7

Образцов В.П. (1849-1920)

Стражеско м.Д. (1876-1952)

Губергріц м.М. (1886-1951)

Василь Парменович Образцов (1849-1920) - видатний вітчизняний терапевт. Його науково- клінічні дослідження були спрямовані головним чи­ном на вдосконалення методів клінічного обстежен­ня хворого, на вивчення захворювань органів крово­обігу і травлення. Він створив і впровадив методи безпосередньої перкусії органів грудної клітки, без­посередньої аускультації серця, описав "ритм гало­пу", "ритм перепілки" при стенозі лівого атріовен- трикулярного отвору, бісистолію, нормальний третій тон серця тощо. Найбільш видатна заслуга В.П.Об- разцова - розробка глибокої ковзної пальпації органів черевної порожнини.

Праця В.П. Образцова і М.Д. Стражеска "До симптоматології і діагностики тромбозу вінцевих артерій серця" (1909 р.) започаткувала епоху у роз­витку вчення про інфаркт міокарда. В ній вперше у світовій практиці описана не тільки клініка і діагно­стика цього захворювання за життя людини, але й вказані можливі клінічні варіанти його початку.

В.П. Образцов пропагував високі гуманістичні традиції вітчизняної медицини і прищеплював їх працівникам клінік та студентам.

Одним із видатних учнів В.П. Образцова був академік Микола Дмитрович Стражеско (1876-1952). Він описав "гарматний тон" при повній поперечній блокаді серця (гарматний тон Стражеска), разом із В.Х. Василенком розробив класифікацію хронічної недостатності кровообігу, якою користуються і сьо­годні. М.Д. Стражеско розкрив закономірності зв'яз­ку між стенокардією і серцевою астмою, а також обґрунтував концепцію етіології та патогенезу рев­матизму, вважаючи ревматизм стрептококовим сеп­сисом у сенсибілізованому організмі. Його праця "Ос­нови фізичної діагностики захворювань черевної порожнини" і нині є настільною книгою лікарів. З ініціативи М.Д. Стражеска та при його безпосередній участі в Києві створений інститут клінічної медици­ни - нині Український науково-дослідний інститут кардіології його імені.

Ще одним талановитим учнем В.П. Образцова був академік Макс Мойсейович Губергріц (1886-1951). Значне місце в науковій діяльності М.М. Губергріца

Розділ 1. Вступ

Яновський Ф.Г. (1860-1928)

Іванов В.М. (1892-1962)

Шкляр Б.С. (1896-1961)

займали питання електрокардіографії, за допомогою якої він вивчав дію на серце деяких лікарських за­собів, зокрема глікозидів. Ним описана клініка дуо­деніту. Особливо великого значення набули праці, присвячені захворюванням підшлункової залози. Він детально вивчив проблему болю, багато нового вніс в ендокринологію. Його праця "Клінічна діагности­ка" стала посібником для багатьох практичних лікарів і студентів.

Важливий напрямок Київської терапевтичної школи - вивчення захворювань легень - пов'яза­ний з іменем академіка Феофіла Гавриловича Яновсь- кого (1860-1928).

Ф.Г. Яновський в основу своїх наукових дослі­джень поклав інтереси хворого, закликав наукових працівників любити хворих, співчувати їх страждан­ням. "Ближче до хворого" - цей знаменитий лозунг керував ним на кожному кроці і при дослідженні хворих, і при їх лікуванні. Він запропонував аус­культацію скляним стетоскопом, обгрунтував діаг­ностичне значення виявлення простору Траубе при плевритах, описав клініку раку легень (симптоми кам'янистої тупості при перкусії та ларингіальне дихання при аускультації тощо), багато працював над патологією нирок. Про це свідчить праця "Діаг­ностика захворювань нирок". Особливого значення набули праці з проблем туберкульозу. Монографія "Туберкульоз легень" була основною в підготовці та спеціалізації лікарів-фтизіатрів. Наукова і прак­тична діяльність академіка Ф.Г. Яновського мала важ­ливе значення в організації боротьби з туберкульо­зом. Його іменем названий Український інститут фтизіатрії і пульмонології.

Талановитим учнем Ф.Г. Яновського був ака­демік Вадим Миколайович Іванов (1892-1962). Один із найважливіших наукових принципів В.М. Івано­ва, який він сприйняв від свого учителя - подаль­ший розвиток тісної "співпраці" між клінікою і фізіо­логією. Він з'ясував основні питання гастроентеро­логії, вперше описав ретропульсацію дванадцятипалої кишки, ґрунтовно вивчав особливості клінічного пе­ребігу та діагностики виразкової хвороби. Важливи­ми напрямками у науковій діяльності вченого є роз-

9

робка проблем онкології - рання діагностика та лікування раку внутрішніх органів (шлунка, легень), рентгенологічна діагностика захворювань легень, зокрема, значення рентгенографії в діагностиці туберкульозу, раку, нагнійних захворювань легень.

