17. Цілі та завдання єс.

Головними цілями ЄС згідно Ст. 3 Договору про ЄС є:

–сприяння миру, дотримання цінностей ЄС та благополуччя його народів

–забезпечення простору свободи, безпеки та правосуддя без внутрішніх кордонів, в якому вільний рух осіб поєднується із заходами зовнішнього прикордонного контролю, регулювання імміграції, надання притулку та боротьби зі злочинністю

-створення внутрішнього ринку, який сприятиме сталому розвитку Європи на основі збалансованого економічного зростання та цінової стабільності,

-конкурентоспроможної соціальної ринкової економіки, спрямованої на забезпечення повної зайнятості та соціального прогресу,

-високого рівня захисту і поліпшення якості навколишнього середовища.

Крім того внутрішній ринок ЄС .

-сприятиме науково-технічному прогресу

-боротиметься з соціальним відчуженням і дискримінацією,

-сприятиме соціальній справедливості та захисту,

-забезпеченню рівності між жінками і чоловіками,

-солідарності між поколіннями та захисту прав дитини

-підтримуватиме економічну, соціальну і територіальну згуртованість та солідарність між державами-членами

-поважатиме багату культурну та мовну різноманітність, охоронятиме та розвиватиме культурну спадщину Європи.

18. Лісабонська стратегія єс (2000-2010).

Лісабонська стратегія (Lisbon Strategy) — нова стратегічна мета Європейського Союзу, спрямована на підвищення його глобальної конкурентоспроможності через економічне оновлення та поліпшення в соціальній сфері й охороні довкілля. Європейська Рада в Лісабоні в березні2000 року визначила для Європейського Союзу завдання на наступне десятиліття: стати найконкурентоспроможнішою та найдинамічнішою у світі економікою, що базується на знаннях, здатна до постійного зростання, забезпечує більше кращих робочих місць та тісніше соціальне гуртування.

У 2000 р. на Лісабонський сесії Європейської Ради була прийнята стратегія перетворення ЄС до 2010 р. у найбільш конкурентоспроможну у світі економіку, засновану на знаннях. Перехід до “економіки знань” повинен відбуватися шляхом проведення такої політики в сфері наукових досліджень і розробок (НДДКР), яка відповідала б вимогам інформаційного суспільства, і була

спрямована на прискорення структурних реформ і завершення створення єдиного внутрішнього ринку ЄС. В рамках Лісабонської стратегії було сформульовано 28 основних та 120 додаткових цілей, рівень досягнення яких визначався за допомогою 117 структурних показників. Вони охоплювали п’ять сфер: макроекономічна ситуація; зайнятість; інновації і дослідження; економічні реформи; соціальна згуртованість та

навколишнє середовище. Ці структурні показники мали відповідати наступним критеріям: легкість для читанняі розуміння; релевантність стратегії; взаємна узгодженість; доступність у часі і просторі; можливість порівняння між різними країнами; достовірність джерел їх отримання.

Результати реалізації Лісабонської стратегії були розглянуті Європейською Радою у 2005 р.

Поставлених цілей у сфері науки досягли тільки дві країни (Швеція, Фінляндія), які змогли довести відрахування на науку до запланованих 3% ВВП. У середньому по ЄС цей показник становив близько 2%. Основні причини невиконання Лісабонської стратегії полягали у: 1) недостатньому врахуванні наслідків реформ, що проводилися у деяких країнах-членах ЄС, в тому числі Німеччині та Франції; 2) відсутності адресної відповідальності за реалізацію стратегії. Крім того, з 2000 р. почалось уповільнення темпівекономічного зростання в зв’язку з загостренням ситуації у світовій економіці на тлі падіння біржових індексів провідних фінансових центрів світу. У 2000-2005 рр. середньорічні темпи зростання економіки ЄС не перевищували 2%.Виникла необхідність у перегляді Лісабонської стратегії і розробці її нової редакції, в якій увага інституцій ЄС та країн-членів була зосереджена на стимулюванні економічного зростання (в основному шляхом збільшення фінансування інновацій та підтримки малого та середнього бізнесу) і підвищенні рівнязайнятості, в тому числі у високотехнологічних галузях. Було також переглянуто часові рамки виконання Лісабонської стратегії, тобто фактично було визнано нереальність виконання поставлених цілей до 2010 р. Внесення змін та активізація діяльності країн-членів ЄС сприяли тому, що в 2006 р. країнам ЄС-15 вдалося помітно просунутися вперед у виконанні Лісабонської стратегії.