«Гомер українського життя хх ст.»

Упродовж усього життя Улас Самчук був «у вічному вигнанні». Доне-давна і твори його видавалися лише за кордоном. В УРСР вони заборонялися як шкідливі, антира-дянські, а самого письменника офіційна критика назива-ла співцем куркульства і націоналістом.

Насправді він був палким патріотом України. Це підтвердили його жит-тя і творчість. Уболівав за майбутнє Вітчизни, хотів, щоб вона «вирвалася з мінімалістично-пасивного. солодко-елегій ного, нейтрально-споглядального настановлення і набула трохи динаміки драматизму, шорсткості прози, твере-зості математики». Йому імпонували «пристрасті Марка Пола, Колумба» – постійний неспокій пошуку, розширення світогляду. Як зізнавався, не ідеалі-зував «ставок, млинок, вишневий садок», хоч і не заперечував. З рідної Гер-манії, з родини батька, спадкового селянина, Улас Самчук одержав інтенсив-ний духовний потенціал, який живив його впродовж багатьох років. Але сві-тоглядна позиція Самчука-прозаїка, суворого й прискіпливого аналітика своєї доби, безперечно, визрівала та формувалася в процесі пізнання життя інших народів і країн. Ось чому він робить такі цікаві висновки, варті уваги й нині: «Соромно за нас, за наш світ, за більшовизм, за Леніна, за Маркса. Хо-тілося в когось просити вибачення, до когось апелювати... Здавалося, як лег-ко було з нашої людської маси зробити людей, народ, націю. Приклад Тиляв-ки, Балабів, Андрущуків, Бухалів. Чи не могла з цього постати Данія, Англія. Америка? Але на місці того ця тотальна, універсальна духова і фізична руїна. Кому і для чого це потрібне?

Чому ми найкращих наших людей знеславили, покарали, вигнали? За їх розум, за їх ініціативу, за їх труд. Чому віддали життя в руки ледарів, бідних духом, хворих і немічних, яким треба було помогти, але яким не можна було віддавати в руки керма правління?»

Як бачимо, він відчуває і особисту причетність до долі України, йому болять глибокі рани її народу.

Власне, особисте життя, життя своїх односельців, рідних, друзів як не-великі, але невід'ємні частки долі всієї української нації, стають найправди-вішим джерелом його творів.

За типом світобачення Улас Самчук реаліст. Проте він сповідує ідеал сильної української особистості, більш притаманний романтикам. Ця особис-тість може і вміє протистояти злу, знайти вихід із будь-якого становища, обо-ронити свою гідність. Ця риса притаманна українській літературі, що твори-лася в еміграції. Для О. Ольжича, О. Теліги, Є. Маланюка, І. Багряного це бу-ла не накинута кимось ідея, а глибоке переконання, віра, без якої вони просто не змогли б вижити там, далеко від рідної землі, не змогли б уберегти власне «Я» в тому вільному, новому, але чужому для них світі.

Творча спадщина Уласа Самчука досить велика, хоча не з усіма його романами і повістями можемо ознайомитися і зараз.

Систематично почав друкуватися, потрапивши до Праги. У 1929 р. в «Літературно-науковому віснику» з'явилася новела «Образа». У 1936 р. Май-же вся мала проза складе збірку «Віднайдений рай».

В українській літературі Улас Самчук відомий насамперед як романіст, автор епопеї «Волинь» і роману «Марія».

Але в його творчому доробку є ще й повість «Кулак» (у двох частинах), написана і надрукована 1932 р. Тематично вона перегукусться з «Волинню». Свого часу саме цей твір Уласа Самчука привернув увагу Олени Теліги. В ті роки писалась і «Марія».

Про визвольну боротьбу гуцулів ідеться в романі «Гори говорять» (1934, Чернівці).

Роман «Юність Василя Шеремети» (1943) писався під час поневірянь автора дорогами зруйнованої Європи. Він був наслідком ностальгічних спо-гадів про гімназійну юність, які повели на рідну Волинь, «оживили» тодішнє товариство, нагадали про перше кохання. У 1944 р. твір відзначено премією «Українське видавництво» у Львові.

Проживаючи в Канаді, упродовж багатьох років Улас Самчук працював над трилогією «Ост» (1948 – 1982). Вона складається з трьох книг: 1. «Моро-зів хутір» (1948), 2. «Темнота» (1957), 3. «Втеча від себе» (1982). Це масш-табний, багатоплановий твір. Дія відбувається в Україні, у третій книзі – в Німеччині та Канаді. У центрі твору – родина Морозів, що стала учасницею всіх складних подій в Україні, починаючи з 1917 і аж до 60-х рр.

Про героїчну боротьбу Української повстанської армії на Волині, що уособлювала національний рух Опору проти двох імперій (фашистської та радянської), йдеться в пригодницькому романі «Чого не гоїть вогонь» (1948 – 1958 рр.). В українській літературі Улас Самчук порушив цю тему першим. Твір має захоплюючий сюжет. Головні герої Яків Балаба і його кохана По-ліна викликають щирі симпатії як патріоти своєї землі та як люди, чиї долі склалися так непросто.

У романі «На твердій землі» (1967) розповідається про життя в Канаді українських переселенців.

Улас Самчук—автор мемуарів "П'ять по дванадцятій"(1954), «На біло-му коні» (1956), «На коні вороному»(1974). У книзі «Планета Ді-Пі» (1979) зібрано щоденникові записи, листи письменника.

Уласа Самчука справедливо називали «Гомером українського життя XX от.». Він створив неповторну художню панораму своєї епохи, показав рідний народ у періоди вирішальних випробувань, особливо в епопеях «Волинь», «Ост».

Це – письменник-традиціоналіст, реаліст, епік. Його індивідуальний стиль відзначається детальними, розлогими, «спокійними» описами побуту, праці різних суспільних верств, але насамперед селян. Він спромігся глибоко проникнути у внутрішній світ українського селянина, психологічно вмотиво-вано передати його емоції, переживання, думки.

Щоправда, іноді в ці об'єктивовані описи вкраплюються публіцистичні відступи – Улас Самчук все ж не стримується і вирізняє в зображуваному якісь важливі моменти, аналізує ті чи ті життєві ситуації, хоча в більшості ви-падків свої висновки чи узагальнення вкладає в уста провідних героїв. Публі-цистичність притаманна всій еміграційній літературі 20 – 30-х рр., бо життя багатьох письменників за кордоном було продовженням тієї ідеологічної бо-ротьби за вільну Україну, яку вони проводили Вдома. Звісно, це відбилося на тематиці, ідейній спрямованості, стильових особливостях їхніх творів. Публі-цистичність, яка часто проникала в текст, зменшуючи його художню вар-тість, викликана насамперед тими важливими для відродження національної свідомості, хоч і не мистецькими функціями, що їх ця література мусила ви-конувати в репресійні роки. Та все ж українські митці прагнули там, далеко від рідної землі, але й далеко від усякого ідеологічного тиску, творити, за ви-словлюванням Уласа Самчука, «велику літературу» (так називалася його до-повідь на першому з'їзді МУРу в 1945 р.).

Образи-персонажі творів Самчука живі, яскраві, без штучної ідеаліза-ції. По сторінках романів розсипано чудові українські пейзажі. Тут Самчук – справжній поет, залюблений у красу рідної землі, хоча ту красу більше дово-дилося носити з собою в серці, аніж спостерігати в дійсності.

Водночас пейзаж його не перенасичений метафорами та епітетами, нав-паки, дуже точний, ощадний, доречний, реалістичний. В основному він пере-даний через сприймання героя, через його враження від природи, є своєрід-ним відбитком настрою.