6.2. Надзвичайні ситуації мирного і воєнного часу

• Класифікація надзвичайних ситуацій

Згідно з Законом України «Про ци­вільну оборону України», запобі­гання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характе­ру, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат та збитків є загальнодержавною проблемою і одним з найважливі­ших завдань органів виконавчої влади і управління всіх рівнів.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 від 15 липня 1998 року «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» за­тверджено «Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій».

Надзвичайна ситуація — порушення нормальних умов жит­тя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей або значних ма­теріальних втрат.

Відповідно до характеру подій бувають різні види надзвичай­них ситуацій:

Надзвичайні ситуації техногенного характеру, транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоак­тивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та буді­вель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.

За даними 2006 року на Україні експлуатується 595 тис. об'єк­тів, з яких більш 15 тис. потенційно небезпечні та понад 11,5 тис. є об'єктами підвищеної небезпеки, 5 атомних електростанцій, понад 3 тис. об'єктів, на яких використовуються джерела іонізуючого ви­промінювання, понад 1,5 тис. промислових об'єктів, на яких зберіга­ється і використовується у технологічному процесі більше 300 тис. тон небезпечних хімічних речовин.

Надзвичайні ситуації природного характеру: небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфек­ційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери.

Цікаво знати! Людство береже пам'ять про 5300 землетрусів, починаючи з 2150 р. до н. е. і до наших днів. В наслідок цих природ­них катаклізмів загинуло 17 млн. людей. Найжахливішими вважають­ся землетруси 1201 року у Єгипті та 1556 року у Китаї, що забрали життя 1 млн. 100 тис. і 830 тис. людей відповідно. Практично на на­шій планеті не було жодного сейсмічно спокійного року.

В басейні р. Дністер періодично затоплюється повенями більш ніж 100 тис. га сільськогосподарських земель, 211 населених пунктів, 8 селищ міського типу, 5 міст, автошляхи, залізниці до 1000 км. Небез­печною також є р. Дніпро — від витоку до впадіння в р. Прип'ять.

З 2000 по 2007 рік в Україні щорічно виникало біля 50 тис. по­жеж в наслідок яких загинуло 26 432 особи та 12 591 особа була трав­мована. Тільки прямі матеріальні збитки склали 735 млн. 478 тис. грн. Щодня в Україні в середньому виникає 150 пожеж, унаслідок яких гине десять та отримує травми п'ятеро осіб, вогнем знищується 55 бу­дівель і сім одиниць техніки.

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру: пов'язані з протиправними діями терористичного і антиконститу-ційного спрямування; здійснення або реальна загроза терористично­го акту (збройний напад, захоплення і утримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викра­дення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибу­хових пристроїв у громадських місцях, зникнення (крадіжка) зброї, виявлення застарілих боєприпасів.

Надзвичайні ситуації воєнного характеру пов'язані з наслід­ками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження на­селення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, на­фтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсич­них відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, визначаються чотири рівні надзвичайної ситуації за класифікаційни­ми ознаками.

1. Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це над­звичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше об­ластей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

2. Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзви­чайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адмі­ністративних районів (міст обласного значення), Автономної Респу­бліки Крим, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що пе­ревищують власні можливості одного району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

3. Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичай­на ситуація, яка виходить за межі потенційно небезпечного об'єк­та, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслід­ків, які впливають на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні й технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка об­сягу видатків відповідного бюджету. До НС місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах жит­лово-комунальної сфери та ін., що не входять до затверджених пере­ліків потенційно небезпечних об'єктів.

4. Надзвичайна ситуація об'єктовогорівня — це надзвичай­на ситуація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті й наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітар­но-захисної зони.

Тільки в 2006 році в Україні сталося 327 надзвичайних си­туацій, з них 6 державного, 23 регіонального, 127 місцевого та 171 об'єктового рівнів, на яких загинула 421 людина, постраждало 1025 людей. Як показує аналіз, більшість людей загинуло при виникнен­ні надзвичайних ситуацій техногенного характеру (315), при цьому внаслідок пожеж — 184, аварій на транспорті — 124 людини.

Основними причинами виникнення надзвичайних ситуа­цій в Україні є:

• надзвичайне техногенне навантаження території;

• значний моральний та фізичний знос основних виробничих фондів більшості підприємств України (до 50 % у металургії, енерге­тиці та на транспорті);

• погіршення матеріально-технічного забезпечення, знижен­ня виробничої і технологічної дисципліни;

• незадовільний стан збереження, утилізації та захоронення високотоксичних, радіоактивних та побутових відходів;

• ігнорування економічних факторів, вимог, стандартів;

• недостатня увага керівників відповідних органів держав­ного управління до проведення комплексу заходів, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характеру та зниження їх наслідків;

• відсутність сучасних систем управління небезпечними проце­сами;

• низька професійна підготовка персоналу та населення до дій в екстремальних умовах;

• недостатня нормативно-правова база в області природно-техногенної безпеки;

• дефіцит кваліфікованих кадрів;

— низький рівень застосування прогресивних ресурсозберіга­ючих і екологонебезпечних технологій.

Питання для закріплення знань:

1. Що таке надзвичайна ситуація?

2. Класифікація надзвичайних ситуацій?

3. Які ти знаєш надзвичайні ситуації природного характеру, які мали місце на Україні у ХХ столітті?

4. Причини виникнення надзвичайних ситуацій в Україні.

Надзвичайні ситуації воєнного характер

• Ядерна зброя

Одним з видів сучасних засобів ураження є зброя масового ураження до якої відносяться: ядерна, хімічна та бактеріологічна зброя.

Ядерною називається зброя, енергія вражаючої дії якої виділя­ється при ядерних реакціях поділу ядер важких елементів: урану-235, плутонію-239, урану-233 або синтезу легких ядер ізотопів водню. За­собами доставки ядерних і термоядерних боєприпасів є: головні час­тини ракет, авіаційні ядерні бомби та артилерійські снаряди. Ядерна зброя призначена для масового ураження людей, знищення або руй­нування адміністративних і промислових центрів, різних об'єктів, споруд, техніки.

