Науковий стиль

Сфера використання наукового стилю – наукова діяльність, науково-технічний прогрес, освіта.

Основне призначення – викладення наслідків досліджень про людину, суспільство, явища природи, обґрунтування гіпотез, доведення теорій, класифікація і систематизація знань.

Основні ознаки: ясність, логічна послідовність і доказовість викладу; узагальненість понять і явищ; точність і лаконічність висловлювань; аргументація та переконливість тверджень; однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень; докладні висновки.

Основні мовні засоби: велика кількість наукової термінології (атомна маса, дистиляція, транскрипція та ін.); наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем ма­тематичних, фізичних, хімічних та ін. знаків і позначок; оперуванням абстрактними, переважно іншомовними, словами (дилема, вакуум, сектор); використання суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук; залучення цитат і посилань на першоджерела; як правило, відсутність авторської індивідуальної манери та емоційно-експресивної лексики; чітка композиційна структура тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації); характерна монологічність текстів; переважання різнотипних складних речень, стандартних ви­разів (кліше); переважне вживання іменників та відносних прикмет­ників, безособових дієслів, дієприслівникових і дієприкметникових зворотів, які додатково характеризують дії, пред­мети та явища.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки й освіти поділяють на такі підстилі:

а) власне науковий (із жанрами текстів: монографія, рецензія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, курсова й дипломна роботи, реферат, тези), який, у свою чергу, поділяється на нау­ково-технічні та науково-гуманітарні тексти;

б) науково-популярний – застосовується для дохідливого, до­ступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

в) науково-навчальний – реалізується в підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й не вик­лючає використання складників емоційності.

г) виробничо-технічний – використовується у спеціальній літе­ратурі, що обслуговує різноманітні сфери господарства та вироб­ництва;

ґ) науково-публіцистичний – використовується в газетах і журналах. Ним послуговуються журналісти, які описують останні досягнення науки і техніки. На жаль, цей підстиль використовується дедалі менше у сучасному житті.

Художній стиль

Цей стиль української мови можна розглядати як узагальнення й поєднання всіх стилів, оскільки письменники вводять ті чи інші складники стилів до своїх творів, надаючи більшої зображуваним подіям. Художній стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Як у всіх зазначених сферах, так і в белетристиці (красному письменстві – художній літературі) цей стиль покликаний, крім інформаційної функції, виконувати найсуттєвішу – естетичну: впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття та волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості й естетичні смаки.

Основні ознаки: образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, сло­весний образ, зоровий образ); поетичний опис дійсності навіть у прозових і драматичних творах; естетика мовлення, призначення якої – викликати в читача почуття прекрасного; експресія як інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе й ін.); уживання тропів (епітетів, порівнянь, метафор, але­горії, гіперболи, перифрази тощо); віршова форма, поетичні фігу­ри; суб’єктивізм розуміння та відображення (індивідуальне світо­бачення, світовідчуття і, відповідно, світовідтворення автора, спря­моване на індивідуальне світосприйняття й інтелект читача).

Основні мовні засоби: наявність усього багатства найрізноманітнішої лексики, пе­реважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, оз­нак); емоційно-експресивна лексика (синоніми, антоніми, омоні­ми, фразеологізми); авторські неологізми (слова, значення, вирази), формування індивідуального стилю митця; історизми, архаїзми, діалектизми, просторіччя, навіть жаргонізми поширене вживання дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі): Якби ми знали, то б вас не питали (Нар. тв.); особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу): Все на вітрах дзвенітиме, як дзбан (Л. Костенко); у наказовому способі: В квітах всі улиці кричать: нехай, нехай живе свобода! (П. Тичина); широке використовування різноманітних типів речень, син­таксичних зв’язків, особливості інтонування та ритмомелодики; повною мірою представлені всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість та ін.).

За родами й жанрами літератури художній стиль поділяється на підстилі:

а) епічні (прозові: епопея, казка, роман, повість, байка, опо­відання, новела, художні мемуари, нарис);

б) ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епігра­ма);

в) драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);

г) комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцисти­ка, драма-феєрія, усмішка).