1 Ланглад ж. Де. Оскар Уайльд, или Правда масок. — м, 1999. — с. 181.

Не менш цікавим є досвід роботи з «фізіологічними» почуттями О. Уайльда. Готуючись до постановки своєї найсенсаційнішої і най-скандальнішої п'єси «Саломея», видатний англійський драматург на­голошував: «Щоб зіграти Саломею, потрібна жінка з синім волоссям. Я не хочу, щоб вона була в перуці. Я хочу, щоб її волосся від природи було синього кольору... Я хочу, щоб усі персонажі були зодягнені в жовте. Жовтий колір — колір королів. Небо буде фіалковим, а замість інструментів в оркестровій ямі будуть встановлені курильниці для пахощів. Придумайте новий запах для кожного нового почуття»¹, Цей вислів О. Уайльда сприймається як художня інтерпретація тео­ретичних висновків А. Гранта, що в жодному разі не може вважатися закликом до гіпертрофії фізіологічного параметра. У концепції вче­ного головною є думка про необхідність синтезу почуттів, що стає провісницею ідеї синестезії — міжпочуттєвих асоціацій, — яка нале­жить представникам англійської гілки неопозитивізму А. Річардсові та Ч. Огдену.

Традиційно естетична наука категорично розмежовує «рух есте­тів» (синонімічна назва «Братства прерафаелітів») та «натуралізм» — художню модифікацію позитивізму. Проте важливо зазначити, що витоки цієї антиномії слід вбачати, насамперед, у полярності філо­софських орієнтирів, що були теоретичним підґрунтям відповідних художніх напрямів. Натомість несподівані можливості відкриває осмислення естетичного параметра цих явищ, що, зокрема, зумовлює потребу аналізу естетичного творчої особистості.

Порівняльний аналіз поглядів представників натуралізму та ес­тетизму засвідчив наявність певних перетинів на рівні естетичних почуттів. Їх «інтелектуальні» й «фізіологічні» складники ставали об'єктом художнього осмислення митців обох напрямів. Водночас особливості естетичного смаку, наприклад Е. Золя й О. Уайльда, що мали значний вплив на формування естетичних ідеалів натуралізму та естетизму, існують у протилежних вимірах і є однією з причин ви­знання цих напрямів антагоністичними.

Підвищений інтерес Е. Золя, як і всіх представників натураліз­му, до природничих наук, насамперед, до медицини, не міг не впли­нути на смак письменника, а отже, визначив відповідні орієнтири його руху до естетичного ідеалу. Естетичний смак О. Уайльда фор­мується в атмосфері витонченості та естетизму. Саме в цьому вито­ки уайльдівського ідеалу краси, що є ознакою творчості видатного драматурга.

В англійській моделі дослідження проблеми смаку, як зазначало­ся, наголос було зроблено на питанні його трансформації у морально-психологічну площину. Зосередженість на морально-психологічному параметрі смаку художника дає можливість під дещо іншим кутом зору витлумачити специфіку творчих орієнтирів натуралістів і есте­тів. Характеризуючи особливості смаку Е. Золя, дослідники слушно наполягають на превалюванні провокаційного чинника, оскільки ідея створення циклу про рід Ругон-Маккарів, представники якого є но­сіями «поганої спадковості», вже сама собою є провокаційною. Вида­ється симптоматичним, що Е. Золя звертався до осмислення питання «моральних провокацій» як на практичному, так і на теоретичному рівні. Висновки Золя є глибоко філософськими, але водночас перебу­вають у межах традиційного, оскільки є вираженням хрестоматійних етикоестетичних орієнтирів натуралізму.

Натомість несподіваною є позиція О. Уайльда. У діалозі «Критик як художник» alter ego письменника фактично проголошує спорідне­ну з натуралізмом ідею аморалізму мистецтва. «...Зробитися зразком доброчесності дуже просто, якщо сприйняти вульгарні уявлення про те, що є добро. ... Треба перейнятися жалюгідним страхом, забути про уяву і про думку. ... Естетика вища за етику (підкреслено мною. — О. О.). Вона належить до сфери більш високої духовності. Навчитися бачити красу речей — це межа того, чого ми здатні досягти»¹.

Певною мірою О. Уайльд виконав функцію сполучної ланки між натуралістами й прерафаелітами, оскільки на рівні естетичного по­чуття і морального аспекту смаку орієнтири письменника доволі помітно перетиналися з натуралістичними: «Я не прагну бути ані моральним, ані аморальним. ...Натхнення виключає поняття мораль­ності чи аморальності». Цей висновок було зроблено й оприлюднено Уайльдом у найдраматичніший момент його життя — на судовому процесі, коли митця було позбавлено волі на два роки, що надзвичай­но загострило і «об'єктивізувало» його концептуальну тезу.

На рівні естетичного ідеалу О. Уайльд був виразником світогля­ду прерафаелітів, стверджуючи, що естетизм є пошуком ознак краси. Саме він дає можливість виявити зв'язки, що існують між різними художніми формами. Отже, на думку письменника, «естетизм — це пошук таємниці буття».

¹ Зверев. Неспасающая красота: Предисловие // Ланглад Ж. де. Оскар Уайльд, или Правда масок. — М. — 1999.— С. 10.

Значні теоретичні можливості пов'язані також із дослідженням інших аспектів естетичного смаку: співвідношенням індивідуального й загального, психологічним параметром і зверненням до евристич­ного потенціалу біографізму, моральним виміром естетичного ідеалу тощо. Таким чином, створення цілісної моделі художньої творчості потребує структурування, дотримання понятійно-категоріальної ко­ректності введення в ужиток нових термінів, що здатна забезпечити естетична наука.

Контрольні запитання

1. Які періоди в історії естетики є найпоказовішими щодо вивчення проблеми художньої творчості?

2. З концепціями яких учених пов'язане розроблення теорії геніаль­ності?

3. У чому полягає специфіка аналізу проблеми художньої творчості доби Просвітництва?

4. Якими підходами позначене дослідження художньої творчості представниками європейського романтизму?

5. Чи доцільно при осмисленні феномена художньої творчості врахо­вувати суб'єктивні якості митця?

6. Концепції яких учених сприяють розробленню психологічного па­раметра художньої творчості?

7. За допомогою яких чинників формується етичний параметр ху­дожньої творчості?

8. Які можливості розкриває самоаналіз митця і в чому полягає його специфіка?

9. Які питання є визначальними у процесі естетичного аналізу ху­дожньої творчості?

10. У чому специфіка понятійного апарату художньої творчості?

Список рекомендованої літератури Ш

Брянский В. П. Искусство и философия. — Калининград, 1999. Гальтон Ф. Наследственность таланта. — М., 1996.

Дорога. Є. Проблема традиції: історія і сучасний стан // Наук. зап.: Релі­гієзнавство. Культурологія. Філософія: 36. наук. праць. — К., 2000. Личковах В. А. Леверкюнівська душа авангарду / Філософська і соціо­логічна думка. — 1992. — № 9.

Ломброзо Ч. Гениальность и помешательство. — Минск, 1998. Маламура О. О. Оскар Уайльд: «естетизм» в контексті романтичного проекту // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучас­ності/ Зб. наук, праць (альманах). — К., 2000. Нордау М. Вырождение. Современные французы.— М., 1995. Оніщенко О. І. Художня творчість у контексті гуманітарного знання. —

К., 2001.

Роменець В. А. Психологія творчості. — К., 2001.

І

СТОРИЧНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ХУДОЖНЬОГО РОЗВИТКУ