3.Ф.Тейлор «Принципи наукового управління».

Фредерік І. Тейлор виділив принципи наукового управління. Спостерігаючи за тим, що він називав «ухилянням від виконання службових обов’язків» (працівники навмисно працювали повільніше, ніж могли б, він вивчив і захронометрував кожний сегмент праці робітників, визначив, що кожен робітник повинен виробляти, а тоді відшукав найефективніший метод для виконання кожної частини загального завдання). Крім того, Тейлор запровадив відрядну систему оплати праці, тобто почав збільшувати з/п кожного працівника, який виконував або перевиконував плановий рівень випуску продукції.

Принципи:1)пр. розподілу праці розповсюджується на всю управлінську діяльність, оскільки за менеджером повинна бути закріплена функція планування, а за робітником – функція планування.2)пр. вимірювання праці передбачає вимірювання робочого часу за допомогою так званих «одиниць часу». 3)пр. завдань-інструкцій: виробничі завдання повинні бути не тільки щохвилинно розписані, але й супроводжуватися детальним описом оптимальних методів їх виконання. 4)складання програм стимулювання: для робітника повинно бути зрозуміло, що будь-який елемент праці має свою ціну і його оплата залежить від обсягів виробництва продукції, а у випадку досягнення вищої продуктивності працівнику виплачуються преміальні.5)пр. «праця як індивідуальна діяльність» має на увазі, що вплив групи робить працівника менш продуктивним.6)мотивація – особиста зацікавленість, є рушійною силою для більшості людей.7)пр. ролі індивідуальних здібностей стверджує про існування відмінностей між здібностями працівників і менеджерів: працівники працюють заради сьогоднішньої вигоди, а менеджери – заради вигоди у майбутньому.8)правила та стандарти менеджменту відстоюють всі авторитарні методи управління, за якими організаційні правила і стандарти, що регламентують працю, повинні бути посилені.9)пр. ролі професійних спілок базувався на скептичному ставленні до профспілкового руху, оскільки лише широке впровадження принципів менеджменту здатне зменшити конфлікт між працівниками та адміністрацією.10)пр. розвитку управлінського мислення: з управлінської практики повинні бути виведені певні закони, а управління повинно набути такого ж наукового статусу, що й інженерна справа.

Отже, головна заслуга Тейлора – він як засновник школи «наукового управління» (наукового менеджменту) розробив методологічні основи нормування праці, стандартизував трудові операції, запровадив наукові підходи до підбору, розстановки і стимулювання працівників.

4. Порівняльна характеристика японської та американської моделей менеджменту. Теорія та практика менеджменту демонструють чітко сформовані підходи в управлінні - японську та американську моделі менеджменту. При збігу загальних, стратегічних напрямів боротьби за лідерство існують і особливості в підходах провідних японських та американських компаній до того, як забезпечити свої переваги в економічному суперництві на світовому ринку. Принциповою відмінністю двох названих моделей менеджменту є те, що японська побудована на колективізмі, а американська - на індивідуалізмі та конкуренції між людьми. Американська -- передбачає початкове визначення професійно-кваліфікаційної моделі «посади» і «підтягування» до найбільш відповідних працівників за схемою «посада -- працівник». Особл: персонал розглядається як основне джерело підвищення ефективності виробництва; йому надається певна автономія; підбір здійснюється за такими критеріями, як освіта, практичний досвід роботи, психологічна сумісність, уміння працювати в колективі; орієнтація на вузьку спеціалізацію менеджерів, інженерів, вчених. Американські менеджери традиційно орієнтовані на індивідуальні цінності і результати. Вся управлінська діяльність в американських компаніях ґрунтується на механізмі індивідуальної відповідальності, оцінці індивідуальних результатів, розробки кількісних виражень цілей, які мають короткотерміновий характер. Управлінські рішення, як правило, приймають конкретні особи і несуть відповідальність за їх реалізацію. Характерними умовами праці є:- зменшення обсягів роботи в центральних службах і скорочення адміністративного апарату;- більш широкий перелік професій і посадових інструкцій;- перехід на гнучкі форми оплати праці;- об'єднання інженерів, вчених і виробничників у наскрізні колективи - проектно-цільові групи. Японська модель передбачає початкове вивчення сильних і слабких сторін особистості працівника і підбір для нього відповідного робочого місця (система «працівник -- посада»).Японській моделі характерна орієнтація на:- довгу перспективу роботи на одному підприємстві;- якість освіти й особистий потенціал робітника;- оплата праці визначається комплексно, з врахуванням віку, стажу роботи, освіти та здібностей до виконання поставленого завдання;- участь працівників у профспілках, що створюються в межах організації, а не галузі.

Основними принципами управління персоналом є:- переплетіння інтересів і сфер життєдіяльності фірми і працівників;- висока залежність працівників від фірми, надання йому значних гарантій в обмін на відданість фірмі і бажання захищати її інтереси;- пріоритет колективним формам, заохочення трудової кооперації всередині фірми в рамках невеликих груп;- атмосфера рівності між працівниками незалежно від їхніх посад;- підтримання балансу впливу та інтересів трьох основних сил, що забезпечують діяльність фірми: керівників, інвесторів і працівників.В Японії не існує традиції розподілу працівників на три категорії (висококваліфікованих, малокваліфікованих і некваліфікованих).