Білет №1

1. Термінологія. "Дитяча література" – термін, наділений суперечливими тлумаченнями. У сучасних словниках та довідниках літературознавчого характеру знаходимо два різні визначення. Ю. Ковалів у 1 томі "Літературознавчої енциклопедії" розрізняє "дитячу літературу" і "літературу для дітей" і подає таке трактування: "Дитяча література – усна і писемна словесність, творена дітьми. До неї належать безпосередньо пов’язані з грою різні жанри фольклору… Дитяча література має синкретичний характер, специфічну художню форму з тяжінням до ритмізованого мовлення, словотворчості, розкутого фантазування. Поняття "дитяча література" охоплює також перші спроби пера юних початківців (поезія, проза тощо), опубліковані в періодиці для дітей". У "Лексиконі загального та порівняльного літературознавства" Людмила Сердюк подає інше тлумачення, вважаючи, що "дитяча література – художні, наукові, науково-популярні твори, які написані для дітей. Найчастіше в це поняття включаються також твори "дорослої" літератури, що назавжди ввійшли в коло дитячого читання". Таке ж тлумачення знаходимо у "Літературознавчій енциклопедії" Ю. Коваліва під поняттям "література для дітей". Проблему дефініцій поняття "дитяча література" висвітлює у дисертаційній роботі та низці статей О. Папуша. Дитяча література – це "певна сукупність літературних творів, написаних або прилаштованих для дітей із цілком певною метою: звертатися до дитячої уяви, емоцій та почуттів, впливати на дитячі пізнавальні здібності, розвивати смаки та вподобання, розважати дитину". Поняття "дитяча література" виникає на перетині трьох уявлень – про дитячий твір (як результат цілеспрямованої діяльності людини), дитяче читання (як взаємодію дитини з текстом твору – читання, слухання, перечитування, переказування, доповнення і т.д.) та дитячу книгу (як канонізовану форму, фізичний спосіб існування твору)". В контексті аналізу художніх творів, написаних письменниками для дітей та тих, що ввійшли до кола дитячого читання, доречно було б вживати термін "література для дітей". Поняття "дитяча література" має два значення: вузьке (це література, створена самими дітьми) і ширше (література, написана письменниками для дітей різного віку).Специфіка дитячої літератури. Дитяча література як складова частина літератури загалом має свою специфіку: відповідає рівневі знань, життєвому досвіду, психологічному розвиткові дитини, орієнтується на певне тематичне коло, жанрові характеристики та поліграфічне оформлення. Специфіка дитячої літератури зумовлена віковими особливостями читачів, адже кожен художній твір розрахований на певну категорію дітей певних вікових груп: молодшої та середньої дошкільної (3-7 років), старшої дошкільної та молодшої шкільної (7-11 років), середньої шкільної (7-11 до 14-15 років) та старшої шкільної групи (від 15 до 18 років). Зрозуміло, що поділ умовний, бо не завжди можна провести межу між віковими групами, що залежить від розвитку дитини, її природних здібностей, навиків, культури читання тощо. Зважаючи на той факт, що дитяча література враховує вікові потреби і можливості маленьких читачів, вона тісно пов’язана із педагогікою. Але не можна бачити у ній тільки "педагогічне заняття", бо л-ру слід сприймати насамперед як вид мистецтва і вчити цьому дітей. Ще однією особливістю дитячої літератури є поєднання художнього тексту та ілюстрації. Яскрава обкладинка дитячої книжки не тільки захоплює увагу дитини, а й готує її до сприймання змісту, сприяє естетичному вихованню. Ілюстрації до тексту є необхідним елементом книжок для дошкільного та молодшого шкільного віку, оскільки саме вони допомагають дитині глибше пізнати зміст тексту, ввійти у світ описуваних подій. Дитяча книжка не тільки розширює кругозір дитини, знайомить її з новими і цікавими подіями, явищами, а й допомагає сформувати у дітей знання, уміння й навички літературознавчого, естетичного, етичного характеру, забезпечує засвоєння художніх цінностей і готує до самостійної зустрічі з мистецтвом слова, до самоосвіти і самовиховання.Класифікація дитячої літератури за орієнтацією на читача: 1) для молодшого і серед.дошкільного віку - казки, маленькі вірші, книжки-малюнки на теми з навколишньої дійсності; 2) для старшого дошкільного та молодшого шкільного віку – ілюстровані казки про тварин, байки, вірші й оповідання класиків і сучасних письменників; 3) для середнього та старшого шкільного віку – науково-художня, пригодницька й фантастична література, художні біографії".Функції дитячої літератури. Традиційними функціями дитячої літератури педагоги та керівники дитячого читання вважають виховну та освітню. Виховувати кращі моральні якості дитини, сприяти формуванню цілісної, всесторонньо розвинутої особистості – мета дитячої книжки. "Комунікативна функція, як вважає В. Кизилова, "привертає юного читача до книги, допомагає краще зрозуміти себе, навчає висловлювати свої думки та почуття". Естетична функція літератури є не менш важливою, адже через читання дитячої літератури відбувається формування первинного уявлення про прекрасне, про мистецькі жанри та напрямки, відчуття краси поетичного чи прозового твору. Зважаючи на те, що у своєму естетичному розвитку дитина проходить етапи ознайомлення, пізнання і творчості, роль дитячої літератури у цьому процесі очевидна.Науковці ж виокремлюють і риторичну функцію дитячої літератури. Дитина, читаючи, стає співавтором письменника. Є багато прикладів, як враження від читання, отримані в дитинстві, ставали поштовхом до власної творчості.Названі функції посилює гедоністична (функція насолоди, задоволення). У художньому творі, який читає дитина, мають бути наявні "складові", які б забезпечували досягнення евристичного ефекту. Без врахування цієї функції дитина з часом втратить інтерес до читання.Отже, дитяча література дає можливість дітям не просто дізнаватися щось нове, але й, завдяки методам розвитку творчого мислення, стимулює і розвиває їх творчий потенціал.Підручник з дитячої літератури Д. М. Білецького та Ю. П. Ступака містить таку думку з приводу специфіки дитячої літератури: "...Дитяча література... є органічною частиною всієї художньої літератури і всіма своїми засобами здійснює спільну всій літературі мету – виховує молоде покоління... Отже, дитяча література – невіддільна від загального літературного процесу: вона формується на ґрунті загальної художньої літератури, тобто літератури для дорослих, на основі законів педагогіки й психології і здійснює єдність принципів мистецтва і педагогіки... Одначе твори дитячої літератури мають і свої особливі ознаки, які відрізняють їх від літератури для дорослих... Найбільш характерними ознаками дитячої літератури слід вважати:

а) наявність у творі предметного, конкретно-життєвого художнього образу;б) ліризм розповіді;в) динамічність розвитку сюжету;г) багатство, точність та емоціональність мов.Останні названі три ознаки – ліризм розповіді, динамічність розвитку сюжету, емоціональність мови – властиві й для літератури, адресованої дорослому читачеві, але для дитячих творів ці риси особливо важливі. Художні твори, позбавлені цих характерних ознак, не можуть мати успіху у дітей".

2. Народився Григір Тютюнник 5.12.1931 р. у селянській родині в с. Шилівка на Полтавщині. Дитинство було важким – рано втратив батька,жив далеко від матері у дядька на Донбасі, під час війни пішки повернувся здалека додому…Після 5 класів почат.школи навчався у Зіньківському ремісничому училищі на слюсаря, пізніше працював на Харківському заводі, служив в армії(в морфлоті на далекому сході). Згодом здобув вищу освіту у Харків. Універ. На філологічному ф-ті. В 1961 р. у журн. «Крестьянка» надрук. 1 оповідання- «В сумерки», написане рос. Мовою, пізніше Тютюнник його переклав і відтоді писав лише українською. Після закінч. Університету з дружиною виїхав на Донбас, де працював вчителем у вечір. Школі, прац. В редакції газети «Літературна Україна», згодом у сценарній кіностудії ім..О.Довженка, у видавництвах: «Радянський письменник», «Молодь», «Дніпро», «Веселка». 1966 – вийшла 1 збірка оповідань – «Зав*язь». За оповідання «Деревій» йому присуджено премію. У 70-ті рр. з*являється збірка новел: «Батьківські пороги», «Крайнебо», «Коріння»; збірки для дітей: зб.оповідань «Ласочка», «Лісова сторожка», зб. Казок «Степова казка». За повісті: «Климко» і «Вогник далеко в степу» присуджено літер.премію ім. Л. Українки. Також для дітей він написав книгу-календар «12 місяців». Великий вплив на його творчість справив брат - Григорій Тютюнник( автор роману «Вир»). Також Григір Тютюнник перекладав на укр..мову твори В.Шукшина, І.Горького. Життя закінчилося 1980 р., письменник вчинив самогубство. Цикл оповідань «Лісова сторожка» розповідає про життя і турботи лісового сторожа – Данила Коряка. Він живе і працює для добра. Ліс зустрічає його як батька, подібно як у народних казках природа радо вітає своїх добрих героїв. Він – вірний друг природи, її охоронець. В оповід. «Однокрил» Однокрил(гайворон) і Кузька( Вірний і надійний собака-сторож Данила)наділені здатністю відчувати і виявляти своє ставлення до всіх подій. В оповід. «Нічний злодій» за дружну відсіч вепрові Данило похвалив їх за співпрацю. Ці оповідання несуть думку про те, що в праці-життя. Данило невтомно весь час працює. Він відчуває себе частиною природи, слухає її, розуміє, допомагає. На його прикладі діти можуть навчитися любити прирду, творити добро, невтомно і старанно працювати. У казках Тютюнник звертає увагу на вміння думати про інших, знаходити спільну мову з оточуючими, на важливість бути людяними і доброзичливими. Наприклад Їжак з Кротом зуміли подружитися, коли перебороли свою гордість і вдачу. «Степова казка» вчить, що завжди можна знайти компроміс, якщо бути лагідними і доброзичливими завжди.

