Семінарські заняття № 3, 4 Росія у добу середньовіччя

(4 год.)

План.

1. Північно-Західна та Північно-Східна Русь у ІХ–ХІІІ ст.

2. Передумови та особливості утворення Російської держави з центром у м. Москві.

3. Політика московських князів (друга половина ХІІІ – перша половина XV ст.).

4. Завершення процесу утворення Московської держави при Івані ІІІ та Василі ІІІ.

5. Росія у період правління Івана Грозного та його оцінка в історичній науці.

6. Московська держава наприкінці XVI ст. (правління Федора Івановича).

Реферати:

Внутрішня та зовнішня політика Івана ІІІ в Російській державі.

Оцінка правління Івана Грозного в історіографії.

Побут російських царів XV–XVI ст.

Література:

История России с древнейших времён до наших дней: учебник / А. Н. Сахаров, А. Н. Боханов, В. А. Шестаков; под. ред. А. Н. Сахарова. – М.: Проспект, 2012. – 768 с.

История России с древнейших времен до 1861 года: Учеб. для вузов / Н. И. Павленко, И. Л. Андреев, В. Б. Кобрин, В. А. Федоров; Под ред. Н. И. Павленко. – 2-е изд., испр. – М.: Высш. шк., 2001. – 560 с.

Дворнік Ф. Слов’яни в Європейській історії та цивілізації / Ф. Дворнік; пер. З англ. В. Верлока [та ін.] ; підгот. З. Косицька, В. Мільчевська ; наук. Ред. К. Гломозда. – К.: Дух і Літера, 2000. – 494 с.

Сахаров А. М. Образование и развитие Российского государства в XIV – XVII вв. – М., 1969.

Черепнин Л. В. Образование Русского централизованного государства в XIV – XV вв. – М., 1960.

Алексеев Ю. Г. Государь всея Руси. – Новосибирск: Наука, 1991.

Скрынников Р. Г. Святители и власти. – Л.: Лениздат, 1990. – 349 с.

Скрынников Р. Г. Иван Грозный. – М., 1980.

Зимин А. А. Реформы Ивана Грозного. – М., 1960.

Зимин А. А. Опричнина Ивана Грозного. – М., 1964.

Творчі завдання:

1. Проаналізуйте особливості утворення Російської централізованої держави.

2. Охарактеризуйте постать Івана ІІІ.

3. Проаналізуйте позитивні та негативні заходи, суперечливості правління Івана Грозного.

4. Постать Івана IV Грозного в історіографії: пошук об’єктивної оцінки.

Основні поняття і терміни: росіяни, централізована держава; князь; цар; бояри; судебник; помістя; феодальне, боярське, поміщицьке, церковне землеволодіння; церковний собор.

Питання до самостійного опрацювання: Новгородська та Псковська феодальна республіки. Північно-Східна Русь у ІХ–ХІІІ ст. Політика московських князів. Судебник 1497 року.

Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:

У першому питанні важливо звернути увагу на те, що північно-західні руські землі разом із київськими посідали важливе місце серед найдавніших центрів давньоруської цивілізації та державності. У XII–XIII ст. Новгородська земля була найбільшим економічним, політичним та культурним центром Русі, мала свої особливості та своєрідність розвитку. Суперництво Новгорода і Києва мало різні форми прояву. На рубежі XI–XII ст. тут складається певна рівновага між великими боярськими вотчинами, могутнім монастирським землеволодінням і багатим купецтвом. Наприкінці XI ст. новгородці отримали право рішенням вічових зборів виганяти або відмовляти у княжінні ставленикові великого київського князя. В результаті князь-намісник у Новгороді став частково трансформуватися у представника республіканської влади.

Найвищим владним органом Великого Новгорода було народне зібрання – віче. Вищим посадовцем в республіці був посадник, вибори якого проводилися щорічно. У XII ст. з'являється посада тисяцького, який представляв інтереси незнатних верств вільного населення: купців, ремісників та землевласників, що не належали до боярства. Важлива роль в республіці відводилася обраному на вічі єпископові (з 1165 р. – архієпископові). Владну еліту Новгорода представляла Рада панів.

Уся адміністративна система Новгорода була виборною. Місто складалося з федерації самоврядних районів – кінців, які були економічними, військовими і політичними одиницями.

Новгород входив також як торговельний центр до європейського Ганзейського союзу. Проте відмінності соціально-економічних, політичних і культурних процесів в Новгороді визначалися не іноземними впливами, а поглибленням диференціації давньоруської цивілізації, викликаною специфікою природно-ландшафтних умов, особливостями етнічного розвитку, внутрішньосоціальних суперечностей і місцевих традицій.

