Твір «Ви знаєте, як липа шелестить...»

Шедевром інтимної лірики П. Тичини постає твір «Ви знаєте, як липа шелестить...», де важливу роль відіграє паралелізм каротин природи і люд-ських переживань. Загальна емоційна тональність, інтонація й прихована ідея цього вірша близькі до твору О. Олеся «Чари ночі».

Помітне місце в творчості Павла Тичини займає вірш «Пам'яті тридця-ти», вперше опублікований у газеті «Нова Рада» в березні 1918р. і присвяче-ний пам'яті загиблих у бою з військами Муравйова під Кругами київських студентів, пізніше похованих на Аскольдовій могилі:

На кого завзявся Каїн ?

Боже, покарай! –

Понад все вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих.

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

Прикро, але цей поетичний реквієм після 1918р. аж до нашого часу ні-коли більше не друкувався.

Вульгарно-соціологічна критика епохи тоталітаризму зробила все, щоб збіднити творчість Тичини, щоб його, замовчати або спотворити його шедев-ри, окарикатурено виставляючи в школі, перед школярські наївні очі якісь і справді невдалі рядки поета.

Сьогодні, на щастя, поет повертається до читачів неушкодженим, нез-нівеченим, повертається до нас той, кому доступно було пізнати божественну красу гармонійності світу, відчути весь трагізм епохи, зіткнення сил світлих, творчих і чорних, руйнівних в їх вічнім борінні.

Висновки

Павло Тичина дійсно є одним з найвидатніших українських поетів. Зав-дяки своєму поетичному відчуттю Тичина занурився в найпотаємніші глиби-ни українського народу, відчув його дух у піснях, народнопісенній поезії. І велич поета полягає навіть не стільки в тому, що він зміг відчути душу наро-ду, почути його пісню та передати її нащадкам. Тичина великий тим, що, по-чувши народні, релігійні пісні, прочитавши класиків і сучасників, багато по-бачивши подій у своєму бурхливому житті, він завжди пропускав усе крізь себе, надавав нових акцентів, творив свої пісні, свої вірші, а не переспівував інших.

Вже у ранній поезії Тичини відчувається митець, який наполегливо працює над створенням і вдосконаленням власного стилю, розробляє прийо-ми, що надають мелодійності та гармонійності його віршам. Ранній період творчості, кульмінацією якого є видання збірки «Сонячні кларнети», характе-ризується якраз мелодійними віршами, серед яких незначна кількість суто го-вірних ритмів, а більшість має тісні взаємозв’язки з піснями, які складають душу як Тичини, так і українського народу, з якого поет постав.

Ліричний герой молодого Тичини так само молодий, заповзятий, гото-вий кинути виклик усьому світові; його настрій завжди корелює зі станом природи, а стан природи ніби дослухається до його почуттів. Увесь світ діє разом, у єдиному пориванні людина та природа грають на сонячних кларне-тах. Тичина торкається питань краси, любові, не забуваючи про більш земні проблеми – важке життя плугатарів і їхніх полів також займають значне міс-це в ранній творчості митця.

Поезія Тичини стала новим і чи не найвизначнішим явищем україн-ської літератури, його лірика ввібрала до себе все найкраще та найпісенніше, що майоріло в повітрі, а потім щиро виплеснула це в душі слухачів і читачів.

Павло Григорович Тичина прагнув іти в ногу з життям, утверджував поетичним словом усе нове, перспективне. Щоб найповніше виразити провід-ні мотиви доби, він знаходив такі мистецькі засоби, які найбільше відповіда-ли величі соціальних перетворень і найточніше передавали труднощі бороть-би нового із старим, зокрема у сфері людського духу. Багатющим джерелом, що живило його творчу уяву, був народ в історичному поступі, у виявах ре-волюційного пориву, талановитості, життєдайної сили. За прикладом своїх великих попередників поет звертався до народнопісенних скарбниць, до мі-фологічних образів і мотивів, до літературних пам'яток різних часів і народів. Так він поєднував національну традицію з духовними надбаннями світової культури. Усі набутки людського генія Павло Тичина підпорядковував ідеї утвердження сучасності, про що з такою переконливістю свідчать "переос-мислені" в його поезії образи Прометея, Фауста, Кожум'яки, Ярославни, Ла-ди.

Все краще, чим багата сьогодні українська поезія, несе на собі печать новаторського генія Павла Тичини.

Стою. Молюсь. Так тихо-тихо скрiзь, -

Мов перед образом Мадонни.

Лиш вiд осель пливуть тужнi, обнявшись,

Дзвони...