Орфографія

Орфографія – це система загальноприйнятих правил написання слів. Як синонім орфографії вживається термін правопис, але він має ширше значення, оскільки включає в себе й пунктуацію.

Орфограма – це правильне написання, яке вибирається з-поміж інших можливих, але неправильних написань.

Принципи української орфографії

1. Фонетичний. За цим принципом слова пишуться так, як вони вимовляються в літературній мові: чотири, четвертий, проїзний, одеський, птаство.

2. Морфологічний. За цим принципом одна й та ж значуща частина слова пишеться однаково, незалежно від її звучання: просьба, безжурний, дочці.

3. Смисловий (диференціюючий, розрізнюючий). Слова, які звучать однаково, пишуться по-різному, щоб розрізнити їхнє значення: удень (прислівник) – у день (прийменник з іменником), Ампер (прізвище) – ампер (одиниця виміру сили електричного струму).

4. Традиційний (історичний). За цим принципом слова пишуться за традицією, як писалися раніше, хоч ні сучасна вимова, ні граматична структура слова цього не зумовлює: кишеня, лиман, яблуко.

Ненаголошені голосні Ненаголошені а, о

1. У деяких словах перед постійно наголошеним а(я) пишеться й вимовляється а: багатий, багатир (багач), гарячий, калач, лапатий (сніг), хазяїн.

2. О пишемо у словах: борсук, богатир (велетень), козак, комиш, корявий, котушка, монастир, поганий, слов’яни, солдат.

Ненаголошені е, и

1. У складах з ненаголошеними е та и пишеться та ж літера, що й під наголосом: шепотіти, бо шепіт, кленок, бо клен, широкий, бо широко, клинок, бо клин.

2. Буква е пишеться:

а) у групах -ере-, -еле-: берег, дерево, шелест, зелень;

б) якщо сумнівний голосний випадає при зміні слова: рівень – рівня, учень – учня;

в) якщо сумнівний голосний чергується у закритому складі з [і]: осені – осінь, семи – сім.

3. Буква и пишеться у ряді слів у групах -ри-, -ли- між приголосними у відкритих складах: бриніти (але бренькіт).

4. У дієслівних коренях бер- – бир-, мер- – мир-, дер- – дир-, пер- – пир-, тер- – тир-, клен- – клин-, стел- – стил- буква е чергується з и, якщо після кореня є наголошений суфікс а: беру – збирати, вмерти – вмирати, дерти – здирати, терти – витирати, сперти – спирати, стелити – розстилати.), гриміти, тривога

5. У словах з постійним наголосом сумнівний голосний наголосом не перевіряється: левада, легенда, бентежний, кишеня, минулий, директор.

Чергування у – в, і – й

З метою забезпечення милозвучності потоку мовлення відбувається чергування у – в, і – й.

Прийменник і префікс у, сполучник і вживаються для того, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) між приголосними: наш учитель, прийшов у школу, Василь і Галина;

б) на початку речення перед приголосним: Усе море скрізь чорніло, ніби пооране поле (Нечуй-Левицький);

в) прийменник у завжди вживається перед наступними в, ф, св, тв, хв, льв: одягнена у хвою;

г) після паузи перед приголосним: Це трапилося… у Харкові (Л. Костенко). Та сивого осідлаєш – і гайда в дорогу (Т. Шевченко).

В, й уживаються для того, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними: прочитала в оголошенні, учителі й учні;

б) в на початку речення перед голосними: В океані рідного народу відкривай духовні острови! (Симоненко).

Зверніть увагу! 1. Після голосного перед приголосним пишеться й: ревуть собі й ревітимуть (Т. Шевченко). 2. При зіставленні понять пишеться і: війна і мир, дні і ночі, батьки і діти. 3. Завжди пишеться і перед словами, що починаються на й, є, ї, ю, я: Іван і Юля – однокласники. Вранці і їхати будемо.

У – в не чергуються:

а) у словах, лексичне значення яких розрізняється звуками [у] – [в]: управа – вправа, уступ – вступ;

б) у власних назвах: Урал, Угорщина, Власенко;

в) у словах, які вживаються тільки з в, у: влада, удар;

г) у словах іншомовного походження: утопія, вакцина.