5. 2.2.5. Теорема серединного виборця

Первинне трактування цієї теореми виглядає наступним чином: "змагання" у двопартійній системі змушує кожну партію зближатися зі своїм супротивником у ідеологічному плані. Така конвергенція відбувається тому, що кожна партія знає, ніби екстремісти на кінці її ідеологічного спектру віддають перевагу її опозиції, бо вона неминуче ближча до них, ніж опозиційна партія. Е. Даунс.

Теорема медіанного виборця має на увазі, що єдиною парою партійних програм, що є найкращою відповіддю одна одній, є пара програм, обидві з яких задовольняють згаданого виборця.

Теореми серединного виборця опирається на низку теорій й принципів. Одна з них іменується припущенням про раціональність. Виборці та партії відповідають загальним вимогам відповідно до індивідуальної раціональності.

Теорема медіанного виборця має також на увазі те, що виборець, стоячи перед виборчою урною (незалежно від мотивів приходу на виборчу дільницю, раціональних або ірраціональних), проголосує за партію, найбільш близьку щодо його ідеальної позиції. Це часто називають "теорією близькості". Умова теореми медіанного виборця в тому, що партії зацікавлені винятково в перемозі на виборах.

6. 2.2.6. Теорія централізації та децентралізації.

К. Якобсен: чергування процесів централізації, а теж децентралізації у державному управлінні пов'язане із довгостроковими тенденціями в конкретній політичній системі.

Коли кількість спірних питань велика, то виникає певна централізація політики. У цьому випадку дуже важливо, які цінності запроваджує в життя бюрократія. Проте, коли в соціумі спостерігається спільність цінностей, наступає період політичної децентралізації, адже потреба в автономній бюрократії може бути задоволена із найменшим ризиком.

Закон ґрунтується на наступних передумовах: 1. сучасні демократії містять недемократичні й досучасні інститути; 2. між демократичними та бюрократичними інститутами проявляються розбіжності; 3. бюрократія прагне розширити свій вплив в області експертного знання і регламентації.

Закон централізації і децентралізації можна сформулювати наступним чином: бюрократія буде закономірно розростатися тоді, коли в суспільстві існує спільність цінностей. І навпаки.

Теорія централізації та децентралізації містить у собі теорію модернізації , теорія містить дві області напруги в суспільстві: 1). поміж старим та новим суспільством; 2). поміж вибраною владою (у парламенті) й призначеною владою.

Ш. Ейзенштадт:

1. Коли сучасне суспільство розпадається на кілька конкуруючих колективних учасників, останні починають боротися за вплив у державному управлінні.

2. Бюрократизація має місце тоді, коли владні моделі і схеми прийняття рішень чиновництва поширюються на приватну сферу діяльності.

3. Дебюрократизація має місце, коли приватні організації, еліти або ж індивіди ухвалюють на себе суспільні завдання або ролі цілих суспільних інститутів.

По-перше, відносини між централізацією та децентралізацією є послідовними та лінійними. По-друге, децентралізація означає перехід влади в демократичних системах від партій і парламентів до професіоналів і чиновників.

Теорія централізації й децентралізації має відношення до розподілу сучасних суспільств на закриті некомунікативні напівсуспільства з специфічною культурою й антагоністичні підгрупи чи окремі ієрархічні "стовпи" (теорія "пілларизації"). Ґрунтуючись на політичних дослідженнях у Нідерландах, автори встановили, що суспільство в даній країні було розділено по релігійному принципу. Протестанти, католики й гуманісти становили відповідні ієрархічні співтовариства або "стовпи" (pillars), еліти яких співпрацювали на вищому рівні. Пілларизація означала зрушення у владі від держави щодо громадянського суспільства та ослаблення національної демократії.