9. Структура феодального суспільства, суть рентних відносин та їх види.

Метою феодального способу виробництва було отримання додаткового продукту у формі феодальної ренти в межах відносин між феодалами та селянством. Існують такі форми феодальної ренти, як відбіркова(панщина), рента продуктами або натуральний оброк, грошова рента.

Причини зростання феодальної залежності:

Політичні передумови – необхідність об’єднання держав.

Економічні передумови – необхідність укріплення та захисту феодальної власності.

Існують такі форми феодального землеволодіння як марка, алод, бенефіцій, феод.

Основними рисами феодального маєтку є панування натурального господарства; застосування трипільної системи обробки грунту; основну роботу виконували залежні селяни.

Феодалізація – це перетворення алоду в утримання; зникнення вільних общинників і поява залежних і кріпосних утримувачів; утворення феодальної власності на землю і виникнення панівного класу феодалів, землевласників-воїнів.

Середнє середньовіччя поділяється на два періоди феодального розвитку: 1. XI-XII ст.. 2. XVI-XV ст.. Середнє середньовіччя вважається періодом феодальної рздрібленості, слабкої королівської влади.

Особливості господарства першого етапу зрілого феодалізму:

Панували феодальна земельна власність, що складалася у трьох видах – королівська, світська, духовна.

Сеньйоріально-селянські відносини заснувалися на надільній системі, що давала змогу селянинові мати самостійне господарство, а сеньйорові забезпечувала економічну реалізацію права власності на землю – земельну ренту.

У європейських країнах з XI-XIII ст. з розвитком товарно-грошових переважала натуральна та натурально-грошова рента. Переважну частину доходів забезпечували сеньйоральні стягнення.

10. Середньовічні міста та організація цехового ремесла у Західній Європі.

Причини утворення міст:

Відокремлення ремесла від с/г.

Розвиток торгівлі.

Необхідність розширення ринку збуту с/г продуктів.

Шляхи утворення міст: общинно-феодальний, торговельно-ремісничий, казений.

Особливості існування західноєвропейських середньовічних міст:

Система феодальної земельної власності міцно прив'язувала торгово-промислові центри до землевласника, а самі міста певною мірою повторювали структуру феодального помістя.

Значну частину площі міста займав замок з господарськими і громадськими будівлями, де постійно перебував феодал, що мав захищати місто.

Всі повноправні міщани були вільними, користувалися майновими і політичними правами.

Міста мали різні пільги і привілеї.

Існували гарантії купецької власності, встановлювалися ярмаркові правила.

Місто не мало каналізаційних споруд, що призводило до спалахів чуми та холери.

Найраніші феодальні міста сформувалися в Італії – Венеція, Флоренція, Неаполь, Тулуза.

Цех - об’єднання ремісників певної професії з метою захисту своїх інтересів.

Функції цехів:

Захист економічних інтересів ремісників.

Встановлення контролю над виробництвом і збутом певних ремісничих виробів.

Регулювання відносин майстрів з підмайстрами і учнями.

Створення бойових одиниць у випадку війни.

Цехи в Західній Європі виникли майже одночасно з містами. Їхні права і привілеї закріплювались відповідними документами. Цехи як організації самостійних дрібних майстрів допомагали їм захищати свої інтереси від феодалів, від конкуренції сільських ремісників і майстрів з інших міст, що становило небезпеку в умовах тодішнього вузького ринку і незначного попиту.

11. Особливості Європейської торгівлі в середні віки, основні торгові шляхи та райони.

У XI-XV ст.. розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля.

В цей період виділяються такі найбільш значимі райони зовнішньої торгівлі:

Середземне море – Іспанія, Південна Франція, Італія, країни Сходу і Чорного Моря вели між собою торгівлю. Основні предмети торгівлі: предмети розкоші, прянощі зі Сходу, зерно, тканини, золото, срібло, зброя.

Балтійське і Північне моря – Русь, Велике князівство Литовське, Польща, Північна Німеччина, Англія, Північна Франція. Основні предмети торгівлі: риба, сіль, шерсть, хутро, сукно, віск, смола.

Поступово складається внутрішній ринок. В XI-XII ст. виникають в Франції, Італії та Англії ярмарки. Внутрішня торгівля носила натуральний характер.

Для захисту від феодалів купці об’єднувалися в торгові союзи. Форми об’єднань були різноманітні:

Гільдії забезпечували своїм членам монопольні умови в торгівлі, правовий захист. Крім гільдій виникали конвої і каравани.

Ганза – торговельно-політичний союз купецтва північноєвропейських міст, який монополізував торгівлю Північної Європи.

12. Особливості організації господарства в Україні доби Середньовіччя.

Основою господарства слов’янських земель було орне землеробство. У землеробстві практикувалася перелогова система, за якої поле використовували до того часу, поки грунт залишався родючим. Розвивалося тваринництво. Допоміжну роль у господарстві відігравали полювання і рибальство. Значного успіху досяг розвиток ремесел.

Незважаючи на усі зміни, яких зазнало сільське господарство в період середньовіччя, його головною галуззю залишилось зернове господарство, оскільки в структурі харчування основну частину становили хлібопродукти. Головне значення мали жито, пшениця, ячмінь.

Основною формою орного землеробства на всіх територіях, заселених східними слов’янами, було двопілля. У часи Київської Русі застосовували дві системи землеробства – парову та перелогову. Тільки в ХІV-XV ст. почався перехід до трипілля. Воно пов’язало в єдиний комплекс досконалі знаряддя землеробської праці, найбільш виправданий асортимент культур і відповідну агротехніку.

Важливою галуззю, пов’язаною із землеробством було скотарство. Розводили коней, волів, корів, овець, поросят, курей, гусей, качок.

ХІV-XV ст. – період відродження і поступового розвитку ремісничого виробництва. Результатом стало зростання я старих так і нових міст, які перетворились у великі центри ремісничого виробництва. Відродилися ливарна справа, мистецтво емалярів, обробка металів, дерева, шкіри, ковальська і ювелірська справа.

13. Великі географічні відкриття, їх соціально-економічні причини та наслідки.

Важлива роль у процесі розкладу феодального суспільства належала Великим географічним відкриттям, що відбувалися у два основні етапи.

Соціально-економічні причини Великих географічних відкриттів:

Криза Левантинської та Ганзейської торгівлі, пошук нових торговельних шляхів.

Становлення перших абсолютивних монархій.

Поширення меркантилізму.

Створення матеріально-технічних та науково-світоглядних основ.

1-й етап (15 - поч. 16 ст.) – лідери – Іспанія і Португалія. Відкритий Новий світ та здійснені спроби перших кругосвітніх подорожей.

2-й етап (сер. 16 – сер. 17 ст.) – лідери – Голандія, Франція. Відкрита австралія, європейці вперше здійснили кругосвітні подорожі навколо Америки та Азії.

Наслідки Великих географічних відкриттів;

Революція цін – процес значного зростання товарних цін, внаслідок зменшення вартості благородних металів, які виконували ф-цію грошей.

Комунальні революції – це процес вивільнення міст від експлуатації феодалів.

Становлення суспільства перехідного типу.

Розвиток світової торгівлі та становлення світового господарства.

Поляризація феодальних станів і поява буржуазного укладу.

Модифікація феодальних відносин під впливом товаризації с/г виробництва та первісного нагромадження капіталу.

Первісне нагромадження капіталу – це процес утворення та нагромадження грошей та матеріальних цінностей у певних економічних суб’єктів через насильницький процес перетворення маси безпосередніх виробників у найманих робітників.

Джерела первісного нагромадження капіталу:

Пограбування колоній через нееквівалентний обмін, грабунок та работоргівлю.

Експропріація особистих наділів селян та майна ремісників, узурпація общинної селянської власності, секуляризація церковних земель.

Система державних займів.

Податкова система.

14. Зародження індустріального суспільства у країнах Зах. Європи у XVI ст., значення буржуазних революцій XVI – XVIІІ ст.

Передумови розкладу феодалізму та переходу до індустріального суспільства:

-зміцнення і утворення абсолютизму; посилення впливу Зах. Європи;

-буржуазні революції (у Нідерландах, Англії, Північній Америці, Франції);

-становлення національних держав.

Наслідки Нідерландської буржуазної революції(1566-1609)

-у середині XVIІ голландські мануфактури були кращими в Європі (більшість селян були вільними, створювались фермерські господарства, торгівля стала найбільшою прибутковою сферою);

-фермерство переважає феодальний спосіб виробництва ( вирощення комерційних культур – льон,конопля; Голландія мала найбільший флот, розвиток торгівлі);

-зростання ролі банківського кредитування (кошти покладалися в фінанси, а не в промисловість);

-розвиток торгівельних відносин ( у торгівлю вкладалися великі капітали).

Наслідки Англійської БР (1640-1660)

-нові капіталістичні відносини проникли в усі галузі економіки, сформувався новий клас власників (дворяни-джентрі) – купців, підприємців, заможних фермерів;

-ліквідовані дрібні селянські господарства;

-зростання обсягу багатогалузевого мануфактурного виробництва;

-проголошено свободу промислового і торговельного підприємництва, ліквідована феодальна власність.