Залежно від типу заряду ядерна зброя поділяється на атомну, термоядерну, комбіновану та нейтронну. Вражаюча дія ядерного вибуху залежить від потужності боєприпасу, виду вибуху (назем­ний, підземний, повітряний, підводний, висотний), типу ядерного заряду. Точка, в якій відбувся вибух, називається центром, а її про­екція на поверхню землі (води) — епіцентром ядерного вибуху. По­тужність ядерного боєприпасу характеризується тротиловим екві­валентом, тобто масою тротилу, енергія вибуху якого еквівалентна енергії вибуху даного ядерного боєприпасу і вимірюється у тоннах, кілотонах або мегатонах. За потужністю ядерні боєприпаси розпо­діляються на понад малі (менше 1 тис. т), малі (1-10 тис. т), середні (10-100 тис. т), великі (100 тис. т — 1 млн. т) і понадвеликі (більше 1 млн.).

Вражаючими факторами ядерного вибуху є: ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, електромагніт­ний імпульс і як наслідок ядерного вибуху — радіоактивне зара­ження місцевості у районі вибуху та за рухом радіоактивної хмари (мал. 183).

Кількісні характеристики енергії ядерного вибуху складають: ударна хвиля — до 50 % всієї енергії вибуху; світлове випроміню­вання — 35 %; проникаюча радіація — 4 %; радіоактивне зараження місцевості — 10 %; електромагнітний імпульс — 1 %.

Ударна хвиля (мал. 184) — це поширення стиснутого повітря в усі боки від центру вибуху із надзвуковою швидкістю. Вражаю­ча дія ударної хвилі характеризується величиною надлишкового тиску. Надлишковий тиск — це різниця між максимальним тиском у фронті ударної хвилі і нормальним атмосферним тиском перед фронтом хвилі. Швидкість руху і відстань, на яку поширюється ударна хвиля, залежать від місця вибуху. Так при вибуху боєпри-пасу потужністю 20 кт ударна хвиля проходить 1 км за 2 с., 2 км за 5 с., 3 км за 8 с.

Світлове випромінювання (мал. 185) — це потік променевої енергії, що включає ультрафіолетові, видимі та інфрачервоні про­мені. Джерелом світлового випромінювання є вогнева куля, яка ви­никає при ядерному вибусі. До її складу входять розжарені продук­ти вибуху і повітря. Із вогненної кулі випромінюється дуже велика кількість променевої енергії. Внаслідок цього опромінення предмети дуже швидко нагріваються, обвуглюються або загораються, а в жи­вих тканинах виникають опіки різних ступенів. Тривалість світло­вого випромінювання — до 20 с. Час дії світлового випромінювання та розміри частини вибуху, яка світиться, залежить від потужності ядерного вибуху. Зі збільшенням потужності вони зростають.

Світлове випромінювання не проникає через непрозорі мате­ріали. Значно послаблюється в запиленому (задимленому) повітрі, у туман, дощ, снігопад.

Проникаюча радіація (мал. 186) — потік гамма-випроміню­вання і нейтронів, що випускаються із зони і хмари ядерного вибуху. Час дії проникаючої радіації — 10-15 с, а потім хмара піднімається на висоту 2-3 км, де гамма-нейтронне випромінювання поглинаєть­ся товщею повітря і практично не досягає поверхні землі.

В результаті проходження випромінення через матеріали на­вколишнього середовища зменшується його інтенсивність.

Радіоактивне зараження. Основними його джерелами є про­дукти поділу ядерного заряду і радіоактивні ізотопи, що утворю­ються внаслідок впливу нейтронів на матеріали, з яких виготовлені ядерні боєприпаси, і на деякі елементи, що входять до складу ґрунту в районі вибуху. Впливу радіоактивного зараження може зазнавати не тільки район, що прилягає до місця вибуху, а й місцевість, від­далена на десятки і сотні кілометрів. При цьому на великих площах протягом тривалого часу існує зараження, що становить загрозу для людей і тварин. Під час вибуху ядерного боєприпасу радіоактив­ні продукти піднімаються разом із хмарою вибуху, змішуються з час­тинками ґрунту, під дією висотних вітрів переміщуються на великі відстані, випадають, заражаючи місцевість, і утворюють так званий слід радіоактивної хмари. Слід радіоактивної хмари має форму еліп­са, довжина якого може досягати кількох сотень кілометрів, й умов­но поділяється на чотири зони зараження: помірне (А), сильне (Б), небезпечне (В) і надзвичайно небезпечне (Г) (мал. 187).

Радіоактивність на межах зон зараження

Ступінь зараження сліду хмар ядерного вибуху не однаковий: вона поступово зменшується (табл. 11). Найбільш небезпечними ра­діоактивні речовини є у перші години після випадання, бо саме в цей період їхня активність найвища.

На схемах і картах зовнішні межі зон радіоактивного забруд­нення наносяться різними кольорами: А — синім, Б — зеленим, В — коричневим, Г — чорним.

Місцевість вважається зараженою, якщо рівень радіації через 1 годину після ядерного вибуху становить: в мирний час — 0,2 Р/год., у воєнний час — 0,5 Р/год.

Електромагнітний імпульс — це потужне електромагнітне поле, що виникає під час ядерного вибуху та існує короткий час. Уражаюча дія електромагнітного імпульсу обумовлена виникнен­ням електричних напруг і струмів значної величини у дротах і кабе­лях повітряних ліній зв'язку, сигналізації, електропередач, в антенах радіостанцій. Ураження людей можливе тільки тоді, коли вони пере­бувають поряд з радіоелектронними приладами.

Осередком ядерного ураження вважається територія, що опи­нилася в районі ядерного вибуху. Він характеризується масовими руйнуваннями будівель, споруд, завалами, аваріями в мережах ко­мунально-енергетичного господарства, пожежами, радіоактивним зараженням місцевості і значними втратами серед населення. Його розміри збільшуються з силою ядерного вибуху.

Нейтронна зброя — це різновид ядерної зброї. Її основним вражаючим чинником є проникаюча радіація, в якій значна час­тина (до 40 %) припадає на так звані швидкі нейтрони. Боєприпа­си з потужним виходом нейтронного потоку у складі проникаючої радіації прийнято називати нейтронними. До заряду нейтронно­го боєприпасу, крім атомного запалу, входять важкі ізотопи вод­ню — дейтерій і тритій. Коли підривають атомний запал, розви­ваються високий тиск і висока температура, що створює умови, необхідні для протікання термоядерних реакцій синтезу дейтерію і тритію. Основна частка енергії, що вивільняється під час реак­ції, передається нейтронам, які виходять назовні у вигляді смер­тоносної радіації. За вражаючою дією на людей вибух нейтронно­го боєприпасу потужністю 1 кт (кілотонна) еквівалентний вибуху сучасного тактичного атомного боєприпасу потужністю 10-12 кт. Для захисту від нейтронних боєприпасів використовують ті ж за­соби, що і від ядерних. Крім того, при спорудженні сховищ і укрит­тів рекомендується ущільнювати і зволожувати грунт, що уклада­ється над ними, збільшувати товщину перекриттів, влаштовувати додатковий захист входів і виходів.

