§ 5. Універсали художнього символу

Світ сповнений об'єктивно існуючою символікою такою самою мірою, як і творення її в уявленнях людини. А сама здатність жити у світі символічних образів-знаків становить унікальну, винятково важ­ливу рису людини. Мистецтво зароджувалось у надрах пробудження здібності уявно-символічного мислення, перенесення значень. У ца­рині художньої символіки не можна бути стороннім спостерігачем — резонером, інакше вона залишиться недосяжною. Художня символіка вічна і всеосяжна у своїй асоціативності, синтетизмі ідей і явищ.

У поетиці символ визначається як багатозначний предметний або словесний образ, що поєднує в собі різні плани зображеної митцем дійсності на підставі їх чуттєвої спільності, певної однорідності. Сим­вол будується на паралелізмах, системі відповідностей; йому влас­тивий метафоризм, що має місце в поетичних тропах. Якби символ втратив мислиме значення зображуваного в ньому, тобто якби він нічого не виражав у своїй предметній замкнутості, то він просто пере­став би бути саме художнім і духовним явищем, образною ознакою чогось іншого, що залишило б його поза власною природою.

Символ — не сам по собі образ, а шлях (засіб), завдяки якому досягають образно-метафоричного мислення. Важко було б уявити собі наявність у мистецтві символу ознак символічного іномовлення, зближення явищ між собою, якби людина за своїми антропологічними й соціальними задатками не володіла асоціативною уявою, здатністю позначати одне явище через інше і, що особливо важливо, умінням побачити у предметній символіці безмежно широкий спектр смисло­вих, духовно-почуттевих і ціннісних відтінків. Символ як прикмета передбачуваної ним значущості сам стає цінністю і універсумом.

Знак є символом і образом у мистецтві, але він може набувати ускладненого подвійного визначення — в ньому не тільки вираження цінностей життя, ідеалів і суспільних цінностей (моральних, естетич­них та інших духовних установок і випробуваних традицій), а й сим­вол генія творчого людського духу. В сприйманні символу «Місячної сонати» Бетховена водночас наявна сугестія краси почуття і геніаль­ності твору. Символ у мистецтві як багатозначний тип ціннісних від­носин відповідає своєму призначенню, якщо в ньому присутній ви­сокий дух і талант художника. Гора Фудзі — символ краси, овіяний легендами, поезією, мінливістю сприймання краєвидів. Велика серія присвячена цій темі в картинах Кацусіки Хокусаі — «36 видів Фудзі». Це також символ однієї з вершин японського мистецтва.

Художній символ полісемантичний. Ми вже розглядали символ як певну загальну властивість мистецтва бути спрямованим до пара­лелей, особливо тих предметних ознак, які в реальній дійсності спов­нені символічного смислу. Кольори: синій, червоний, чорний, білий — символи; форма сонця, широко згадувана в язичницькій обрядо­вій і художній культурі, розмаїті пантеїстичні символи предметів і живих істот, міфологічно-релігійні символи тощо осмислені й ко­респондовані в різні періоди розвитку культури і мистецтва. Навіть невелике порівняння і метафоризм сповнені символіки. Згадаймо ще раз мистецтво Японії — однієї з найдавніших художніх самобутніх цивілізацій (у поезії, архітектурі, скульптурі, живопису). Тут не мож­на не звернути увагу на вироблену впродовж тисячоліть винятково тонку мову художньої символіки у спілкуванні з суворою і водночас прекрасною природою. Специфіка та умови життя на півостровах се­ред стихій сприяли тому, що найменші вияви змін, діяльності, всього сущого і живого фіксуються в психології сприйняття і розвиненого культу естетичної усвідомленості. Опоетизування речей сповнене символіки. Класична мініатюрна форма літературних жанрів — хай­ку, хокку. Головне в них — настрій ліричного героя. Образ — тільки поштовх до співпереживання того, що входить до незаперечних цін­ностей, з якими зжився кожен в одне ціле.

Не можна повністю приписувати символу ірраціоналізм, недо­сконалість пізнання того, що приховане в таємниці і лише бентежно віщує про себе, але символи в давнині асоціювалися з образами, які віщують ті чи інші події. В традиціях символіки героїчного епосу ав­тор «Слова о полку Ігоревім» використав епізод провісництва в за­темненні сонця. Ця поема містить безліч інших вражаючих символів, що ріднять її з язичницькими традиціями світосприймання. Сповне­ний символіки, прихованої в стихіях природи і людській одержимос­ті, також староіндійський епос «Махабхарата».

