Місце поета в українській і світовій культурі

Понад 50 років звучав голос Рильського, і маємо всі підстави характе-ризувати ці десятиріччя в українській поезії як його епоху. Поет-лірик, автор численних ліро-епічних циклів і поем, вдумливий інтерпретатор поезії Олек-сандра Пушкіна (лірика, «Євгеній Онегін», «Мідний вершник», «Бахчиса-райський фонтан»), Адама Міцкевича («Пан Тадеуш»),Михайла Лєрмонтова (лірика), Вольтера («Орлеанська діва»). Разом з Петром Карманським пере-клав українською першу частину «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі. Йо-му належать переклади багатьох шедеврів французької класичної поезії та драматургії – крім згаданої поеми Вольтера, ще й творів Нікколо, П'єра Кор-неля, Жана Расіна, Жана Батіста Мольєра, Віктора Гюго. Рильський здійснив прекрасний переспів «Слова о полку Ігоревім». Дбаючи про поповнення на-ціонального оперного репертуару, він створив українські лібрето багатьох опер європейських композиторів.

Максим Рильський був незрівнянним майстром слова, усі його пере-клади сягають рівня оригіналу. Відчуття духу і стилю першотвору ніколи не зраджувало йому, тому українською мовою легко й прозоро звучить дзвін-кий пушкінський ямб, природно лунають саркастично-іронічні вольтерівські рядки, спалахують пристрасні емоції Адама Мідкевича, розкриваються заду-шевні роздуми Янки Купали.

Учений-академік проорав глибоку борозну на ниві фольклористики і літературознавства, етнології й мистецтвознавства. Йому належать такі ґрун-товні дослідження, як «Українські думи та історичні пісні», «Українська пое-зія дожовтневої доби», «Про поезію Тараса Шевченка», «Художній переклад з однієї слов'янської мови на іншу», «Природа і література» та інші.

Багатюща творчість Рильського — це цілий мистецький світ, де, за словами Дмитра Павличка, «вічно сяє сонце людяності, де течуть ріки філо-софського спокою, де шумлять водоспади пристрастей, де гудуть автостради дружби, де жевріють зорі кохання, де стоять пам'ятники народним геніям, де все зрозуміле й дитині, де треба замислитись і здивуватись над мудрою про-стотою форми і над прозорою глибиною змісту».

Рильський своєю творчістю поєднав український художній досвід з ба-гатовіковою європейською традицією – від античності до досягнень новіт-ньої літератури. Неокласик за основними стильовими ознаками, він збагатив українську поезію новими мотивами й образами, високо підняв культуру ук-раїнського слова. Рильський оновив давні поетичні жанри, і вони звучать і досі як найсучасніші, найвідповідніші нашим естетичним смакам і запитам, нашим зрослим вимогам до літератури.

Доробку великого поета і вченого належить одне з найпочесніших місць у скарбниці національної культури.

Лекція № 23

Тема: Євген Плужник. Загальний огляд творчості.

Поезії: “Для вас, історики майбутні...”, “Вчись у природи творчого спокою...” Євген Плужник

(1898-1936)

Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 року в слобiдцi Кантемирiвка Богучарського повiту Воронезькоï губернiï в сiм'ï дрiбного торговця. Вчився у сiльськiй школi, потiм у кiлькох гiмназiях – в Богучарi, Ростовi, Бобровi. 1918 року разом з родиною переïхав на Полтавщину. Пiд час громадянськоï вiйни вчителював у селi Багачка Миргородського повiту на Полтавщинi. Навчаючи дiтей, вiн одночасно поглиблював i своï знання. Але самоосвiта його не задовольняла, i вiн ïде до Києва, де навчається у Ветеринарно-зоотехнiчному iнститутi. Невдовзi вiн вступає до Киïвського музично-драматичного iнституту iм. Лисенка. Акторськi здiбностi Плужника, його гумор та дотепнiсть цiнують викладачi й товаришi, проро-кують перспективне сценiчне майбутнє.

1923 року Микола Зеров залучає Євгена Плужника до Асоцiацiï пись-менникiв (Аспис), що об'єднувала тодi всю "непролетарську" лiтературу Киє-ва. 1924 року Плужник стає членом письменницькоï групи "Ланка", яка 1926 року перетворюється на "Марс" (майстерня революцiйного слова). На чолi "Марсу", як i "Ланки", стояли Борис Антоненко-Давидович, Валерiан Пiдмо-гильний, Григорiй Косинка. "Марс" вважали за киïвську неофiцiйну фiлiю харкiвськоï ВАПЛIТЕ. Обидвi органiзацiï були розгромленi i лiквiдованi од-ночасно.

Першi украïнськi вiршi Є.Плужника (в гiмназiйний перiод вiн писав ро-сiйською) були опублiкованi 1923 року в киïвському журналi "Глобус" пiд псевдонiмом Кантемирянин (вiд назви рiдного села) – Плужник ще не нава-жився першi поетичнi спроби пiдписати власним прiзвищем.

1926 року завдяки дружинi поета, Галинi Коваленко, вийшла в свiт пер-ша книжка вiршiв Євгена Плужника пiд назвою "Днi". Євген "все писав, пи-сав, – розповiдала вона, – а ми бiдно жили, на шостому поверсi, одна кiмнат-ка, а вiн все писав i засував то в пiч, то пiд матрац. Одного разу вiн вийшов. Викликали його і я собi подумала так: якщо я не зможу оцiнити його поезiю, то викраду. Понесу я Юрiєвi Меженковi, хай вiн скаже – вiн же фахiвець, чи це чогось варте. Потiм Меженко викликає мене до телефону i каже: "Знаєте, що ви принесли? Ви принесли вiршi такого поета, якого ми в життi будемо довго чекати i дай нам Бог, щоб ми дочекалися".

