3.1. Проекти "політія"
В кінці 1960-их рр. американські політологи Г. Екштейн і Т. Гур
політія, яка розуміється як певний стан політичного режиму, що характеризується співвідношенням автократичних і демократичних рис. Політія оцінюється за шкалою від "–10" (як найвищий рівень автократії) до "+10" (як найвищий рівень демократії). Фінальний показник політії розраховується виходячи з значень двох змінних – демократії і автократії, трактованих як загальний рівень відкритості або, відповідно, закритості політичних інститутів.
Демократія і автократія розраховуються на основі змінних, що описують різні риси політичного режиму. До них відносять: 1). механізми рекрутування виконавчої влади (інституційні процедури передачі виконавчої влади); 2). рівень конкуренції в ході рекрутування виконавчої влади (використання виборних процедур при занятті посад); 3). ступінь відкритості при рекрутуванні виконавчої влади (як можливість заняття посад тими, хто не входить у політичну еліту); 4). обмеження виконавчої влади; 5). механізми регулювання політичної участі (розвиненість інституційних структур, що забезпечують вираження інтересів на політичному рівні); а також 6). змагальність політичної участі (у плані доступу в інституційні структури з метою висловлення своїх інтересів для тих, хто не входить в політичну еліту). При цьому інформація, яка аналізується, стосується лише центрального рівня урядування та політичних груп у його межах.
Відповідно, комплексний показник політії є вибудовано на основі показників інституціоналізованої демократії та інституціоналізованої автократії. Й при цьому при оцінюванні демократії до уваги варто брати три наступні важелі:
1). наявність інститутів/процедур, з допомогою яких громадяни можуть висловлювати переваги щодо альтернативної політики й альтернативних політичних лідерів;
2). існування інституціоналізованих обмежень стосовно здійснення виконавчої влади;
3). гарантії громадянських свобод всіх громадян у їх повсякденному житті й актах політичної участі.
Комбінований показник розвитку політії вираховують ж як різницю маркера автократії від маркера демократії. Тому, гіпотетично, системи можуть коливатись у межах показників від "–10" до "+10". В інтерпретації за трикомпонентною мірою оцінювання політичних режимів позиціонування останніх відбувається наступним чином: 1). від "–10" до "–6" – автократії;
2). від "–5" до "+5" – анократії";
3). від "+6" до "+10" – демократії.
1). повні демократії ("+10", зокрема, США, Канада, Норвегія, Швеція
); 2). демократії (від "+6" до "+9", наприклад, Франція, Бельгія, Чехія, Україна);
3). відкриті анократії (від "+1" до "+5", зокрема, Алжир, Еквадор
4). закриті анократії (від "–5" й до "0", зокрема, Росія, М'янма, Венесуела
5). автократії (від "–10" до "–6", зокрема, Білорусь,
6). країни, які не вдались, чи окуповані країни (наприклад, це Гаїті, Лівія, Сомалі, Афганістан).
Проекти тату ванханена (гельсінського університету)
Тату Ванханена, полягає у пошуку факторів, які пояснюють, чому одні країни виявляються більш демократичними, аніж інші.
еволюціоністської парадигми вивчення політики, яка включає у себе допущення про наявність якихось зразків людської поведінки, які не залежать від національного контексту\
1). людська природа має ряд схожих рис, які не можуть бути нівельовані державними кордонами
2). політична боротьба за владу є штампом спільної боротьби за існування
Боротьба за владу ведеться заради доступу до ресурсів: чим більш існує влади, тим ширшим є доступ до обмежених ресурсів.
Спочатку в якості об'єктів дослідження виступали всі незалежні держави. Та надалі був введений ряд обмежень. По-перше, з аналізу були виключені всі країни з населенням менше 100 тис. чоловік.
По-друге, об'єктами аналізу виступають тільки ті країни, які володію незалежністю на 1991 р.
конкуренція/змагальність (C), відсоток голосів або місць у парламенті, отриманих усіма партіями щодо голосів або місць у парламенті в партії-лідера (індекс варіює від 0 (відсутність змагальності) до 100 (повна змагальність)), участь (P) – відсоток голосуючих по відношенню до загального числа громадян (у рамках конкретних виборів, теж варіює від 0 до 100). На основі цих двох показників розраховується індекс демократизації (ID), який обчислюється за формулою:
При цьому для демократій вводяться формальні "нижні межі": 10 відсотків – задля P, 30 відсотків – для С, 5 відсотків – задля сукупного ID. Якщо хоча одна із таких "меж" не досягнута, то політія не є демократією. Аналогічна схема операціоналізації демократії залишається практично незмінною у всіх проектах Т. Ванханена. Індекс теоретично ж варіює від 0 (відсутність демократії) до 100 (повна демократія). Але індекс емпіричний, бо найвищий показник становить за шкалою Ванханена 49.
Додатково дослідник пропонує розраховувати й індекс рівня демократизації Індекс працює у процесуальному підході визначення рівня розвитку демократій. Формула розрахунку індексу виглядає наступним чином:
де: ILD – індекс рівня демократизації Ванханена; Vo – голоси, котрі отримані на парламентських і президентських виборах опозиційними партіями та кандидатами o; n – кількість (послідовність) опозиційних партій та кандидатів; p – питома вага населення, що брало участь у голосуванні виборах серед всього населення країни.