У знаках, ритуалах, етнічних особливостях обрядів і звичаїв символи, хоч і піддатливі до змін під впливом історичних обставин, усе-таки мають особливість співвіднесення з конкретними подіями й значеннями. В мистецтві символ полісемантичний. Біблійні й міфо­логічні, фольклорні сюжети та персонажі, залишаючись в основі сво­їй образами-символами, завжди пробуджували бажання в мистецтві до переосмислювання, висвітлення філософських загальнолюдських ідей і ознак своєї епохи.

Саме мистецтво творить непорушні символи, що знаменують со­бою значно більшу й ширшу ауру, духовне і світове явище в його гло­бальному значенні.

Середньовічна література породила безсмертні шедеври-символи. Серед них «Лейлі і Меджнун» Нізамі. Численні фольклорні варіанти, усні перекази й обробки сюжету в арабській літературі про чистоту і трагічність кохання юних Лейлі і Меджнуна привернули увагу азер­байджанського поета. Із цим твором — шедевром східної літерату­ри — перегукується трагедія В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Про паралелізм, універсальність та іносказання в символі писав відомий український скульптор О. Архипенко. На його думку, символіка — найскладніша і найважливіша з усіх психофізіологічних дій та ре­акцій. «Кожне вимовлене слово, — зазначав він, — кожний жест або міміка, кожна написана літера або цифра — все це символи. Музи­ка, мистецтво і релігія ґрунтуються на символіці». У власній творчій практиці скульптор надавав винятково великого значення символові як носію думки й почуття, спонуки до інтелектуальної творчості, до освоєння художньої мови. Символ — це іносказання, непрямий спо­сіб висловлення смислу, який потрібно донести до реципієнта. Тому так важливі тут паралелі. Якщо символ, — підтверджує цю тезу О. Ар-хипенко, — в художньому творі не має жодних паралелей ні з чим, він перетворюється на свавілля думки». Позбавлення твору мистецтва його символічності, як ключового творчого елементу, паралельності зіставлень, асоціативності призводить, на думку автора, до анархічної тенденції в мистецтві.

Символіка міфу здатна охопити своїм змістом незмірний часовий простір, пронизуючи собою історичні шари культури і залишаючись чинною у своїй актуальності. Щоправда, є такі міфи сакрального типу, які були пов'язані з конкретними ритуалами, наприклад, як у Єгипті. Вони могли бути невпізнанно трансформованими і лише вна­слідок цього залишились у пам'яті. Сила міфологічного архетипу— символу — в його багатоликості сенсу, що має відгук або своєрідне «повторення», циклічність у кожному новому часі. Прикладом може бути міф про кентавра у безлічі варіантів повторений мистецтвом в обов'язковій авторській транскрипції (зокрема, так відбулося з ро­маном Дж. Апдайка «Кентавр», де символіка міфу наповнилась су­часними моральними проблемами). Більше чи менше наближення до символіки міфологічної традиції доповнюється утопією на зразок схожих міфологічних віртуальностей. Філософія, без якої неможли­вий символ, стає втіленням в образ-Кентавр, образ-Сфінкс чи інші фантастичні уособлення.

Міф — як символ, здатний викликати асоціації з сучасними най­актуальнішими проблемами в житті суспільства й людини. Згадаймо міф про Ікара — сина легендарного будівничого Дедала. Він гине від того, що, не прислухавшись до попереджень батька, наблизився до сонця і спалив свої крила. В картині Пітера Брейгеля — художника доби Ренесансу — дотримано міфологічної традиції сюжету про Ікара, але зроблено інші вражаючі акценти. Не можна не замислитись над символікою міфу про вічне поривання людини, його розуму й волі за межі можливого і жертовність її в цьому величному «безумстві». Але варто звернути увагу на інший бік алегорії і символіки в картині гол­ландського художника. Зображено той момент, коли Ікар після па­діння тоне. А в цей час навколо панує ідилія: занурені у власний світ на фоні гармонії і краси, плугатар, пастух, рибалка, поряд із жертвою застиг вітрильник. Світ занімів у своєму замкненому відчуженні.