• Вплив на людей вражаючих чинників ядерного вибуху

Безпосередня поразка ударною хвилею виникає внаслідок дії надлишкового тиску та швидкісного напору повітря. Непряму поразку люди і тварини можуть отрима­ти від вторинних осередків ураження (уламки зруйнованих будівель або уламків скла, каміння та інших предметів, що летять з вели­кою швидкістю). Ураження, які виникають під дією ударної хвилі від ядерного вибуху, поділяються на легкі, середні, важкі і надважкі (смертельні).

Легкі ураження виникають при надлишковому тиску у фрон­ті ударної хвилі 20-40 кПа і характеризуються легкою контузією, тимчасовою втратою слуху, легкими ушкодженнями та вивихами.

Середні ураження виникають при надлишковому тиску 40­60 кПа і характеризуються травмами мозку з непритомністю, по­шкодженням органів слуху, кровотечами з носа та вух, переломами і вивихами кінцівок.

Важкі і надто важкі ураження виникають при надлишкових тисках відповідно 60-100 кПа та понад 100 кПа і супроводжуються травмами мозку з довготривалою непритомністю, пошкодженням внутрішніх органів, тяжкими переломами кінцівок. Побічний вплив ударної хвилі виявляється в ураженні людей уламками будівель, ка­мінням, деревами, битим склом та іншими предметами.

Світлове випромінювання разом з ударною хвилею призво­дить до багаточисельних пожеж та вибухів в зв'язку з руйнуванням у населених пунктах газових комунікацій та ушкоджень в електро­мережах.

Світлове випромінювання, впливаючи на людей, викликає опіки ділянок тіла, очей, тимчасову втрату зору. Залежно від значен­ня світлового імпульсу розрізняють опіки шкіри чотирьох ступенів: перший ступінь — почервоніння, припухлість і набрякання шкіри;

другий ступінь — утворення пухирів; третій ступінь — омертвін­ня шкіри й утворення виразок; четвертий ступінь — омертвіння не тільки шкіри, а й шарів тканин, обвуглення.

Уражаюча дія проникаючої радіації визначається властивіс­тю гама-променів і нейтронів сильно іонізувати атоми середовища, в якому вони поширюються. Радіоактивні частинки (бета і альфа) мають малу проникаючу здатність і безпечні при зовнішньому опро­міненні людини. Проте при потраплянні в середину організму лю­дини з їжею, водою і повітрям вони дуже небезпечні. Під впливом іонізуючої радіації руйнуються окремі складні молекули і елемен­ти клітинних структур. Це призводить до порушення нормального обміну речовин, зміни характеру життєдіяльності клітин, окремих органів і систем організму. Внаслідок такого впливу виникає про­менева хвороба. За ступенем важкості променеві хвороби поділяють на чотири групи.

Променева хвороба І ступеня (легка група) виникає при су­марній дозі 100-200 рад. Прихований період триває 3-5 тижнів, після чого з'являються загальна слабкість, нудота, запаморочення, підвищення температури. Після одужання працездатність, як прави­ло, зберігається.

Променева хвороба II ступеня (середня група) виникає при су­марній дозі 200-400 рад. Протягом перших 2-3 діб спостерігаєть­ся первинна реакція організму (нудота і блювання). Потім триває прихований період (15-20 діб). Ознаки захворювання виявляються яскравіше. Одужання, за умови активного лікування, настає через 2-3 місяці.

Променева хвороба III ступеня (найважча група) виникає при дозі 400-600 рад. Первинна реакція різко виражена. Прихований період — 5-10 діб. Хвороба проходить інтенсивно і важко. У сприят­ливому випадку одужання може настати через 3-6 місяців.

Променева хвороба IV ступеня (надважка група) виникає при дозі понад 600 рад. У більшості випадків закінчується смертю.

Згідно законів України потужність дози іонізуючого випро­мінювання на робочих місцях, на присадибних ділянках не повинна перевищувати 50 мкР/год.

Доза однократного опромінення протягом чотирьох діб до 50 Р, як і багаторазового до 100Р за 10-30 днів, не викликає зовнішніх ознак захворювання і вважається небезпечною. На мирний час у ви­падку аварії на АЄС з викидом радіоактивних речовин встановлені такі допустимі дози опромінення:

• 5Р — для персоналу АЕС в нормальних умовах за рік;

• 10Р — разове аварійне опромінення населення;

• 25Р — разове аварійне опромінення персоналу АЄС. Запам'ятай! В наслідок розпаду радіоактивних речовин

рівень радіації зменшується за принципом «7-10», тобто з збіль­шенням часу в 7 разів рівень радіації зменшується в 10 разів, та найбільш інтенсивний спад рівня радіації спостерігається в перші дві доби.

Впливу електромагнітного імпульсу найбільш підлягають лі­нії зв'язку, сигналізації та радіоапаратура.

Цікаво знати! Вперше ядерна зброя була використана американ­цями в серпні 1945 року, які кинули з бомбардувальника В-29 атомні бомби на японські міста Хіросіма та Нагасакі (мал. 188). Вага перших атомних бомб була близько п'яти тон з тротиловим екві­валентом близько 20 тисяч тон тринітро­толуолу. Перша вибухнула у повітрі на ви­соті 300 м, а друга на висоті 600 м. Після вибуху в радіусі 1 км були відмічені повні руйнування та пожежі. В живих залиши­лися тільки ті люди, які знаходилися в гли­боких підвалах. В зоні 1-2 км відмічались значні руйнування, не постраждало тіль­ки населення, яке в мить вибуху знаходилось в міцних будівлях. В зоні 2-3 км відмічались середні руйнування. Під дією вітру виникло багато пожеж, населення, яке знаходилось на відкритій місцевості, отрима­ло значні опіки та поранення. 15 % від загальної кількості загиблих при атомному вибуху в Японії померли від радіації.

Дія однієї атомної бомби, яка еквівалентна 10 тис. тон трині­тротолуолу, приблизно відповідає вогневій потужності 4 тис. арти­лерійських зарядів калібру 155 мм. Вона може замінити годинний обстріл з 100 тяжких гармат.

Питання для закріплення знань:

1. Які ти знаєш вражаючі фактори ядерної зброї?

2. Як впливає на людей світлове випромінювання?