Схожі системи державного управління існували і в інших землях Північно-Західної Русі – Пскові, Вятці при певних своїх відмінностях (виборчі технології, терміни повноважень тощо). Поступово їхні політичні системи набувають все більш олігархічного боярського характеру.

Північно-східні руські землі, здавна заселені нечисленними угро-фінськими та балтійськими племенами, були одним з головних районів слов’янської колонізації з VIII ст. У XII–XIII ст. відбувається мирна деетнізація значної частини місцевого населення, асиміляція його давньоруською народністю. Поряд із старими містами - Ростовом, Суздалем - з'являються і швидко збільшуються нові - Твер, Владимир, Москва та інші, суперництво між якими та місцевими елітами впливало на особливості державного управління. Ростово (Владимиро)-Суздальська Русь почала підноситися із часів Володимира Мономаха, який княжив тут, і вважалася вотчиною Мономаховичів.

Князь Андрій, прозваний за місцем своєї резиденції Боголюбським, прагнув жорсткими заходами додати своїй владі монархічних рис – зігнав зі своїх столів братів, усунув від справ багато бояр і безжально пригнічував їх опір. У 1174 р. Андрій пав жертвою змови бояр. Проте централізацію державного управління і зміцнення княжої влади продовжили підтримані городянами брати Андрія – Михайло, а потім Всеволод Велике Гніздо (1176–1212 рр.).

Із суперництва між елітами старих і нових міст, що спиралися на різних представників Мономаховичів, виникла поліцентрична державна система зі зміною столиць, а Ростово-Суздальська Русь, що складається з декількох уділів, стає місцем розвитку великоросів і ядром їхньої державності.

При висвітленні другого питання необхідно, по-перше, зазначити, що процес утворення Російської централізованої держави мав такі особливості:

1) проходив при наявності монголо-татарського гноблення (постійне відбирання матеріальних і людських ресурсів через данину, дарунки ханам);

2) відбувався на грунті феодальної системи, що зміцнилась внаслідок цього (тому Російська держава сформувалась як феодально-кріпосницька абсолютна монархія); 3) політична централізація значно випереджала економічну (боротьба за владу, об’єднання руських земель в умовах підкорення Золотій Орді йшла попереду економічних передумов); 4) московські князі проводили гнучку політику щодо Золотої Орди, були нащадками Олександра Невського, мали значну підтримку у феодальному середовищі, городян і селян;

5) новостворювана держава мала тісний союз із православною церквою, яка мала у тогочасному суспільстві велике значення і духовний вплив (згадаємо, наприклад, преподобного Сергія Радонезького як духовного наставника Дмитрія Донського у багатьох його державних справах, митрополита Олексія та ін.).

Названі особливості рекомендуємо детальніше проаналізувати на основі соціально-економічних та політичних подій і явищ переважно в історії північно-руських земель другої половини ХІІІ – початку ХV ст. Варто також охарактеризувати союз держави із православною церквою. Важливо також назвати землі, що були центром формування Російської централізованої держави.

У третьому питанні важливо насамперед дати відповідь, чому саме Москва змогла стати на чолі об’єднавчого процесу, а також охарактеризувати політику московських князів, зокрема: Данила Олександровича, Юрія Даниловича, Івана Калити, Дмитрія Донського, Василія Дмитровича, Василія ІІ Темного. Наприклад, Данило Олександрович (1276–1303) вдвічі збільшив територію Московського князівства: відвоював у Рязані Коломну, отримав Переяславське князівство, приєднав Коломну; при ньому було збудовано монастир біля Москви (Свято-Данилів). Іван Калита (1327–1340) володів значними землями, скуповуючи їх у дрібних князів; налагодив добрі стосунки із золотоординським ханом і вміло використовував це у своїх інтересах; отримав ярлик і звання великого князя усієї Русі; хан доручив йому збір данини з усіх князівств; мав часто корисливі цілі збагачення та зміцнення особистої влади; зміцніло також московське боярство; остаточним місцем перебування митрополитів стала Москва (Феогност); утвердився в Новгороді, ходив на Псков. Дмитрій Іванович Донський (1359–1389): очолив народну боротьбу проти монголо-татарських завойовників, прийшов на допомогу Рязані у 1378 р. у боротьбі із ними; боротьба, а потім союз Москви з Твер’ю проти Орди; 8 вересня 1380 р. – Куликовська битва; прискорився процес об’єднання російських земель навколо Москви; приєднав Владимир, Галич, Тулу; вперше в історії Московського князівства офіційно передав свою владу старшому сину у спадок.