Ще одним талановитим учнем Ф.Г. Яновського був академік Володимир Харитонович Василенко (1896-1987). Значне місце в науковій діяльності В.Х. Ва- силенка займали питання кардіології (разом із М.Д. Стражеско розробив кла­сифікацію недостатності кровообігу). Він запропонував методику безпосеред­ньої аускультації серця, першим описав фізіологічний четвертий тон, синд­ром гострої лівошлуночкової недостатності, створив на базі клініки пропедевтики внутрішніх хвороб діагностичний центр. Його підручник "Про­педевтика внутрішніх хвороб" став широко відомим і донині є настільною книгою студентів-медиків та лікарів.

Неможливо не сказати і ще про одного учня Ф.Г. Яновського - професо­ра Бориса Соломоновича Шкляра (1896-1961). Б.С.Шкляр успішно поєдну­вав лікувальну роботу з науково-педагогічною і громадською діяльністю. Він був блискучим лектором, педагогом-методистом. Автор багатьох праць з не­фрології, кардіології та інших проблем внутрішньої медицини, в тому числі кращого посібника "Діагностика внутрішніх хвороб", без якого важко уявити вивчення терапії. Його праця "Лікар і хворий" ще довго буде служити ліка­рям та студентам.

Серед найбільш відомих сучасних вчених України слід згадати академіків Л.Т. Малу, Є.М. Нейка, В.Н. Дзяка, заслужених діячів науки, професорів Г.Й. Бурчинського, Є.Л. Ревуцького, А.П. Пелещука, О.Й. Грицюка, І.І. Сахар- чука, Ю.І. Децика, К.М. Амосову, В.З. Нетяженка та інших.

Видатним терапевтом сучасності є Любов Трохимівна Мала (1919 р.). Закінчила Харківський медичний інститут. З перших днів війни до вересня 1946 р. працювала у військах Південного, Закавказького фронтів на посаді заступника начальника сортувального евакогоспіталю, потім у штабі Харкі­вського військового округу. З 1946 р. працює у Харківському медичному інсти­туті. Вивчала стан серцево-судинної системи при туберкульозі, проблеми ней­рогуморальної регуляції гомеостазу при захворюваннях серцево-судинної си­стеми, стан мікроциркуляції при інфаркті міокарда, особливості діагностики і лікування інфаркту міокарда у молодих. Вона є ініціатором організації на Україні спеціалізованих відділень для хворих на інфаркт міокарда, директо­ром Українського інституту терапії.

Георгій Йосипович Бурчинський (1908-1993), - вихованець Київського медичного інституту, учень академіка В. М. Іванова. Майже три десятиліття він прослужив в армії, а згодом 24 роки керував клінікою факультетської терапії Київського медичного інституту, яка стала кузнею і школою україн­ських гастроентерологів. Плідно працював над проблемами виразкової хворо­би, що дозволило виявити механізми участі вегетативної нервової системи в її патогенезі, виникнення панкреатиту у цих хворих. Заслужений діяч науки

Розділ 1. Вступ

Мудров М.Я (1776-1831)

Захар'їн Г.А, (1830-1897)

Остроумов О.О. (1849-1908)

і лауреат Державної премії України, він був блиску­чим лектором, влучно цитуючи поезію, яку глибоко розумів і міг читати годинами. Підручники "Внут­рішні хвороби", "Клінічна гастроентерологія" за його загальною редакцією не втратили цінності до сьо­годнішнього дня.

Фундатором Московської терапевтичної школи вважається Матвій Якович Мудров (1776-1831), який розробив науковий підхід до клінічної медицини, індивідульний підхід до хворого (лікувати не хворо­бу, а хворого). Ним запропонований метод опиту­вання хворих, закладено підвалини анамнезу, запо­чатковано ведення історії хвороби, обстеження хво­рого з "голови до ніг". Особливу увагу приділяв профілактиці хвороби - "запобігти хворобі легше, ніж її лікувати". Він закликав медичних працівників не забувати про цілющу дію слова, не захоплювати­ся медикаментозним лікуванням, а використовува­ти з лікувальною метою й природні засоби (фізична праця, водолікування). Як реформатор медичної ос­віти, він впровадив практичні заняття у клініках, маніпуляційних кабінетах тощо.

М. Я. Мудров - лікар-гуманіст, помер на своє­му посту, перебуваючи під час епідемії холери у Петербурзі.

Особливе місце у Московській клініці внутрішніх хвороб належить таким видатним вченим, як Г.А. За­хар'їн, О.О. Остроумов, М.П Кончаловський, Є.М. Та- реєв, О.Л. М'ясніков, Є.І. Чазов й іншим.

Григорій Антонович Захар'їн (1830-1897) продов­жував вчення М.Я. Мудрова, поглиблював та вдос­коналював його. Він довів методику збирання анам­незу до найвищої майстерності, описав зони шкірної гіперестезії (підвищення чутливості при ураженні внутрішніх органів) - зони Захар'їна-Геда. Великого значення надавав ролі зовнішнього середовища - "хто не знає, що самим згубним і розповсюдженим хворо­бам, проти яких поки безсильна терапія, можна за­побігти гігієною?"

Олексій Олександрович Остроумов (1849-1908) - учень Г.А. Захар'їна, засновник клініко-біологічного напряму у внутрішній медицині, постійно підкреслю­вав велике значення для клініки внутрішніх хвороб