3. Надай характеристику різних ступенів променевої хвороби.

Хімічна зброя та засоби її застосування

• Бойові токсичні хімічні речовини та їх характеристики

Хімічна зброя — це зброя масово­го ураження, дія якої ґрунтується на токсичних властивостях деяких

хімічних речовин. До неї належать бойові отруйні речовини, засоби їх застосування і доставки до цілі.

Отруйні речовини — хімічні сполуки, здатні уражати людей і тварин на великих площах, проникати у споруди, заражати місце­вість і водойми. Вони призначаються для поразки людей, тварин і можуть заражати повітря, харчі, корм, воду, місцевість і предмети, що розташувались на ній.

Сильно діючі отруйні речовини (СДОР) — це токсичні хімічні речовини, що застосовуються в господарських цілях і здатні при виті­канні зі зруйнованих чи ушкоджених технологічних ємкостей, сховищ і устаткування викликати масові ураження людей, тварин і рослин.

Основні шляхи проникнення отруйних речовин: через органи дихання, шкірні покриття, шлунково-кишковий тракт та через кров.

Критерії бойової ефективності отруйних речовин: токсичність, швидкість дії, стійкість. Характер і ступінь ураження людей і тварин залежить від виду отруйних речовин і токсичної дози.

Існує така класифікація отруйних речовин:

І. За тактичним призначенням:

— смертельної дії;

• ті, що тимчасово виводять людей з ладу;

• подразнюючі.

II. За фізіологічною дією на організм:

• нервово-паралітичної дії — зарин, зоман, Ві-Ікс;

• шкірно-наривні — іприт, люїзіт;

• загально отруйної дії — синильна кислота, хлорціан;

• задушливі — фосген, дифосген;

• психохімічні — Бі-Зет;

• подразнювальні — хлорацетофенон, адамсит, Сі-Ар, Сі-Ес.

3. Залежно від тривалості збереження вражаючої здатності отруйні речовини розподіляються на стійкі і нестійкі. Стійкі отруй­ні речовини зберігають вражаючу дію до кількох діб і навіть тижнів. Це — Ві-Ікс, зоман, іприт. Нестійкі отруйні речовини швидко ви­паровуються. При бойовому застосуванні на відкритій місцевості вони зберігають вражаючу дію протягом кількох десятків хвилин. Це — синильна кислота, хлорціан, фосген.

3. Залежно від швидкості дії на організм і появи ознак уражен­ня отруйні речовини поділяються на швидкодіючі та повільно діючі.

Швидкодіючі отруйні речовини не мають періоду прихованої дії. Вони уражають уже через кілька хвилин (зарин, зоман, синильна кислота, хлорціан, Сі-Ес, Сі-Ар). Повільно діючі отруйні речовини мають період прихованої дії і призводять до ураження через деякий час (Ві-Ікс, іприт, фосген, Бі-Зет).

Застосовуються отруйні речовини у краплиннорідкому стані, у вигляді газу (пару) та аерозолю (туману, диму).

Токсикологічні характеристики деяких отруйних речовин:

Хлор — зелено-жовтий газ з різким запахом в 2,5 рази важ­чий за повітря, погано розчиняється у воді. Використовується для знезараження питної води та стічних вод, вибілювання тканин та паперу, як дезінфікуючий засіб. Небезпека для людини: уражає легені, викликає опіки дихальних шляхів, шкіри, очей. При кон­центрації 0,1 мг/л — смерть від одного-двох подихів. Гранично допустима концентрація — 0,001 мг/л. В Першу світову війну ви­користовувався як бойова отруйна речовина. Дегазація: гашеним вапном, каустичною содою.

Фосген — безколірний газ із запахом горілого сіна, важчий повітря у 3,5 рази, погано розчиняється у воді. Використовується при органічному синтезі для отримання розчинників, лікарських препаратів, пластмас, пестицидів. Небезпека для людини: уражає дихальні шляхи, легені. Отруйна речовина задушливої дії, смертель­на концентрація — 0,4 мг/л, гранично-допустима концентрація — 0,0005 мг/л. Дегазація здійснюється розчинами аміаку та лугами.

Аміак — безколірний газ із запахом нашатирю, легший за пові­тря, добре розчиняється у воді. Використовується як хладагент у хо­лодильному устаткуванні, застосовується в хімічній промисловості для отримання добрив, азотної кислоти, соди. Небезпека для люди­ни: уражає дихальні шляхи, нервову систему, шкіру, очі. При кон­центрації 7,0 мг/л — смерть через декілька годин. Гранично-допус­тима концентрація — 0,2 мг/л. Дегазація: водою.

Засоби доставки отруйних речовин Засобами доставки отруйних ре­човин є ракети, авіабомби, арти­лерійські снаряди і міни, хімічні фугаси, а також виливні авіаційні прилади (мал. 189).

Звичайні хімічні боєприпаси споряджаються однією готовою отруйною речовиною, добутою у стаціонарних заводських установ­ках. На відміну від них бінарні боєприпаси споряджаються двома ізольованими (звідси і термін) нетоксичними або малотоксичними вихідними компонентами. Під час польоту хімічного бінарного боє-припасу до цілі вихідні компоненти змішуються і вступають між со­бою у хімічну реакцію з утворенням високотоксичних отруйних речовин, наприклад, зарину. Компоненти для отримання відповід­ної отруйної речовини можуть бути системою «рідина — рідина» або «рідина — тверде тіло». Всі ці системи включають також хімічні добавки. Використовуються каталізатори, що прискорюють швид­кість хімічної реакції, та стабілізатори, які забезпечують стійкість вихідних компонентів та одержаних отруйних речовин. Засоби до­ставки такі самі, як і для звичайних отруйних речовин. Внаслідок розповсюдження на місцевості отруйних речовин виникають зони хімічного зараження та осередки хімічного ураження.

• Осередок хімічного ураження

При поширенні в навколишньо­му середовищі отруйних речовин і СДОР утворюються зони хімічного ураження і осередкі хімічного ураження.

Зона хімічного ураження — це територія, яка безпосередньо перебуває під впливом хімічної зброї або СДОР, над якою пошири­лась заражена хмара з уражаючими концентраціями.

Осередок хімічного ураження — це територія, у межах якої внаслідок отруйних речовин сталося масове ураження людей, тва­рин, рослин. Залежно від масштабів використання хімічної зброї в зоні хімічного ураження може бути декілька осередків ураження. Хімічна зброя безпосереднього впливу на будинки, споруди та про­мислове обладнання не має, однак забруднює територію та заважає життєдіяльності людини.