Наслідки Французької БР (1789-1794)

-заходи дехристиянізаці

-5 жовтня 1793 р. прийнято республіканський календар

-Переслідувалась конституція церкви

-Піднесення економіки Франції

-Дорожнеча, погіршало становище робітників

-Законодавство перетворило цензи ви у власність селян

-Активізація розвитку промисловості

-Аграрне законодавство сприяло перетворенню селян на дрібних власників у межах індустріального суспільства.

-Мала великий вплив на подальший розвиток Європи

-Стала переломним моментом у переході від аграрно-ремісничого виробництва д індустріального суспільства.

15. Особливості мануфактурного періоду у розвитку промисловості у країнах Зах Європи, США.

Важливе місце у занепаді феодального способу виробництва та формуванні індуст. суспільства належить мануфактурному виробництву. Господарство провідних країн світу у 16-18 ст. характеризується як мануфактурне.

Мануфактура – стадія промисловості, підприємництво засноване на ручній ремісничій праці, поділі праці та вільнонайманій робочій силі.

Передумови виникнення:розвиток товарного виробництва, посилення соц.. і майнової диференціації; формування великих капіталій, розвиток розширеного відтворення, феодальна земельна власність стаж об’єктом куплі-продажу, наймана робоча сила.

Напрями формування:

1.торговий капітал підпорядковував виробництво.

Гетерогенна мануфактура – утворювалась за допомогою об’єднання в одній майстерні ремісників різноманітних цехів, пов’язаних між собою послідовним виконанням операцій по виготовленню складного продукту.

2.Виробник є і підприємцем, і купцем.

Органічна м. – утворювалась за доп. Об’єднання в 1 майстерні ремісників одного фаху з розчленуванням робіт на більш детальні операції та закріплення їх за окремими робітниками.

Типи мануфактур: розсіяна (існував поділ праці), змішана (перехідний етап), централізована ( всі майстерні працюють під одним дахом).

Ман. розвиток у провідних країнах світу

Нідерланди: відновлення цехів законодавством.

Англія: третина населення зайнята у сукнарстві, продукція складає третину експорту, добуток руд, міді тощо.

США: створення нових сільськогосподарських машин, парових машин, прискорений процес індустріалізації.

Франція: ремісниче виробництво, впровадження цехового ремесла.

16. Формування та розвиток внутрішніх національнихі світових ринків (політики меркантилізму та протекціонізму).

Розвиток міст як торговельно-ремісничих центрів, поглиблення поділу праці сформували підгрунтя для переходу до товарно-грошових відносин. Це посилило роль грошей у житті суспільства та зумовило необхідність наукового обгрунтування проблем нагромадження грошей, збагачення та торгівлі.

У 16-18 ст. відбувається завершення процесу становлення національних ринків, їх розширення та зміцнення.

Торгівля розвивалася швидкими темпами у тих країнах, де цьому сприяли географічне положення та можливість колоніального пограбування. На поч. 16 ст. такими країнами були Іспанія та Португалія (достатня кількість природних копалин, лідери ВГВ). Поч. 17 ст. столиця світової торгівлі – Антверпен, кінець 17 ст. – Амстердам.

Створювалися монопольні торгівельні компангії – ганзи (Левантийська, Віргінська, Гвінейська, Вест-індийська, Ост-індийська).

Склався міжнародний грошовий ринок: 17 ст – міжнародний фінансовий центр – Амстердам; у 18 ст. почав панувати англійський фінансовий капітал.

Меркантилізм – перша в історії економічної думки спроба теоритично обгрунтувати необхідний напрям економічної політики.

Меркантилізм як економічна політка: головними атрібутами є обгрунтування економічної політики держави через активний протекціонізм (захист виробника від конкурентів), податкову політику, підтримку розвитку мануфактурної промисловості.

Політика протекціонізму – економ. політика держави, спрямована на захист національного виробника від іноземної конкуренції шляхом запровадженяя високиз мит, заборони імпорту товарів.

Політика фрітредерства – економ. політика держави, спрямована на невтручання держави у підприємницьку діяльність та розвиток вільної торгівлі.

17.Історичні передумови виникнення, сутність та етапи еволюції меркантилізму.

У 16-18 ст. відбувається завершення процесу становлення національних ринків, їх розширення та зміцнення. Розвиток міст як торговельно-ремісничих центрів, поглиблення поділу праці сформували підгрунтя для переходу до товарно-грошових відносин. Це посилило роль грошей у житті суспільства та зумовило необхідність наукового обгрунтування проблем нагромадження грошей, збагачення та торгівлі.

Меркантилізм – перша в історії економічної думки спроба теоритично обгрунтувати необхідний напрям економічної політики.

Передумови виникнення (15 ст.):

-Розвиток товарно-грошових відносин, торгівлі;

-Первісне нагромадження капіталу

-Швидке зростання купецького та лихварського капіталу

-Витіснення натурального господарства

-Становлення абсолют. монархій та початок формування нац. економік.

Меркантилізм як економічна політка: головними атрібутами є обгрунтування економічної політики держави через активний протекціонізм (захист виробника від конкурентів), податкову політику, підтримку розвитку мануфактурної промисловості. Поява мануфактур сприяла розвитку торгівлі.

Меркантилізм як сукупність ідей (економічна теорія, наука): предмет дослідження – сфера обігу , грошова і торгова сфери; ототожнювалось зростання багатства із зростанням грошової маси; вартість уявлялась у вигляді грошей; прибуток в країні може бути лише відносним; джерело прибутку – нееквівалентний обмін (купити дешевше – продати дорожче).

Етапи розвитку:

-ранній меркантилізм (кінець 15 – 16 ст.) – розширення торговельних відносин і товарообігу у 15-16 ст. призвели до дефіциту золотих і срібних монет у більшості країн світу, що сприяло розповсюдженню уявлення про те, що золото і срібло є основною формою багатства. (Англія - Стафорор, Італія - Скаруфі).

Основні ідеї (постулати): система грошового балансу (політика, мпрямована на збільшення грошового балансу законодавчим шляхом); багатство ототожнюється золотом і сріблом; кількісна теорія грошей.

--пізній м.(2-а половина 16 ст – середина 18) – адміністративна система нагромадження грошей, що призвів до економічної кризи у більшості європ. країн.(Англія – Томас Мен, Франція – Монкретьєн, Італія – Антоніо С.) Постулати: система торгового балансу (політика підтримки активного торговельного балансу – співвідношення експорту та імпорту); багатсво – це надлишок продуктів, які залишаються в середині країни після задоволення потреб, але які перетворюються на зовнішньому ринку на гроші.

Меркантилісти вперше почали осмислювати економічні проблеми на рівні нац. економіки в цілому; ввели низку важливих категорій (торговельний баланс, нац. багатство тощо); поставили проблему економічної рлі держави, подолали релігійні догми, започаткували теорію міжнародної торгівлі.

18. Аграрний переворот у 16-18 ст в Англії

Аграрний переворот — зміни в сільському господарстві, основним змістом яких є встановлення капіталістичних виробничих відносин. Внаслідок аграрного перевороту в сільському господарстві відбувається перехід від натурального до товарного виробництва; дрібні селянські господарства ліквідуються, земля зосереджується у великих землевласників; запроваджується наймана праця.

Найрадикальнішим був аграрний переворот у XVI—XVIII ст. в Англії. Примусова експропріація дрібних власників і конверсія (перетворення) земель на пасовища були зумовлені товарно-грошовими відносинами, необхідністю збільшення сировини для текстильних мануфактур. Там, де застосовувалося обгороджування землі, відразу утворювалася велика земельна власність буржуазного типу. В XVII ст. землю орендували селяни (коттери, батраки) або власники її самі розводили великі стада овець. Масштаби обгороджувань зросли із секуляризацією монастирських земель, що розпродувалися на комерційних засадах.

Після буржуазної революції на обгороджуваних землях утворювалися фермерські господарства, а лендлорди отримували капіталістичну ренту. Землеволодіння копільгольдерів ліквідовувались повільно, їх переводили на становище орендарів, змушували відмовитися від своїх прав на користування землею. Посилилася майнова диференціація селянства. У XVIII ст. із завершенням експропріації селянства дрібні селянські господарства перестали існувати, звільнивши місце великій буржуазній земельній власності лендлордів і фермерів.

Сільське господарство д осягло значних успіхів у вівчарстві, агрокультурі та агротехніці (легкий плуг, складні сівозміни, використання добрив), зросла врожайність зернових культур. У XVIII ст. Великобританія вивозила 20% врожаю. Вона стала країною класичного фермерського господарства.

19. Аграрні відносини в Україні у 16 – 1-й половині 17 ст.

Господарство України на відміну від країн Західної Європи на початку XVI ст. розвивалося в умовах недержавності. Українські землі належали Великому князівству Литовському, Польському і Угорському королівствам, Молдавському князівству.

Запорозька Січ, заснована у середині XVI ст. на Нижньому Подніпров'ї українськими козаками, стала зародком відновленої Української держави.

Протягом XVI — першої половини XVII ст. в господарстві Галичини та Правобережжя України відбулися значні зміни. Інтенсивно зростало велике феодальне землеволодіння, утвердилося та зміцніло фільварково-панщинне господарство. Земельна власність зосереджувалася переважно в руках королів, магнатів, шляхти, церкви. З середини XVI ст. почало формуватися козацьке землеволодіння.