3. Оскар Вайльд — поет, драматург і прозаїк, який найповніше втілив у своїй творчості художні принципи англійського естетизму. Народився О. Вайльд у Дубліні в 1854 році. Вайльд здобув класичну гуманітарну освіту — він навчався у Трініті-коледжі (Дублін) і в Оксфорді. Після закінчення університету майбутній письменник оселився в Лондоні. Він приєднався до щойно утвореного естетського руху і став якщо не його головою, то найпалкішим проповідником ідей естетизму. Основна вимога, яку О. Вайльд та його послідовники висували до мистецтва,— не копіювати природу, а відтворювати її за законами краси, недоступної для повсякденного життя. Не мистецтво відображає дійсність, а життя наслідує мистецтво,— вважав письменник. На початку 80-х років він видав свою першу книгу віршів (1881). 1878 рік Уайльд блискуче закінчив Оксфорд , здобувши почесну премію Ньюдігейта за поему «Равенна», читав лекції в США, а в 1883 прожив кілька місяців у Парижі , де зустрівся з багатьма провідними французьськими літераторами: Е. Золя, А. Доде , С. Мелларме та ін. 1884 року Оскар Уайльд одружився з Констанцією Ллольд і мав двох синів. У 1887 р. побачила світ його пародія на готичні романи «Кентервільський привид» , того самого року він став редактором журналу «Світ жінки». Незабаром були опубліковані перша збірка казок Уайльда «Щасливий принц та інші історії» , есе «Перо , олівець і отрута» й «Занепад брехні» , а також оповідання «Портрет містера У. Х.». Широковідомий роман Уайльда «Портрет Доріана Грея» зявився 1890 рік , в одночас з ще одною його працею з естетики – «Критик як митець». Лише за один 1891 рік він створив пєсу «Герцогиня Падуанська» , есе «Душа людини за соціалізму» , а також випустив збірники своїх критичних праць («Задуми») , оповідань («Злочин лорда Артура Севіла») , казок («Гранатовий будиночок»). Протягом 1892 – 1895 років Уайльд досягає найбільшого успіху як драматург: з-під його пера виходять трагедія «Соломія» , комедії «Віяло леді Уїндемір» , «Ідеальний чоловік» і «Як важливо бути поважним». Уайльд був одним з тих , хто сприяв відродженню англійської драматургії після відносного занепаду в 19 ст. 1891 р. Він створив пєсу «Герцогиня Падуанська» , есе «Душа людини за соціалізму». 1892-1895рр. Виходить трагедія «Соломія» , комедії «Віяло леді Уїнде- мір» , «Ідеальний чоловік» і «Як важливо бути поважним».Десь з 1891 року його постійним супутником стов лорд Альфред Дуглас. Батько Альфреда, маркіз Квінсберрі , переслідував писменника , звинувачуючи його в розбещенні сина . Уайльд порушив проти маркіза кримінальну справу , але невдовзі сам постав перед судом і програв процес. Його було засуджено на два роки , оголошено банкрутом , позбавлено батьківських прав і віддано на глум натовпу.1897 рік , Уайльд вийшов із в’язниці. Уайльд написав чудову останній твір-поему «Балада Редінгської вязниці» (1898 рік). 30 листопада 1900 р. помер в Парижі.До казок, об'єднаних у збірку "Щасливий принц та інші казки" (1888 рік) відносяться такі казки, як: "Щасливий принц", "Соловей і троянда", "Егоїстичний велетень", "Відданий друг". Казки "Юний король", "День народження інфанти", "Рибак і його душа" і " Зоряний Хлопчик" об'єднані під загальною назвою "Гранатовий будиночок" (1891). Казки Уайльда піднімають чимало проблем, як-от:- проблема співвідношення героїв і навколишнього світу («Молодий король», «Відданий друг», «День народження Інфанти»);-проблема співвідношення краси зовнішньї і внутрішньї («Хлопчик-зірка», «День народження Інфанти», «Щасливий Принц»);-проблема самопожертви («Соловей і Троянда», «Щасливий Принц», «Відданий друг»).Письменник любив все вишукане й прекрасне. Краса стала основою не тільки його творчості, а й життя. У казці «Хлопчик-зірка» письменник дуже послідовно відстоює принцип нерозривності зовнішньї і внутрішньої краси людини, показує що основою моральності є естетичне почуття . «Хлопчик-зірка» на початку казки постає дивовижно гарним: «Рік у рік він ставав дедалі краще й гарніше, та корінні мешканці селища дивувалися його красі… Обличчя в нього було біле й лагідне, як виточене зі слонової кістки, і золоті кучері його були як пелюстки нарциса, а губи – як пелюстки червоної троянди, й очі – як фіалки, відбиті у прозорій воді струмка». Ця краса підкоряла всіх навколо, змушувала коритися хлопчику: «… І його однолітки слухалися його, оскільки він був гарний». Але краса і безмежна влада принесла йому лише зло, «оскільки він виріс себелюбним, гордим і жорстоким». Через свою жорстокість герой цієї казки стає потворою: душевна злобність, непомірна гординя, нездатність любити, знаходить відбиток в його особі: «Він підійшов до водойми і що, ж він побачив! Обличчям він став схожим на жабу, а тіло його покрилося лускою, як в гадюки». Поштовхом до поліпшення ідушевного очищення стає відраза до власної потворної зовнішності. Краса повертається щодо нього лише після того, як він спокутує свої гріхи. Хлопчик-зірка прекрасний, та його внутрішній світ – потворний, і як кару в нього забирають найцінніше – красу. Та варто герою покаятися –і тіло стає чудовим, як і душа. Казка “Хлопчик-зірка” схожа на народну: (трикратні повтори: три роки тривали пошуки матері, три завдання отримав герой від Чаклуна, правив країною три роки). Вона вчить свідомо не чинити зла ніколи нікому; шанувати матір і батька; співчувати чужому горю.Оскар Уайльд викриває жадібність і корисливість представників капіталістичної моралі, протиставляючи їм щирі почуття і прихильність простих людей, не «забруднені» холодним розрахунком і становлять справжню красу людських стосунків. В одній з кращих, найбільш зворушливих і сумних казок "Вірний друг» - письменник досягає вершини сатиричного викриття жадібної і лицемірної моралі власника. Історію маленького трудівника Ганса, пограбованого і знищеного багатим і жорстоким Мельником, який лицемірно називає себе «його вірним другом» Уайльд зводить до символічного узагальнення. Дійсно, доволі важко незворушно читати сумну історію Маленького Ганса, який безтурботно живе у скромній хатинці,порається цілісінький день серед троянд, крокусів і фіалок і посміхається сонцю. З точки зору автора, ця красива, але сумна казка ідеальна для допомоги в становленні певної системи цінностей дитини. Її мораль надто очевидна. У дитячій свідомості моментально фіксується працьовитість, чуйність та добре серце Маленького Ганса, брехливий і лінивий Мельник, який знищив нещасного малюка. Оскар Уайльд настільки явно вимальовує позитивного і негативного героя, що дитині лише залишається запам'ятати вчинки одного та іншого і зробити висновок, що не є важко.

4. «Гаї шумлять» П. Тичина

Гаї шумлять —

Я слухаю.

Хмарки біжать —

Милуюся.

Милуюся-дивуюся,

Чого душі моїй

так весело.

Гей, дзвін гуде —

Іздалеку.

Думки пряде —

Над нивами.

Над нивами-приливами,

Купаючи мене

мов ластівку.

Я йду, іду —

Зворушений.

Когось все жду —

Співаючи.

Співаючи-кохаючи

Під тихий шепіт трав

голублячий.

Щось мріє гай —

Над річкою.

Ген неба край —

Як золото.

Мов золото — поколото,

Горить-тремтить ріка,

як музика .