Цікаво знати! Окремі спроби використати хімічну зброю мали місце на протязі всієї історії війн. Але найбільш активно хіміч­на зброя використовувалась у Першій світовій війні 1914—1918 рр.

22 квітня 1915 року в районі Іпру (Бельгія) німецькі війська прове­ли першу газову атаку, в якій в перші часи загинуло 6 тис. чоловік, а 15 тис. отримали поранення різної ступені важкості. В подальшому хімічну зброю почали використовувати й армії інших воюючих дер­жав. Загальна кількість уражених отруйними речовинами у Першу світову війну склала 1 млн. 300 тис. чоловік. Після Першої світової війни у 1925 році представники 37 держав підписали в Женеві «Про­токол про заборону використання на війні удушливих, отруйних та інших подібних газів і бактеріологічних засобів». Даний протокол не ратифікували США та Японія, які в майбутньому використовува­ли хімічну зброю: Японія у війні з Китаєм (1937—1943 рр.), США у війні в Кореї та В'єтнамі.

Питання для закріплення знань:

1. Що таке хімічна зброя?

2. Як класифікуються отруйні речовини за характером ток­сичної дії?

3. Які ти знаєш засоби доставки отруйних речовин?

4. Критерії бойової ефективності отруйних речовин.

Біологічна зброя

• Характеристика біологічної зброї

Біологічною (бактеріологічною) зброєю називають спеціальні боє­припаси і бойові прилади із засобами доставки, споряджені біоло­гічними засобами. Вона призначена для масового знищення живої сили, сільськогосподарських тварин і посівів, а також псування де­яких видів військових матеріалів і спорядження. Як біологічні бо­єприпаси можуть використовуватись авіаційні бомби, касети, кон­тейнери, розпилювальні прилади, боєприпаси реактивної артилерії, бойові частини ракет, портативні прилади (генератори аерозолів, розпилювальні пенали і т. п.) для диверсійного використання біоло­гічних засобів.

Вражаюча дія біологічної зброї ґрунтується на застосуванні хвороботворних властивостей патогенних мікробів і токсичних продуктів їх життєдіяльності, а також найбільш небезпечних шкід­ливих рослин.

Властивості біологічної зброї визначаються низкою особли­востей дії бактеріальних засобів на організм людини та тварин. До них відносяться: спроможність викликати масові інфекційні хвороби при попаданні в організм у маленькій кількості; спромож­ність більшості інфекційних хвороб швидко передаватися від хво­рого до здорового; велика тривалість дії (наприклад, спорові форми мікробів сибірської виразки зберігають уражаючі властивості де­кілька років); наявність прихованого (інкубаційного) періоду часу від моменту зараження до появи захворювання); спроможність за­брудненого повітря проникати у різні негерметизовані приміщення, уражаючи людей і тварин; труднощі і тривалість визначення мікро­бів у зовнішньому середовищі, що потребує спеціальних методів ла­бораторних досліджень.

Цікаво знати! Перший історичний факт застосування біо­логічної зброї під час ведення бойових дій зафіксовано у 1347 році на території Криму. Тоді війська Джанібека взяли в облогу фортецю Кафа (нині Феодосія). За наказом Джанібека на територію осадже­ної фортеці за допомогою катапульти закинули тіло померлої від чу­ми людини. Після цього в Кафі почалася епідемія чуми.

Основу біологічної зброї становлять біологічні засоби — хво­роботворні мікроорганізми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки) і ви­роблювані деякими бактеріями отрути (токсини).

Розрізняють такі види біологічних засобів:

• із класу бактерій — збудники чуми, сибірської виразки, сапу, туляремії, холери, меліоїдозу та ін.;

• із класу вірусів — збудники жовтої пропасниці, натураль­ної віспи, різних видів енцефалітів та ін.;

• із класу рикетсій — збудники висипного тифу, плямистої пропасниці Скалистих гір, пропасниці цицига-муші та ін.;

• із класу грибків — збудники бластомікозу, кокци-діоідомі-козу, гістоплазмозу та ін.

Для ураження сільськогосподарських тварин можуть викорис­товуватися збудники таких захворювань, як чума великої рогатої ху­доби і свиней, а також збудники деяких захворювань, небезпечних для людини, наприклад, сибірська виразка, сап, меліоїдоз.

Для ураження сільськогосподарських рослин можливе вико­ристання збудників іржі злаків, картопляної гнилі, грибкового захво­рювання рису та інших рослин, а також комах-шкідників (колорад­ський жук, саранча, гессенська муха та інші).

• Осередок біологічного ураження

Внаслідок використання біологіч­ної зброї і розповсюдження на міс­цевості хвороботворних бактерій і токсинів можуть утворюватися зони біологічного зараження та осередки біологічного ураження.

Зона біологічного зараження — це район місцевості або об­ласть повітряного простору, які заражені біологічними збудниками захворювань у небезпечних для населення межах. Зону зараження характеризують види бактеріальних засобів, які використовуються для зараження, розміри, розташування стосовно об'єктів господар­чої діяльності, час утворення, ступінь небезпеки та її зміни у часі. Розміри зони зараження залежать від виду боєприпасів, способу ви­користання бактеріальних засобів, метеорологічних умов.

Осередком біологічного ураження називається територія, на якій внаслідок дії біологічної зброї виникли масові ураження людей, тварин, рослин. Він характеризується видом використаних засобів, кількістю уражених, тривалістю збереження вражаючої дії уражаючих властивостей збудником хвороби.

Зовнішні признаки застосування противником вражаючих засобів біологічної зброї: поява характерного газу, диму чи туману, який розповсюджується за напрямком вітру, в місцях вибуху ава­рійних бомб, чи інших боєприпасів; поява швидко зникаючої хмари або темної смуги за літаком; наявність масляних плям на місцевос­ті чи в місцях вибуху боєприпасів; в'янення рослинності, чи зміна кольору; розлад органів дихання, очей чи гортані; пониження зору чи втрата його; відхилення від норми поведінки людей, розлад ру­хових функцій. Крім того, можливими признаками застосування біологічної зброї є викидання з літаків бомб чи контейнерів і поява в місцях їх падіння гризунів та інших живих істот.

Ураження людей і тварин можуть спричинятися збудниками різних інфекційних захворювань. Серед них найнебезпечнішими є та­кі захворювання, як чума, натуральна віспа, холера, сибірська виразка. Можуть використовуватися і збудник туляремії, бутулізму тощо.