Через рiк виходить друга i остання прижиттєва поетична збiрка Євгена Плужника "Рання осiнь", яка мала прихильну рецензiю Ю.Меженка, а iнши-ми розкритикована. Збiрка поезiй пiд назвою "Рiвновага", яку Плужник пiд-готував до друку i датована 33-м роком, лишилася ненадрукованою: разом з багатьма своïми друзями й колегами по перу вiн потрапив у жорна сталiн-ськоï репресивноï машини. Цi вiршi увiйшли до "Вибраних поезiй" Є. Плуж-ника 1966 року. Усього десять рокiв тривала лiтературна дiяльнiсть цього та-лановитого поета.

В украïнську поезiю середини 1920-х рокiв Євген Павлович Плужник увiйшов як спiвець гуманiзму. Поезiï його сповненi трагiчного звучання: про-повiдям класовоï ненавистi й безжальному братовбивству вiн протиставляє iдею абсолютноï цiнностi людського життя, протест проти бездумноï револю-цiйноï жорстокостi. Вiн прагнув конкретного гуманiзму, зверненого до кож-ноï людини, що опинилася у вирi терору й репресiй i була безсилою захисти-ти свою честь, гiднiсть, зрештою, саме життя.

Поет-фiлософ Плужник розкриває протирiччя мiж метою i здобутком, мiж справжнiм сенсом людського життя i його нiкчемними зовнiшнiми вия-вами. Вiдразу пiсля розстрiлу двадцяти восьми "ворогiв народу", серед яких були друзi Є.Плужника по "Ланцi" i "Марсу", митець потрапляє в "чергу" призначених до розстрiлу. Ордер на арешт i трус у його квартирi був виписа-ний 4 грудня 1934 року.

Але ще 2 грудня уповноважена секретно-полiтичного вiддiлу НКВС УРСР Гольдман скомпонувала постанову, в якiй Плужник звинувачувався в тому, що вiн "є членом контрреволюцiйноï органiзацiï, був зв'язаний з нацiо-налiстичною групою письменникiв, вiв контрреволюцiйну роботу. Знав про практичну дiяльнiсть органiзацiï по пiдготовцi терактiв". На пiдставi цього зроблено висновок: "перебування його на волi є соцiально небезпечним", а тому Євген Плужник пiдлягає "утриманню в спецкорпусi Киïвського облас-ного управлiння НКВС".

Арешт Плужник зустрiв спокiйно. Пiсля безпiдставних ув'язнень його колег-лiтераторiв, його власний арешт не став несподiванкою для нього. 25 березня 1935 року Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок: смертна кара, яку пiзнiше було замiнено десятьма роками заслання. Проте десять ро-кiв заслання на Пiвнiч з суворими умовами полярного клiмату та напiвголод-не життя в'язничних казарм для людини, хвороï на легенi, – означали вiрну смерть. Замiна розстрiлу на заслання не давала поетовi жодних шансiв на по-рятунок. Та все ж, того дня, коли йому повiдомили про змiну вироку, вiн зра-дiв. У листi, написаному до дружини пiд першим враженням одержаноï звiст-ки, Євген Плужник писав:

"Галча моє! Це не дрiбничка, що пишу я тобi чорнилом, але разом з тим – це величезну має вагу: я хочу, щоб надовго, на все своє й моє життя, збе-регла цей лист – найрадiснiший, вiр менi, з усiх листiв, що я коли-небудь пи-сав тобi. Галю, ти ж знаєш, як рiдко я радiв i як багато треба для того, i от те-пер, коли я пишу тобi, що сповнює менi груди почуття радости – так це зна-чить, що сталося в моïм життi те, чому й ти разом зо мною – я знаю – радiти-меш. У мене мало зараз потрiбних слiв – менi б тiльки хотiлося пригорнути тебе так мiцно, щоб вiдчула ти всiм єством твоïм, що пригортає тебе чоловiк, у якого буяє життєва сила i в м'язах, i в серцi, i в думках. Я пишу тобi, а на-дворi, за вiкном, сонце – i менi, ïй-богу, так важко стримати себе, щоб не скрикнути: яке хороше життя, яке прекрасне майбутнє в людини, що на це майбутнє має право! Я цiлую тебе, рiдна моя, i прошу: запам'ятай дату цього листа, як дату найкращого з моïх днiв. 28.03.35. Твiй Євген".

До Соловецьких казематiв разом iз побратимами по засланню в ареш-тантських вагонах поет вже ïхати не мiг. Його, тяжко хворого, везли окремо. На Соловках вiн переважно лежав у тюремнiй лiкарнi, зрiдка писав листи на Украïну. Останнiй його лист датований 26 сiчня 1936 року. Цей лист Євген Плужник вже продиктував, а дружинi лише приписав власною рукою: "При-сягаюся тобi, я все одно виживу!" На жаль, це було вже нереальним. Євген Плужник помер 2 лютого 1936 року. 4 серпня 1956 року постановою Вiйсько-воï колегiï Верховного Суду СРСР вирок Євгену Павловичу Плужнику скасо-вано i справу припинено "за вiдсутнiстю складу злочину".