5. Концептуалізація ефективної демократії та ефективності демократизації

Відбувається конструювання такої моделі демократії, в якій сама демократія позиціонується як розширена теорія людського розвитку, а також як умова перетворення людей в агентів управління своїм власним і суспільним життям. Вказана модель демократії сьогодні трактується як

"концепт ефективної демократії"(А. Сен, К. Велзел, Р. Інглхарт, Х.Д. Клінгеман).

• позиціонування демократії як інституційного компоненту задля розширення прав і можливостей у контексті оперування неінституційних важелів цього процесу.

Варіанти "омани" демократією:

1). електоральний редукціонізм; (науковці лімітують значення демократії проведенням регулярних та змагальних виборів: релукціонізм полягає у тому, що люди мають можливість використовувати лиш один інструмент свого владного впливу)

2). невпорядкований еклектизм. (вчені визначають демократію на підставі набору інститутів та інституційних рис, проте без впорядкування цих атрибутів за їх інстурментальною цінністю стосовно впливу людського потенціалу).

К. Велзер й А. Александер: дефініїтивно-первинну основу демократії складають політичні і особистісні права людини та громадянина. На другому місці знаходяться такі ракурси, як політичний плюралізм, незалежність судової влади, горизонтальна/вертикальна підзвітність тощо.

Особистісні права людини: право вибору, яким чином заробляти та витрачати гроші; право вибору, чого навчатись й до яких саме ресурсів інформації звертатись; право вибору релігійних переконань; право вибору місця проживання; право вибору способу життя.

Політичні права людини: право або свобода громадського висловлення політичних вподобань; право або свобода на захист чиїхось політичних вподобань, мобілізацію ресурсів за їхню підтримку; право чи свобода здійснення судового нагляду за порушення державою людських прав; право балотуватись на державні посади; право вільного голосу, рівноцінного значення з іншими у процесах виборів, ініціатив та референдумів.

Поки існує можливість переліку народних прав, доти демократію може бути диференційована.

Якщо "сила людей" у контексті виконання всіх прав забезпечена, тоді слід говорити про максимально ефективну демократію, а якщо ж не виконуються жодні особистісні або політичні права, тоді слід говорити про мінімальну ефективність демократії

1). 0-24 бали – більш повні автократії;

2). 25-50 балів – менш повні автократії;

3). 51-75 балів – менш повні демократії;

4). 76-100 балів – більш повні демократії.

Народні права – це центральна дефініїтивна особливість демократії, а тому вони визначають номінальну демократичність.

Верховенства права демонструватує наскільки номінальність трансформуватиметься в ефективність демократії.

Додаток

"інститут" - встановлення, запровадження, звичай. О. Петрученко : 1. звичай, постановою викликаний устрій, порядок домашнього або ж громадянського життя; 2. підприємство, почин, план; чи 3. наставляння. "

Інституція - називався підручник. ( підручник римського юриста Гая (друга половина ІІ ст., у VІ ст. широко відомою під такою назвою стала одна із чотирьох частин зводу римського права, котра створена за ініціативою імператора Східної Римської імперії Юстиніана І.

Політична думка від часів Платона та Аристотеля цікавилася тим, що згодом отримало найменування політичних інститутів – держава, конституція тощо.

Конт, Спенсер. Інститути як "природні" утворення.політичні інститути слугують задоволенню фундаментальної життєвої потреби суспільства – забезпечення безпеки та соціального порядку.

О. Конт ( інституційний підхід). Розглядав основні соціальні інститути – сім'я, держава, релігія – з позицій їх включення у процеси соціальної інтеграції і виконуваних при цьому функцій. соціальна статика О. інститути, вірування та моральні цінності суспільства функціонально взаємопов’язані і пояснення соціального явища в цій цілісності передбачає опис закономірностей його взаємодії з іншими явищами.

Г. Спенсер вперше у соціологічній науці в прямому вигляді вжив поняття соціального інституту.Визначальними ж факторами у розвитку інститутів суспільства Г. Спенсер вважав боротьбу за існування з сусідніми суспільствами (війну) і навколишнім природним середовищем. Завдання виживання суспільного організму в умовах еволюції породжувало необхідність формування координуючої та погоджувальної суспільної підсистеми – особливого виду регулятивного інституту, в якості якого й поставав політичний інститут. Г. Спенсер розрізняв такі види соціальних інститутів: інститути спорідненості (шлюб й сім'я); економічні (розподільні) інститути; регулюючі інститути (релігія й політичні організації). Кожний соціальний інститут складається з соціальних дій. Одним із найважливіших методологічних положень Г. Спенсера щодо пізнання соціальних інститутів, який не втратив своєї актуальності до теперішнього часу, є висновок про необхідність двоїстого підходу до інституційних утворень: з одного, боку, через розуміння характеру еволюційного етапу розвитку останніх; з іншого боку, через виявлення їх функцій на даній стадії.