Для уникнення розповсюдження інфекційних хвороб, лока­лізації і ліквідації зон та осередків біологічного ураження розпо­рядженням начальника цивільного захисту області встановлюється карантин або обсервація (мал. 190).

Карантин — це система державних заходів, які проводяться в епідемічному осередку для запобігання поширення інфекційних захворювань із вогнища ураження та для повної ізоляції і ліквіда­ції його.

Обсервація — це система спостереження за ізольованими людьми або тваринами, які прибули з осередку, на який наклали карантин, або перебувають в загрозливій зоні, тобто на території, яка межує з осередком ураження.

Цікаво знати! Застосування біологічної зброї під час Першої світової війни викликало хвилю невдоволень і протестів у всьому світі. В зв'язку з цим, 17 червня 1925 року в Женеві підписано про­токол про заборону застосування отруйних газів та бактеріологіч­них засобів. А в 1972 році побачила світ Конвенція про заборону розробки виробництва й накопичення запасів біологічної та ток­сичної зброї.

Питання для закріплення знань:

1 . Що ти розумієш під біологічною зброєю?

2. Які є види біологічних засобів?

3. Що називається осередком біологічного ураження?

Оцінка обстановки в надзвичайних ситуаціях

• Порядок оцінки обстановки в надзвичайних ситуаціях

В разі виникнення чи загрози виникнення надзвичайних ситуацій або при використанні про­тивником зброї масового ураження необхідно провести оцінку обстановки.

Оцінка радіаційної обстановки — це розв'язання основних завдань за різними варіантами дій формувань та населення, а також виробничої діяльності об'єктів в умовах радіоактивного забруднен­ня, аналіз одержаних результатів і вибір найбільш доцільних варіан­тів дій, при якому радіаційні ураження людей мінімальні.

Вона проводиться методом прогнозування та за даними розвідки.

Для оцінки радіаційної обстановки необхідно мати наступні вихідні дані:

• час ядерного вибуху, від якого відбулося радіоактивне за­бруднення;

• рівні радіації в районі дій;

• коефіцієнти послаблення захисних споруд, будівель, техні­ки, транспорту;

• допустима доза опромінення людей (з врахуванням отри­маної раніше);

• поставлені завдання та терміни їх виконання (час початку роботи).

Оцінка хімічної обстановки

Під хімічною обстановкою розуміють ступінь хімічного забруднен­ня атмосфери і місцевості, що впливають на життєдіяльність насе­лення і проведення аварійно-рятувальних та відновлюваних робіт.

Початковими даними для оцінки хімічної обстановки є: тип та кількість отруйних речовин, засоби та спосіб застосування хіміч­ної зброї, район та час викиду (скиду) отруйних речовин (застосу­вання хімічної зброї), ступінь захисту людей, топографічні умови місцевості та характер забудови на шляху розповсюдження зараже­ного повітря, метеорологічні умови.

Прогнозування і оцінка хімічної обстановки включає вирішен­ня таких завдань:

• визначення напрямку осі сліду хмари викиду хімічних речовин;

• визначення розмірів зон забруднення місцевості за очікува­ними значеннями доз ураження;

• визначення прогнозування глибини зони ураження;

• визначення площі ураження;

• визначення часу підходу зараженого повітря до об'єкту і тривалості дії ураження;

• визначення можливих уражень людей, що знаходяться в осередку зараження;

• порядок нанесення зон ураження на карту і схему.

Оцінка інженерної обстановки

Під інженерною обстановкою розуміють сукупність наслідків сти­хійних лих, аварій, катастроф, у результаті яких мають місце руй­нування будівель, споруд, комунально-енергетичних мереж, засобів зв'язку і транспорту, мостів, гребель, аеродромів тощо, особливо важливих для життєдіяльності людей.

Оцінка інженерної обстановки здійснюється за даними інже­нерної розвідки, а також методом прогнозування.

Основні її завдання — виявлення умов, видів і обсягів робіт для врятування і евакуації людей, які опинились в зоні лиха, а також за­побігання дії вторинних факторів надзвичайних ситуацій (вибухів, по­жеж, затоплення, загазування) на території ведення рятувальних робіт.

Обсяги і терміни проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт залежать від ступенів руйнування будинків, спо­руд, а також об'єктів.

При визначенні ступеня руйнування враховується кілька чин­ників, зокрема, характер руйнування, збитки та можливість подаль­шого використання конкретного будинку чи споруди.

Ступені руйнування поділяються на кілька видів: повні, силь­ні, середні, слабкі. Кожному ступеню руйнування відповідає своє значення збитку, обсяг рятувальних та аварійних робіт, а також об­сяги і терміни проведення відновлювальних робіт.

Оцінка пожежної обстановки

Пожежна обстановка — це масштаби і щільність ураження поже­жами населених пунктів, об'єктів і лісових масивів, що впливають на життєдіяльність населення, роботу об'єктів господарської діяль­ності, організацію та проведення рятувальних і невідкладних робіт. Оцінка пожежної обстановки містить:

• визначення масштабу і характеру пожежі;

• напрямок і швидкість розповсюдження вогню та розви­ток пожежі;

• аналіз впливу наслідків пожежі на об'єкти господарчої ді­яльності, безпеку життєдіяльності населення;

• висновки та рекомендації щодо локалізації і гасіння поже­жі, евакуації населення і матеріальних цінностей, підвищення про­типожежної стійкості об'єкта.

Пожежа характеризується видом, масштабом або щільністю, розвитком і швидкістю поширення, тепловою радіацією, триваліс­тю горіння, температурою повітря, зоною задимлення та ін. Види пожеж: окремі, масові, суцільні, вогняний шторм, лісові, степові, торф'яні, тління, горіння в завалах.

Цікаво знати! За допомогою звичайного годинника можли­во визначити не тільки час ядерного вибуху але й відстань до ньо­го, якщо засікти час в секундах (по годиннику або просто рахувати про себе) з моменту спалаху до приходу звукової хвилі. Поділивши кількість секунд на 3, отримаємо відстань до вибуху в кілометрах. (хвиля проходить 1 км приблизно за 3 сек.). Так, якщо після спалаху до приходу хвилі пройшло 60 сек., то відстань до вибуху дорівнює приблизно 20 км.

Питання для закріплення знань:

1. Що включає оцінка хімічної обстановки?

2. Які існують ступені руйнування будинків?

3. Які початкові дані необхідно мати для оцінки радіаційної обстановки?