За Василія ІІ Темного (1425–1462) у Московському князівстві відбувалася політична криза, що переросла у феодальну війну 1420–50-х рр.; незадоволення людей призвело до осліплення його Дмитром Шемякою; було знищено майже усі удільні князівства, посилено позиції великокнязівської влади; приєднано силою у 1456 р. Новгород, у 1460 р. – Псков; Руська православна церква відокремилась від константинопольської у боротьбі з унією (собор 1448 р.; остаточно у 1589 р. після створення Московського патріархату).

У четвертому питанні необхідно проаналізувати діяльність одного з видатних московських князів, засновників Російської централізованої держави, Івана ІІІ Васильовича (1462–1505 рр.). У період його правління відбувалися такі події: боротьба за остаточне приєднання Новгорода (1471,1478), земель Ярославського та Ростовського князівств, Нижнього Новгороду; покладено кінець монголо-татарського ігові (1480 р. – “стояння на р. Угрі”); Казань визнала васальну залежність від Москви (1487); боротьба за повернення білоруських та українських земель, а також Прибалтики; зміна статусу великого московського князя на “Государя всея Руси”. Особливу увагу студенти мають звернути на характеристику Судебника 1497 р.

При Василії ІІІ (1505–1533 рр.) було завершено процес утворення Російської централізованої держави. Зокрема, відбулося приєднання Пскова (1510), Рязанського князівства (1521), Сіверської землі; Смоленської після російсько-литовської війни 1512– 1522 рр.; було розширено склад Боярської думи (до 12 бояр), князі незалежних раніше князівств могли стати боярами; створено Палац та Казну – два загальнодержавних відомства; країна поділялася на повіти, стани і волості; високого рівня досягла збройна справа (Оружейна палата почала створюватися ще за часів Івана ІІІ); створено систему кормління намісників та волостелів (судові мита, певна частина податків). Необхідно також зазначити, що розлучення його у 1525 р. зі своєю першою дружиною – Соломонією Сабуровою через те, що вона була бездітною та його одруження на молодій племінниці відомого литовського князя Михайла Глинського – Олені Глинській викликало неоднозначну, часто негативну реакцію у суспільстві. Від цього шлюбу народився майбутній цар Іван IV Грозний.

Аналізуючи п’яте питання, студентам насамперед необхідно охарактеризувати прихід до влади великого московського князя Івана IV, звернути увагу на його дитинство. Головним завданням є аналіз реформ державного управління та в інших сферах суспільного життя країни. Зокрема, необхідно висвітлити діяльність Вибраної ради при цареві (1549–1560 рр.); охарактеризувати Судебник 1550 р., діяльність Стоглавого церковного собору 1551 р., створення приказів, особистої армії царя (стрільців) та ін. Окремим пунктом важливо дослідити таке явище, як опричнина, її соціально-економічну та політичну сутність, хід, та наслідки для російського населення і влади. Важливо приділити увагу також зовнішній політиці Івана IV (боротьба за вихід до Балтійського моря – Лівонська війна (1558–1583); завоювання Казанського, Астраханського ханств, Західного Сибіру, походи проти Кримського ханства; встановлення торговельних відносин з Англією), її успіхам та невдачам, проблемам.

У висновках щодо правління та особистості цього царя необхідно для більш об’єктивної оцінки проаналізувати історіографію періоду (дореволюційну, радянську та сучасну).

Розглядаючи шосте питання, студенти мають проаналізувати правління сина Івана Грозного Федора Івановича (1584–1598). Необхідно зазначити, він був тихою і богобоязливою людиною, ненавидів жорстокість і насильство; час проводив у молитвах, за книгами, бесідах із вченими ченцями. За спиною Федора між фаворитами і різними боярськими угрупованнями почалася жорстока боротьба за владу, у якій перевагу отримував напористий, енергійний, розумний Борис Годунов.

У 1589 р. в Росії було затверджено патріаршество. Першим російським Патріархом став Іов (цьому сприяв і Б. Годунов).

З іншого боку, у країні відбувалося подальше закріпачення селянства, погіршення становища холопів.

Фактично правив країною через свою сестру, царицю Ірину, Борис Годунов. Зі смертю бездітного Федора Івановича припиняється династія Рюриковичів (царевич Димитрій загинув у 1591 році, в Угличі).

Студентам необхідно також звернути увагу на оцінки особистості Федора Івановича у дореволюційній та радянській літературі, а також сучасних російських істориків.