Мовна норма

Упродовж віків випрацьовувалися певні нормативні правила та засади, які стали визначальними й обов'язковими для сучасних носіїв літературної мови.

Мовна норма – це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні. Мовна норма – категорія історична, тому вона може змінюватися разом із розвитком і зміною суспільства.

Мовні норми	Що регулюють норми	Приклади
Орфоепічні	Правильна вимова звуків і звукосполучень, наголошування та інтонація.	[лев], а не [леф]; ві́рші, а не вірші́
Графічні	Передавання звуків на письмі.	сторіччя, а не сторічча
Орфогра­фічні	Правильне написання слів згідно з чинним правописом.	помалу, а не по-малу
Лексичні	Уживання слів у властивих їм значеннях на сучасному етапі розвитку мови та правильне поєднання їх за змістом.	економічні відносини, а не економічний шампунь
Морфоло­гічні	Правильне уживання морфем.	найкращий, а не самий кращий
Синтаксичні	Керування, узгодження, поєднання та розміщення слів, речень.	кабінет завідувача відділу, а не кабінет завідуючого відділом
Стилістичні	Вибір мовних одиниць відповідно до умов спілкування і ситуації мовлення (тобто стилю мовлення).	офіційно-діловий стиль: він кваліфікований працівник, а не він добрий роботяга
Пунктуа­ційні	Правильне уживання розділових знаків, особливо тоді, коли вони змінюють зміст вислову.	Додавати, не можна віднімати і Додавати не можна, віднімати

Літературна мова має дві форми вживання:

1. Писемну, пов'язану з усіма зазначеними в наведеній вище таблиці нормами, окрім орфоепічної та акцентної, які регулю­ють вимову й наголос.

2. Усну – розмовно-літературний стиль, що охоплює всі нор­ми, окрім орфографічної та графічної.

Стилі мовлення

Стиль літературної мови – різновид мови, що характеризується добиранням таких засобів із багатоманітних мовних ресурсів, які найкраще відповідають завданням спілкування між людьми у даних умовах. Д. Свіфт влучно зауважив, що стиль – це властиві слова на своєму місці.

Сучасна літературна українська мова має роз­галужену систему стилів, серед яких: розмовний, художній, нау­ковий, публіцистичний, епістолярний, офіційно-діловий і кон­фесійний.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різно­види – підстилі – для точнішого й доцільнішого відображення пев­них видів спілкування та реалізації конкретних завдань.

Поряд із функціональними стилями, ураховуючи характер екс­пресивності мовних складників, вирізняємо їхні різновиди: урочи­стий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, гумористичний, сатиричний та інші підстилі.