Економічна думка раннього середньовіччя у Західній Європі

Найбільш значущим автором західноєвропейської економічної думки Середньовіччя називають, як правило, домініканського італійця, монаха Фому Аквінського (1225 – 1274 рр.) Фома Аквінський став гідним продовжувачем і опонентом одного із засновників школи раннього канонізму Августина Блаженного, котрий в кін. IV — поч. V ст., будучи єпископом у володіннях Римської імперії в Північній Африці, заклав догматичні безальтернативні принципи релігійно-етичних норм. Ці принципи залишалися майже незмінними аж до періоду так званого пізнього Середньовіччя, яке досягло свого розквіту в рамках школи пізніх каноністів у XIII — XIV ст.

Особливістю економічної думки раннього канонізму було те, що в період зародження середньовіччя засуджувався торговельний прибуток і лихварський процент, які розглядалися як результат нечесного обміну і присвоєння чужої праці, тобто як гріх. Тому нерідкими були вимоги заборонення великої торгівлі і лихварства. Еквівалентним і пропорційним обмін вважався лише за умови встановлення "справедливих цін", тобто таких, які дорівнюють затратам праці, і навчали, що "недотримання пропорційності потягне за собою розпад суспільства". Автори церковних законів (канонів) виступали також проти характерного для ідеологів античного світу гидливого ставлення до фізичної праці, виключного права на багатство окремих осіб за рахунок більшості населення. Велика торгівля, позикові операції, як грішні явища, взагалі заборонялися.

Особливості розвитку сільського господарства, ремесла, середньовічних міст та торгівлі в Західній Європі.

Спочатку середньовічні міста (крім старих римських центрів) були власністю феодалів, які надавали міським жителям деякі права, виконували певні обов'язки. Феодали судили, накладали і збирали податки, встановлювали митні збори, дні торгу, шляхи проїзду купців; захищали місто від нападів і грабежів. З кінця XI ст. зростанню і процвітанню міст сприяли хрестові походи. У ХІ-ХІІ ст. міста Європи досягли значного економічного розвитку, зріс добробут їхніх жителів, майже повністю зникла зовнішня загроза. У цей період у країнах Західної Європи відбулися комунальні революції, внаслідок яких міста добилися незалежності та самоврядування. Утворилися міста-комуни або міста-держави, які мали повну свободу, власні органи управління. Доступ до міст був широко відкритий для нових громадян. Xто прожив у місті один рік і один день, той мав право розраховувати на охорону з боку міської влади. У сільськім господарстві: освоювалися неопрацьовані землі, покращилася обробка землі, поширювалося трипілля, розширювалася площа культивованих земель, збільшилися посіви технічних культур — льна, коноплі, вайди; усе це привело до підвищення врожайності, збільшенню сільськогосподарської продукції. Більшу роль стало відіграти вівчарство, поліпшувалися породи худоби. З'явилися нові галузі сільського господарства: виноградарство, вирощування олійних культур; розвивалося виноробство й маслоробство. У селянина стали накопичуватися надлишки сільськогосподарських продуктів, які він міг обміняти на вироби ремесла, замість того щоб виготовляти ці вироби самому. Найбільш поширені галузі міського ремесла: текстильне виробництво, виплавка і обробка металів. Характерною рисою середньовічного ремесла була його цехова організація - об'єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста у спілки - цехи.

Цехи - ремісничі об'єднання економічного характеру, які виконували завдання організації виробництва та збуту продукції, охорони економічних інтересів ремісників.

Основними причинами виникнення цехів були:

необхідність згуртування проти об'єднаного розбійницького дворянства;

потреба ремісників у спільних ринкових приміщеннях; зростання конкуренції з боку сільських ремісників.

Ремісничий цех як корпорація володів сумою прав і привілеїв, закріплених у відповідних документах: пожалуваннях, постановах міських властей, статутах. Внутрішні правила ремісничих об'єднань були спрямовані на підтримання економічної рівності серед їхніх членів шляхом стримання надмірного збагачення та недопущення збідніння окремих майстрів. Цех був військовою організацією, що брала участь в охороні та обороні міста. Цех поділявся на соціально-вікові групи (учні - підмайстри - майстри (молодші майстри) - старші майстри). Кожна група мала юридичний статус, права та обов'язки, зафіксовані в цеховому статуті. Членами цехів офіційно вважалися лише молодші та старші майстри. Цехова організація у XШ-XV ст. мала прогресивне значення у розвитку середньовічної економіки. Вона сприяла виробництву високоякісної продукції. Але згодом цехи стали стримувати розвиток продуктивних сил. Сувора регламентація виробництва і збуту призвела до застою у розвитку науки, техніки і, як наслідок, до занепаду промисловості [13].

Зростання міст як центрів торгівлі і культури породило нову форму економічних відносин між містом і селом. У зв'язку зі збільшенням попиту на різноманітні товари і для зміцнення міжтериторіальних зв'язків мав з'явитися купець, який почав закуповувати продукцію сільських ремісників, а потім постачав їм сировину, забезпечував грішми. Розширення і збільшення попиту породило таку форму організації праці, як мануфактура, де вже працювали ремісник-власник і найманий робітник.

Середньовічні міста нагромаджують економічний потенціал і на цій підставі набувають значної свободи дій. У містах Італії, Німеччини, Нідерландів, Англії, Іспанії, Португалії з'являються купці, котрі мають зв'язки не тільки з внутрішнім національним ринком, а й з міжнаціональним. У найсприятливішому становищі опинилися міста Південної Європи у ХIV-ХV ст. Тут виникають міста-держави, непідвладні сеньйорам. Місто притягувало село (Північна й Середня Італія), в якому селянство було вільним, а значить, могло бути резервом розширення ремісничого виробництва. Посилилась ремісницька діяльність у Мілані, Флоренції, у Луцці (тут вироблялись шовкові тканини). У Генуї, Венеції будувалися кораблі, завдяки чому були встановлені зв'язки з Алжиром, Тунісом, Марокко, Єгиптом. Тут концентрувалися значні грошові капітали. Однак до ХШ ст. Італія втрачає своє панівне становище.

У містах формувалися гільдії. Гільдії - купецькі об'єднання, куди входили особи зі схожими професійними інтересами; гільдії мали свої статути і, як правило, спеціалізувалися на торгівлі одним чи кількома товарами, Створювали для своїх членів монопольні умови в торгівлі, забезпечували правовий захист. Деякі об'єднання виходили за межі одного міста, утворюючи асоціації купців кількох міст. Великий вплив на розвиток європейської цивілізації справив торговельно-політичний союз купецтва північноєвропейських міст Ганзи, який до початку ХV ст. налічував до 170 німецьких та західнослов'янських міст. Ганзейський союз серед іншого охороняв своїх членів від пограбування та насильства з боку феодалів, піратів, місцевої влади [21]. Активно розвивалася торгівля з країнами Леванту (Сходу). Особливо активно з країнами Леванту торгували італійські купці, тому їхня торгівля отримала назву левантійської [13].

Отже, у V-XI ст. середньовічні європейські міста досягли значних успіхів і стали динамічними центрами господарського розвитку.