Лекція № 27

Тема: Валер’ян Підмогильний. Загальні зауваження до творчого доробку письменника.

Роман „Місто” (оглядово): мотив підкорення людиною міста, ідея самоствердження, інтерпретовані на національному матеріалі; сучасне прочитання твору Валер'ян Підмогильний

(1901—1937)

„Життя пережите, мов шлях заболочений...”

У 20—30-х рр. Валер'ян Підмогильний був відомим і популярним письменником, автором кількох збірок оповідань, романів «Місто», «Не-величка драма», перекладів українською зарубіжної класики. Мав вірних друзів-однодумців Є. Плужника, Г. Косинку, Т. Осьмачку, Б. Антоненка-Давидовича. Мав дружину Катерину Іванівну, актрису Театру юного глядача, шестилітнього сина Романа. Обірвалося все несподівано – у грудні 1934 р. арештований, а невдовзі висланий на Соловки, звідки вже не повернувся. Надовго було заховано до спецфондів його твори, а саме ім'я якщо і згадувалося, то лише в негативному контексті.

Навіть після посмертної реабілітації 1956 р. твори цього талановитого прозаїка в Україні не перевидавалися. Перебуваючи у спецізоляторі Солове-цької тюрми, він напружено працював – це допомагало витримувати таку важку самотність. Читав, перекладав, писав нові оповідання і навіть романи, вивчав марксизм-ленінізм і точні науки – не хотів гаяти часу, бо над усе спо-дівався повернутися. «Дорога Катю. як ти живеш? Винний перед тобою страшно і неоплатно, – писав у листі до дружини, – ти добра, ти вибачиш, я знаю. Мила, рідна, як я хочу, щоб ти була здорова, бадьора, щоб тобі було добре! ... Що написати про себе? Все до решти я передумав, побачив, що в житті я скрізь був неправий, і ніколи життя не здавалося мені таким прекрас-ним, як зараз. Тепер я розумію і люблю нашу велику країну, тепер я з нею, я маю надію коли-небудь до неї повернутися». Катерина Іванівна з Романом кілька років поневірялася на Томіцині, потім в Алма-Аті, після війни повер-нулася до Києва, Роман став студентом медінституту. У 1950 р. пішов з жит-тя зовсім молодим, так і не дочекавшися звістки про батька...

Чим же завинив Валер'ян Підмогильний перед своїм народом, за що був названий його ворогом і вбитий у розквіті творчих сил?

Народився 2 лютого 1901 р. у селянській родині в селі Чапля на Кате-ринославщині (нині це Дніпропетровськ, його околиця). Тоді село було влас-ністю графа І. Воронцова-Дашкова, в економії якого і працювали батьки. Для Ва-лер'яна та його сестри Нати могли наймати вчителя французької. А мама взагалі була «природженим інтелігентом», як згадують односельці.

Хлопець закінчив церковно-парафіяльну школу. З 1910р. по 1918 р. навчався в 1-му Катеринославському училищі. Багато читав, вивчав фран-цузьку й німецьку, пробував писати вірші та оповідання, вміщував їх у шкільному журналі під псевдонімом Лорд Лістер (вплив популярних тоді пригодницьких творів про Ната Пінкертона).

Перше відоме оповідання «Важке питання» написане шістнадцяти-літнім В. Підмогильним і присвячене було вирішенню гімназистом Андрієм «важкого питання» статі, «чоловічої зрілості». Вже 1919 р. в катеринослав-ському журналі «Січ» з'являються оповідання «Гайдамака» і «Ваня». Саме в той час майбутній письменник посилено вивчав іноземні мови: французьку та німецьку.

Після закінчення училища Валер'ян стає студентом щойно утвореного Катеринославського університету. Викладали тут Петро Єфремов (брат ака-деміка, літературознавця Сергія Єфремова) та знавець української історії, культури Дмитро Яеорницький, який очолював кафедру українознавства. От-же, майбутній письменник мав добрих учителів, відданих патріотів. У 1921 р. у збірнику «Вир революції» П. Єфремов під псевдонімом В. Юноша помістив розлогий аналіз перших оповідань молодого прозаїка під промовистою наз-вою «Поет чарів ночі». На той час В. Підмогильний уже мав друкованими не лише оповідання в пресі, а й першу книжку «Твори. Т. І», видану 1920 р. в Катеринославі. До неї увійшли оповідання «Старець», «Ваня», «Важке питан-ня». «Пророк», «Гайдамака», «Добрий бог», «На селі», «На іменинах», «Дід Яким», написані здебільшого під час навчання в училищі. Ця збірочка засвід-чила появу на літературному видноколі оригінального, самобутнього талан-ту, який пішов шляхом абсолютно новим для українського мистецтва 1917 – 1920 рр. – шляхом модернізму, глибокого заглиблення у психологію людсь-кої душі, її художнього пізнання.

У 1920 – 1921 рр. учителював у рідних краях: Павлограді, Катериносла-ві, тоді й створив цикл «Повстанці». Частина цих оповідань друкувалася в ка-теринославській газеті «Український пролетар», повністю 1923 р. вони вий-шли окремим виданням за кордоном. Тоді ж пише і повість «Остап Шепта-ла», опубліковану 1922 р. вже в Харкові.

