§1. Естетичне почуття

Естетична діяльність суспільного суб'єкта, що розвивався протя­гом значного історичного періоду, створює певний комплекс почут­тів, уявлень, поглядів, ідей, які ми називаємо естетичною свідомістю. Цей термін є своєрідною абстракцією, якою ми позначаємо особливе духовне утворення, що характеризує естетичне ставлення людини або суспільства до дійсності.

Естетична свідомість — продукт історичного розвитку суспіль­ства, що існує як форма суспільної свідомості і відображує рівень естетичного освоєння світу. Вона існує також як особистісна, індиві­дуальна характеристика певної людини. Естетична свідомість суспіль­ства, як і окремої особистості, формується тільки на ґрунті естетичної практики в її різноманітних формах, про які йшлося в попередньому розділі. Багатогранність естетичної практики суспільства або особи породжує і відповідну багатогранність естетичної свідомості, струк­тура якої доволі складна. Певною мірою виникнення її є результатом впливу головних історичних чинників її творення. Розгляньмо найіс­тотніші елементи естетичної свідомості: естетичне почуття, естетич­ний смак, естетичний ідеал та естетичну теорію. Щодо мистецтва, яке існує і як форма естетичної діяльності, і як форма естетичної свідо­мості, то про нього йтиметься в окремому розділі.

Почуття та емоції, які переживає людина, численні й різноманіт­ні за характером, структурою та психологічним механізмом їхнього перебігу. Одні з них — голод, холод, страх, осторога — близькі до тва­ринних, інші вважаються специфічно людськими й детермінуються відповідно суспільними і культурними чинниками. Естетичне по­чуття детермінується чинниками культурними і є одним із найсклад­ніших видів духовного переживання, найблагороднішим із почуттів людини. Воно не є вродженим, притаманним людині з перших днів життя. Як свідчать наукові дослідження, естетичне почуття зароджу­ється у дитини досить пізно через культурні форми життя та соціаль­ного оточення або не зароджується взагалі, якщо дитина за якихось обставин зростає поза людським оточенням.

Естетичне почуття як почуття духовне й ідеальне з'являється за умов відносної свободи людини від практичних потреб. І це зрозумі­ло, адже здібності до естетичного сприйняття збільшуються у зв'язку з розвитком загальних здібностей і можливостей людини, які, своєю чергою, залежать від загального соціально-економічного та духовно­го рівня розвитку суспільства й людства загалом. При цьому естетич­не почуття як багатство людської чуттєвості й духовності виникає і розвивається під впливом різноманітних форм практичної діяльнос­ті, в яких людина утверджує себе не тільки як істота, що потребує певних матеріальних умов для існування, а й як істота, вільна і здатна творити поза такими потребами. Отже, сфера почуттів формується у людини як сфера не лише практичного, а й духовного зв'язку з на­вколишнім світом.

Зір, як відомо, властивий майже всім видам вищих тварин, але око, що вміє насолоджуватися красою предметів, має лише людина. Орган слуху є в багатьох тварин, однак музичний слух — тільки у людини. Утворення зовнішніх почуттів, що забезпечують пристосування жи­вих істот до навколишнього середовища, — це результат довготривалої біологічної еволюції світу, а виникнення і розвиток естетичних духо­вних почуттів — усієї соціальної історії людства. Відповідно до різ­них форм діяльності та спілкування у людини розвиваються музично чутливе вухо, сприйнятливе до краси око, тобто почуття здібності до людської насолоди світом. Активне сприймання довколишнього світу через форми людської чуттєвості не є здатністю, що закладена при­родою (на відміну від самих органів чуття). Це продукт культурно-історичний. Форми споглядання й уявлення не задаються анатомо­фізіологічними особливостями органів сприймання. Вони виникають і розвиваються залежно від форм діяльності людини та розмаїтості їх. Слід пам'ятати, що органи чуття функціонують у тісному зв'язку між собою, з усією нервовою системою та мозком. Отже, хоч естетичне по­чуття й не опосередковується раціональним мисленням, проте воно також є інтелектуальним процесом, що здійснюється людиною як ці­лісним суб'єктом. Це дає право назвати людські почуття теоретични­ми, інтелектуальними, на відміну від почуттів тварини, які є рефлек­торними, виникають у відповідь на зовнішнє подразнення. Розвиток людського почуття тісно пов'язаний з розвитком інтелекту як у філо­генезі, так і в онтогенезі.