Державні маєтки "королівщини" об'єднувалися в староства — великі господарські комплекси, що складалися з фільварків і згрупованих навколо них "ключів" — окремих груп поселень, об'єднаних адміністративне.

Як форма землекористування існувала власне оренда, коли маєток і селяни з їхніми примусами віддавалися на певний, як правило, трирічний строк за визначену плату, і як застава, коли маєток давався в заклад кредитору за позичену суму. Застави збагачували магнатів, посилювали їхнє політичне значення. Разом з тим скорочувався фонд державних земель. Більша частина земель в Україні була зосереджена у магнатів.

Особливо швидко магнатське землеволодіння зросло після Люблінської унії 1569 p., коли почалася колонізація наддніпрянських і задніпрянських земель. У цьому самому році була проведена ревізія "пустопорожніх" земель у нових воєводствах. В Україні з'явилися латифундії "королев'ят" — українських і польських магнатів.

В аграрному господарстві значного розвитку набуло шляхетське землеволодіння.

Зростання феодального землеволодіння в Україні супроводжувалося перерозподілом земель на користь магнатів внаслідок скорочення землеволодіння середньої та дрібної шляхти. Продовжувало зростати володіння православної, уніатської та католицької церков. Церкви багатіли за рахунок захоплення селянських земель, відписувань, дарувань місцевих воєвод, магнатів і шляхти, які намагалися схилити її на свій бік. Великокнязівський уряд надавав землі монастирям. У XVI — першій половині XVII ст. найбільшим землевласником був Києво-Печерський монастир.

Протягом XVI — першої половини XVII ст. у структурі феодального землеволодіння відбулися зміни, пов'язані з розвитком козацького землеволодіння. Основною формою землеволодіння середнього козака був хутір, який часто перетворювався на велике землеволодіння. Протягом XVI ст. з розвитком внутрішнього і зовнішнього ринків, зростанням в Західній Європі попиту на продукцію сільського господарства, насамперед на збіжжя, відбулося обезземелювання селян та їх остаточне закріпачення.

Обмежували права селян на землю фільварки. Основою господарства став фільварок, під який відводилися кращі землі, зведені в одну велику площу.

Отже, протягом XVI — першої половини XVII ст. на українських землях відбулися істотні зміни в аграрних відносинах:

-Розширення внутрішнього та зовнішнього ринків призвело до формування й утвердження фільварково-панщинної системи господарства.

-Зросло магнатськошляхетське землеволодіння.

-Завершилося юридичне закріпачення селян, які підпали в поземельну, особисту і судово-адміністративну залежність від феодалів. Найінтенсивніше ці процеси відбувалися в Галичині, Волині, Поділлі, північно-західних районах Київщини. В Наддніпрянській і Задніпрянській Україні, де вирувала народна колонізація, селяни були вільними, жили в слободах, залежність їх від феодала виявлялася у сплаті йому натуральної і грошової ренти.

-формувалося козацьке землеволодіння як зародок землеволодіння фермерського типу. Наступ феодалів на права селян, прагнення покріпачити все населення України зумовили зростання чисельності козацтва і посилення національно-визвольної боротьби українського народу, найвищою точкою якої стала Визвольна війна середини XVII ст.

20. Особливості мануфактурного періоду укр. промисловості

XVI—XVIII ст. були періодом бурхливого процесу виникнення і розвитку міст, зростання їх ролі в господарському житті України. Проте на відміну від міст Західної Європи вони зберігали феодально-аграрний характер, були невеликими. Розвиток дрібного виробництва в містах і селах сприяв виникненню мануфактур. Початок мануфактурного періоду в Україні в історико-економічній літературі датується порізному: від XVI ст. до другої половини XVIII ст.

Мануфактура – стадія промисловості, підприємництво засноване на ручній ремісничій праці, поділі праці та вільнонайманій робочій силі.

Початкові форми мануфактури — це переважно дрібні підприємства, в яких поділ в процесі виробництва відігравав уже значну роль, панувала ручна ремісницька техніка, а в деяких галузях почалася механізація виробничих процесів. Такт мануфактури були попередниками розвинених мануфактур, перехідною формою від дрібного товарного виробництва до мануфактурного, їх поява в найважливіших галузях промисловості свідчила про початок мануфактурного періоду.

У XVII ст. мануфактурне виробництво відіграло значну роль у Лівобережній Україні та Слобожанщині. У 20-х роках XVIII ст. на цих землях під впливом перетворень Петра І почалося будівництво великих централізованих мануфактур. У Західній та Правобережній Україні вони створювалися в 70-х роках XVIII ст.

Виникнення мануфактур відбувалося двома шляхами: дрібні підприємства перетворювалися на великі самостійні виробництва, майстерні підпорядковувалися торговому капіталу, який активно проникав у виробництво.

Особливо сприятливим середовищем для виникнення мануфактурного виробництва були міські та сільські промисли. Вони не обмежувалися цеховими майстернями, тому були більш придатними для впровадження нових механічних процесів, прогресивних форм організації виробництва й праці. Важливе значення мало те, що в XVI — першій половині XVII ст. власниками промислів були представники всіх прошарків населення України (купці, шляхта, міщани, козаки, селяни). Найбільшими в економічному та воєнно-стратегічному відношеннях промислами володіла держава. Це зумовило широке використання найманої праці. Однак в умовах фільварково-панщинної системи шляхта почала запроваджувати мануфактурне виробництво, використовуючи не лише найману, а й кріпацьку працю. Отже, в Україні виникали як капіталістичні, так і кріпосні та змішані мануфактури.

Технічною передумовою для зародження мануфактур в Україні було широке використання водяного колеса, що знаменувало перехід від дрібного ручного виробництва до механізованого. Розвивалося винокуріння, продовжувало розвиватися металургійне виробництво, найпоширенішою формою якого були рудні. В останній чверті XVIII ст. з'явилися перші доменні мануфактури. У першій половині XVI ст. в Україні почало розвиватися паперове виробництво, що виникло у формі початкової мануфактури, минаючи ремісничу стадію. У XVI ст. в Україні з'явилося книгодрукування. Обладнання, кількість найманих робітників, праця на ринок свідчили, що друкарні були мануфактурами. Розвивалося виробництво скла. Зароджувалися і розвивалися нові форми виробництва у ткацтві. Розвивалися лісові промисли. Значного поширення набули шкіряний і гончарний промисли, суднобудування, виробництво будівельних матеріалів.

Отже, протягом XVI—XVIII ст. в українській промисловості відбулися великі прогресивні перетворення. На зміну цеховому виробництву прийшла мануфактура. У XVIII ст. розпочався період розквіту мануфактурного виробництва. На відміну від Західної Європи, де існувала одна форма мануфактур — на основі вільнонайманої праці, в Україні в умовах панування панщинно-кріпосницької системи господарства працювали мануфактури, що грунтувалися не лише на вільнонайманій, а й на кріпосницькій праці. Викликана до життя розвитком товарно-грошових відносин, вона сприяла розкладу феодалізму.

21. Особливості промислового перевороту у провідних країнах світу

Промисловий переворот (ПП) був процесом світового масштабу, який характеризувався нац. специфікою у країнах світу. Англія стала першою країною, де відбувся промисловий переворот в останній третині 18 – 1-й половині 19 ст.

Пром. п. в Англії. Передумови: політична – завершення формування націй, остаточний злам абсолютизму; економічна – становлення єдиного нац. ринку, перехід землі у приватну власність, ліквідація обмежень держави у виробництві та торгівлі; соціальна - перехід дворянства до підприємницької діяльності, наявність вільної робочої сили; науково-технічна – поступове впровадження механізмів у промисловість.

Наслідки: урбанізація, швидкий промисловий розвиток (машинобудування, залізничне будівництво, фабричне виробництво), зміна в економічній географії країни (виникли нові промислові райони, збільшились обсяги виробництва), зміна в економ. політиці (Англія перетворилась на економ лідера, провідну торговельну країну), загострення соц. протиріч (зниження заробітної платні, класова структура суспільства, пролетаріат, буржуазія).

Пром.п. у Франції. розпочався пізніше, ніж в Англії, мав триваліший характер. Головна специфіка – орієнтація ремісників на предмети розкоші.

Наслідки: Фр. залишалась аграрною країною, с/г страждало через припинення імпорту, істотна роль належала ручному виробництву, зберігались невеликі мануфактури.

Пром.п. у Німеччині.

Німеччина вийшла на шлях капіталістичного розвитку пізніше, ніж Англія та Франція. Найважливішою причиною такого відставання була наявність феодальних середньовічних порядків в сільському господарстві, збереження цехів у промисловості та політична роздрібненість країни.

Особливості: використання іноземних винаходів прискорило початок промислового перевороту. Революція 1848р: зберігалась феод. монархія, політична влада великих землевласників (юнкерів), формування військово-промислового комплексу, вигідге гп, захист нац. виробника.