Переказ. Л. Українка «Лелія»Маленький Павлусь хворий. Перед сном просить маму розказати йому про ельфів і про царицю Лелію. Але мама каже, що йому треба відпочивати і на наступний день вона йому розкаже. І йому сниться сон. Маленька Лелія прилетіла до нього з квіткою і його перетворила на гарну квітку і вони полетіли… Спочатку вони відвідали лелій, які росли в панському садку. Квіти жалілися, що їх зривають, а панночка говорить, що вони погано пахнуть і її від них голова болить.А найменшу їх сестру віддали маленькій дівчинці-Мар*янці. Потім вони полетіли до міста. Там в 1 крамниці Павлусь побачив Як виготовляють Штучні квіти, та він не хотів там бути. І тоді вони полетіли до тієї маленької Лелії, яка росла У Мар*янки, вона розповіла, що дівчинка дуже любить її, дбає про неї і доглядає. І тоді Лелія повернула Павлуся додому… Це був сон… А зранку задоволений Павлусь розповідав мамі, що до нього приходила Лелія…

Білет №2

1. . Леонід Іванович Глібов або Глібів (5 березня 1827, с. Веселий Поділ, Хорольський повіт, Полтавська губернія — †10 листопада 1893, Чернігів) — український письменник, поет, байкар, видавець, громадський діяч. Дитинство провів у рідному селі. Початкову освіту він здобув дома за допомогою матері, а 1840 року вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847). До жанру байки Глібов звертається під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті. Після закінчення ліцею (1855) Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 р. — у Чернігівській чоловічій гімназії. У 1861 р. письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок». Широке визнання в українській літературі Глібов здобув як байкар. Усього він написав понад сотню творів цього жанру. Перша збірка «Байки Леоніда Глібова», що містила 36 творів, вийшла у Києві 1863 р., але майже весь тираж її був знищений у зв'язку з валуєвським циркуляром. У 1872 р. вдалося видати другу, доповнену в порівнянні з першою, книгу байок, а 1882 р. — третю, що була передруком попередньої. Спроби надрукувати інші збірки Глібову не вдалися — перешкоджали цензурні заборони. Помер 10 листопада 1893 р. в Чернігові.

Твори, які я прочитала: Коник-стрибунець. Чиж та Голуб. Вовк і Кіт(Що, братику, посіяв, те й пожни - мораль), Лебідь, Щука та Рак. «Мати доні молодій…» Щука«Нехай «метелик» нагадає…» Зозуля й Півень. «Котивсь гарбуз по городу…» Вовк і Ягня. (Таким чином, байка повчає всі наступні покоління: не принижуйте тих, хто на вас працює, бо вони такі ж самі живі люди, і заслуговують ввічливого ставлення.) Кому привіт? Хто баба? Хто бреше? Хто вона? Хто вони?

2. Павло́ Григо́рович Тичи́на (народився 27 січня 1891 — помер 16 серпня 1967) — український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч.Павло Тичина народився в с.Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії. Був вчителем у безкоштовній сільській школі грамоти. Павло Тичина мав 12-ро сестер і братів. Павло вчився в земській початковій школі. Співав у хорі. 1907 року Павло закінчив училище. У 1907–1913 роках Тичина навчався в Чернігівській духовній семінарії. Був членом Чернігівського самостійницького братства — молодіжної підпільної організації. У 1913–1917 роках Павло Тичина навчався на економічному факультеті Київського комерційного інституту. Згодом Тичина працював завідувачем відділу хроніки газети «Нова Рада» (1917) і відділу поезії журналу «Літературно-науковий вісник» (1918–1919). Його перу належить збірка "Сонячні кларнети" (1918). До цієї збірки ввійшли такі дитячі твори як: "Хор лісових дзвіночків", "Гаї шумлять", "А я у гай ходила", які наділені мелодійністю, співчуттю, використаною поетикою і фольклорикою і якими автор прагне виховати, прищепити дітям любов до природи. В окремих віршах "Сонячних кларнетів" поет досягнув повної гармонії у змалюванні почуттів і природи. Гортаючи сторінки дитячих поезій Павла Тичини ми ніколи не назвемо їх спадщиною, бо палають вони вічно живим полум'ям любові до рідного краю, народу, в серці з якими пройшов поет півстоліття свого життя. Високі, благородні почуття й слова про рідний край зливаються в єдиний, монолітний образ – розум, честь і совість, - створений поетом.

Макси́м Таде́йович Ри́льський (19 березня 1895, Київ — †24 липня 1964, Київ) — український поет, перекладач, публіцист, громадський діяч, академік АН України.Після приватної гімназії Науменка Рильський у 1915–1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві. Жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою. З 1919 р. вчителював у селі. Рильський почав писати рано, перший його вірш надруковано 1907, перша юнацька збірка поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. Першою вже зрілою, що визначила появу видатного поета, була збірка «Під осінніми зорями». У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків». У 1931р. був заарештовний. У радянську добу Рильський написав тридцять п'ять книжок поезій, кращі серед яких - "Знак терезів" (1932), "Літо" (1936), "Україна", "Збір винограду" (1940), "Слово про рідну матір", "Троянди й виноград" (1957), "Голосіївська осінь", "Зимові записи" (1964) чотири книжки ліро-епічних поем. Цикл поезій про щасливе дитинство і природу. Для дітей він писав такі твори як: „Веснянка”, „Травнева пісня”, „Річка”, „Школярці”, „Пісня про ялинку”, „Білі мухи” - найвідоміші. Тут ми бачимо В\важлива роль пейзажів у відтворенні настрою дітей, де насамперед працює уява дітей. Мав велику роль в розвитку української дитячої літератури.

Андрі́й Самі́йлович Мали́шко (14 листопада 1912, Обухів — 17 лютого 1970, Київ) — український поет, перекладач, літературний критик. Народився в сім'ї шевця. Андрій Малишко закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії. Після цього працбвав журналістом у газеті. В 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини». Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.У 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус».Упродовж 1935–1940 років видав збірки: «Батьківщина» (1936), «Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила». А. Малишко. БАБУНЯ-ТРАВА. «Пісня про рушник», «Чому, сказати, й сам не знаю...» («Стежина»), «Вогник», «Приходять предки», «Роздум», «Кобзарик», «Про майстра», «Вершник», «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі...», «Ти, моя вірна любов», «Вчителько моя», «Гаї шумлять біля потоку», «Журавлі», «Білі каштани», «Колискова», «Пролягла доріженька». А. Малишко співпрацював з багатьма композиторами, але особливо плідно, починаючи з 1949 року (від першої пісні «Колгоспний вальс» і до останньої — «Стежина») — з композитором Платоном Іларіоновичем Майбородою, створивши понад ЗО пісень. Ось деякі з них: «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі...», «Ти, моя вірна любов», «Стежина», «Вчителько моя», «Пісня про рушник», «Гаї шумлять біля потоку», «Журавлі», «Білі каштани», «Колискова», «Пролягла доріженька».

3. Шарль Перро́ (12 січня 1628 — †16 травня 1703) — французький письменник, поет і критик, основоположник жанру літературної казки. Є автором дуже популярних і всесвітньо відомих казок — «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Синя Борода». Більшість його казок друкуються ще й зараз, знайшли відображення у операх, балетах, фільмах та театральних виставах.Шарль Перро народився в Парижі в багатій сім'ї, його батьком був відомий юрист. Його брат теж був відомий у Франції як архітектор східної частини замку Лувр.Шарль навчався у найкращих школах Парижу, вивчав право, пізніше пішов на державну службу. У 1672 році Перро одружився на 19-річній Марі Гішон, яка померла у 1678 році після народження дочки і трьох синів. У 1695 р. у віці 67 років почав писати твори для дітей. Першим твором були «Оповідання моєї матінки Гуски», що одразу ж стали популярними і започаткували новий літературний жанр — казку. Побоюючись негативної реакції критиків Шарль опублікував її під ім'ям свого наймолодшого сина — Арманкура. Наступні твори, такі як, «Кіт у чоботях», «Попелюшка», «Синя Борода» та інші стали класикою світової літератури. Письменник помер у Парижі у віці 75 років у 1703 р."Спляча красуння" - розповідається про короля і королеву, у них народилась донька. В честь цього був бенкет у замку і були запрошені феї, але крім однієї, бо всі думали що вона померла, бо 50 р. вона не виходила з замку. І стара фея нагородила принцесу поганим даром, сказала, що та помре, як вколить палець веретеном. Молода фея помякшила це і сказала що дівчина не помре а засне на 100р. І коли дівчинці стало 16р. так і сталося. Після того як вона заснула на 100. будинок був недоступний. і коли пройшов час туди прийшов принц який поцілував її і вони жили довго і щасливо."Дарунок феї" - розповідається про вдову, яка мала 2 дочок, старшу вона любила, бо вона була схожа на неї, а молодшу -ні, бо та була "татова дочка". І ось молодшу дочку вона використовувала як прислугу, дівчина такаож 2 рази вдень ходида до джерела по воду (2 год. треба йти) . Там була фея яка попросил напитись і нагородила її дарунком: з її рота, після кожного слова сипались рози і алмази. Коли пішла старша дочка то її фея нагородила: з рота сипались гадюки і жаби. Молодшу дочку мати вигнала з дому за це, і вона у лісі зустріла принца і вийшла заміж. А старшу також, але вона не знайшла притулку і померла у лісі.

4. Де зелені хмари яворів

Заступили неба синій став,

На стежині сонце я зустрів,

Привітав його і запитав:

— Всі народи бачиш ти з висот,

Всі долини і гірські шпилі.

Де ж найбільший на землі народ?

Де ж найкраще місце на землі?

Сонце посміхнулося здаля:

— Правда, все я бачу з висоти,

Всі народи рівні. А земля

Там найкраща, де вродився ти!

