2 Коротка характеристика природних умов
ЗОНИ РИСОСІЯННЯ УКРАЇНИ
Клімат зони рисосіяння півдня України помірно –континентальний, посушливий, з великою кількістю тепла і сонячного світла. Безморозний період має тривалість від 185 до 210 днів. Кількість днів з температурою вище 10оС у Садовську—187, в Ішуні—184, в Ізмаїлі—198, а з температурою вище 15 оС—відповідно 137, 138 і 151 день. Суми середньодобових температур повітря вище 10оС у Складовську та Ішуні практично однакові і дорівнюють 3411о і 3420оС відповідно. Суми ефективних температур повітря вище 15оС відрізняються більш істотно. У Складовську ця величина складає 2748о, в Ішуні—2854о та в Ізмаїлі—3044оС.
У липні та на початку серпня середньодобові температури повітря підтримуються на рівні 23...24оС, досягаючи у денні години максимальних позначок 38...39оС. Середньодобова сума опадів у Садовську дорівнює 330 мм, у тому числі за період з температурою вище 10оС—220 мм. В Ішуні ці величини відповідно дорівнюють 339 і 185 мм.
З травня по вересень включно середньо-багаторічна тривалість сонячного сяяння складає 1700...1900 годин. [1,4,7,8,9,12].
При сприятливих у середньому кліматичних умов для вирощування рису спостерігаються великі коливання надходження тепла, які досягають по рокам 10...15 %, а по місяцям—23...25 %.
Ґрунти і гідрологічні умови на усіх рисових масивах дуже відрізняються за характером і ступінню вихідного засолення, дренованості, гранулометричним складом, які необхідно враховувати при вирощуванні рису. Багаторічна практика рисосіяння у цих районах підтвердила вірність цього положення.
Краснознам`янський масив охоплює нижні тераси Дніпра і відноситься до області Дніпровської терасово-дельтової рівнини. Це слабкоухилена на південь степова рівнина з позначками від 0 до 20 м, а в північній частині до 30 м над рівнем моря.
Рисові зрошувальні системи розташовуються у межах другої надзаплавної тераси Дніпра. У геологічному відношенні вивчаємий масив представлений четвертинними відкладеннями шаром 15...20 м. Ці відкладення мають складну побудову, часто мають прошарки із супісками, суглинками, глинами і глинистими пісками. [8]
Підгрунтові води мають спрямованість з півночі до Чорного моря, яке є місцем їх розвантаження. Глибина рівня підгрунтових вод складає 0,5...3,0 м, а мінералізації їх коливаються від 1,0...4,0 до 9,0...13,0 г/дм3 та більше. За типом засолення води відносяться до хлоридно-сульфатно-натрієвих і сульфатно-хлоридно-магнієвих.
Територія цієї тераси ускладнюється багаточисельними слабкостічними або безстічними подовими зниженнями.
Ґрунтовий покрив представлений в основному лучно-каштановими ґрунтами різною ступінню солонцюватості в комплексі з солонцями. Склад солей коливається від 0,1 до 1,2%. За типом засолення вони відносяться до сульфатних і хлоридно-сульфатних.
Потужність гумусового горизонту 16...20 см, вміст гумусу в орному шарі солонцю 1,0...2,0%, лучно-каштанових ґрунтів—2,5...2,6%.
У дельті Дунаю під рис освоюють окремі ділянки верхньої і центральної її частини. В цілому поверхня території угнуто-депресивна, ускладнена мікрорельєфом від слідів блукання протоків Дунаю. Четвертинні відкладення представлені комплексом алювіальних відкладень легкого механічного складу: легкими суглинками, мулуватими пісками. З глибини від 3 до 10 м відкладення підстеляються середніми і важкими суглинками.
За гідрогеолого-меліоративними умовами ця частина дельти відноситься до безстічного району з безнапірними підгрунтовими водами, які залягають на глибині від 0 до 1,5 м і характеризуються мінералізацією від 0,4 до 32 г/дм3, тип мінералізації переважно хлоридно-натрієвий.
Ґрунтовий покрив території представлений алювіально-дерновими легкоглинистими і супіщаними ґрунтами і луково-болотними типами ґрунтів. Ці ґрунти незасолені або слабко засолені, рідко сильно засолені. Переважний тип засолення хлоридно-натрієвий і сульфатно-хлоридно-натрієво-кальцієвий. Потужність ґрунтового шару складає 0,5...0,6 м, рідко 1 м, а у пригірській смузі—біля 0,25м. [1,4,7,8,9,12].
В Присивашші біля 100 тис. га розташовано на позначках не більше 5 м при загальній площі 450 тис. га (Гусєв В.П., Колесніченко В.Г., 1958.).
У зв’язку із загальним пологим ухилом з 40 м над рівнем моря до нульової позначки ґрунтові різновиди також залягають ярусами і створюють комплекси у залежності від висоти місцевості:
- лучні комплекси—позначки від 0 до 3...5м над рівнем моря. При рівні підгрунтових вод не вище 1,5м від поверхні формуються солонці лучні солончакові в комплексі з солончаками приморськими і солонці солончакуваті з лучними осолоділими ґрунтами мікрозападин (лучні сильно осолоділі солонці і солоді). При рівні підгрунтових вод від 1,5 до 3,0м формуються солонці лучні солончакові, лукові каштанові сильно солонцюваті, глибокосолончаковаті, лучні осолоділі, ґрунти мікро западин;
- лучно- степні комплекси з абсолютними позначками до 8...12м.