Пром.п. у США. Розпочався у кінці 18 ст і тривав до сер. 19 ст. Його особливість полягає у відсутності тих цехових порядків, які мали місце у країнах Західної Європи. Здійсненню промислового перевороту сприяло вигідне територіально-географічне розташування країни. Важливу роль у здійсненні промислового перевороту відіграє демографічний фактор. Жодна країна світу не знала таких темпів росту населення.

Наслідки: США залишалися в основному аграрною країною, промисловий переворот завершився лише на Півночі.

22. Два напрями розвитку (революційний та еволюційний) сільського господарства США, Японії та Європейських країн.

Нац. специфіка економ. розвитку країн світу зумовила появу двох моделей розвитку капуталізму у с/г - «Американської» (революційної) і «Прусської» (еволюційної).

«Американський шлях» (революційний) – шлях революційного перетворення феодального землеволодіння в капіталістичне. Він розвивається на базі селянських господарств, вільних від феодальної залежності, особистих і поземельних. Цей шлях мав місце в умовах наявності вільних земель. У класичному виді він спостерігався в США, а також у Канаді, Австралії, на окраїнах Росії.

«Прусський шлях» (еволюційний) - це шлях повільного еволюційного перетворення феодального землеробства в капіталістичне. Він мав місце в умовах відсутності вільних земель і характеризувався збереженням феодальних пережитків. У класичному виді він спостерігався в Пруссії, тому його названо прусським.

23. Історико-економічні передумови виникнення та етапи розвитку класичної політичної економії.

Класична політ економія - перша економ школа, що започаткувала ьеоретичні основи економ науки у 2-й половині 18 – 1-й половині 19 ст. Прийшла на зміну меркантилізму.

Передумови виникнення: завершення первісного нагромадження капіталу, розвиток мануфактурного виробництва, розширення торговлі та кредиту, поява в аграрному секторі господарств підприємницького типу.

Етапи розвитку:

-етап зародження - кінець 17 – 2-га половина 18 ст – суттєве розширення сфери ринкових відносин, відмова від ідей меркантилістів. Представники – В. Петті, П. Буагільбер. Школа фізіократів – Кене, Мірабо, Тюрго.

-Етап творчості Сміта - остання третина 18 ст.

-етап розвитку і розгалуженості класичної школи – 1-а половина 19 ст – етап завершення промислових переворотів, у зв*язку з цим - переосмислення ідей Сміта. Представники: Сей, Бастіа, Рікардо, Мальтус, Сеніор, Кері (Америка).

-етап завершення – 2-га половина 19 ст. : з 1 боку - узагальнення найкращих ідей, досягнень школи, з іншого – поява нових більш прогресивних напрямків економ думки (маржиналізм – кінець 19 ст, інституціоналізм – поч. 20 ст). Представники: Міль, Маркс.

23. Зародження класичної політичної економії в Англії та Франції.

В Англії: у 17 ст економ розвиток Англії характеризувався розширенням обсягів торгівлі, грошового обігу,промисловим зростанням, домінуванням на міжнародному ринку. Це стало підгрунтям для формування нових теоретичних підходів до аналізу господарських процесів, зародження класичної політ економії.

Вілья Петті: головні роботи – «Політична арифметика», «Різне про гроші», «Трактат про податки і збори».

Основні погляди:

-Завдання економ науки – створення умов для зростання багатсва країни;

-Необхідність переходу до емпіричного методу дослідження до виявлення причинно-наслідкових залежностей функціонування економіки, вперше застосував метод наукової абстракції;

-Основа багатсва – земля, природа,

-Праця створює багатсво

-Основа господарського добробуту – праця у виробничій сфері та сфері послуг

-Трудова теорія вартості – вартість визначав через витрати праці в процесі виробництва

-Мірилом витраченої праці вважав працю щодо видобутку золота та срібла – вважав цю працю природною вартістю

-Розділив поняття нац. «дохід» і «багатство», застосував кількісний аналізщодо їх визначення

-Розкрив джерела і структуру податків, держ бюджету

-Визначив, що податкова політика повинна грунтуватися на непряме податквання.

У Франції: головною характерною рисою класичної політ економії стала різка критика теоретичних ідей меркантилізму і політики протекціонізму. Родоначальник – П. Буагільбер. Головніф роботи: «Роздрібна торгівля Франції», «Міркування про природу багатства, грошей і податків».

Основні погляди:

-концепція суспільного багатства, багатство нації роглядав з позиції нац доходу,

-об*єкт аналізу - виробництво, обмежене лишу с/г-вом

-умова рівоваги – пропорційні ціни

-гроші – лише інструмент обміну

-самостійно обгрунтував трудову теорію власності – суспільний поділ праці, на його думку, зумовлює обмін продуктами праці

-вважав, що гроші порушують ринкову рівновагу

-пропонує металеві гроші замінити паперовими, бо гроші - це тільки полегшення обміну.

Економічні погляди Петті та Буагільбера справили значний вплив на подальший розвиток теоретичних підходів, стали підгрунтям для формування класичної політичної економії.

23. Загальна характеристика школи фізіократів.

Фізіократія-означає «влада природи», виникає у середині 18 ст. Представники (Кене, Мірабо, Тюрго) вирішальну роль відводили у створенні нац багатства; єдиною сферою, д створювалось багатство, вважали с/г, єдиним джерелом – землю. Основоположник фізіократії – Франсуа Кене. Головні праці: «Природне право», «Економічна таблиця».

Ключові ідеї:

-Вчення про природний порядок, чистий продукт

-Дослідження сфери с/г-го виробництва

-Подальша розробка теорії капіталу

-Розуміння товарної природи грошей

-Розвиток теорії оподаткування

-Відход від трудової теорії вартості

-Поява елементів суб* єктивної теорії вартості.

Основні здобутки Кене:

Вперше зробив спробу проаналізувати процес відтворення в межах нац економіки. Виводив два основні стани економіки – нормальний та здоровий. Вчення про чистий продукт, про класи, про еквівалентний обмін, про капітал.

26.Світогляд А.Сміта та концепція «невидимої руки». Вплив теоретичної спадщини А.Сміта на еволюцію світової економічної думки.

Фізіократія, що зародилася у Франції, була основою для подальшого розвитку класичної політичної економії в Англії. Головним фундаментатором клас. Політ. Економії був Адам Сміт.

Головні праці: «Теорія моральних почуттів», «Дослідження про природу і причина багатства народів». Його методологія: йому близька ідея природної гармонії (рівноваги), що встановлюється при відсутності втручання держави і є оптимальним режимом функціонувння економіки; виразив ідеї економічного лібералізму; методології Сміта притаманна двоїстість; досліджував внутрішні зв*язки «фізіології суспільства», тлумачення багатьох економічних категорій (вартості, прибутку, ренти), вважає, що джерелом багатсва є праця, а його збільшення досягається розвитком поділу праці.

27 .Марксизм та маржиналізм як два альтернативні напрямки продовження ідей класичної політичної економії.

Початок формування марксистської політичної економії належить до 40-х р. 19ст.

Марксизм- узагальнена назва сукупності теоретичних та політичних положень К. Маркса та Ф. Енгельса, їхні тпослідовники намагаються інтерпретувати, розвивати та реалізувати на практиці.

К. Маркс. Головна праця « Капітал». Основні погляди та здобутки К. Маркса:

Методологія: центральним елементом є вченя про вартість і додаткову вартість. Вважав,що єдиним джерелом вартості є праця, а точніше соц.. визначення людської діяльності. Розкрив відмінність між категоріями «вартість» та «ціна». Вказував, що в процесі реалізації товару відбувається роздвоєння вартості на споживчу вартість. Зазначив, що вартість товару визнач. кількістю робочого часу затраченого на його виробництво, а часом його відтворенн. Вводив поняття робоча сила.

Протягом 30-х років 19 ст. класичну політичну економію остаточно змінила маржинальна економічна концепці, яка зрештою створила основи для формування неокласичної економ. теорії.

Маржиналізм-напрям економ. теорії кінця 19 ст. який широко використовується в аналізі граничної величини.

Головні постулати маржиналізму:

-ідеологічна нейтральність аналізу, тобто звільнення його від впливу ідеології та відокремлення від конкретноекономичн…

-дисциліна для з,ясування універсальних закономірностей незалежно від місця і часу.

-перегляд предмета дослідження.

-методологічний індивідуалізм.

-статичний підхід

-рівноважний підхід

-граничний характер.

28. Економічна теорія Т.Р.Мальтуса, Н.Сеніора, Д.Мілля та Дж.С.Мілля.

Видатним представником нової хвилі КПЕ в 1 половині 19ст. в Англії був Томас Роберт Мальтус

Він в першу чергу захищає інтереси землевласників. Найбільш відомою його працею є “Дослідження про закон народонаселення у зв’язку з майбутнім удосконаленням суспільства”. У його роботах викладені економічні погляди, які становлять певну теоретичну систему. Основне місце в ній займають його теорії: народонаселення, ренти, реалізації або 3-їх осіб.

Насао Сеніор.Теорія ПЕ викладена в його книзі “Політична економії”. Об’єктом дослідження у Сеніора є багатство, яке виступає у вигляді речей, що мають вартість і можуть обмінюватися. Він розрізняє 3-и властивості речей: вартість, корисність та обсяг пропозиції. В сутності вони визначають цінність багатства.