Виростай, дитино, й пам'ятай:

Батьківщина — то найкращий край!

"Бурулька" розповідється про пригоди крапельки води, як їй добре жилося у Дніпрі і як зле у трубах і у чайнику. Її життя було довгим і цікавим, іноді нудним, особливо коли вона була бурулькою на ринві, але її спас хлопчик, вона розповіла йому цю всю історію і розтанула у його теплих руках. Краплинка подякувала йому а те, що він її спас і випарувалась. У цій казці уславлюється добро, взаємна допомога, активне діяння в ім`я красивого і корисного.

Білет №3

1. Г. Сковорода – український філософ, поет, байкар. Життєвий шлях і творча спадщина у колі дитячого читання (лірика, байки).Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 в с. Чорнухи на Полтавщині. Походив з козацького роду. Здобувши початкову освіту, вступив до Київської академії. Повного академічного курсу не закінчив, залишивши навчання «студентом богословських наук». Був співаком придворної капели в Петербурзі, входив до складу російської місії в Угорщині. Працював домашнім учителем, викладав у Харківському колегіумі. Через конфлікт з керівництвом колегіуму був змушений залишити посаду. Останні двадцять п'ять років життя, не маючи власної домівки, провів у мандрах. Помер Сковорода 29 жовтня 1794 в с. Іванівці, що на Харківщиною. Сковорода - автор літературних і філософських творів. Їх ідейний зміст підпорядкований пошуком сенсу життя людини та визначенню шляхів до щастя. Розуміючи філософію як науку життя, письменник, аби найточніше висловлює свої погляди, поступово переходить від літературних до філософських жанрів діалогів, трактатів, притч. Свою поетичну діяльність Сковорода розпочав ще в 50-х рр.., А в 80-х об'єднав раніше створені поезії у збірку «Сад божественних пісень».Аналіз байки «Чиж і Щиглик».У даній байці розповідається, про те як зустрілись Чиж і щойно вилиті вший на волю щиглик.Щиглик розповідає, що на волю його відпустив турок який викупив на базарі. Тоді Щиглик розповів, що у неволю його привело, бажання мати солодкий харч та гарну клітку. Але щиглик зрозумів науку. Аналіз байки «Дві Курки» Якось зустрілись дві курки домашя ідика.Домашня поцікавилась вхатньої, як та виживає у лісі. Дика сказада, що уміє літати, це дуже насмішило і здивувао Хатню, адже кури лі тати не вміють. Мораль, що потрібно старатись здійснювати те , що вважають неможливим.

2. Марійка Підгірянка – автор поетичних творів. Життєвий шлях та літературна спадщина у колі дитячого читання. Жанрово-тематичний аналіз поетичних творів.Марійка Підгірянка — псевдонім Марії Омелянівни Ленерт-Домбровської, української поетеси, яка народилася 29березня 1881р. в с. Білі Ослави на Івано-Франківщині в родині лісничого. В 1900р. закінчила вчительську семінарію, потім працювала у школі. Померла 20 травня 1963р., похована уЛьвові. Друкувати вірші Марійка Підгірянка почала з 1904р. в періодичних виданнях. Перша збірка поезій «Відгуки душі» вийшла1908р. Більшість творів поетеса написала для дітей і про дітей. Вірші "Прогулянка", "Верховина", "Ганнусина пісенька", "Смерічка", "Ліс", "Пробудилася бриндушка", "Гостинна хата", "Хлопчик і ластівка", "Розмова з місяцем. Основні мотиви віршів М. Підгірянки до 1939р. — мрії про краще майбутнє народу, оспівування крас ирідного краю, природи Карпат. Авторка щедро використовує фольклорні мотиви, їївірші ніжні і легкі, часто нагадують українські народні пісні («Співанки»,«Вечір», «Що роблю я, що я дію»). Виступала Марійка Підгірянка і в жанрі поеми.Досить своєрідною є поема «Мати-страдниця», написана в 1919р. Події у творі — це одна з сторінок життя західноукраїнських вигнанців під час першої світової війни,коли тисячі галичан померло в концентраційних таборах з голоду і від епідемій.Композиційним обрамленням поеми є «Вступ» і своєрідний епілог. Сповідь страдниці,подану в жанрі голосінь, складають 12пісень. У радянські часи за життя Марійки Підгірянки її книги не видавалися, окремі вірші з'являлися лише в журналах. Потім видавництва Львова і Київа видали маленькі збірочки для дітей «Безкінечні казочки», «Грай, бджілко», «Ростіть великі», «Школярики йдуть».

3. Ф.Рабле- представник французького Відродження. Проблеми моралі, педагогіки, науки у романі «Гаргантюа і Пантагрюель»(адаптована версія для дитячого читання)Франсуа Рабле, 1494-1553 рр.., Французький письменник-гуманіст, монах, лікар і ботанік.Народився поблизу міста Шинона в сім'ї заможного землевласника, який займався юридичною практикою. Близько 1510 став послушником у францисканському монастирі, де в 1521 р. прийняв постриг.У 1524 р. молодий освічений монах накликав на себе підозри в прихильності до єресі - в його келії виявили книги на грецькій мові.. В результаті Рабле довелося перебратися в бенедиктинський монастир, статут якого був менш суворий до подібних речей.У 1530 р. він зовсім склав з себе сан і відправився вчитися медицині в університет міста МонпельєУ Монпельє Рабле зійшовся з місцевою вдовою, яка народила йому двох дітей (були визнані закононародженими з благословення Папи Римського в 1540 р.).У 1536 р. колишньому ченцеві дали дозвіл стати священиком. Рік потому Рабле отримав ступінь доктора медицини і почав читати лекції в університеті. Надалі він зробився особистим лікарем одного з французьких кардиналів і до кінця життя користувався заступництвом високопоставлених осіб.Головною справою життя Рабле стала літературна діяльність. У 1532 р. він, в наслідування народному романом про велетня Гаргантюа, написав першу книгу епопеї «Гаргантюа і Пантагрюель», опубліковану під псевдонімом Алькофрібас Назье.Три наступні книги роману вийшли в світ у 1534-1552 рр.. Сорбонна і паризький парламент засудили твір за непристойність і звинуватили автора в єресі. Але народ зустрів твір про пригоди велетнів - мудрих правителів, неймовірно сильних і ненажерливих, із захопленням. Твір Рабле являє собою своєрідну енциклопедію сміху, повну їдкої сатири на адресу мракобісся і дурості.Заключна частина роману вийшла вже після смерті письменника - в 1564 р. (Передбачається, що за матеріалами Рабле її написав один з його учнів).Помер 9 квітня 1553 в Парижі.

4. О.Олесь «Ялинка

Раз я взувся в чобітки,

Одягнувся в кожушинку,

Сам запрігся в саночки

І поїхав по ялинку.

Ледве я зрубати встиг,

Ледве став ялинку брати,

А на мене зайчик — плиг!

Став ялинку віднімати.

Я — сюди, а він — туди...

«Не віддам, — кричить, — нізащо!

Ти ялинку посади,

А тоді рубай, ледащо!

Не пущу, і не проси!

І цяцьками можна гратись:

Порубаєте ліси —

Ніде буде і сховатись.

А у лісі скрізь вовки,

І ведмеді, і лисиці,

І ворони,і граки,

І розбійниці-синиці».

Страшно стало... «Ой, пусти!

Не держи мене за поли!

Бідний зайчику, прости, —

Я не буду більш ніколи!»

Низько, низько я зігнувсь,

І ще нижче скинув шапку...

Зайчик весело всміхнувсь

І подав сіреньку лапку

Г.Тютюник «Ласочка»

Одного разу коли Арсен рибалив , він почув тоненьке скімлення, прокинувшись він побачив лисеня. Воно дивило на нього здивованими очима, пізніше поглянулов сторону риби яка лежала на дні човна. Він дав лисеняті імя ласочка. Рибина летіла вище лисеняти, але воно впіймало її і зникло. Ласочка прийшла і наступного дня, так вони потоваришували, вона навчилась виконувати команди, знала що інколи риба не клює. Однолго разу Арсен заснув, а лисеня побачивши що поплавка на одній вудочці немає, та йрозбудило Арсена. Арсен віддав окуня Ласочці і більше не боявся спати, адже лисеня його розбуде.Зимою старий Арсен не ходив на річку, часто згадував Ласочку. На весно він став знову рибалити.Того разу Ласочка прийшла не одна. А зиаленьким лисеням. З цього часу вони рибалили втрьох.

Білет №4

1.О.Пчілка Народилася 17 липня 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».Влітку 1868 року разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський), де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім'я Косачів.

Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям», видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший Вінок».

Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

У 1890-х роках жила в Києві, у 1906—1914 роках була видавцем журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908—1914). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмам, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.

У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.

«Хлопчик та ведмідь» сирота-хлопчик, який узимку ходив по селу в пошуках милостині, прибився до одного двору, в повітці якого спав ведмідь. Хлопчик був дуже стомлений, тому дуже зрадів, відчувши тепло, і прийняв ведмедя за собаку. Згодом вони потоваришували. А господар, побачивши хлопчика у ведмежих обіймах, взяв його до себе на службу.

