Лірика і філософія в поетичній творчості Євгена Плужника

Євген Плужник – талановитий український поет, письменник, драма-тург, якого не оминули жорна сталінських репресій, він один із тих, кого ми називаємо тепер «розстріляне відродження». Із його біографії знаємо, що ми-тець свідомо уникав політичних питань, не втручався в досить бурхливі літе-ратурні полеміки, ставився до них певною мірою скептично. Можливо, з цієї причини в його поезіях часто бачимо слова «тиша», «тишина», «спокій». Та жорстока дійсність, що вирувала довкола нього (громадянська війна, масовий терор, моральна деградація сучасників), стала врешті його особистою траге-дією світосприйняття. Однак через усі твори простежується провідна думка: людство вистраждає, опам’ятається, одужає.

На час виходу першої збірки «Дні» (1926) Євген Плужник був уже ви-знаним письменником, а сама збірка творів продемонструвала певну опози-ційність стосовно «пролетарської літератури». У сі твори митця вмістилися в три збірки: «Дні», «Рання осінь», «Рівновага» (остання за життя поета не бу-ла видана).

Ставши членом угруповання «Ланка», яке об’єднувало творчі сили, мо-лодий поет разом з іншими намагався поєднати усталені традиції класики та естетичні потреби нового часу, виробивши власний стиль. І до нинішніх днів літературознавці насправді не дійшли однієї думки: був він реалістом чи ім-пресіоністом. Слушно свого часу про нього сказав Віктор Петров (Домонто-вич): «Він поет, хіба цього мало?!»

У своїх творах Євген Плужник тяжів до чіткого контуру малюнка, ви-важеної думки. Ставлення до природи в поета аналітичне: показовими є пара-лелі між її станами й перебігом подій у житті людини: «Сни і споживай Те, що придбало літо…»

Багато поезій сповнені трагічного звучання: класовій ненависті й без-жальному братовбивству автор протиставляє ідею цінності людського життя, висловлює протест проти бездумної революційної жорстокості. Знав, які страшні трагедії пережило українське село, як нещадно громадянська війна нищила і винних, і правих: «Сідало сонце. Коливалися трави. Перерахував кулі – якраз для всіх! А хто з них винний, а хто з них правий! – З-під однако-вих стріх».

Митець прагне гуманізму, зверненого до кожної людини, яка опинила-ся у вирі терору й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, життя. Поет-філософ Плужник розкриває протиріччя між справжнім сенсом людського життя та його нікчемними зовнішніми виявами. Це, зокрема, спо-стерігаємо у творі «Для вас, історики майбутні…» На відстані все здається більш простим, зрозумілим. Тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. Але для тих, хто скро-плював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, – це було життя, спов-нене жаху й болю. Автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родю-чих вільних нив», не забували цього. Показовим є те, що адресатами болю-чих рядків названо лиш «істориків майбутніх», а не сучасного авторові чита-ча, і це зрозуміло, бо ці болі-страждання для Євгена Плужника, як доречно писав про це В. Держдвін, – єдина дійсна життєва реалія, а все інше – лише «слів цвіла полова».