Сучасні звичайні засоби ураження

• Характеристика сучасних звичайних засобів ураження

До звичайних засобів ураження відносять різного виду осколкові боєприпаси та запалювальну зброю.

Осколкові боєприпаси призначені головним чином для уражен­ня людей. Найефективніші боєприпаси цього типу — кулькові бом­би. Особливістю таких боєприпасів є величезна кількість (від кількох сотень до кількох тисяч) уламків масою від часток грама до кількох грамів. Кулькові протипіхотні бомби можуть бути розміром від теніс­ного до футбольного м'яча і містити до 6 тис. металевих або пластма­сових кульок діаметром 5-6 мм. Радіус ураження такої бомби залеж­но від калібру — від 1,5 до 15 м. Кулькові бомби скидають із літаків у спеціальних упаковках (касетах), що містять 96-640 бомб. Від дії відштовхувального заряду касета над землею руйнується, кулькові бомби розлітаються і вибухають на площі до 250 тис. м². Оснащу­ються вони різними підривачами — інерційними, натискної, на­тяжної або уповільненої дії. Наприклад, коли із касети розсіюють протипіхотні міни, то кожна міна при ударі об землю викидає дро-тики-вусики. Якщо до них доторкнутися, то міна підлітає на висо­ту людського зросту і вибухає у повітрі. Такі боєприпаси завдають багато поранень (ефект граду).

Головне призначення фугасних боєприпасів — руйнування про­мислових, житлових і адміністративних будівель, залізничних та ав­томобільних шляхів, ураження техніки і людей. Головним вражаючим фактором фугасних боєприпасів є повітряна ударна хвиля. Вони від­різняються високим коефіцієнтом наповнення вибухонебезпечними речовинами, який складає 55 % від загальної маси боєприпасу.

Кумулятивні боєприпаси призначені для ураження броньо­ваних цілей. Принцип дії їх заснований на пропаленні загороди по­тужним струмом продуктів детонації вибухонебезпечних речовин з температурою 6-7 тис. градусів і високим тиском. Сфокусовані продукти детонації спроможні пропалювати отвори в броньованих перекриттях завтовшки десятків сантиметрів і викликати пожежі.

Боєприпаси об'ємного вибуху, або «вакуумна бомба» — авіа­ційна касета, наповнена рідким окисом етилену. Під час вибуху утворюється аерозольна хмара діаметром до 15 м. Вона переміщу­ється з киснем повітря і підривається у кількох місцях детонатора­ми. У зоні детонації за кілька десятків мікросекунд розвивається температура 2500-3000°С. У момент вибуху всередині хмари з па­ливно-повітряної суміші утворюється відносна порожнеча. Голо­вним вражаючим чинником боєприпаса об'ємного вибуху є удар­на хвиля. Ці боєприпаси за своєю потужністю займають проміжне становище між ядерними і фугасними боєприпасами. Надлишковий тиск у фронті ударної хвилі на відстані 100 м від центра вибуху може досягти 100 кПа (1 кгс/см²).

• Заходи безпеки при поводженні з вибухонебезпечними предметами

До вибухонебезпечних предметів відносяться: бойові припаси (патрони, гранати, снаряди, міни, бомби та ін.), вибухові речовини (тротил, пластичні вибухові речо­вини) та вибухові пристрої.

Дотепер на території України залишається не знешкодженою дуже велика кількість вибухонебезпечних предметів, що залишили­ся після війн, та сучасних боєприпасів. На сьогодні в Україні нара­ховується близько 150 баз, арсеналів і складів, на яких зберігається за різними даними від 1,5 до 2,5 мільйонів тон боєприпасів. З них 39 подібні до сумнозвісної Новобогданівки. 700 тисяч тон боєприпасів сьогодні потребують утилізації.

Вибухонебезпечні предмети можуть бути виявлені всюди, де проходили бойові дії: в полях і містах, в лісах і парках, в воді рі­чок, озер і водоймищ, в будинках і підвалах на території колишніх артилерійських і авіаційних полігонів та в інших місцях.

Ще під час війни, по мірі звільнення нашої землі від фашист­ських загарбників, проводилось у широкому масштабі суцільне роз­мінування місцевості. Однак, вдалося виявити далеко не всі вибухо­небезпечні предмети, особливо ті, які знаходяться на великій глибині. Згодом частина з них виходить на поверхню внаслідок господарської діяльності людини і сил природи. Під впливом зміни температур і ат­мосферних опадів в снарядах, мінах, авіабомбах і інших вибухонебез­печних предметах, що пролежали тривалий час в землі, сталися зміни, в зв'язку з чим вони представляють ще більшу небезпеку.

Найбільшу небезпеку у бойовій обстановці для цивільних громадян мають міни-пастки (сюрпризи), які своїм виглядом на­гадують звичайні побутові предмети. За своєю будовою вони різно­манітні і бувають натяжної, нажимної, електричної та комбінованої дії. Характерною відзнакою встановлення мін-пасток є наявність на­тяжних дротів, які можуть бути прикріплені до дверей, вікон та ін­ших предметів.

Забороняється:

• розбирати, розпилювати боєприпаси, викручувати з них підривники;

• витягати (виплавляти) з корпусів вибухівку;

• брати в руки, завдавати по них ударів;

• переносити їх з місця на місце;

• кидати в багаття та розводити вогонь над ними;

• збирати і здавати їх в металобрухт.

Відразу ж після виявлення таких предметів необхідно по­значити їх покажчиком з попереджувальним написом, по можли­вості забезпечити їх охорону та негайно повідомити органи міліції та військкомат.

ПАМ'ЯТАЙ!

В кожній авіабомбі, снаряді, міні, гранаті, боєприпасі та­їться смертельна небезпека для людини.

Згідно статті 263 Кримінального Кодексу України носіння, зберігання, придбання, виготовлення, передача чи збут бойових при­пасів, вибухових речовин, або вибухових пристроїв без передбаче­ного законом дозволу караються позбавленням волі на строк від 2 до 5 років.

Під час пожежі на артилерійських складах в Новобогданівці 6-19 травня 2004 року були нанесені державі збитки на суму 2 млрд. 363 млн. гривень, що становило третину річного бюджету Міноборо­ни, майже 140 чоловік отримали тілесні ушкодження, 5 загинуло. Було евакуйоване понад шість тисяч мешканців із 11 населених пунктів.

Питання для закріплення знань:

1 . Які ти знаєш сучасні звичайні засоби ураження?

2. Принцип дії боєприпасів об'ємного вибуху?