В оповіданні "Малий музика Моцарт" Олена Пчілка змалювала пригоду з життя юного композитора. Ще зовсім малий хлопчик був настільки талановитим, що чутки про його хист дійшли аж до самого короля: "Оповідано королеві, що малий Моцарт може заграти чималу річ (сонату) навіть тоді, як накрити клавіші хусткою"

крім того він вже сам міг складати музичні твори. Розповідаючи таким чином про здобутки молодого композитора, Олена Пчілка ніби наводила його у приклад своїм читачам, змушуючи їх також докладати зусилля до навчання чомусь. Епізод, в якому Моцарт гнівно втікає з зали, де сидить король та його прибічні тому, що вони перестали його слухати, може розглядатися .в двох аспектах щодо його виховного змісту. По-перше, таким чином авторка намагається показати, наскільки важливо мати почуття власної гідності. Талановитий хлопчик не хоче погодитися з тим, що король може принизити його, навіть з огляду на його безперечну вищість за соціальним статусом: "Це ж зневага для мене! Коли просив, повинен слухать!.. Королів багато, а Моцарт-музика - один" (с. 94). Можливо, такі слова були б занадто самовпевненими, якби хлопчик не мав дійсно великого хисту. Та вирісши, він довів свою правоту. Другий виховний аспект полягає у ствердженні важливості мистецтва, у прищепленні любові до нього й пошани до митців.

2. Ната́ля Льві́вна Забі́ла Народилася у дворянській родині 5 березня 1903р в Петербурзі. 1917 сім'я переїздить до України і оселяється в невеличкому селищі Люботин (нині Харківської області). Батько залишився в Петербурзі, тому старшим дітям довелося працювати, щоб якось вижити.

Наталя скінчає прискорений курс гімназії, працює на різних посадах, кілька років вчителює в селі Старий Люботин під Харковом. Роки вчителювання багато дали майбутній письменниці — вона дістала чимало безпосередніх вражень про учнівське життя, навчилася бачити в кожному малюку особистість.

1925 Наталя Забіла закінчила історичне відділення Харківського інституту народної освіти. Ще в студентські роки Наталя пише твори для дітей, прозу та поезію.

1924 в Кам'янці-Подільському в газеті «Червоний кордон» її чоловік Сава Божко надрукував перший вірш Наталі в тематичній сторінці «Війна — війні».

Після закінчення інституту працювала в редакції журналу «Нова книга», в Українській книжковій палаті.

1926 вийшла перша книжка її поезій «Далекий край», а 1927 — перша книжка для дітей — оповідання «За волю» та «Повість про Червоного звіра».

Видавши 1928 віршоване оповідання для малюків «Про маленьку мавпу», Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу у неї виходять книги й для дорослого читача, однак твори для дітей стають її покликанням, її щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх і любов мільйонів юних читачів. 1930 вона остаточно переходить на творчу роботу, маючи вже десяток — хай здебільшого й невеличких за обсягом — книжок. Більше половини з тих поетичних і прозових збірочок адресувалися юному читачеві: «Пригоди з автобусом» (1928), «У морі» (1929), «Про Тарасика й Марисю» (1930), «Ясоччина книжка» (1934). Пізніше, вже в повоєнний час, вона випустила кілька ліричних збірок поезії для дорослих.

У роки війни Наталя Забіла жила й працювала в Казахстані. Повернувшись в Україну, очолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 редагувала журнал «Барвінок». Близько 200 книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: «Під ясним сонцем» (1949), «Веселим малюкам» (1959), «У широкий світ» (1960), «Оповідання, казки, повісті» (1962), «Стояла собі хатка» (1974), «Рідний Київ» (1977, 1982), а також «Вибрані твори» в чотирьох томах (1984).Померла 6 лютого 1986року у Києві.

3. Знаменитий німецький романтик народився в 1776 році в Кенігсберзі. Гофман мав універсальні здібності в різних сферах мистецтва. Він був автором першої німецької романтичної опери, диригентом, професійним музичним критиком, театральним декоратором, письменником, музикантом, блискучим юристом, графіком. Дивовижно не те, як різноманітні здібності могла уособлювати одна людина, а як у кожній галузі Гофман виявляв високий професіоналізм. У німецькому романтизмі не було митця більш складного й суперечливого і, разом з тим, більш своєрідного й самобутнього, ніж Гофман. Вся незвичайна, на перший погляд, безладна й дивна поетична система Гофмана, з її подвійністю й розірваністю змісту й форми, змішуванням фантастичного і реального, що сприймалось як свавілля автора, приховує в собі глибокий внутрішній зв'язок з німецькою дійсністю, сповненою гострих і болісних протиріч і з суперечливими муками зовнішньої й духовної біографії самого письменника. Він писав у найпохмуріший і найважчий час німецької історії, коли більшість європейських країн охопила політична й церковна реакція, а Германія була роздробленою.

Мати його була дуже набожною, нервовою і відлюдкуватою жінкою, батько служив адвокатом, був творчо обдарований, але безпутний. Батьки розійшлися, коли дитині було лише три роки; мати переїхала в будинок своєї родини Дерферів; хлопець виховувався під впливом свого дядька юриста, людини розумної й талановитої, але фантаста і містика. У Ернста рано виявилися чудові здібності до музики й живопису, його навіть вважали вундеркіндом, хоча був він замкнений. У школі Ернст учився прекрасно, хоча й витрачав багато часу на малювання і музику. У дванадцять років хлопець вільно імпровізував на клавірі, органі, грав на скрипці, вивчав теорію музики. Ернст прекрасно закінчив курс юридичних наук у кенігсберзькому університеті у 1795 році, хоча не почував до юриспруденції особливого тяжіння і продовжував ретельно займатися мистецтвом. У Кенігсберзі він зустрів своє перше кохання Дору Хатт, вона була за нього на десять років молодша, він давав їй уроки музики. Перебуваючи в Берліні, Ернст захопився вируючим життям театрів, салонів; сам намагається поставити на сцені зінгшпіль "Маска", але його пропозицію відхилили. Здавши в 1800 році блискуче свій останній іспит, він одержав місце асесора в Познані. Доля звела його з чарівною Міхаліною Рорер-Тіщінською, і він, не роздумуючи, повінчався з нею 26 липня 1802 році. Цей шлюб з донькою міського писаря став приводом для остаточного розриву з родиною Дерферів. Гофман не міг більше розраховувати на підтримку впливового дядька. Хоча всюди в місті він був бажаним гостем, як дотепний співрозмовник, прекрасний музикант і талановитий карикатурист, його непросте становище ускладнилося карикатурами, які він намалював на відомих людей міста,- що дуже зашкодили його службовій кар'єрі. Через ці карикатури він потрапив до Плоцка на набагато гірше місце. До цього ж часу належать його перші літературний спроби в журналі. У 1804 році Гофмана перевели радником до Варшави. Тут він зійшовся з Гітцигом, своїм майбутнім біографом, і з романтиком Захаром Вернером; тут же він заснував музичне товариство, зал якого прикрасив своїм живописом. У цьому місті він вперше побував за диригентським пультом; тут було зіграно п'ять його сонат. У 1805 році народилася дочка Ернста Цецилія. Незабаром після вторгнення військ Наполеона всі прусські чиновники у Варшаві були звільнені зі служби. Гофман поїхав до Берліна - з партитурами кількох опер у портфелі і з наміром цілком присвятити себе мистецтву. Але там ніхто не зацікавився його операми, не знайшов він і місця вчителя музики. Нарешті, йому пощастило влаштуватися капельмейстером у Бамберзі; але справи театру йшли так погано, що Гофман змушений був покинути його і перебиватися приватними уроками та музичними статтями. Постійним супутником його життя стають злидні. Все пережите спричинило нервову гарячку у Гофмана. Це було в 1807 році, а цього ж року взимку померла його донька. У 1810 році один його знайомий, Гольбейн, збирався відновити бамберзький театр. Гофман допомагав йому, працюючи як композитор, диригент, декоратор, машиніст, архітектор і начальник репертуару. Та через два роки театр закрився. Гофмана знову посіли злидні. Двадцять шостого листопада 1812 року він пише в щоденнику: "...Продав сюртук, щоб пообідати". З початку 1813 року справи його пішли краще: він одержав маленьку спадщину й пропозицію посісти місце капельмейстера в Дрездені. Страшні дні серпневих битв Гофман пережив у Дрездені: він виніс на собі всі жахи війни, але був бадьорий духом і навіть веселим, як ніколи; він у цей час зібрав свої музично-поетичні нариси, написав трохи нових, дуже вдалих речей і приготував до друку ряд збірників своїх творчих здобутків (серед них повість "Золотий горщик"). Жан-Поль Ріхтер помітив у Гофмана письменницький талант і написав передмову до першого тому. Повість мала значний успіх. Невдовзі Гофман знову залишився без роботи й переїхав до Берліна. Там він знову став до роботи. На цей час припадає його зустріч з Гітцигом, який познайомив його з берлінськими романтиками, поетами і художниками. Місце радника в камергерихті цілком його забезпечувало і водночас залишало йому багато вільного часу, тож його творчий талант, підтримуваний успіхом, міг повністю розкритися. Але він марнував свій час, проводив багато вечорів, а іноді й частину ночі у винному погребі, де біля нього завжди збиралася весела компанія. Підхльоснувши свої нерви вином, Гофман серед ночі приходив додому й сідав писати. Жахи, створювані його уявою, іноді наводили страх на нього самого. Тоді він будив дружину, яка сідала коло його письмового столу з панчохою, яку плела, а в певну годину, якщо це був робочий день, письменник уже сидів у суді і ретельно працював. Значні за обсягом твори Гофмана виходять один за одним у такому порядку: "Чортовий еліксир" (1816); романи та новели для збірки "Нічні оповідання" (1817); "Дивні страждання одного директора театру" (1819); "Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер" (1819); "Серапіонові брати" (1819); "Життєві погляди кота Мурра" (1820); "Принцеса Брамбілла" (1821); "Мейстер Фло, казка в сімох пригодах двох друзів" (1822). У 1819 році хвороба знову наздоганяє його, і він з дружиною їде на лікування в Селезію. У цей час влада вирішила поквитатися з письменником-сатириком, який вже Перебував у важкому стані. Прикутий до ліжка, він продовжував диктувати свої оповідання. У сорок сім років сили Гофмана були остаточно вичерпані. У нього розвинулося щось подібне до туберкульозу спинного мозку. Він помер 26 червня 1822 року.