Ще один приклад — міф про загадкову жорстоку істоту — Сфінк­са. Нагадаймо, Сфінкс — один із персонажів міфології, що послужив прообразом для мистецтва у різні часи, починаючи з давньосхідної традиції. В Єгипті — це статуя фантома (духу — охоронця царської влади) з тулубом лева й головою людини або священної тварини. У грецькій міфології — чудовисько у вигляді крилатої жінки з тулубом лева. Сфінкс загадував перехожим загадку і вбивав усіх, хто не міг її відгадати. Едіп — майбутній цар Фів — цю загадку відгадав. Трагічно-поетична символіка в цьому міфі приваблювала скульпторів, живо­писців, поетів, драматургів. Як відомо, сюжет про Сфінкса викорис­тано у трагедії Софокла «Едіп-цар». Не менш актуальним у своєму пророцтві й загадковій символіці є полотно французького живописця XIX ст. Постава Моро «Едіп і Сфінкс». Проникливий погляд Едіпа у звабливу чарівність жіночого лику Сфінкса виписаний художником з особливою ретельністю і психологізмом. Людина і Сфінкс у нього наближені одне до одного, ніби в обіймах, що дає привід тлумачити таємницю символіки в глибокому філософському контексті розумін­ня сутності людини, присутності в ній самій інстинкту добра і зла, конфлікту з власними темними силами.

Символ має можливості асоціативних уподібнень і суміщень, на­даючи змогу мистецтву осмислити у надчуттєвій одухотвореній фор­мі реальні колізії буття.

Символіка як національна духовна скарбниця, що живе в люд­ській пам'яті та звичаях, свідчить про її високу поетичну насиченість, естетичність, трагічні мотиви. Український орнамент, народні ужит­кові вироби старовини, вишивання сповнені символікою, за ними можна пізнавати історію, національну ментальність, одвічну присут­ність степу, тугу за рідною стороною. Українські народні, кобзарські історичні пісні увібрали в себе багатство символічної мови, що жила в народі, була витворена ним у неповторній закодованості семанти­ки художньо-поетичного мислення. Серед численних народних дум і пісень не знайдеться таких, які не були б сповнені поетичної мета­форичності й символіки. Думи «Чорна рілля ізорана», «Поза садом — виноградом», «Ой ремезе, ремезочку», як і багато інших, сповнені справжнього трагізму, народної туги через втрату молодого життя, свободи. В метафоричній символіці, яку доносили кобзарі, іносказан­ня особливо посилює суголосність, що йде від явищ природи й люд­ських переживань.

Ой, ремезе, ремезочку,

Не мости гнізда над Десною,

Десна-весна — вода прибуває,

Вона твоїх діток витопляє,

Помости гніздечко в степу при долині,

В зеленій діброві на дубині,

Де козак лежить,

Кінь вороний стоїть,

Сиру землю б'є, вибиває,

Землі цілющої,

Помазати рани порубані,

Порубані, постріляні¹.

Наявність символу в мистецькому творі потребує високого рів­ня його виконання, як і сприйняття реципієнтом. Певною мірою можна погодитися з теоретиками, які стверджують, що символ може бути присутній лише у високому мистецтві, найбільш значущих його зразках. Твір може мати всі ознаки художності його образу, але не досягати символічності, яка знаменує високий ступінь семан­тичної свободи, невербалізованість осягнення духовно-естетичних узагальнень. Справді, годі й чекати від того чи іншого зниженого жанру, наприклад, масової культури чи певних натуралістичних уподібнень наявності символу. Йому просто не залишається місця. У цьому розумінні символ можна вважати виразником найвищо­го призначення мистецтва, зверненого до вічних цінностей життя і творчості духу.

¹ Героїчний епос українського народу: хрестоматія. — К., 1993. — С. 189.

² Аверінцев С. С. Символ //Софія-Логос: словник. — К., 2004.

Зіставлення символу, з одного боку, з близьким до нього за змістом-знаком, а з іншого — також суміжною категорією — образом, дає змогу побачити його специфіку. «В широкому смислі можна ска­зати, — стверджує С. Аверінцев, — що символ є образом, узятим в ас­пекті своєї знаковості, і що він є знаком, наділеним усією органічністю міфу та невичерпною багатозначністю образу»². Символ далекий від того, що його можна було б «прочитати» простим зусиллям розсудку, на відміну від алегорії. Багатозначність і невербалізованість символу, що засвідчують його певну втаємниченість і потребують перенесен­ня уваги реципієнта зі світу повсякденної одновимірності у світ гри творчого інтелекту і мрії.