Розглядаючи корисність Сеніор дає визначення поняття граничної (спадаючої) корисності. На його думку витрати виробництва є лише регулятором цін, а визначення їх завершує співвідношення попиту і пропозиції. Теорія ціни є похідною від теорії утримання.

Основним напрямом теорії дослідження Сеніора була проблема розподілу суспільного багатства. Вона вирішувалася ним через теоретичні обгрунтування правомірності різних форм доходу, а саме: зарплати, прибутку, ренти і проценту.

Дж. Мілль. Основні праці “Історія британської Індії”, “Елементи політичної економії”.

В першій праці міститься конкретний економічний аналіз основ капіталістичного господарства, а друга є популяризацією вчення Рікардо. Мілль намагається вирішити проблему вартості тієї частини товару, що належить робітникові. Він вказує на те, що заробітна плата не є еквівалентом частини вартості, а під дією співвідношення попиту і пропозиції лише наближається до неї.

Джеймс Стюарт Мілль Основна праця- “Принципи політичної економії”.

Мілль розглядає капітал як утримання від продуктивного спожив-я, а прибуток капіталіста- як виногороду від утримання за споживання. Аналізує вплив ек-го прогресу сус-ва на в-ва і розподіл.

Застосовані М. підходи при аналізі факторів ек-го роз-ку сус-ва дають підстави вважати його одним із засновників теорії “ек-го розвитку”. Він розглядає державу як фактор, який впливає на прогрес сус-ва. При цьому, виділяє обов’язкові і необов’язкові фун-ї держави, показує межі втручання держави в економіку.

29. Висвітлення особливостей розвитку ринкових відносин у Франції у теоріях Ж.Б.Сея, Ф.Бастіа.

Ж. Б. Сей. Головні праці « Трактат політичної економії», «Повнийкурспракт. політ економ.».

Вважав, що необхідно поєднувати 2 наукових метода дослідження: індиктивний, дедуктивн. Продуктивною є будь- яка праця, якщо вона здійснюється за допомогою природи, капіталу та праці людей і має корисні результати.Не визначав працю вартісною основою товарів.Стверджував, що вир-во створює корисність, яка в свою чергу надає предметам цінність. Отстоював думку про те, що «ціна предмета слугує правільною вказівкою корисності, яку люді визначають в предметі. Розглядав підприємців як ключовий чинник економічного розвитку. Що здатний взяти на себе відповідальність за всі шанси успіху чи невдачи ви-ва. Розробив теорію ринків, яка пізніше одержала назву «закон ринків» або «закон Сея»- суть: що вир-во не тількі збільшує пропозицію товарів, але й породжує адекватну потребу в споживанні.

Фредерік Бастіа. Головні праці «Економічні софізми» і «Економічні гармонії».

Ф. Бастіа, як і А. Сміт, пов'язував прогрес суспільства з реалізацією вільної ініціативи кожної людини. Ф. Бастіа, наслідуючи Ж. Б. Сея, трактував цінність як відношення послуг. Джерело економічних гармоній Ф. Бастіа вбачав у вільній конкуренції та обміні. Згідно з теорією економічних гармоній Ф. Бастіа, інтереси праці та капіталу солідарні. Він вважав, що «в міру того, як при­множуються капітали, безумовна частка, що належить їм у загаль­ному результаті виробництва, зростає, а частка відносна знижу­ється; відносна ж частка праці постійно зростає, а тим паче зро­стає і його частка безумовна» Саме з цього закону, на думку Ф. Бастіа, «випливає гармонія інтересів робітників і тих, хто їх наймає»

30. Роль ліберальної економічної теорії Г.Ч. Кері у становленні капіталістичних відносин.

Генрі Чарльз Кері Праці: «Нариси про норму заробітної плати», «Принципи політичної економії», «Гармонія інтересів агрокультури, мануфактури і комерції», «Принципи соціальної науки» та ін.

Економічна теорія Г. Ч. Кері побудована на поєднанні критично розглянутих економічних теорій попередників, особливо класиків, та власних економічних поглядів. Так, він не сприймав Д. Рікардо та Т. Р. Мальтуса, системи яких вважав песимістичними і такими, що розпалюють соціальну ворожнечу. Не погоджувався Г. Ч. Кері і з деякими думками А. Сміта, зокрема заперечував теорію вільної торгівлі, запропонувавши натомість доктрину протекціонізму.

Центральне місце в теоретичних побудовах Г. Ч. Кері займає теорія «гармонії інтересів». На його думку, він сформулював універсальний закон, згідно з яким у капіталістич­ному суспільстві існує «найповніша гармонія всіх істинних і справж­ніх інтересів», а тому немає підстав для соціальних суперечностей. Вихідною умовою в теоретичній побудові Г. Ч. Кері була ідея про справедливий розподіл, який нібито притаманний капіталізмові. Він, як вважав Г. Ч. Кері, враховує внесок кожного в суспільне виробни­цтво.

Наприкінці 40-х років XIX ст. Г. Ч. Кері підтримував політику фритредерства, яку проводив уряд США. Та вже у 50-х роках пін стає поборником політики протекціонізму. Основний аргумені ученого—- це можливість зберегти для виробника внутрішнії ринок за рахунок автономізації економіки. А основою міжнарод­них відносин він вважає досягнення стану всесвітньої гармонії націй завдяки всебічному індивідуальному розвитку.

31. Марксистська політична економія та її особливості.

Марксизм, (сер. 19 – 20 ст.) або політична економія праці. Засновники цього напряму К. Маркс і Ф. Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, відтворення, економічних криз, земельної ренти. Однак положення марксизму про заперечення приватної власності і ринку, посилення експлуатації і зростання зубожіння трудящих, про єдиний фактор формування вартості, переваги суспільної власності, неминучість краху капіталізму не мали належної наукової обґрунтованості й не знайшли практичного підтвердження. Тому нині вони піддаються справедливій науковій критиці.

32.Передумови, основні етапи та наслідки промислового перевороту в Україні.

У кінці 18 ст. українскі землі були поділені і опинилися під владою Російської та Австрійської імперії. Панщина, кріпосне право гальвали розвиток промисловості, сільського господарства та внутрішнього ринку.

У цей час в країнах Західної Європи відбувається промислова революція, яка відзначилась і на ході економічного розвитку України. На Лівобережжі розвивається землеробство, основою якого були поміщицькі господарства. На Правобережжі висока ефективність господарювання у вирощуванні зернових та бурябків.

Важливе місце у промисловості займало сукновиробництво, другорядне- залізоробна, скляна, паперова галузі. Характерною рисою господарства першої половини 19 ст. була його раціоналізація, що свідчило про зародження новой епохи- індустріалізації.

1 етап- 1820-1840рр. перехід від мануфактур до фабрик із застосування машин.

2 етап 1860-1880рр. розвиток ринкових відносин спричинив кризу феод. системи.Почало розвиваться будівництво та використання залізниць.Чисельність населення зросла у 2,5 раза. З,явилися електростанції.

33.Еволюція сільського господарства, економічні та соціальні наслідки аграрних реформ 1848-1861 рр.

Аграрна реформа 1848 р. в Австрійській імперії і Зах. Укр.

Панщинна система господарювання в Сх. Галичині, Закарпатті та Буковин, що входили до складу Австр. імпер., була малоефективню та гальмувала розвиток господарства. Поштовхом для ліквідації панщини стали революційні події 1848 р. в Австрії та інших країнах Зх. і Центральної Європи. 18 березня 1848 р. угорський сейм видав закон про скасування панщини в Закарпатті; 17 квітні 1848 р.- австрійський уряд скасував її в Галичині.

7 вересня 1848 р. віденський парламент ліквідував примусову закупівлю селянами міцних напоїв, правом на виробництво яких володіли поміщики.

Наслідки:

(економ)селяни отримали право на власність землі, збереглись феодальн землеволодіння було скасовано панщинну и феодальну повинність, встановлення великого викупу за землю, вільний ринок робочої сили.

(політ) право голосу, громад. права, початок боротьби за незалежність держави, початок формування укр.. нації, конституція правління.

(негат) зберігання монархії

Аграрна реформа 1861р.

-криза феод-крипосницьких відносин

-малопродуктивна праця

-с/грозвивається екстенсивним шляхом

-вреволюц. були зацікавлені пром.. підприємства.

-масові виступи селян.

Наслдки та значення реформи 1861р.

1)95% селянських сімей одержалі мізерні наділи

2)селяни втратали понад 15% їх земель.

3)селяни могли платити за свободу

4)передбачалась компенсація 30% вартості землі у вигляді облігацій, а селяни виплачували цю суму

уряду протягом 1849-1907р. Ці виплати перевищ.1,5 млрд. карбонавців.

34. Столипінська аграрна реформа та її прогресивне значення.

Вирізняють 3 різні хронологічні межі реформи:

1) період з 9 листопада 1906 року до 1911року(останні роки життя реформатора)

2)період з 9 листопада 1906 року до 1913 року(період розквіту сільського господарства)

3)період з 9 листопада 1906 року до 1917 року( період до прийняття Декрету про землю)

Основними заходами здійснення реформи були:

-створення великіх підприємств, високі темпи пром. розвитку;

- підпорядкованість імператорському центру;

-залучення іноземного капіталу.