Лускунчик

24 грудня, будинок радника медицини Штальбаум. Всі готуються до Різдва, а діти - Фріц і Марі - будують припущення, що ж на цей раз їм піднесе в подарунок вигадник і умілець хресний, старший радник суду Дроссельмейер, часто лагодив годинники в будинку Штальбаум. Марі мріяла про сад і озеро з лебедями, а Фріц заявив, що йому більше подобаються подарунки батьків, якими можна грати (іграшки хресного зазвичай тримали подалі від дітей, щоб ті не зламали), а зробити цілий сад хрещеному не під силу.

Увечері дітей впустили до красуні-ялинки, біля і на якій були подарунки: нові ляльки, сукні, гусари і пр. Хресний зробив чудовий замок, проте танцюють у ньому кукли виконували одні й ті ж рухи, та й всередину замку можна було потрапити, тому диво техніки швидко набридло дітям - тільки мати зацікавилася складним механізмом. Коли всі подарунки розібрали, Марі побачила Лускунчика. Потворна зовні лялька здалася дівчинці дуже милою.Фріц швидко виламав Лускунчика пару зубів, намагаючись розколоти тверді горіхи, і іграшку стала опікувати Марі. На ніч діти прибрали іграшки в скляну шафу. Марі затрималася у шафи, розміщуючи свого підопічного з усіма зручностями, і стала учасницею битви мишачого семіголового короля і армії ляльок під проводом Лускунчика. Кукли здалися під натиском мишей, і коли мишачий король вже підібрався до Лускунчика, Марі кинула в нього своєю туфелькою …

Прокинулась дівчинка у ліжку з ліктем, порізаним розбитим склом шафи. Ніхто не повірив її розповіді про нічну подію. Хресний приніс відремонтованого Лускунчика і розповів оповіді про твердий горісі: у короля і королеви народилася прекрасна принцеса Пірліпат, але королева Мишільда, бажаючи помститися за родичів, убитих мишоловками придворного годинникаря Дроссельмейера (вони зжерли сало, призначене для королівських ковбас), перетворила красуню в потвору. Заспокоїти її тепер могло тільки клацання горіхів. Дроссельмейер під страхом смертної кари за допомогою придворного астролога обчислив гороскоп принцеси - повернути красу їй допоможе горіх Кракатук, розколотий юнаків особливим методом. Король відправив Дроссельмейера і астролога на пошуки порятунку; і горіх, і юнак (племінник годинникаря) були знайдені у брата Дроссельмейера в його рідному місті. Багато принців зламали зуби об Кракатук, і коли король пообіцяв видати дочку заміж за рятівника, вперед вийшов племінник. Він розколов горіх і принцеса, З’Ївши його, стала красунею, але хлопець не зміг виконати весь обряд, тому що Мишільда кинулася йому під ноги …

Миша загинула, але хлопець перетворився на Лускунчика. Король вигнав Дроссельмайера, його племінника і астролога. Однак останній передбачив, що Лускунчик буде принцом і потворність зникне, якщо він переможе мишачого короля і його полюбить прекрасна дівчина. Через тиждень Марі видужала і стала докоряти Дроссельмейера в тому, що він не допоміг Лускунчика. Той відповів, що лише вона може допомогти, тому що править світлим царством.Мишачий король унадився вимагати у Марі її ласощі взамін за безпеку Лускунчика. Батьки стривожилися тим, що завелися миші. Коли він зажадав її книжки та сукні, вона взяла на руки Лускунчика і заридала - вона готова віддати все, але коли нічого не залишиться, мишачий король захоче загризти її саму. Лускунчик ожив і обіцяв подбати про все, якщо добуде шаблю - з цим допоміг Фріц, нещодавно відправив у відставку полковника (і покарали гусар для боягузтво під час бою). Вночі Лускунчик прийшов до Марі із закривавленою шаблею, свічкою і 7 золотими коронами. Віддам трофеї дівчинці, він повів її в своє царство - Країну Казок, куди потрапили через батьківську лисячу шубу. Допомагаючи сестрам Лускунчика по господарству, запропонувавши розтовкти в золотий ступці карамель, Марі раптом прокинулася у своєму ліжку. Звичайно, ніхто з дорослих не повірив її розповіді. Про корони Дроссельмайер сказав, що це його подарунок Марі на її дворіччя і відмовився визнати Лускунчика своїм племінником (іграшка стояла на своєму місці в шафі). Папа пригрозив викинути всіх ляльок, і Марі не сміла заїкатися про свою історію. Але одного разу на порозі їхнього будинку з’явився племінник Дроссельмайера, який наодинці зізнався Марі, що перестав бути Лускунчиком, і зробив пропозицію розділити з ним корону і трон марципанового замку. Кажуть, він і понині там королева.

4. На зеленому горбочку,

У вишневому садочку,

Притулилася хатинка,

Мов маленькая дитинка

Стиха вийшла виглядати,

Чи не вийде її мати.

І до білої хатинки,

Немов мати до дитинки,

Вийшло сонце, засвітило

І хатинку звеселило.

Три міхи хитрощів

Казочка про те як лисичка три рази надурила їжачка і той попадався в сітку,проте їжачок зловив лисичку попросивши її поцілувати його коли він знову попався і коли лисичка це зробила він зловив її за носа і тримав доки чоловік його не звільнив і забрав лисичку.

Білет №5

1. Коцюбинський Михайло (1864 - 1913). Видатний український письменник-класик української літератури, громадський діяч.Місце народження – Вінниця.Народився в сім'ї дрібного урядовця. Його дитинство та юність минули в містечках і селах Поділля, куди переводили батька по службі. Освіту здобував у Барській початковій школі (1875 — 1876) та Шаргородському духовному училищі (1876 — 1880). Рано почав пробувати свої сили в літературі, брався за поезію, переклади, нариси. Друкуватися почав у 1890р. — львівський дитячий журнал “Дзвінок” опублікував його вірш “Наша хатка”. В цьому ж році він побував у Львові, встановивши творчі контакти з місцевими літераторами та видавцями, зокрема Франком; з того часу постійно співпрацює з західноукраїнськими виданнями. На початку 1891р. він їде в с. Лопатинці на Вінниччині, працює домашнім вчителем, вивчає місцеву культуру, пише твори. На початку 90-х контактує з «Братством Тарасівців». В 1890-х перебуває на урядовій службі в Криму і Молдавії, працює в Житомирі в редакції газети «Волинь». На початку 1898р. працює у статистичному бюро при земстві, бере активну участь у роботі чернігівської "Просвіти". Тричі виїжджав лікуватися на Капрі (Італія), де 1909 року зустрівся з М. Горьким, з яким відтоді дружив до кінця свого життя. Починаючи з 1910 року, часто бував у селі Криворівні на Прикарпатті. Тут він зустрічався з І. Франком, Лесею Українкою, В. Стефаником, В. Гнатюком. Є автором твору «Тіней забутих предків». Наприкінці січня 1912 року тяжко захворів і 25 квітня 1913 року помер. Похований в Чернігові.

ЧОГО Ж ВОНИ ЗРАДІЛИ?

Прийшов Данилко до річки рибу ловити. Сів коло мосту, скинув брилик. Скрізь тихо, нікого нема. Закинув Данилко у воду вудку, чекає, чи зловиться рибка?

Бігла по мосту собачка Мушка. Стала і дивиться: чи зловить Данилко рибку?

Йшли через міст два хлопчики, теж стали, дивляться, що то зловить Данилко?

Скакала на березі жаба — і вона сіла та й дивиться: що воно буде?

Проходять по мосту ще діти. Бачать, що Мушка і два хлопчики на щось дивляться, — та й собі поставали:

— Подивимось і ми! — кажуть.

Данилко тихенько сидить, а дітей все більше та більше збирається. Ось уже мало не на голову йому лізуть.

