§3. Естетичний ідеал

Естетична практика у своїх різноманітних формах на основі про­дуктивної творчої уяви формує особливе духовне утворення, в якому ідеально співвідносяться цілісність, творчість, досконалість. Це — ес­тетичний ідеал. У широкому розумінні естетичний ідеал можна тлу­мачити і як духовну мету естетичної практики.

Слово ідеал (від грец. idea — ідея, першообраз) означає взірець до­сконалості, найвища мета прагнень. Як поняття використовується в широкому розумінні і стосується різних сфер людської діяльності, на­приклад: ідеал моральний, політичний або суспільний. Однак у такому випадку йдеться, здебільшого, про певний принцип, сформульований у таких поняттях, як рівність, братерство, свобода тощо. Естетичний ідеал має духовно-практичну форму, оскільки звернений до емоцій­ної, чуттєвої сфери людини і постає в конкретно-чуттєвому образі.

Самостійне значення поняття ідеал вперше здобуло в естетиці класицизму, де воно тісно пов'язане з ученням про наслідування. Ес­тетика класицизму модернізувала античне вчення про наслідування, доповнивши наслідування природи наслідуванням ідеалу. Мисте­цтво мало не тільки відображати природу, а й поліпшувати, виправ­ляти, ідеалізувати її. Відповідно до цієї концепції розширювалися межі мистецтва. Адже художник міг уже створювати такі образи, які не мали реальних прототипів у природі. Особливої актуальності це набуло в контексті зорієнтованості мистецтва Європи на мистецтво античне як ідеал. І. Кант вважав, що ідеал має нормативний характер, стаючи нормою і зразком для наслідування: «Як ідея дає правила, а ідеал слугує у такому разі праобразом для повного визначення своїх копій, і в нас немає іншого мірила для наших учинків, окрім пове­дінки цієї божественної людини в нас, з якою ми порівнюємо себе і завдяки цьому виправляємося, ніколи, однак, не маючи змоги зрів­нятися з нею»¹. Водночас, на думку Канта, ідеал повинен бути в кож­ному випадку не тільки «загальним», а й «індивідуальним», тобто представлятися не через абстрактне поняття, а безпосередньо у формі чуттєвого зображення.

¹ Кант И. Сочинения : в 6 т. — М., 1963. — Т. 3.— С. 502.

В естетиці Гегеля поняття «ідеал», стало центральною естетич­ною категорією, за допомогою якої він визначає природу і зміст мис­тецтва як духовну діяльність людини. Для цього філософа мистецтво є однією з форм пізнання абсолютної ідеї. Специфіка мистецтва по­лягає в тому, що воно дає нам чуттєво-споглядальне відображення ідеї в образах, водночас як філософія пізнає її в поняттях, а релігія — в уявленнях. За Гегелем: «ідея як художньо прекрасне не є ідеєю як такою, абсолютною ідеєю, як її має розуміти метафізична логіка, а ідеєю, що почала розгортатися в дійсності і вступила з нею в безпо­середню єдність»¹. І далі: «Зрозуміла таким чином ідея як дійсність, що дістала відповідну своєму поняттю форму, є ідеал»².

Ідеал у Гегеля постає як вираження позитивного ставлення до дійсності, як утвердження пафосу творчості щодо суттєвих, головних її тенденцій. Він виступає як оновлювальні сили історичного часу, як втілення конкретно-історичного змісту, що охоплює найвищі грома­дянські, політичні, моральні інтереси суспільства.

Естетичний ідеал є однією із форм естетичного відображення дійсності, відображення не пасивного, а творчого, активного, здат­ного відкинути випадкове, неістотне і проникнути в сутність пред­мета. Тобто естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, явища, процесу, зокрема сутності найвищого порядку, що містить у собі найвищу форму розвитку реальності. Такою формою є суспіль­ство, а носієм її — суспільна людина й сукупність усіх суспільних відносин. Естетичним ідеалом певного суспільства, тобто «чуттєвим ідеалом», і є вияв через окрему людину головних, визначальних сус­пільних відносин.

¹ Гегель Г. В. Ф. Эстетика : В 4 т. — М., 1971.— Т.1. —С. 79.

² Там само.