Е. Дюркгейм займався аналізом "структурного минулого соціальних інститутів у визначенні області можливих структурних варіантів в майбутньому". У праці "Елементарні форми релігійного життя" : дотримується ідей про позитивність суспільних інститутів, які виступають найважливішим засобом самореалізації людини. його ідея з створення особливих інститутів підтримки органічної солідарності в умовах розподілу праці – професійних корпорацій. У передмові до другого видання дослідження "Про поділ суспільної праці" автор розмірковує про них, як про інститути, які невиправдано вважаються анахронізмом, але насправді корисні і сучасні.

Л. Уорд (псих. еволюціонізм): соціальні інститути продукт психічних сил. "Соціальні сили - це такі же психічні сили, що діють в колективному стані людини".

Парсонс (структурно-функціональний аналіз) - будує концептуальну модель суспільства, розуміючи його як систему соціальних відносин і соціальних інститутів. Останні трактуються як особливим чином організовані "вузли", "зв'язки" соціальних відносин. У теорії дії соціальні інститути виступають і в площині особливих ціннісно-нормативних комплексів, що регулюють поведінку індивідів, а також стійких конфігурацій, які утворюють статусно-рольову структуру суспільства. Інституційній структурі соціуму тут надається найважливіша роль, адже саме вона покликана забезпечити соціальний порядок у суспільстві та його стабільність й інтеграцію.

інституційний підхід : Дж. Хертзлера, У. Гамільтон, Ф. Чепін, Л. Баллард і Г. Барнз…. розуміли під інститутами розмаїте коло речей: встановлені форми мислення (Ч. Кулі); це вербальні символи, за допомогою котрих можна описати групу соціальних звичаїв, що набули поширення і стали незмінними (В. Гамільтон); ідеї (Г. Кілман); моделі настанов поведінки членів групи (Ф. Чепін); це й зразки

стандартизованих очікувань, які управляють поведінкою індивідів і соціальними

відносинами (Т. Парсонс).

В інституціональній соціології соціальна поведінка людей вивчається у зв'язку з існуючою системою соціальних нормативних актів і інститутів, необхідність яких прирівняна до природно-історичної закономірності. ( С. Ліпсета, Дж. Ландберга, П. Блау, Ч. Міллс) .Соціальні інститути -"свідомо регульовану та організовану форму діяльності маси людей, відтворення повторюваних і найбільш стійких зразків поведінки, звичок, традицій, що передаються з покоління в покоління. Кожний інститут, який входить у певну соціальну структуру, організовується для виконання суспільно значущих цілей і функцій".

Т. Веблен, ( економічна гілка інституційного напряму): інститути як "різні звичаї, переважаючі стереотипи мислення, способи та методи діяльності, укорінені в свідомості людей". Інститут – це " поширений образ думки в тому, що стосується окремих відносин поміж суспільством й особистістю і окремих виконуваних ними функцій".

з початком 1950-их рр. інтерес щодо вивчення інститутів почав згасати. І тільки в середині 1980-их рр. відбулося "нове відкриття" політичних інститутів- "новий інституціоналізм". Напрями: історичний, соціологічний, з позиції теорії раціонального вибору, семіотичний.

Дж. Марч і Й. Олсен першими виступив за відродження інституційного підходу, 1984 р. їх стаття "Новий інституціоналізм: організаційні чинники в політичному житті".

Л. Седов : соціальний інститут як "стійкий комплекс формальних та неформальних правил, принципів, установок, що регулюють різні сфери людської діяльності, організують їх в систему ролей і статусів, що утворюють соціальну систему".

Н. Коржевська : соціальний інститут - спільність людей, що виконують певні ролі на основі їх об'єктивного становища (статусу) і організованих з допомоги соціальних норм та цілей.

ознаки соціального інституту слід : 1). певне кола суб'єктів, котрі вступають у процесі діяльності у відносини, які набувають стійкий характер; 2). певна (більш-менш формалізовану) організацію; 3). наявність деяких специфічних соціальних норм/приписів, що регулюють поведінку людей у рамках соціального інституту; 4). наявність соціально значущих функцій інституту, котрі інтегрують його в соціальну систему та забезпечують участь у процесі інтеграції останньої.

підходи стосовно класифікації соціальних інститутіі : предметний (чи змістовне) - політичні інститути (держава, партії, армія тощо); економічні інститути (поділ праці, власність, податки тощо); інститути спорідненості, шлюбу та сім'ї; інститути, що діють у духовній сфері (освіта, культура та масові комунікації). Формалізований (характер організації) інститути поділяють на формальні й неформальні.

Інститути як елементи системно-організаційної структури суспільства поділяють на: 1). владно-організаційні інститути (державної влади);

2). базисно-господарські і/або функціонально-економічні системні інститути (власності, підприємництва, грошей);

3). господарсько-асоціативні інститути (домогосподарство, фірма чи держава);

4). асоціативно-соціальні інститути (партії, профспілки, об’єднання, організації).

В. Гамільтон: інститут - превалюючий й міцний спосіб думки або дії, який впроваджений у звички якої-небудь групи або традиції народу.

М. Дюверже інститути як "моделі людських відносин, з яких копіюються конкретні зв'язки, набуваючи, таким чином, характер стабільних, стійких і міцних".