1 Белый а. Символизм как миропонимание. — м., 1994. — с. 113.

А. Мальро, визначаючи зміну в сприйнятті мистецтва, вживав такі терміни, як «метаморфози» і «подвійний час». Мистецтво справ­ді живе у кількох часових вимірах — передусім у минулому, до яко­го належить час його утворення і на який не можна не зважати, і в сучасному, що постійно диктує свої правила сприйняття. Сучасний твір, зауважує А. Мальро, якщо йому судилося довге життя, також слугуватиме цьому подвійному часові мистецтва: нашій і майбутній епохам. Метаморфози, яких зазнає мистецтво минулого, залежать від змісту сприймання. Бачене нами в Парфеноні належить йому. Але чи бачив усе це тими очима, що й ми, Фідій? У різні часи мистецтво сприймалося по-різному — тут і мова творця, і все те, що приносить із собою кожен новий час. «Пікассо захоплювався Гойєю інакше, ніж Бодлер, інакше, ніж Віктор Гюго, інакше, ніж сам Гойя»¹.

Слід вказати на таку особливість: при зміні стилів і в самому жит­ті відбувається зміна ціннісних відношень. Якщо врахувати інтенсив­ність усіх змін, що мали місце в суспільстві XX ст. стосовно духовно­го переосмислення попереднього історичного досвіду, і включаючи художній і самий спосіб художньо-образного мислення, то потрібно усвідомити одну з найвідмітніших у цих змінах рис — надзвичайну ускладненість взаємозв'язку на перехресті культур — минулої і сучас­ної, або тієї, що перебуває на стадії становлення. Не можна розгляда­ти сприйняття мистецтва відокремлено від контексту всієї історії та її конкретних віх. У практиці художнього життя й самоусвідомлення суспільства ми на кожному кроці переконуємося в тому, яким спосо­бом входять мистецькі цінності в змінюваність суспільних відносин і діяльності. Класичне образотворче мистецтво, архітектура, літера­тура, драма, музика, балет і опера, зрештою, міфологічні ідеї й персо­нажі, фольклор — усі ці види і жанри, духовно-культурні надбання стають об'єктом вивчення в оригіналах, творчого переосмислення, а відтак і відповідного сприймання.

¹ Мальро А. Зеркало лимба. — Сб. —М., 1989. — С. 282.

Вважається, що найвищим і найдосконалішим є саме той рівень спілкування і сприйняття, коли реципієнт залишається з твором мистецтва наодинці, без будь-яких опосередкувань, тим більше по­літичного забарвлення. Але, за рідкісним винятком, мистецтво (у прихованій або невимушеній, відвертій формі) несло в собі й продо­вжує нести соціальнокультурний, історичний контекст. Воно покли­кане саме до створення історичної «присутності», даючи нам образ реальності в такій повноті, яка здатна викликати співпереживання, емпатію, схвильованість думки. Шлях до цього доволі непростий, він ніби вистелений тернами власного громадянського сумління. Відсто­ронено споглядальне очікування від мистецтва лише розваг, втіхи та обслуговування призводить до різкого нівелювання його споконвіч­ного призначення — нести потужну духовну енергію, бути виміром творчого генія та естетичної соборності.