Оскільки людські почуття опосередковували не тільки взаємо­дію людини з явищами природи, а й трудовий процес, то це, у свою чергу, сприяло вдосконаленню інтелектуальних здібностей, розвитку мозку. Відомий філософ Е. Ільєнков так описує цей процес: «Власна форма» (фізіологічна) органів сприймання людини подібна до «фор­ми воску» саме в тому розумінні, що в ній структурно-фізіологічно не «закодована» заздалегідь (апріорі) жодна з форм їхнього діяльнісно-го функціонування. Структурно вони пристосовані еволюцією саме до того, щоб сприймати форму будь-якого предмета, узгоджувати свою діяльність із будь-якою предметною формою... «Форми спогля­дання», як і «форми мислення», в жодному разі не успадковуються фізіологічно, тобто разом із анатомією органів мислення й сприй­мання. Вони щоразу відтворюються в індивідуумі шляхом вправ цих органів і успадковуються особливим чином — через форми тих пред­метів, що створені людиною для людини, через форми й організацію предметно-людського світу. Культура, створена працею людини, є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, внаслідок чого вони передаються від одного покоління до іншого»¹.

¹ Ильенков Э. В. Об эстетической природе фантазии // Вопр. эстетики. — М., 1964. — Вып. 6. — С. 7.

Культура, її предметні форми, духовний зміст, а також людська спільнота є носіями форм відчуття світу і форм мислення. Окрема людина оволодіває такими формами індивідуально — через різні способи діяльності и спілкування, через гру та навчання. Поза сві­том культури та людської спільності ці родові властивості людини не розвиваються. Інакше кажучи, спосіб передачі родових властивостей є соціокультурним, а не біологічним, генетичним, як у тварин. Біо­логічними та генетичними у людини є лише передумови для певної соціальної форми життєдіяльності, для відповідних форм спогля­дання й мислення. Вони формуються в ранньому дитинстві і справді перетворюються на психічні механізми, які надалі діють як «природ­ні» здібності людини. Тому вони й видаються такими ж природни­ми особливостями людської істоти, як і анатомічний склад її тіла. Ці здібності, властиві всім людям, різняться лише мірою їх розвитку та культурно-етнічними особливостями вияву. Ось чому складається враження, що форми мислення та форми споглядання й чутливості успадковуються так само, як колір очей і форма носа.

Індивід, який тільки-но входить у життя, отримує готовими не лише соціально-економічний устрій, а й певну культуру суспільства, матеріальні й духовні цінності. Для нього вони стають умовами його дійсного буття. Тільки вже у процесі практичного засвоєння інди­відом соціального досвіду, що виступає як світ його дійсного буття, починають олюднюватися його первісні біологічні потяги й почуття, формуються суто людські духовні потреби і здібності. До таких на­лежать естетична потреба, а також естетичне ставлення як здатність задовольняти її.

Естетична потреба виникає лише за наявності естетичного по­чуття — підвалини духовного ставлення до світу. Іншими словами: естетичне почуття є тим духовним утворенням, що визначає міру со­ціалізації індивіда, рівень піднесення його потреб до суто людських. Слід при цьому зауважити, що людина не може вдовольнити якусь окрему потребу, не вдовольняючись цілком як особистість. Напри­клад, у звичайних умовах людина не буде пити з калюжі, навіть якщо її мучить спрага. Треба, щоб вона опинилася в таких обставинах, коли відсутність не умов, а саме питної води поставила б її перед вибором: пити з калюжі або вмерти від спраги. А от за звичайних умов (при всій різноманітності їх) естетичне почуття людини, її ціннісна орієнтація зумовлюють форму й характер задоволення поряд із практичними потребами естетичних і є важливою соціальною характеристикою особистості. Відповідна структура культурних і художніх цінностей певної епохи має стосовно індивіда нормативний характер. Засвоєні ним у процесі соціальної взаємодії і духовного виховання естетичні цінності, що є панівними в суспільстві, — для нього орієнтир в ес­тетичному ставленні до дійсності, еталон формування особистого духовного світу, внутрішньої структури особи.

