ліч художніх модифікацій, серед яких виокремлюються «ліричний абстракціонізм», «живопис без форми», «абстрактний експресіо­нізм», «ташизм» (живопис кольорових плям) тощо.

Серед представників усіх відгалужень абстракціонізму найбіль­шої популярності здобула висунута засновниками цього напряму ідея імпровізації як основи творчого процесу. Немає сумніву, що імпровізація може мати цікаві наслідки у творчому процесі. Проте в теорії В. Кандінського вона, передусім, є випадковістю, непередбаче-ністю творчого процесу. Серед тих, хто активно використовує прин­цип імпровізації, чимало ремісників, схильних до штукатурства, які «скандалізують» своїми витворами аудиторію.

Зазначимо, що, широко використовуючи поняття імпровізація, абстракціоністи в живописі, музиці чи театрі ототожнюють її зі спон­танністю, щохвилинністю, з «вібраціями» душі. Однак імпровізація можлива лише на рівні високого професіоналізму і потребує багато­разового закріплення вже знайденого у праці над твором. Тільки спи­раючись на свій творчий набуток, художник може прийти до елемен­тів імпровізаційної творчості. Саме елементів, бо історія мистецтва не знає прикладів чистої імпровізаційної творчості.

Отже, теоретики абстракціонізму заперечують розуміння мис­тецтва як складного процесу творчості, як синтезу раціонально-емоційного відтворення дійсності. Суб'єктивізм, жонглювання склад­ними явищами творчого процесу, якими є імпровізація та інтуїція, призводять до руйнування комунікативної функції мистецтва.