Та ось клюнула рибка! Витяг її Данилко. Б'ється бідна рибка на гачку, а діти радіють, кричать, скачуть, собаки гавкають. Жаба налякалася галасу і шубовсь у воду!..

І чого ж зраділи? Нерозумний хлопчик замордував бідну рибку. Чого ж тут радіти?

Ялинка…скорочено

Був святий вечір. У хаті в Якима готувалися до свята. Лише сам Яким сидів невеселий. Старший син Василько розмірковував: чи це через те, що нездужає, чи через нестачу грошей, щоб викупити від шевця мамині чоботи. Раптом у хату зайшов чоловік. Він шукав для пана ялинку. Батько подумав та й домовився продати ту, що росла під їх будинком за три карбованці.

На блакитні очі в білявого Василька набігли сльози. Йому жаль стало зеленої стрункої ялинки, що одна звеселяла зимою садок. Батько глянув на сина. Василько замовк, прочитавши в тому погляді невимовний смуток. Ялинку мав відвезти хлопець, бо батько нездужав. Василько з батьком підійшли до ялинки. їм обом жаль стало молодого деревця. Струнке, зелене, веселе, воно маяло гілочками, наче раділо гостям... Яким вдарив по стовбуру. Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалася несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг... Яким рубав, а ялинка тремтіла, наче в пропасниці. Василькові здавалось, що вона от-от застогне. Коли вона впала, батько потяг ялинку, а її вершечок волікся и лишав довгу, мов стежечка, смужку. Хлопчик глянув на свіжий пеньок, і дві сльозинки скотились йому по щічках. Він нагорнув снігу, і пеньок зник.

Василько поїхав у місто. Але в дорозі погода змінилася. Вітер дужчав. Насунули снігові хмари і оповили небо. Сонце сховалось. Василько в’їхав у ліс. Піднявся холодний вітер, мокрий сніг бив у лице, заліплював очі, налазив за комір. Хлопчик насунув шапку на очі й не помітив, як коні звернули з дороги. Раптом сани вдарилися в горбик, зламались, і Василько помітив, що він заблукав. Сівши на коней, він повернув назад, почав шукати дорогу, але ще дужче заблукав. У лісі зовсім стемніло. Було холодно й страшно. Вила хуртовина, крутив сніг, а хлопчикові згадалась тепла хата й святковий вечір. Він навіть побачив ту хату, підбіг, але то блимав кущ, обсипаний снігом. Здорові дуби стояли навколо, як страховиська. Здавалось, що то мерці стоять навколо й простягають руки. Гілка зачепила й збила шапку. "А-у-у!" — почулося з різних боків. Василько згадав про вовків і похолов. У нестямі він погнав коней і виїхав на узлісся на дорогу. Поряд було село, але навздогінці бігли вовки, вигнувши сірі хребти.

А Яким з дружиною, побачивши таку погоду, занепокоїлись. Олена, мати Василькова, заголосила й заплакала. Яким все виходив на подвір’я і прислухався. А вранці, позичивши коней, вони поїхали шукати Василька. Весело рипіли сани по снігу, весело бігли коні, хоч дорога була трохи збита. Та не весело було на серці в Якима й Олени. Побачивши сани, жінка запричитала, похилив голову батько. Враз щось під’їхало. Це був братів наймит. Він розказав страшну пригоду й те, що Василько живий і вже дома. А сюди наймит приїхав за ялинкою, щоб відвезти її в місто.

З радості плакали Яким та Олена, обіймаючи сина, а він розповідав їм про свої пригоди.

Михайло Коцюбинський-дитячі оповідання

Прагнення Коцюбинського писати для дітей появилося під впливом педагогічної діяльності. Склавши екстерном іспит на народного вчителя, він поїхав в село Лопатинці, що на Вінниччині. Із спогадів сучасників видно, що Коцюбинський "залишив пам'ятний слід у житті лопатинців ... чимало людей у селі навчилося любити й поважати книгу..." До класики дитячої літератури заслужено відносять три оповідання Коцюбинського: "Харитя", "Ялинка", "Маленький грішник". У своїх оповіданнях Коцюбинський розглядає дитину не лише в певних життєвих ситуаціях, а й заглиблюється у її внутрішній світ. А тому, що він "якось особливо близький до хорошого", то бачить там тільки гарне. Дієт в оповіданнях Коцюбинського показані в різних життєвих ситуаціях, кожна з яких потребує виявлення значних внутрішніх сил, характеру. Маленькі герої виходять переможцями над собою і над обставинами. Всіх їх – Харитю, Василька, Дмитрика – ріднить любов до своїх батьків. Це, власне, найбільше зворушує у згаданих творах. Щоб потішити хвору матір, врятувати сім'ю від голоду, Харитя сама спозаранку йде в поле жати жито. Пейзаж, створений справжнім художником слова, посилює враження її загубленості серед полів, контраст між життям дівчинки і природи: "Босі ноженята ступали по втоптаній стежці, над головою, межи колосками, синіло небо биндочкою, а з обох боків, як стіни, стояло жито й шелестіло вусатим колоссям. Харитя опинилася наче на дні моря".В оповіданні "Ялинка" хлопчик перемагає свій біль, коли батько рубає подаровану йому ялинку. Дорого це коштує дитині. З глибоким психологізмом змальовано під час рубання ялинки паралельно стан хлопчика і "стан" дерева: "Ялинка затремтіла від низу до вершечка, наче злякалась несподіваного лиха, і кілька зелених глиць упало на сніг. Яким рубав, а ялинка тремтіла, як у пропасниці. Василькові здавалося, що вона от-от застогне". Потім, щоб не бачити свіжого пенька, він закидає його снігом. Любить свою матінку і Дмитрик – маленький грішник. Нагулявшись, він повертається додому і згоден, щоб мати його покарала, аби тільки почути її руку на своїй голові, бути поряд з нею. Смерть матері сколихнула його до глибини, і, зворушений, змучений сумлінням, що не вберіг її, Дмитрик постановляє жити чесно, заробляючи на хліб працею, не водиться з такими розбещеними вулицею дітьми, як Гаврило і Марійка.

Дитяча література була в колі інтересів Коцюбинського протягом всього життя. У 1912 р. в листі до молодого Павла Тичини він писав: "У нас, наприклад, дуже слаба література для дітей, і коли б хто зробив переклад кращих російських творів для дитячої літератури...»

2. Нестайко Всеволод Зіновійович — український письменник.

Народився 30 січня 1930 року в м. Бердичів, тепер Житомирської області. Закінчив 1952 року Київський університет. Працював у редакціях журналів «Дніпро», «Барвінок», видавництвах «Молодь», «Веселка». Пише повісті, оповідання, казки для дітей.

Автор збірок оповідань «Шурка і Шурко» (1956), «Це було в Києві» (1957), повістей «В Країні Сонячних Зайчиків» (1959), «Пригоди Робінзона Кукурузо» (1964), «Таємниця трьох невідомих» (1970), «Тореадори з Васюківки» (1973; однойменний телефільм 1968р. за цим твором одержав „Гран-прі" на Міжнародному кінофестивалі в Мюнхені і 1969р. — головну премію на Міжнародному кінофестивалі в Алегзандрії, Австралія), «Одиниця з обманом» (1976, однойменний фільм за цим твором одержав 1984р. премію на Всесоюзному кінофестивалі в Києві та 1985р. — на Міжнародному кінофестивалі в Габрово), «Пригоди Грицька Половинки» (1978), «Пригоди журавлика» (1979), «Незвичайні пригоди у лісовій школі» (1981; премія ім. Лесі Українки, 1982), «Чудеса в Гарбузянах» (1984), «П'ятірка з хвостиком» (1985), «Скринька з секретом» (1987), збірки казок «Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків» (1988), збірки детективів «Таємничий голос за спиною» (1990), п'єс «Марсіанський жених» (1968), «Робінзон Кукурузо» (1970), «Вітька Магеллан» (1975), «Пересадка серця» (1983), збірки п'єс «Слідство триває» (1989) та ін.

Тематика творів В. Нестайка (більшість з них — пригодницько-гумористичні) — життя школярів, формування духовного світу дітей.

Книжку «Тореадори з Васюківки» 1979 року рішенням Міжнародної Ради з дитячої та юнацької літератури занесено до «Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена».

Твори В. Нестайка перекладено багатьма мовами.

Твори письменника для дітей

Перше оповідання для дітей побачило світ у 1954 році в журналі "Барвінок", а перша збірка "Шурка і Шурко" вийшла 1956 року. Відтоді автор написав чимало цікавих і дотепних книжок для дітей. Серед них – особливо талановиті казки для дошкільнят: "В країні сонячних зайчиків" (1956), "Пригоди близняк-козенят" (1972), "Олексій, Веселесик і Жарт-птиця (1972).