3. Назвіть заходи безпеки при поводженні з вибухонебезпеч­ними предметами.

Запалювальна зброя

• Заходи та засоби захисту від запалювальної зброї

Запалювальна зброя як засіб збройної боротьби має багатовікову історію. Вогонь як зброя здавна використовувався для нанесення поразки живій силі та знищення військового майна, для запалювання дерев'яних оборонних споруд. Запалювальна зброя — це засіб поразки живої сили та військової техніки супротивника, дія якої заснована на використанні запалю­вальних речовин.

Головними вражаючими факторами запалювальної зброї є теплова енергія, яка виділяється при її застосуванні та токсичні для людини продукти горіння.

Вражаюча дія запалювальної зброї на людей проявляється у вигляді: опіків шкіри; ураження (опіків) шляхів дихання; тепло­вого удару, внаслідок перегріву тіла людини; в механічному впливі на людину вогневого шторму при суцільних пожежах.

Крім того запалювальна зброя здійснює на людину сильний морально-психологічний вплив, що знижує його спроможність до надання опору вогню.

До запалювальної зброї як засобу бойового використання від­носяться авіаційні та артилерійські запалювальні боєприпаси, гра­натомети, вогнемети, вогневі фугаси, гранати, набої, шашки.

Запалювальні речовини та суміші — це спеціально підібрані речовини або суміші речовин, які спроможні пламеніти та горіти з виділенням великої кількості теплової енергії. Вони діляться на на­ступні головні групи:

• запалювальні суміші на основі нафтопродуктів (напалми);

• самозапалювальні суміші;

• металізовані суміші (пірогелі);

• терміти та термічні складові;

• звичайний та пластифікований білий фосфор;

• сплав електрон та інші.

За умовами горіння запалювальні речовини поділяються на

такі:

• які горять в присутності кисневого повітря (напалми, бі­лий фосфор);

• які горять без доступу кисневого повітря (терміти).

Напалми, самозаймисті суміші та пірогелі добре прили­пають до різної поверхні зброї, техніки, одягу та тіла людини, чим можуть наносити людям тяжкі опіки, підпалювати зброю і техніку, а також створювати пожежі. Пірогелі спроможні пропа­лювати тонкі листи металу.

Вони легко запалюються і тяжко піддаються вилученню та га­сінню. При горінні напалми розвивають температуру близько 1000­1200°С. Самозаймисті запалювальні суміші погано гасяться водою та розвивають температуру 1100-1300°С.

Терміти — спресована суміш порошкообразних окисів з гра­нульованим алюмінієм. При горінні термітів та термічних складо­вих теплова енергія виділяється при взаємодії окисів одного металу з другим, перетворюючись у рідкий розплавлений шлак з темпера­турою близько 3000°С. Палаючі терміти спроможні пропалювати залізо і сталь.

Білий фосфор — тверда отруйна високотоксична речовина. Збе­рігається під шаром води. В повітрі фосфор самозаймається та палає, виділяючи при цьому велику кількість їдкого білого диму, розвиває температуру до 1000°С.

Фосфор, який палає, спричиняє тяжкі опіки, які довго не за­живають.

Електрон — сплав магнію (96 %), алюмінію (3 %) та інших елементів. Займається при температурі 600°С та палає білим і голу­буватим полум'ям, розвиваючи температуру до 2800°С.

• Захист особового складу від вражаючої дії запалювальної зброї

Для захисту особового складу використовують: закриті споруди, озброєння і військову тех­ніку, місцеві матеріали (щити, мати з гілок та трави), засоби індиві­дуального захисту шкіри і органів дихання, одяг, місцевість (ями, печери, яри).

Надання першої допомоги починається з гасіння самим потер­пілим або за допомогою товариша запалювальних речовин, які по­падають на шкіру та одяг. Щоб негайно припинити дію полум'я, необхідно швидко зняти одяг та засоби захисту на які потрапили за­палювальні речовини. Якщо зняти одяг не має можливості, полум'я необхідно гасити наступними способами:

• закрити ділянку, яка горить, грубою щільною тканиною, плащ-палаткою, шапкою, брезентом, перекривши доступ до нього повітря та загасити вогонь;

• засипати місце, яке горить, піском або землею;

• опустити уражену частину у воду, особливо при гасінні речовин, які займаються самостійно та фосфорних запалювальних сумішей;

• напалм, пірогель, фосфор бажано гасити за допомогою вог­негасника (повітряно-пінних або порошкових);

• лягти на землю або іншу поверхню, яка не горить, та при­давити до неї місце горіння одягу;

• якщо горить одноразово декілька ділянок одягу з двох або більше сторін, необхідно збити полум'я, перевертаючись по землі.

Забороняється гасити запалювальні речовини незахищеними руками. Для захисту від запалювальних речовин необхідно вийти з осередку пожежі, прикривши ніс та рот вологою тканиною (хус­тинкою, рушником).

Цікаво знати! В період Першої світової війни були розробле­ні конструкції термітно-сегментного снаряду та фугасного вогне­мету з пороховим генератором тиску, які і в теперішній час є осно­вою конструкцій сучасних запалювальних боєприпасів та засобів використання.

Перед Другою світовою війною та в період її ведення були створені танкові, фугасні та ранцеві вогнемети. Певний стрибок у розвитку запалювальної зброї був зроблений у 1942 році, коли була розроблена та запропонована для військового використання горюча суміш на базі бензину з загусником, яка складалась з алюмінієвих солей нафтенової та пальмової кислот. З тих часів такі запалювальні суміші називають напалмами.

Американці широко використовували напалми у бойових діях проти Японії та на островах у Тихому океані, а після Другої світової війни — у війні з Кореєю та Південним В'єтнамом.

У 1980 році в Женеві відбулась конференція ООН по забо­роні використання запалювальної зброї по мирному цивільному населенню.

Питання для закріплення знань:

1. В чому проявляється вражаюча дія запалювальної зброї на людей?

2. Надай характеристику напалму та пірогелю.

3. Що включає захист особового складу від запалювальної

зброї?

Прилади радіаційної та хімічної розвідки та дозиметричного контролю

З метою вчасного отримання даних про стан населення, запобігання або зниження втрат силами Цивільного захисту, а в військовий час особового складу підрозділів та частин, створюється дозиметричний та хімічний контроль, для якого використовуються різноманітні при­лади радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю.

Всі прилади дозиметричного контролю та радіаційної розвід­ки сил Цивільного захисту за призначенням розподіляються на такі групи: індикатори, рентгенометри, радіометри, дозиметри.