Світоглядна позиція митця

У невеликій автобіографічній замітці Валер'ян Підмогильний так підсу-мував свій шлях: «Очевидно, є люди, що своє життя можуть згадувати, як су-цільну смугу радості. Є люди, життя яких насичене і радостями, і печалями. Можливо, ці люди найщасливіші, бо справжнє щастя може відчути той, хто зазнав горя.

Я оглядаюсь на пережите. Де мої радощі? Життя пережите, мов шлях заболочений. Шлях, що ним не йдуть, а бредуть, повільно пересуваючи ноги, не в силі скинути важкий налип багна. Стомлений у першому кроці, знемо-жений у подальших, я шукаю світлої плями на пройденому шляху і не зна-ходжу...». Така оцінка свого життєвого шляху засновується на особливостях характеру і особливостях світобачення митця.

Він реаліст. Довколишній світ сприймає таким, який він є, – жорсто-ким, складним, суперечливим. Він також песиміст – у тому світі його ваблять темні барви, саме їм надає особливого значення. Ось іще зізнання письмен-ника: «Батьківське поле вузенькими двома чи трьома смугами в різних міс-цях... й коли приходила мати з іншими матерями, сусідками збирати врожай, то був він, врожай той, вельми негустий і непоказний на зріст. І, заносячи серп над негустим стеблом жита, тужили матері. То вони співали... В пам'яті моїй не зосталося бадьорого материного співу. Смуток, печаль – правдивий відбиток життя... Я прислухався до того співу. Спів той осів у пам'яті підсві-домо».

Здавалось би, на тлі такої песимістичної позиції міг з'явитися митець, у творах якого переважав би розпач, зневіра, трагедійне начало. Але там ми цього не знаходимо, хоч образ смерті присутній у багатьох творах, а траге-дійне начало є супровідним його світовираженню. Вмирає Олюся в повісті «Остап Шаптала», труїться Зоська у романі «Місто»... Але роман про вмира-ючу любов, розчарування і душевну кризу В. Підмогильний називає «Неве-личкою драмою», надаючи цим словом перевагу іншим цінностям та жит-тєвим орієнтирам. Драматичний етюд «Смерть», написаний у період найбру-тальніших нападок вульгаризаторської критики, не вселяє відчуття безвиході чи жаху, образ смерті сприймається як рятівне вивільнення душі від непо-сильного тягаря.

Річ у тім, що Валер'ян Підмогильний по-філософському, зважено і спо-кійно сприймає найболючіші життєві драми, негаразди, поразки. Він намага-ється їх осмислити, психологічно дослідити, знайти їм пояснення, хоча ніко-ли не розставляє своїх оцінних акцентів, особливо ідеологічних. Його, як ху-дожника, політика та ідеологія взагалі не цікавлять. Ті чи ті суспільні події, як, скажімо, національно-визвольна боротьба українського народу, для нього є не об'єктом політичного відображення, а шматком довколишньої дійсності, на якому зупинилася його мистецька увага.

Він був ще зовсім молодим, коли Україною котилася революційна хви-ля. Юнак сприйняв її, вочевидь завдяки особливостям свого характеру, надто помірковано і врівноважено, як на молоду і, здавалось би, гарячу голову. То-му закономірно, що не поспішав оспівувати і возвеличувати нові ідеали, як те робила більшість початківців. Врешті, політико-ідеологічні теми спочатку обминав узагалі.

Б. Підмогильний був дуже заглиблений у самого себе, тому так умів сприймати і чужі страждання, тому йому була цікавою людина як така, в комплексі усіх своїх поганих і гарних рис, людина жива, реальна, її складний внутрішній світ, єдиноборство в ньому духовного та біологічного начал.

Світогляд письменника формувався значною мірою під впливом зару-біжної літературної класики, а також психології. Він студіював 3. Фрейда, на основі чого навіть написав психоаналітичну статтю про творчість І. Нечуя-Левицького. Цікавився філософією Ф. Ніцше, А. Шопенгауера. З усіх фран-цузьких митців, яких так багато і плідно перекладав, найбільше цінував

А. Франса, чий роман «Таїс» про долю куртизанки з античної Александрії вчив дивитися на світ по-філософському, цінувати в людині її природні якос-ті, її волю і розкутість. «Філософські сумніви» французького мислителя Ана-толя Франса були суголосні життєвій та світоглядній позиції Валер'яна Під-могильного. Він був надто освіченим і самозаглибленим, щоб сприймати на віру якісь догми, а тим більше писати за чиїмись вказівками. Писав про те, що найбільше вабило його як художника. За таку позицію і послідовність у поглядах Валер'ян Підмогильний поплатився фізичним життям, але повністю зберіг себе як творчу особистість.