Отже, естетичний ідеал є діалектичною єдністю об'єктивної і суб'єктивної сторін дійсності. Об'єктивна сторона — це дійсність, що реально існує, в якій зароджуються і діють тенденції суспільного роз­витку незалежно від того, усвідомлюють їх люди чи не усвідомлюють. Вони виявляються в житті з більшою чи меншою повнотою, що за­лежить від конкретно-історичних умов. Щодо суб'єктивної сторони, то тут ідеали є не чим іншим, як сукупністю цілей, ідей, носіями яких виступають передові суспільні сили. Справді, естетичний ідеал має спочатку, хоч у зародку, виникнути в самому житті, перш ніж буде потім усвідомлений у формі різних естетичних уявлень і знайде відо­браження в мистецтві.

Суспільні та естетичні ідеали фіксують перспективу розвитку, ві­дображають інтереси й потреби прогресивного руху суспільства і лю­дини. Дійсність не «підтягується» до ідеалу, як нерідко стверджують, а розвивається в ідеал. Певна річ, це не означає, що суспільство може згодом досягти ідеального стану. Адже рух до досконалості породжує нові суперечності, що позбавляють можливості зафіксувати у стані суспільства момент рівноваги. Інакше кажучи, суспільство, не досяг­нувши попереднього ідеалу, вже створює суперечності, які вимагають пошуку ідеалу нового.

Не випадково дослідники називають естетичний ідеал синте­зом сьогодні й завтра або наочним належним. Естетичний ідеал тісно пов'язаний із суспільним і моральним. Як і вони, естетичний ідеал історично змінював свій зміст відповідно до розвитку матеріального й культурного життя суспільства, розвитку естетичної діяльності й мистецтва. Так, для античності естетичним ідеалом був образ довер­шеної, ідеальної людини, в якій гармонійно поєднувалися прекрас­ний внутрішній зміст і чудова зовнішність, гармонія душі й тіла. За доби середньовіччя естетичний ідеал втратив зв'язок із дійсністю. Панування релігійного світогляду призвело до того, що земну чуттє­ву сторону життя людини постійно зневажали та знецінювали. За та­ких умов естетичним ідеалом стає божественна сутність, Бог як носій чистої духовності. Його наділяють абсолютною довершеністю, тобто всеблагістю, всемогутністю, премудрістю. Людина могла наблизити­ся до ідеалу лише тією мірою, якою відмовлялася від мирських по­треб та гріховних почуттів, йшла у своїй діяльності до святості.

В історії людства естетичний ідеал нерідко був звернений у ми­нуле. Це відбувалося, коли певні суспільні групи, неспроможні розв'язати життєві проблеми, починали звеличувати минуле. Так, античні письменники вбачали «золотий вік людства» в доісторично­му часі. Європейські просвітителі орієнтувалися у своєму уявленні суспільної досконалості на Римську республіку.

При всій різноманітності тлумачень естетичного ідеалу як ви­раження мети естетичної діяльності людини в них можна помітити щось загальне, зумовлене основними функціями ідеалу.

Ідеал мобілізує людську енергію, почуття й волю, вказуючи на­прям діяльності. Чому? Тому що ідеали здатні випереджати дій­сність, виявляти тенденції майбутнього. Ідеал є орієнтиром, а в де­яких випадках і зразком моделі поведінки або системи цінностей. Певна нормативність ідеалів зумовлена їхнім значним евристичним потенціалом та сутнісним змістом.

Ідеал є вищим об'єктивним критерієм оцінки всього того, з чим людина стикається в навколишньому світі, що потрапляє у сферу її інтересів. У своїй діяльності ми підсвідомо, а іноді й свідомо співвід­носимо реальне з ідеалом, прагнучи з'ясувати, якою ж мірою реальне відповідає ідеалові? Естетичне якраз і є цією діалектикою реального й ідеального, бо тільки у ставленні до ідеалу дійсність набуває есте­тичної цінності.

Будь-яка дійсність містить у собі нові можливості. І в цьому ро­зумінні вона є недостатньою, тому діяльність людини спрямована на майбутнє. У процесі цієї діяльності вона спирається на досвід, науку, що дає змогу їй прогнозувати і планувати наступну конкретну дію. Мистецтво, фіксуючи суперечності реального життя як суперечності між ідеалом і дійсністю, намагається розв'язати їх шляхом перетво­рення цього процесу на предмет особистісного, суб'єктивного пере­живання суспільно важливих проблем. Особливість цих переживань полягає в тому, що вони мають катарсичний характер і відбуваються у формі переживань прекрасного або потворного, піднесеного або низь­кого, трагічного або комічного, тобто у розвинених формах естетично­го переживання, вироблених людством. Естетичний ідеал є духовним орієнтиром, який опосередковує естетичне ставлення до світу.