За повість-казку "Незвичайні пригоди у лісовій школі" письменник удостоєний літературної премії імені Лесі України 1982 року. Кінофільм, створений за повістю "Тореадори з Васюківки", здобув "Гран-Прі" на Міжнародного кінофестивалі у Мюнхені (1968), кінофільм "Одиниця з "обманом" (за однойменною повістю) отримав премію на Всесоюзному кінофестивалі в Києві (1984) і спеціальний приз на Міжнародному фестивалі у Га брово (1985). 1979 року книжка "Тореадори з Васюківки" внесена до Особливого Почесного списку Г.-Х. Андерсена як один із видатних творів сучасної літератури для дітей.У 1988 році видавництво "Веселка" випустило в світ книжку В. Нестайка "Незнайомка з країни Сонячних Зайчиків", а в 1990 році – "Слідство триває" та "Таємничий голос за стіною"Ди¬тячий письменник Всеволод Зіновійович Нестайко своїми веселими, дотепними, мудрими й непересічни¬ми повістями й казками радує, веселить і повчає, у найкращому розумінні цього слова, вже не одне по¬коління, бо за плечима в нього — десь під сотню ви¬даних книжок, ціла авторська бібліотека! Та ще з де¬сяток іскрометних пригодницько-фантастичних творів, нових казкових повістей чекають на робочому столі письменника на зустріч із малими читачиками.

«Тореадори з Васюківки» 1 розділ . Називається «Метро під свинарником. Тореадори з Васюківки. Собакевич»

Дід лає онука, який разом із другом вирішив прорити метро під свинарником, а туди провалилася п'ятипудова, плямиста, як геограма карта, свиня Манюня.

Дідусь звелів хлопцям закидати яму. У Яви (від Вані — він у дитинстві так, мабуть, вимовляв) Реня вся сім'я інтересна. Батько на скрипці грає, корову звуть Контрибуція, а дід Варава — найвлучніший мисливець. Мати — депутат райради, ланкова кукурудзоводів. Якось Ява посварився із своєю молодшою сестричкою Яришкою, ударив її, а та, замість плакати, розкричалася, що він ганьбить їхню маму-депутата. То ж Яві нічого не залишалося, як із соромом утекти. Взагалі-то у Яви характер тільки такий! Він усе вигадував різні штуки заради слави. Одного разу Ява запропонував провести бій биків. Колгоспний бугай для цього не підходив — його сам зоотехнік боявся, цап Жора —весь час мекекече, з-за цього можна й оплесків не почути. Вирішили, що в бою з тореадором братиме участь корова Контрибуція.

Довго хлопці по черзі махали перед носом у корови килимком, штовхали, тягали за вуха — вона не приймала бій. Ява розізлився й боляче вдарив Контрибуцію ногою по губі. І раптом... опинився високо в небі. Коли приземлився, одразу помчав до ставка, а за ним — розлючена корова. Півгодини хлопці мокли в брудній калабані, поки Контрибуція не заспокоїлася.

Недовго журяться хлопці, Ява пропонує зробити підводного човна із старої плоскодонки.

Коли хлопці проходили мимо старого колодязя, крикнули в глибину. Звідти почулося собаче скімлення. Почали сперечатися, хто полізе. Ява наполіг, що він. Відв'язали козу, взяли мотузку й один спустився на дно. Павлуша ледь витяг товариша з маленьким цуценям на руках, якого одразу ж назвали Собакевичем. Дуже лаяли того, хто вчинив так жорстоко з тваринкою.

«Космонавти з нашого будинку» це один із розділів книги «Пригоди Грицька половинки» В якому розказується про головних героїв Вадька і Бориса. Їх завжди цікавила «Волга»,яка була біля їхнього будинку»…вони вважали,що це машина космонавта….згодом виявилося,що це підполковник Леонід Іщенко,який був льотчиком.Він вирішив покатати на машині хлопців,до яких приєдналася Натка( вони її не любили,оскільки вона всюди пхала свого носа).Ленід розказав про своє дитинство…і про те,як він,його друг Ромка Андрієнко «побували у космосі» плюс їхня набридлива дівчина Тетяна…і те,як їм «влетіло» потім від батьків….(насправді вони сиділи у бочці-це їхня уявна подорож була).Леонід змушуй був їх висадити,бо мав кучу своїх справ.Хлопці вирішили не гаяти часу і теж готуватися у космос.Стосунки були натягнуті в хлопців (Вадька і Борис) з Наткою,осільки дівчата її не цікавили,вона хотіла бути хлопчиськом.Проте це їй ніколи не виходило.Щоб доказати протилежне вона стежила за хлопцями.які проходили своєрідку підготовку до польоту….виручивши(а точніше витягнувши їх обох з мотузок) вони вирішили взяти її з собою.

3. ЗАЛЬТЕН, Фелікс (Salten, Felix; автонім: Зальцман, Зигмунд - 06.09.1869, Будапешт - 8.10.1945, Цюріх) - австрійський письменник.

Зальтен — автор цілого ряду романів, новел, драм, оповідань, статей, нарисів, проте найважливішою книжкою його життя стала невелика повість «Бембі». Майбутній письменник народився в Угорщині, а щоби здобути освіту, перебрався у Відень — столицю Австро-Угорської імперії. Через нестатки у сім'ї майбутній письменник не зміг здобути офіційної освіти, тому єдиним навчальним закладом Зальтена стала бібліотека. На прожиття він заробляв театральними рецензіями для віденських і берлінських газет і журналів, із часом заживши певної слави як авторитетний і дотепний журналіст.

У1938 р. емігрував до США, а невдовзі у Швейцарію. Зальтен увійшов у літературу як драматург, котрий зазнав впливу символістського театру М.Метерлінка, і водночас він не уникав натуралістичних сцен у драмі «Рядовий» (1899) та антимонархічній сатирі «Книга королів»(1905). Зальтен — автор збірок есе «Віденське дворянство» (1905) та «Австрійський обмін» (1809).

Серйозна стурбованість подальшою долею існування людини в умовах буржуазного суспільства відчувається у реалістичних творах 3.: «Маленька Вероніка» (1910), романах «Ольга Фрогемут» (1910), «Дзвенить дзвоник» (1914), у драмах «З другого берега» (1908), «Діти радості» (1916). Гостре переживання «болю» живої природи, що страждає під гнітом механічної цивілізації, виснаженої бездушним ставленням до неї людини, надихнуло Зальтена на написання «зоологічних романів» («Флорентійський пес», 1912 та ін.). Однак справжньої літературної слави Зальтен зажив як автор «лісових» повістей для дітей і юнацтва («Дванадцять зайців», «Бембі», 1923).

Казка «Бембі» («Bambi») розкриває перед читачем життя лісових мешканців у його суперечливій різноманітності. З одного боку, ліс сповнений масою див, незбагненних для розуму; різнобарв'я галявини, візерунок на крилах метелика, таємнича мова звірів і птахів створюють перед читачем світ, здавалося б, ідеальний, але, з іншого боку, світ «Бембі» існує за суворими законами боротьби. Враження першого дня щойно народженого оленятка Бембі — вбивство миші тхором, бійка яструбів за їжу, страх і жорстокість лісових мешканців. Але такий незмінний триб життя лісу, він звичний для героїв казки. Бембі з ним примиряється, але не звикає до нього. Доброта, шляхетність і співчуття — якості, притаманні йому і його роду.

Справжньою проблемою в житті лісу є постійна незрима присутність людини. Людина у казці наводить жах. «Вона» — безіменна — розставляє незчисленні пастки та сильця, від її смертоносної зброї та вишколених зрадників-собак неможливо сховатися. Страх і покора спотворюють душі героїв казки. «Страшне не вбивство, — скаже старий олень, батько Бембі, дивлячись на розтерзану переконаним у своїй правоті псом лисицю, — страшна віра в те, що говорила собака. Вони [лісові мешканці] вірять у її всемогутність і живуть у постійному страху. Вони ненавидять її та зневажають себе... і мовчки приймають загибель від її руки!»

Зальтен переконаний у можливості розумного спілкування з живою природою, хоча «Вона» в казці показана лише суто як носій лихої, руйнівної, фатальної стихії. Спроба «дружби» «її» та дітей лісу приречена на трагічну невдачу. Людина дала прихисток оленяткові Гобо — діти гралися з твариною, привчаючи її до добра та ласки, — але, зустрівшись у лісі з людиною, довірливий і беззахисний Гобо стає її жертвою — «Вона» не впізнала Гобо.

Те, що контакт людини і природи не показаний у книзі, не свідчить про його неможливість. Книга прагне спонукати читача до пошуку шляхів досягнення такого контакту. Справжній мисливець повинен бути добрим, повинен знати, як своє, рідне, життя природи, ліс, поле, болото, озеро. Браконьєрство — це наруга над життям, це зневага мудрих законів, що керують життям природи; браконьєрство — це найгірший вид паразитизму; людина хоче малою ціною, а то й узагалі безкоштовно взяти те, за що слід платити зусиллям, боротьбою, іноді — подвигом. Книга Зальтена показує, що ліс готовий прийняти доброту людини, якщо це істинна доброта, котра поширюється на всіх його мешканців, а не порожня сентиментальність — блакитний бантик на шиї прирученого оленятка. «Закон життя — це боротьба», — скаже у фіналі казки змужнілий Бембі. Але розуміння цього закону не робить Бембі жорстоким — його серце назавжди зостанеться відкритим для добра.

Книга Зальтена та її герої здобули всесвітню славу, вона перекладена чи не всіма мовами світу.