Правопис прикладок

Прикладка – особливий вид означення (який? яка? яке? які?), що виражене іменником та узгоджується з означуваним словом у відмінку, надає слову додаткову (другу) назву. Прикладка вказує на рід заняття, вік, національність, власні назви тощо: Гора Говерла найвища в Україні. Милуйся, милуйся свічками-березами і прозорим воском кленів-шептунів (Довженко).

Непоширені прикладки пишуться окремо, через дефіс і можуть братися в лапки.

1. У лапки беруться прикладки, що означають умовні індивідуальні назви підприємств, установ, газет, журналів, творів (без імені) тощо: Благословенна та ясна година, коли буквар бере до рук дитина, коли читає «Кобзаря» юнак (Павличко). Задля цієї оказії на груди, випнуті колесом, начепив медалі «За відвагу» і «За взяття Берліна» (Гуцало).

2. Коли прикладка – власна назва і стоїть перед загальною, то пишеться через дефіс: Підіймає Волинь Світязь-озера келих (Воронько).

3. Коли прикладка – власна назва і стоїть після загальної, то пишеться окремо: На четвертий день приходить в місто Київ опівночі (Вороний).

4. Якщо спочатку йде родове (широке) поняття, а потім видове, тобто вужче, (трава звіробій), то прикладка пишеться окремо, якщо ж навпаки (звіробій-трава) – то через дефіс.

5. Завжди через дефіс пишуться терміни: жук-короїд, льон-довгунець, сон-трава, чар-зілля, заєць-русак, риба-ангел, клоп-водомір, метелик-адмірал, бактерія-донор, інфузорія-трубач; назви професій: учитель-фізик, фізик-учитель, інженер-конструктор.

6. Два загальних іменники та сталі вислови, виражені двома іменниками, пишуться через дефіс: поет-романтик, місто-герой; думи-бджоли, гори-хвилі, жито-пшениця, рута-м’ята, нічка-петрівочка, турки-яничари, ворожка-ніч, терни-байраки, шити-білити, плакала-ридала.

Примітка. Якщо узгоджуваний іменник, що має атрибутивне (означальне) значення стоїть після означуваного слова, то він приєднується до нього дефісом: вовк-жаднюга, дівчина-красуня, хлопець-богатир. Якщо ж такий іменник стоїть перед означуваним словом, то він пишеться окремо: жаднюга вовк (можлива заміна жадний вовк), красуня дівчина (можлива заміна красива дівчина), богатир хлопець (можлива заміна богатирської сили хлопець).

Написання складних прислівників

Пишуться разом:

1. Якщо утворені сполученням прийменника з прислівником: віднині, надовго, назавжди, наскрізь, потроху.

Але: на коли, на потім, на завтра (= на завтрашній день), до завтра, на відмінно.

2. Коли утворені злиттям прийменника з іменником: безвісти, безперестанку, ввечері, вдень, влітку, всередині, вщерть, додому, дощенту, збоку, зверху, навесні, нагору (але на-гора), напам’ять, насилу, наяву, невтямки, поволі, посередині, спересердя, уголос, узнаки, укупі, упереміш, урозсип.

Розрізняйте:

а) сполучення іменника з прийменником від прислівника: повернути убік – ударити у бік; вивчити напам’ять – подарувати на пам’ять; спочатку треба подумати – з початку місяця.

б) іноді розрізнювальною ознакою прислівника та іменника виступає наголос: навíки – на вікú, надвóрі – на дворі.

3. Прислівники, утворені злиттям прийменника із короткою формою прикметника в різних відмінках: віддавна, змалку, дочиста, насухо.

4. Прислівники, утворені злиттям прийменників в, за, на з числівником: вперше, водно, вдвоє, заодно, натроє, спершу.

Розрізняйте сполучення числівника з прийменником від прислівника: Учні розмістились у трьох класах. – Ми виконали роботу утрьох.

5. Прислівники, утворені від підрядних словосполучень: врізнобіч, обіруч, насамперед, мимохідь, мимохіть, споконвіку, чимдалі, якраз.

Але: все одно, все рівно, тим часом.

6. Складні прислівники, утворені сполученням часток аби-, ані-, де-, чи-, що-, як- із будь-якою частиною мови: абикуди, аніскільки, анічичирк, деінде, чимало, щогодини, щоправда, якнайдужче. Але! Аби тільки, тільки що, дарма що, поки що, чи що, як коли, як слід, як треба.

7. Прислівники, утворені за допомогою префікса по- та суфікса -у: помалу, потихеньку.

Пишуться через дефіс:

1. Прислівники, утворені від прикметників і займенників за допомогою прийменника по та суфікса -ому, -ему (-єму), -к(и): по-новому, по-батьківськи, по-німецьки, по-вовчи, по-своєму, по-весняному, по-дитячому.

Розрізняйте сполучення прикметника чи займенника з прийменником від прислівника: жити по-новому – піти по новому мосту.

2. Прислівники, утворені від порядкових числівників за допомогою префікса по-: по-перше, по-друге, по-третє.

3. Прислівники, утворені повторенням тих самих, споріднених, синонімічних або антонімічних слів: ген-ген, ледве-ледве, рано-вранці, давним-давно, мало-помалу, повік-віків, зроду-віку, врешті-решт, тишком-нишком, більш-менш, видимо-невидимо, не сьогодні-завтра, без кінця-краю, з діда-прадіда, з давніх-давен, десь-інде, десь-колись.

Зверніть увагу! З двома дефісами пишуться такі прислівники: пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього, будь-що-будь, де-не-де (можливі варіанти: десь-не-десь, десь-інде, деінде), коли(сь)-не-коли(сь), як-не-як, ледве-не-ледве, хоч-не-хоч.

4. Складні прислівники, утворені з допомогою часток -то, будь-, -небудь, казна-, хтозна-, бозна-: будь-коли, бозна-де, так-то, де-небудь, казна-коли, хтозна-відколи.

Пишуться окремо:

1. Прислівникові сполучення, утворені повторенням того самого змінюваного слова в різних відмінках, наприклад: кінець кінцем, одним одинцем, одним одно, чин чином, сама самотою, одним одна, раз у раз, день у день, рік у рік, сам на сам, час від часу, з дня на день, з ранку до вечора, з роду в рід, з краю в край, нога в ногу.

2. Прислівники, утворені від іменників з прийменником, компоненти яких зберігають відносну самостійність значення (особливо, коли між прийменником та іменником можливе означення), наприклад: без угаву, без упину, до вподоби, до речі, на диво, на щастя, під боком, уві сні, у стократ.

3. Прислівники, утворені сполученням прийменника з повним прикметником чоловічого (середнього) роду: в основному, в цілому.

4. Прислівники, утворені сполученням прийменника по зі збірним числівником: по двоє, по троє, по четверо.