При рівні підгрунтових вод від 3 до 5м ґрунтовий покрив представлений лучно-каштановими сильно- або середньосолонцюватими глибокосолончаковатими ґрунтами. Доля солонців складає від 25 до 45%, лучно-каштанових осолоділих ґрунтів мікрозападин—до 10%.
При рівні підгрунтових вод вище 5м ґрунтовий покрив представлений темно-каштановими, каштановими середньосолонцюватими різновидами з долею солонців глибокосолончаковатих до 25%, лучно-каштанових ґрунтів мікрозападин—до 10%. Особливий фон—темно-каштанові середньосолонцюваті ґрунти.
Степові комплекси з абсолютними позначками від 12 до 15...17 і більше метрів представлені темно-каштановими середньосолонцюватими ґрунтами з солонцями глибокосолончаковатими до 10%.
Вище 25...30м розташовані темно-каштанові слабкосолонцюваті ґрунти в комплексі з темно-каштановими середньосолонцюватими до 30%.
Найбільш розповсюджені в степовому Криму четвертинні лесовидні глини і суглинки, які залягають на третинних глинах і місцями (західна частина) на вапняках. Вони являються ґрунтоутворюючими породами найбільш розповсюджених у степовому Криму темно-каштанових ґрунтів і південних чорноземах а також солонців (Н.М. Дзенс-Литовська, 1979).
Потужність четвертинних лесовидних суглинків підвищується з півдня на північ, досягаючи найбільшого значення в Присивашші (25...40м).
За механічним складом четвертинні лесовидні суглинки є важкосуглинистими (часток менше 0,01мм 46...59%), легкими (часток менше 0,01мм—60...75%) і середніми (часток менше 0,01мм—77...79%) глинами.
Для цих порід характерне повна відсутність грубо-скелетних елементів і крупного піску.
Водно-фізичні властивості глинисто-суглинистої четвертинної товщі характеризуються середньою порозністю, відповідною 47...55% і невисокою повною вологоємкістю, відповідною 35...46%. Водопроникність глинисто-суглинистої товщі невисока. Низхідний рух води здійснюється гравітаційним шляхом і проходить дуже повільно. Капілярний підйом води значно перевищує за величиною низхідні токи вологи в силу доброї мікроагрегірованості.
Хімічний склад лесових суглинків і глин різнорідний. Кількість карбонатів, сульфатів, кремнезему та інших елементів значно коливається. Лесовидні відкладення відрізняються високою мікроагрегірованістю, гіпсованістю у межах 7,5...17,8% за профілем. Гіпс розподілений у товщі породи нерівномірно. Багатоярусність гіпсових накопичень свідчить про те, що утворення його здійснювалося пізніше утворення континентальних глин, внаслідок циркуляції в породах ґрунтових вод. В місцях накопичень міститься до 13% гіпсу.
Кількість водорозчинних солей коливається у середньому від 0,5 до 2%, інколи досягає і 3%. У складі солей переважають сульфати над хлоридами, при цьому склад кальцію більше, чим магнію і натрію. В місцях породи, де відсутні накопичення гіпсу, сума водорозчинних солей не перевищує 0,5...0,7% і складається із хлоридів і сульфатів натрію і в меншій ступені із сіркокислого магнію і карбонатів кальцію.
Ілювіальні глинисті відкладення є ґрунтоутворюючими породами в заплаві ріки Салгир. Алювіально-делювіальні відкладення за механічним складом відносяться до легких або середніх глин. Кількість „фізичної” глини коливається у межах 69,3...81,8%. Переважними фракціями також є глинисті, вони складають 44,3...49,5%. На другому місті стоїть пилувата фракція. Алювіальні відкладення характеризуються невисоким вмістом водорозчинних солей. Щільний залишок на глибині 180...200см складає 0,483...0,589% з високим вмістом хлоридів (0,2%).
Найбільш сприятливими для рисосіяння є заплавні і дельтові масиви. Ці території мають міцний шар руслового алювію, розташованого в шарі материнської породи. Легкі піщано-галечникові відкладення зверху покриті заплавним алювієм важкого гранулометричного складу. Вони мають добру природну дренованість, що забезпечує відвід підгрунтових вод і виключає можливість заболочування і засолення таких ґрунтів. Наприклад, дельта р. Дунаю в природних умовах дренується значно краще Краснознам`янської системи і рисосіяння не привело там до значних змін меліоративних умов.
Пригірські низини, у т.ч. Присивашська, складені міцними товщами лесовидних суглинків і глин. Ці породи, як правило, засолені, дренованість території дуже слабка, незалежний відтік підгрунтових вод ускладнений. При вирощуванні затопленого рису на цих територіях утворюються негативні меліоративні умови, так як рівень підгрунтових вод швидко наближається до поверхні і розвиваються процеси засолення. Цьому сприяє і низький технічний рівень зрошувальних систем, побудованих в земляному руслі, і де губиться до 40% води із каналів на фільтрацію. [8]