Наслідки реформи: знищення общинного землекористування і перетворення селян на індивід. власників землі. створення великіх фермерських господарств, які зуміли залучити до с/г виробництв передові технології. Зростання валового збору зернових. Покращення становища малоземельних селян і сільської бідноти, подальше розшарування укр.. села, та загострення соц.. суперечностей, розвиток капіт. відносин у с/г.

35 Передумови виникнення української кооперації, види та найважливіші напрями її діяльності.

Кооперативний рух-це соц.- ек. рух спрямований на розвиток коопертавних організацій та задоволеня потреб членів кооперації.

В Укр. кооперативний рух почався у другій половині 1860-х р. за участю звільненого з кріпацтва селянства та міського робітничого населення для здійснення певної господарськовиробничої діяльності.

Кооперацйї були: кредитні, житлові, споживчі, виробничі.

Особливості кооперативного руху в Укр.

1)високі внески не давали змоги вступати багатьом в кооперацію

2)через матеріальну незалежність вони не могли конкурувати з приватними підприємствами.

3)законодавча база була погано організована

4)не було практичного досвіду

36 Загальні умови і основні напрямки розвитку економічної думки в Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

Українська економічна думка від древніх часів до початку 30-х рр.. 20 ст.розвивалася як органічна складова світового процесу формування соц.-економ. культури. Вагомий вплив на розвиток укр.. економ. думки мали класична політична економія, західноєвропейський утопічний соціалізм, німецька історічна та австрійська суб,активно-психологічна школа, марксистська економічна теорія.

Суспільно-економічна думка в Укр. в період підготовкі та здійсненя реформи 1861р. імела два напрямки: ліберальній та радікальний.

Представникі- В. Каразін(Прагнув зберегти поміщицьке землеволодіння, його розглядав як капітал, котрий має забезпечувати певний зиск її власникові), Д.Журавський(виступав за зберігання великого попиту гос-ва але з умовою його повільного перетворення на капіталістичне), М. Драгоманов(опис особливості укр..нації, опис еволюцій подальшого роз-ку сус-ва, майбутнє сус-во зв,язував із соціалізмом, бо вважав, що він більш досконалий ніж капіталізм), С. Подолинський(Підтримував і капіталізм і соціалізм), І. Франко(популяризатор ек. теорії Маркса. Виступав проти приватної власності)

Класична школа Укр.: Т. Степанов(підтрим. Сміта. Праця-головнеджерело багатства) І. Вернадський (Головну увагу приділяє критиці критиці кріпосництва і всіх добуржуазних форм виробництва і капіт.)

М. Бунге (Вказував на вел.значення для розвитку політ. економії, правильності визначення її предмета)

Маржиналізм в Укр.: Р. Орженцький, О. Білімович, Є. Слуцький, М. Туган-Барановський.

37. Економічний розвиток провідних країн світу (кінець XIX – початок XX cт.) – перехід від вільної конкуренції до монополій.

Друга половіна 19- початок 20 ст.- завершення становлення індустріального сус-ва у провідних країнах світу- Великій Британії, Нім, Франц, США, Японії.

Темпи і строки індустріалізм. залежали від

-конкретних історичних історичних умов кожної країни

-вихідного рівня промислового перевороту

-загальносвітового економічного розвітку

Індустріалізація- іст.процес техн..-економ. переходу від аграрного до промислових способів сус-го вир-ва, це процес створення та розвитку крупної промисловості .

Техничні досягнення: Почалася електрифікація виробництва, транспорту, побуту. Винайлено нові двігуни. З,явились нові види транспорту. Нові досягнення в галузі електротехніки. Розвивається техника засобів зв,язку. В галузі хімії.

Наприкінці 19- поч.. 20 ст завершився процес утворення колоніальних імперій. Значення колоній для крайн Європи:

Джерело дешевої сировини.

Ринки збуту товарів.

Вигідне місце для експорту капіталу.

Великі резерви дешевої робочої сили.

Плацдарм для захоплення нових територій.

Мілітарізація- підпорядкування економ, політ, громадського життя країни військовим цілям.

Першою формою монополістичних об,єднань були пули(або картелі), які встановлювали ціни, розподіляли замовлення та прибутки. Відповідно до першого інституціонального трактування монополії, виокремлюють три етапи її розвитку:

Зародження перших монопольних утворень (60-70 р. 19 ст)

Посилення монопольних тенденцій (1873-кінець19 ст)

Панування монополій (з початку 20 ст)

Період панування монопольних союзів в економіці розпочався утвореням монопольних об,єднань у межах однієї галузі( горизонтальна інтеграція). Цей напрям домінував перші два десятиліття 20 ст., а його результатом стало виникнення потужних галузевих монополій у формі картелів, синдикатів, трестів і концернів.

США монополізація розпочалася з виникненням залізничної імперії Вандербільта. У 1866 р. – Чиказький пул, який контролював залізничі перевезення.

Німеччина. В країні розвивалася акціонерна власність, яка розпочалась з будівництва залізниць у 70 роках 19 ст. У 1870 р. існувало 418 акціонерних товариств, за період 1871-1872рр. з,явилося 978 нових з акціонерним капіталом 2,7 морд. дол.. Монопольні об,єднання існували у формі картелів і синдикатів. У 1879р. їх кількість становила 14, в 1900р.-300.

Вилибританія. Перші монополії виникли в 80-90-ті рр.. 19 ст., тому що англійські підприємці без створення монополій мали величезні прибутки зі своїх колоній.

Франція. Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках 19 ст. Повільний процес концентраці виробництва на поч.. 20 ст.

38 Основна характеристика та постулати маржиналізму

Методологічні принципи маржиналізму:

1.Ідеологічна нейтральність аналізу.

2.Суб,єктивно-ідеалістичний підхід- погляд на систему вільного підприємництва з боку ізольованого суб,єкта(тобто пояснення економічних явищ поведінкою окремих індивідів, розгляд суспільства, як сукупності атомістичних індивідів, економіки як системи взаємозалежних суб,єктів господарювання, а економічних закономірностей як наслідків взаємодій індивідуальних рішень, основаному на вільному виборі суб,єктів).

3.Позаісторичний підхід- предмет дослідження однаковий і вічний для будь-яких суспільств( раціональний розподіл обмежених ресурсів).

4. Примат обміну та споживання над виробництвом- кросність блага може оцінити лише споживач.

5. Рівноважний підхід.

6. Економічна раціональна(означає максимізацію суб,єктами господарювання своїх цільових функцій: корисності для споживачів і прибутку для виробників).

7. Статистичний аналіз.

8.Граничний аналіз.

9. Математичний( тобто, широке використання математичних методів, зокрема, диференціального числення). Маржиналісти відкрили шлях активного впровадження математики к економ. дослідження.

39. Австрійська школа неокласичної політичної економії. К.Менгер. Ф.Візер. О.Бем-Баверк

Австрійска школа політ. ек-ії , яка сформувалась у 70-ті роки 20 ст. зробила найбільш вагомий внесок у розробку ідей Маржиналізму. Її предстаниками були професори Віденського ун-ту К.Менгер , Ф.Візер , Е.Бен-Баверк. Засновником і лідером школи був К.Менгер(«Основи політ. економії», «Дослідження про методи соц. наук і політ. економії зокрема» ).Менгер вважав: Потреба- намагання задовільнити певне бажання.Корисність- здатність речі задовольнити потребу. Вартість товару народжується з його використання у споживанні, а не з того, скільки було витрачено на його вир-во. Ф.Візер у працях «Природна цінність», «Закони влади» розвиває ідеї Менгера. Закон Візера: вартість витрат вир-ва є похідною від вартості продукту. Важливою ознакою економіки австрійці (Візер) вважали обмеженість матеріальних благ. Є.Бем-Баверк («капітал і прибуток») дав доповнений варіант нової теорії. Бем-Баверк : суб’єктивна цінність, об’єктивна цінність. Розрізняв теперішні і майбутні блага. Таким чином , можна підбити підсумки аналізу особливостей австрійської школи: 1)в економічному аналізі центр ваги з витрат і затрат переключається на кінцеві результати; 2)вихідним в економічній теорії є суб’єктивне мотивування економічної поведінки людей , а не об’єктивні фактори; 3)в політекономію вперше був внесений принцип граничної корисності; 4)використання методу робінзонади (ізольоване господарство);5)на перший план висувається споживання.

40. Математична школа неокласичної політекономії. В.Джевонс. Ф.Еджворт.

Математична школа представлена працями Антуана Курно, Германа Госсена, Вільяма Стенлі Джевонса, Леона Вальраса, Вільфредо Парето, які базувалися на теорії суб'єктивної корисності та граничної продуктивності факторів виробництва. Головна відмінність це використання математичного методу як для викладення теоретичних поглядів, так і для дослідження економічних явищ. Економісти-математики єдині в тому, що капіталістична економіка здатна досягти становища рівноваги, під яким розуміється рівність попиту та пропозиції. Ідеальним господарським механізмом визнавалося вільне приватне підприємництво, коли однакові раціональні суб'єкти прагнуть отримати максимум корисності.

