8.А. Файоль. Принципи менеджменту.

Класична (адміністративна) школа управління (1920-1950) започаткована франц вченим Анрі Файолем. Файоль першим сформував універсальні управлінські функції: планування, організування, мотивування, контролювання.

Файолем розроблено 14 принципів менеджменту: 1)розподіл загальної роботи в орг.-ї на складові її частини.2)повноваження та відповідальність. Ці категорії «тримають одна одну». «Де надаються повноваження, там виникає і відповідальність». 3)дисципліна. Дотримання досягнутих угод між орг.-ю та її робітниками. 4)єдиноначальність. Кожний робітник в орг.-ї повинен мати одного і тільки одного начальника. 5)єдність керівництва. Всі операції, які мають одну мету, повинні виконуватись під керівництвом одного начальника.6)підпорядкованість індивідуальних інтересів спільним. Цілі орг.-ї повинні домінувати над цілями окремих робітників або груп. 7)винагорода. Система оплати повинна бути справедливою, стимулювати діяльність, а її розміри не повинні опускатися нижче розумного рівня. 8)централізація. Ступінь концентрації влади на вищому рівні упр-ня. 9)ієрархія (скалярний ланцюг). «Ланцюг» начальників від вищого до нижчого рівня. 10)порядок. «Усьому своє місце і все на своєму місці». 11)справедливість. Відданість персоналу орг.-ї повинна поєднуватися з правосуддям керівництва орг.-ї. 12)стабільність перебування на посаді. Орг.-я повинна сприяти довгостроковим стосункам зі своїми робітниками. 13)ініціатива. «Здатність самостійно обмірковувати та виконувати план». 14)корпоративний дух. Результат гармонії та єдності персоналу орг.-ї.

9.Вклад вітчизняних вчених та практиків у прогресе науки управління.

На різних етапах розвитку управлінської науки істотний внесок в неї зробили такі українські вчені, як Крезісов, Кузьмін, Лукінов, М. Туган-Барановський, Чухно, Яснопольський та інші. Яснопольський – «теорія місцевого самоврядування» побудована на основі диференційованого врахування економічної ефективності територій. Слупський – засновник математичного модулювання економічних процесів та праксеології.

Наукові дослідження Туган-Барановського можна обєднати у декілька таких напрямів: праці, пов’язані з синтезом теорій граничної цінності з трудовою теорією вартості; дослідження економічних криз і розробка теорії економічної кон’юнктури; теорія розподілу; теорія кооперації; кон’юнктурна теорія грошей і грошового обігу.

Опублікував низку праць, у яких розкрив зміст людських інтересів та мотивацій. Задовго до формування школи людських стосунків сформулював групи потреб, або внутрішніх збудників, які змушують людей діяти так, а не інакше. Виділив 5 груп потреб людей : 1) фізіологічні – для безпосередньої підтримки життя й почуття спадковості; 2) статеві 3) симптоматичні інстинкти 4) альтруїстичні 5) які ґрунтуються на практичних інтересах. Сформулював власну теорію розподілу, яка визначає доходи суспільних класів, розміри прибутку і з/п. заклав основи теорії кооперації.

Яснопольський сформулював положення, що загальні доходи економічної політики держави не можеть забезпечити однорідності розвитку окремих територій. Проранжував теорії за їхньою продуктивністю. Зробив дуже сміливий політичний висновок, що вирівнювання розвитку окремих територій неможливе без самоуправління територій.

Слуцький праця «Теорія кореляції і елементи вчення про криві розподілу» (статистик повинен бути математиком, бо його наука є наукою математичною). 1915 – праця»До теорії збалансованого бюджету споживача», у якій зясував умови стійкості індивідуальних бюджетів споживачів з урахуванням вимог корисності, передумови безперервності функції та її похідних. Проаналізував два види благ. Блага, гранична корисність яких знижується унаслідок збільшення їхньої кількості він називав насичувальними. Блага, гранична корисність яких у тих самих умовах збільшується – ненасичувальними. Запропонував поняття нормального та анормального бюджету споживача. В нашій країні управлінська наука розвивалась в рамках підходів, які панували в СРСР. Хоча науково-пошукові дослідження спрямовувались врешті-решт на вдосконалення адміністративно-командної системи, певний досвід в галузі управління все ж таки був накопичений. Можна виділити 7 періодів розвитку управлінської науки в радянський і пострадянський періоди: 

1 період (жовтень 1917 р. — березень 1921 р.). Розроблялись форми і методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовувались принципи централізму, організаційні методи управління, адміністрування та державне регулювання.

2 період (1921—1928 рр.). Здійснювалось подальше вдосконалення адміністративного управління виробництва, були зроблені спроби застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управління, з'явились трести і синдикати, а також формально вивчались можливості участі працівників в управлінні.

3 період (1929—1945 рр.). Пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва, увагу приділяли удосконаленню структур управління, методів підбору і підготовки кадрів, планування і організації виробництва.

4 період (1946—1965 рр.). Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної і територіально-галузевої системи управління, що врешті-решт призвела до поглиблення адміністрування.

5 період (1965—1975 рр.). Була здійснена спроба проведення господарської реформи через посилення ролі економічних методів управління. Цей етап підтвердив неефективність реформ, які проводилися в рамках адміністративно-командної системи. 

6 період (1975—1988 рр.). Характеризується все глибшим усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи, яка склалась в економіці СРСР. Він підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин, докорінних економічних реформ.7 період (1985 р. і донині). Характерний проведенням економічних реформ.