Восени 1921 р. Валер'ян Підмогильний вирушає ближче до культурно-мистецьких центрів – на Київщину. Спочатку живе в мальовничому курорт-ному Ворзелі. Там одружується з донькою священика Катериною Червін-ською. А невдовзі подружжя перебирається до Києва. Тоді тут іще сяяв баня-ми Михайлівський Золотоверхий собор, а до святої Софії можна було потра-пити крізь головний вхід – браму Заборовського. Вабили непорочною перво-зданністю Дніпрові кручі... Але над усім цим панувало типове непманське, дрібнобуржуазне міщанське середовище. «Живчик» літературного, мистець-кого життя знаходився в пролетарському Харкові, який з 1919 р. став столи-цею УРСР. Тому багато українських письменників (як П. Тичина, В. Еллан) переїздять туди. Однак Валер'яна Підмогильного вабить Київ, що був осто-ронь столичного галасу, навкололітературної штовханини та суперечок. Під-могильні поселяються в будинку на розі Великої Житомирської, неподалік Сінного базару. За свідченнями сучасників, двері їхнього помешкання ніколи не зачинялися. Ю. Смолич пригадує Валер'яна як людину «відвертої, роз-крийдушу вдачі», «найбільш інтелектуально заглибленим, душевно тонким, або, по-простому кажучи, найбільш інтелігентним» серед тогочасної київ-ської мистецької публіки. Він працює редактором видавництва «Книгоспіл-ка», а з 1925 р. – у редакції журналу «Життя й революція». Близько сходиться з місцевою українською інтелігенцією, яка об'єдналася в АСПИС: Л. Стари-цька-Черняхівська, Н. Романович-Ткаченко, П. Филипович, М. Зеров, Г. Ко-синка, Б. Антоненко-Давидович. Невдовзі це багатолике об'єднання розпало-ся – відокремилися «неокласики» (П. Филипович, М. Зеров) і утворилася «Ланка». Назвав її так Валер'ян Підмогильний. Це була організація без стату-ту і програми. Вона вважалася «попутницькою», тобто не приймала агітацій-них гасел нової ідеології, була терпимою до більшовицької влади, але служи-ти їй не бажала. Не бажали того В. Підмогильний, Є. Плужник. Т. Осьмачка, Б. Антоненко-Давидович. Марія Галич, Г. Косинка. З 1926 р. «Ланка» назива-лася МАРСом і стала, власне, київською філією ВАПЛІТЕ. До згаданого то-вариства долучилися Б. Тенета, Д. Тась (Могилянський), Д. Фальківський та ін. Членство визначатиметься талановитістю постаті, прагненням вивести ук-раїнську літературу в широкий європейський світ.

Одне слово, у Києві Валер'ян Підмогильний з головою поринув у твор-чість. Він був душею товариства. Як згадує дружина Г. Косинки, «враження справляв дуже серйозної, неговіркої людини. Але коли теми розмов були близькі його серцю, раптом у його очах з'являлися яскраві іскринки і він радо підтримував бесіду, виявляючи енциклопедичні знання». Недаремно його називали «університетом на дому».

Оповідання В. Підмогильного друкуються по різних часописах, вихо-дять окремими збірками, найповніша серед них – «Проблема хліба» (1927). Він у цей час багато перекладає зарубіжної класики.

Та найбільшу популярність принесла публікація роману «Місто», що вперше з'явився 1928 р. у Харкові. Було організовано кілька диспутів, під час яких обговорювалися не так здобутки, як «хиби» нового твору. Не сприйняв однозначно пролетарський Харків цього роману, бо за ідейною спрямованіс-тю він був надто далеким від вимог більшовицької партії й тих завдань, які нав'язувалися новому мистецтву. Чимало нападок зазнав письменник від марксистсько-ленінської критики за «Місто», але продовжував іти тим самим шляхом.

У 1929 р. Підмогильний переїздить до Харкова, невдовзі у видавництві «Рух» йому запропоновано посаду консультанта з іноземної літератури. Пе-ред ним, як перекладачем, розгорнулося широке поле діяльності.

У 1930 р. журнал «Життя й революція» друкує новий його роман «Не-величка драма», також неоднозначно сприйнятий читачами і критикою. Хма-ри над головою письменника вже збиралися – починався час масових репре-сій. Останній твір, який побачив світ за життя автора, – оповідання «З життя Будинку». З великою, як на ті часи, сміливістю в ньому алегорично показано напружену, тривожну атмосферу періоду «культу особи». Будинок постає за-кодованою метафорою суспільства, в якому запанували загальна підозрілість, словоблудство і неприхована демагогія, де людяність витіснено жорстокістю, законність – безпідставними звинуваченнями, арештами ні в чому не винних громадян.

У 1933 – 1934 рр. Валер'ян Підмогильний пише «Повість без назви...», яка залишилася незавершеною в архівах митця аж до наших днів. Перебува-ючи в слідчому ізоляторі, він просить дружину зберегти її, передрукувати з чернеток.

8 грудня 1934 р. Валер яна Підмогильного було арештовано. Понад мі-сяць тривали виснажливі допити, які закінчилися самонаклепом і визнанням усіх обвинувачень, наперед запланованих органами НКВС. Його разом із М. Кулішем, Є. Плужником, Г, Епіком, В. Поліщуком, О. Ковінькою та ін. Засу-дили до десятирічного ув'язнення з конфіскацією особистого майна за участь у контрреволюційній організації, яка мала нібито здійснити терористичні ак-ції проти радянської влади, утворити «незалежну буржуазну республіку», 9 червня 1935 р. Валер'ян Підмогильний прибув на Солов-ки, до спецізолятора, як особливо небезпечний політичний злочинець. У листах звідти (їх зберег-лося 32) намагається заспокоїти рідних, бо щиро сподівається повернутися...

9 жовтня 1937 р. особлива трійка НКВС переглянула справи «політич-но неблагонадійних», серед них і В. Підмогильного, і присудила вищу міру покарання – розстріл. Вирок було виконано в один із днів між 27 жовтня і 4 листопада 1937 р. в урочищі Сандормох Медвежегорського району Карелії – напередодні 20-річчя Жовтневої революції.