Праці англійського економіста С. Джевонса підтримуються ідеї ототожнювання рівноваги з балансом насолод і страждань раціонального суб'єкта, прагнення в математичній формі виразити цей баланс. Саме з ім'ям С. Джевонса пов'язаний поступовий розрив математичної школи з традиціями маржиналізму, перетворення математики з методу викладення на метод дослідження. С. Джевонс оперує вже не суб'єктивним, а математичним поняттям граничної корисності.

Використання принципу максимізації корисності дозволило С. Джевонсу визначити, що оптимальне співвідношення обміну двох товарів досягається, якщо їх ціни пропорційні, а кількості обернено пропорційні до їх граничних корисностей.

ДЕВОЧКИ, ОТНОСИТЕЛЬНО ЕДЖВОРТА Я ВООБЩЕ НИЧЕГО НЕ НАШЛА.

41. Франція на рубежі ХІХ – ХХ ст.: причини промислового відставання.

Серед головних причин відставання була перш за все поразка у франко-прусській війні та її наслідки. Невигідним для Франції був і мирний договір 1871 р. Вона зобов'язана була сплатити Німеччині 5 млрд франків контрибуції і як гарантію виплати віддавала частину своєї території — провінції Ельзас та Лотарингію. Ці землі були економічно найрозвиненіші. Втрата Ельзасу та Лотарингії примусила Францію ввозити велику кількість залізної руди і чорних металів.Сировинна база Франції й без того була недостатньою. Вона змушена була імпортувати половину необхідного їй вугілля. Таким чином зростала собівартість французьких металовиробів, зменшувалася їх конкурентоспроможність У французькій промисловості необхідно було міняти застаріле фабрично-заводське обладнання, що вимагало значних капіталовкладень. Тим часом французькі капітали експортувалися і становили ЗО % світових інвестицій.. Вивезення капіталу в колонії, територія яких у 20 разів перевищували площу метрополії, давало величезні прибутки. Однак остання обставина, тобто монополія на експлуатацію колоній, гальмувала економічний розвиток Франції, оскільки давала змогу отримувати високі прибутки за застарілої техніки та невисокої якості продукції.Відсталою у порівнянні із США та Німеччиною була й структура французької економіки. Скорочувалися потужності металургії, вугільної та інших галузей промисловості. Успішно розвивалася легка промисловість. Перед Першою світовою війною Франція залишалася аграрно-індустріальною країною. Гострі проблеми в сільському господарстві також стримували розвиток економіки.

Аграрні реформи середини XIX ст. не змогли ліквідувати наявні суперечності в сільському господарстві. Роздробленість селянських господарств і низький технічний рівень зумовили нерозвиненість внутрішнього ринку, затримували "зайве" населення в землеробстві, зменшували ринок робочої сили, приріст населення.

42. Французька школа неокласичної політичної економії. Л.Вальрас. В.Парето.

Суттєвий внесок в розвиток маржиналізму внесла Лозаннська „математична” школа політичної економії, найвидатнішіми представниками якої були Леон Вальрас і Вільфредо Парето. Основним напрямом дослідження цієї школи став математичний аналіз загальної економічної рівноваги, заснованої на принципі взаємозалежності всіх елементів економічної системи.

Марі Есері Леон Вальрас відомий швейцарський економіст французького походження, засновник математичної школи в неокласичній економічній теорії..В історію світової економічної думки Л. Вальрас увійшов як творець „маржиналістської революції”, автор моделі загальної економічної рівноваги і засновник Лозаннської неокласичної школи політичної економії, характерною рисою якої було економіко-математичне модулювання процесів господарського життя.Л. Вальрас – автор багатьох праць. Основні ідеї вченого знайшли відображення у працях „Теорія грошей” (1886), „Нарис соціальної економії та ін. У своїх працях Л. Вальрас, розвиваючи теорію граничної корисності,розробив теоретичну систему економічної науки та модель загальної економічної рівноваги.Теоретична система економічної науки Л. Вальраса – це система упорядкованих і пов’язаних між собою елементів науки, підвалини яких складають чиста, прикладна та соціальна економічні теорії.

Теорія граничної корисності розвивається Л. Вальрасом при аналізі та визначенні умов організації й координації конкурентної економіки механізмом встановлення цінової рівноваги, при описанні і формулюванні умов досягнення загальної ринкової рівноваги. Модель загальної економічної рівноваги визнається головним творчим досягненням Л. Вальраса.

В моделі загальної економічної рівноваги Л. Вальраса:– усі суб’єкти господарської діяльності поділені на дві взаємопов’язані групи: фірми і домашні господарства;– всю різноманітність ринків відображають два основних види ринків:ринок факторів виробництва (ресурсів) і ринок споживчих товарів.

Погляди В. Парето – демократа і прихильника економічного лібералізму,сформувалися під впливом маржинальних ідей .Серед основних праць науковця – „Курс політичної економії” „Підручник політичної економії” „Трактат із загальної соціології”.У працях В. Парето з політичної економії знайшли розвиток ідеї математичної школи та теорії загальної економічної рівноваги.

В. Парето вважав, що політична економія повинна вивчати механізм, який установлює рівновагу між потребами людей і обмеженими ресурсами для їх задоволення;– дослідження економіки у стані динаміки.

В. Парето сформулював поняття суспільної максимальної корисності, відомої як „оптимум Парето”, яка стала основою теорії „нової економіки добробуту”. Результатом дії закону Парето є спонтанне виникнення середнього класу, який складає соціальну базу розвитку сучасної ринкової економіки.Роль лозаннської школи в історії розвитку неокласичної економічної теорії дуже вагома. Значний вплив її відчувається і сьогодні, особливо в зв’язку з розвитком методів і моделей оптимізації економічних процесів і систем.

43.Розвиток англійської економіки у період монополістичної конкуренції.

Причини втрати Велікобританією промислової монополії:

Значна частина обладання застаріла морально, а не фізично.

Недооцінка значення електричної енергії

Переливаня капіталу в колонії.

Політика протекціонізму США, Франції та Нім.

Хід індустріалізації у Великобританії:

В пром.. відб. структурні зміни. Нові галузі важкої промисловості випередили традиційно розвинуті галузі.Процес монополізації проходив повільніше ніж в в США та Нім. Банківский капітал випереджав промисловий за рівнем концентрації та централізації. надлишковий капітал інвестувався в колонії.

44.Кембриджська школа. Економічна теорія А.Маршалла.

Теорія Кембриджської школи представлена ​​дослідженнями А. Маршалла, Ф. Еджуорта, А. Пігу. Найбільш серйозний внесок вніс А. Маршалл. Його теорія, основи якої викладені в «Принципах політичної економії», стала не тільки систематизацією та узагальненням положень пострекардіанской англійської політекономії, та ін течій. Вона поклала початок новому напрямку сучасної економічної науки - неокласичної політекономії.

А. Маршал, в цілому поділяючи методологічну систему маржиналізму, вніс до неї певну своєрідність: відмовився від суб'єктивних оцінок граничної корисності в аналізі цін, відвівши їм місце одного з факторів, що впливають на попит.

З кембриджських реформ почався повсюдний перехід буржуазних економістів на шлях вивчення функціональних співвідношень між економічними явищами. Спираючись на цей принцип, А. Маршалл намагався надати звий теорії практичну орієнтацію, наповнюючи її економіко-математичними розробками конкретних проблем ринку.

45.Американська школа маржиналізму.

Економічні погляди засновника американського маржиналізму професора Колумбійського : університету Джон Бейтс Кларка. Праці: «Філософія багатства», «Розподіл багатства», «Проблеми монополій», «Суть економ. теорії».:

визначав, що основними факторами розвитку є технологічний та моральній. Основою економіки є ізольоване гос-во. Викорис. власний метод дослідження поділивши економіку на 3 розділи: -універсальну, - соц.-економ. статистика, - соц.-економ. динаміка. Особливе місц займають теорія граничної продуктивності, закон спадної граничної продуктивності, теорія заробітної плати, ( розмір залежить від продуктивності праці та торгівлі зайнятості робітника)

46.Промислове зростання Німеччини наприкінці ХІХ ст.

1871 році Німецькі землі було об,єднанно.Об,єднання німецьких земель створило умови для економічного піднесення. Німеччина являла собою парламентарну монархію. «Король на чолі Прусії, Прусія на чолі Німеччини, Німеччина на чолі світу».

Причини промислового піднесення:

1.Перемога у Франко-Пруській війні(велика можливість інестиц. в економ.)

2.Об,єднання Нім. навколо Англії, розвиток залізниць, єдина валюта.

3.Впровадження найновіших досягнень інженерної думки.

4.Відсутність колоній змушувала півдну продуктивність праці.

Рейхсканцлером Нім. з 1871 по 1890 став О. фон Бісмарк. Він провів ряд реформ , які позитивно вплинули на економічне піднесення країни:

Економічна реформа:

Базується на ідеї як економічної едності так і на модернізації економіки.

По всій території вводилися райони щодо вільного переміщення товарів

Сприяння на держ. рівня розвитку залізниць через створеня імперського бюро залізниць.

Військова реформа:

Пов,язана з переозброєнням і збільшенням армії.