Опосередкованість естетичного надбання попереднім, зафіксо­ваним у культурі досвідом людства, є однією з причин спільності естетичного почуття людей. Щоправда, міра такої спільності різна. Характер світосприймання може бути загальним для цілої історич­ної епохи. Найвиразніше це відчувається в мистецтві. Саме тому романтичне світосприймання легко відрізнити від реалістичного або натуралістичного під час спілкування з відповідними творами мистецтва. Не виключена можливість також віднайти подібність естетичного почуття в національно-етнічній спільноті. Це залежить передусім від соціально-культурного розмаїття людської спільноти: що складніша соціальна, культурна, етнічна, демографічна структу­ра суспільства, то різноманітнішими є естетичні почуття людей.

Форми естетичного світосприймання, що панують у суспільстві, виступають щодо окремого індивіда не у вигляді норм, які нав'язують людині певне ставлення до дійсності, — вони радше набувають зна­чення моделей, на підставі яких вона вибудовує власну систему світосприймання. Від того, який комплекс соціокультурних чинни­ків найбільше вплине на індивідуальний розвиток особи, залежить якість індивідуального естетичного почуття. Міра його розвитку та­кож індивідуальна і значною мірою залежить від зусиль самої особи, її здатності оволодіти багатством естетичної культури. Міра розви­неності естетичного почуття є водночас і мірою соціалізації особис­тості. Його низький рівень свідчить про низьку духовність людини, про нездатність її піднятися до справді суспільної форми будь-якого акту життєдіяльності. Бездуховність, ницість, грубий утилітаризм потреб і бажань особистості свідчать про нерозвиненість естетично­го почуття.

Певна річ, не можна не враховувати об'єктивні соціальні умови, що можуть бути несприятливими для естетичного розвитку як окре­мої особи, так і переважної більшості людства. Тому доступність ба­гатств естетичної культури, тобто рівні права всіх людей на освіту, на володіння інформацією, на використання бібліотек, музеїв та інших закладів культури є важливою умовою соціальної справедливості й рівності.

Міра розвиненості естетичного почуття справляє істотний вплив на характер і якість суспільної діяльності людини. Найвиразніше це виявляється в потязі до краси, довершеності, гармонії. Саме як сут-нісна характеристика особи естетичне почуття накладає відбиток на будь-який прояв діяльності та духовного переживання людини. Воно не тільки забезпечує гармонізацію зовнішнього світу через діяль­ність, а й збагачує, робить багатоманітними внутрішній світ людини, її духовні потяги.

Без сумніву, особливий вплив на розвиток естетичного почуття справляє мистецтво. Саме художньо-мистецькі надбання розвивають здібність чуттєво сприймати світ по-людськи, тобто у формах куль­турно розвиненого споглядання. В цьому і полягає спеціальна місія художника та його твору в розвитку всієї цивілізації. Мистецтво роз­виває найвищі, рафіновані форми людського споглядання та спеці­ально культивує здібність інтелектуального уявлення, яка в нижчих формах свого розвитку виникає значно раніше і незалежно від мисте­цтва, але потім стає тим підґрунтям, на якому постають особлива, ху­дожня творчість, інтуїція, фантазія, творче уявлення. Певною мірою мистецтво є досвідом світосприймання, воно забезпечує збереження не тільки культури почуттів, а й сфери їхнього розвитку і збагачення. За допомогою мистецтва ми розвиваємо і збагачуємо особистий, ін­дивідуальний досвід світосприймання, вдосконалюємо вміння осягти внутрішній світ іншої людини, бачити і відчувати світ очима іншого. Отже, ми розвиваємо в собі здатність співчувати іншому, відчувати чужу радість і біду.

Естетичні почуття, таким чином, є підвалиною естетичної свідо­мості, на якій можуть формуватися складніші елементи її структури, що забезпечують естетичний розвиток і вдосконалення особи та сус­пільства. Йдеться про естетичний смак, естетичний ідеал, естетичні погляди і теорії.