Реформи у соц.. сфері:

Заклав основи прогресивного соц.. законодавства

47. Зародження системи національної політичної економії у Німеччині (Ф.Ліст). Історична школа (В.Рошер, К.Кніс, Б.Гільденбрант).

Основною працею Фрідріха Ліста є написана ним книжка «Національна система політичної економії, міжнародної торгівлі, торгова політика й німецький митний союз. Цю книжку спрямовано на захист протекціонізму як обов’язкової умови становлення економічної могутності нації. 

1етап- стара економічна школа(40-ві-60-ті роки 19 ст). В. Рошер, К. Кніс, Б.Гільденбрант.

2етап- нова історична школа:

Перша хвиля(70-90ті рр.. 19 ст) Г. Шмоллер, Л.Брентано, К. Бюхер.

Друга хвиля(90-ті рр.. 19 ст.- перша третина 20 ст) В. Зомбарт, М. Вебер.

Історичний метод дослідження працівників цієй школи характеризується аналізом економіки й економічної поведінки з погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розвитку культури,науки, мистецтв, індустрії, релігії,моралі, держ. інституцій, тобто кожен елементр цивілізаційного процесу стає предметом уваги.

Нім. економісти, виходячи з ідеї німецької національної єдності визнавали визначальну роль держави в ек. процесі.

Лідером історичної школи був Вільгельм Рошер. Історична школа в особі Рошера мала рішучого поборника ево­люційного шляху розвитку суспільства. Він уважав будь-яке рево­люційне перетворення злом, оскільки наслідки його завжди непередбачувані, а хаос як невід'ємний супутник переворотів заважає роз­виткові започаткованих прогресивних явищ.

Теорію поступального розвитку суспільства Рошер протиставляв соціалістичним ідеям, які набували тоді все більшого поширення.

Іншим німецьким адептом історичного методу був профе­сор-економіст Бруно Гільдебранд «Політична економія сучасного і майбутнього»

Бруно Гільдебранд значно рішучіше, ніж Рошер, нападає на класичну політеко­номію: не визнає об'єктивності економічних законів, універсальнос­ті узагальнень, принципу індивідуалізму і критикує Рошера за те що той намагається примирити свою теорію з класичною.

Історія у Гільдебранда — це не лише засіб доповнення економічних теорій, а зброя повного оновлення науки.

Третій представник історичної школи Карл Кніс. Він виходить з того, що рівень економічної могутності суспіль­ства і теоретичні концепції, які відображають стан цього суспільст­ва, є результатами певної передісторії розвитку. Рівень, якого досягало воно на даний момент, є перехідною фазою до його наступного прогресу.

Кніс критикує Рошера за визнання об'єктивності законів та ви­користання класичних методів у дослідженнях, а Гільдебранда — за перебільшення ролі чистої теорії. Але він солідаризується з ними щодо питань аналізу еволюції явища у його взаємозалежності і вза­ємозумовленості з іншими аспектами суспільного розвитку.»Політична економія з погляду історичного методу».

48.Причини швидкого економічного піднесення США наприкінці ХІХ ст.

Причини прискорення економічного розвітку США:

Використання найновіших досягнень індустрії.

Вплив політ., соц., та географічно- кліматичних, а також природних факторів.

Посиленні економіко-торгів. експансії в країни Лат. Амер. та розширення володінь. Сприятлива протекціоністська зовн.-економ. політика.

49. Причини виникнення та етапи розвитку інституціоналізму.

Причина виникнення інституціоналізму полягає, насамперед, у переході капіталізму в монополістичну стадію, який супроводжувався значною централізацією виробництва і капіталу, що й породило соціальні суперечності в суспільстві.

Інституціоналізм — напрям економічної думки, який сформувався у 20–30-ті роки XX ст. для дослідження сукупності соціально-економічних чинників (інститутів) у часі, а також для запровадження соціального контролю суспільства над економікою.

У розвитку інституціоналізму виділяють три етапи.

Перший етап — 20–30-ті роки XX ст. — характеризується формуванням основних

положень інституціоналізму; родоначальниками цього етапу є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл.

Другий етап — середина XX ст. — досліджуються демографічні проблеми, соці-ально-економічні суперечності капіталізму, була розроблена теорія профспілкового руху; типовими представниками є Дж. М. Кларк, А. Берлі, Г. Мінз.

Третій етап — 60–70-ті роки XX ст. — цей етап називають неоінституціоналізмом. Тут економічні процеси ставляться в залежність від технократії, а також пояснюється значення економічних процесів у соціальному житті суспільства; видатними ідеоло-гами цього етапу є Дж. Гелбрейт, Р. Коуз.

50. Подолання економічних наслідків першої світової війни та стабілізація господарства країн Західної Європи та США.

1)США. Раніше за інші країни вступили у період стабілізації. У 1922-1929 рр. економіка США була на піднесенні. Основни процвітання обумовили фактори:

-перетворення в основній світовий фінансовий центр.

-оновлення основного капіталу.

-Розвиток наук. досл. і впровадження і прискорення темпі ек. зростання

2) Японія. Вийшла з повоєнної економічної кризи у 1924 р. Протягом 1924-1926 рр.. видбулися швидке зростання металург, суднобудівної та інших галузей промисловості, а також розвиток торгівлі.

Рівень промислового вир-ва Японії перепищив довоєнний.

3) Англія. за темпами розвитку англ.. ек. відставала від інших капіталіст. держав, участь Англії у світовій економіці знижувалась. характерними рисами розвитку англ.. економіки у цей період були

досягнення довоєнного рівня. Високий рівень залежності від імпорту с/г продукції та сировини. Ряд галузей промисловості пережив спад та значне техн.. відставання.

4)Франція. Економічне піднесення розпочалося у 1924 році і хар-ся перевищуванням довоєнного промислового виробництва, економічне зростання сприяло поверненню Ельзасу та Лотарінгії.Окупація Саару і значне будівництво розорених районів, репарації з Нимеччиной.

5)Німеччина. Реалізація полану Даутеса значно покращила економ. стан Нім. Значні капіталовклад. сприяли стабіл. господ. життя.

51. Світова економічна криза 1929-1933 рр.: передумови та особливості.

Циклічний спад виробництва на межі 20-30-х років 20 ст. спричинив величезну за масштабами економічну кризу, яка отримала назву «Велика депресія». Світова економічна криза 1929-1933рр. тією чи іншо. мірою охопила всі капіталістичні країни та призвела до істотних негативних наслідків.

Основні причини світової економ. кризи:

-надмірна монополізація економіки

-при відсутності контролю з боку держави за виробництвом ек. кризи розп. у США

-зростання кількості вироблених товарів

-високі ціни на виготовлення продукції за низької собірартості

-надмірні інвестиції у виробництво, що призвело до перевиробництва

-завищені ціни на акції( 10.1929 ціни на акц.. впали)

Національні особливості економічної кризи

США- 24 жовтня 1929 різке падяння цін на акціїна Н-Й біржі. Криза поглиблювалася невпевнеми діями уряду, який відмовлявся від державн. втручання в економ. Введення сухого закону.

Німеччина- Криза мала катастрофічні наслідки незважаючи на значні здобутки завдяки кризовому стану. Нім. мала змогу виплачувати репарації. 1929 відмовилася від сплати репарацій. На початку 30-го р. помітна стабілізація економіки.

Англія- Криза не була такою катастрофічною, однак занепад життя тим був відгутнім. Наприкінці 29 р почалася криза.

Франція- Оздоровленню економіки сприяла ліквідація у 1931 р . золотого стандарту фунта стерлінга.

Японія-в 1929 зуміла уникнути руйнівної дії світової ек. кризи, але саме тому була затяжною та тривалою до 1936 р.

52. Історичні умови суть і виникнення кейнсіанства

Кінець 20-х – початок 30-х років 20 ст. ознаменувався кризою неокласичної теоріх, що виявилася неспроможною пояснити та розв,язати нові макроекономічні проблеми. На зміну неокласичним поглядам у ході тривалої кризи приходить макроекономічний аналіз, основоположником якого став видатний Д. Кейнс.

Ключові історичні передумови виникнення кейнсіанства:

руйнація механізму автоматичного ринкового саморегулюваня.

на рубежі 20 ст монополії остаточно зменшили вільну конкуренцію, як регулятор капіт. вир-ва, що знайшло своє вираження в світової кризі 29-33р.

Джон Мейнард Кейнс. «Трактат про грошову реформу», «Трактат про гроші», « Загальна теорія зайнятості, процента і грошей».

Основні погляди та ідеї Дж. М. Кейнса:

Показав, що зміни, які відбулися в економ. більшості країн під впливом НТП потребують активного державного втручання.

Виступав засновником макроекономічного аналізу і перейшов від аналізу діяльності окремих господарюючих суб,єктів до аналізу функціонування всієї нац.. економ.

Ввів в економ. аналіз поняття сукупного попту та пропозиції, проаналізував фактори, які на них впливають.

Обгрунтував основні напрями проведеня держ. фінанси. політ., показав вплив процесів формування та використання державного бюджету країни на економ. розвиток.

Показав активну роль споживання, заощадження та інвестиції.

Розробив програму економ. дій уряду в умовах економ кризи.