30. Вітчизняне релігійне життя 13 - сер.15 ст.

Значну увагу аналізу укр. релігійного життя ХІІІ - сер.ХУ ст. приділили, зокрема, автори вид-ня "Історія релігії в Україні: у 10 т.", які в 2 т. "Українське православ"я" присвятили цій темі другий розділ "Православ"я на укр. землях під іноземною владою до поділу Київськ. митрополії (1240-1458)". Вони вказали, що внаслідок татаро-монгольс. навали на КД. тривав занепад вітчиз. церков.-реліг. життя, зокр. боротьба галицьк. і чернігів. князів Данила Галицьк. та Михайла за своїх кандидатів на посаду митрополита Київс. і всієї Русі із залученням до неї Ватикану й татаро-монг. ханів. Після перемоги під м.Ярославом синів галиц. кн. Романа Мстиславича - Данила і Василька, над угорс. королем Белою Ватикан залучає Данила до антитатарс. християн-ої спілки країн Зах.Європи, але ставленик кн.Данила - Київ. митрополит Кирило 2 (1250 - 1281), був проти ідеї церковної унії з Ватиканом і на поч. 1250 р. переїхав до Володимиро-Суздальс. землі. З 1299 р. Київс. митрополит Максим ( 1285 - 1305) перебрався до м.Володимир над Клязьмою і галицький кн.Лев І Данилович (1264 - 1300) ініціював створення Галицької митрополії, заснованої постановою візант-го імператора Андроніка 2 і константинополь. патріарха Афанасія в 1302-03 рр. Після скасування Галиц. митрополії у 1347 р. і тимчас. її поновлення в 1371-1391 рр., вже за часів входження укр. земель до ВКЛитовс., за кн. Гедемінаса постала Литовська митрополія, а її першим митрополитом з Візантії був у 1317 р. призначений Феофіл. Протягом 1360-х - 1370-х рр. тривало протистояння між ВКЛитовс. і Московс. кн-твом щодо Київс. митрополії, причому важливу роль у орган-ції церков.-реліг. життя на укр. землях у 1370-х - 1410-х рр. відіграли Київс. митрополити св.Кипріан (1371-1406) і Григорій Цамблак (1415-1419) - учні болгар. патріарха Євтимія, вихованці Тирновської книж. школи (див. про них і їх твори у ксероксі, С.16). У 1439 р. Київс. митрополит Ісидор узяв участь Флорентійському церковн. соборі й підтримав ухвалену там унію Східної і Зах. церков, а в 1448 р. церковн. собор московських єпископів без дозволу Візантії обрав своїм митрополитом Іону, наступник якого - Феодосій, вже був не Київс. митроп., а митроп. Московський і всієї Русі - керівник автокефальної Московс. церкви (стала Московс. патріархатом у 1589 р.). З 1458 р. - остаточний поділ Київс. митрополії на Московс. і Київс. митрополії, друга з яких якраз і стала українсько-білоруською правосл. церквою в Польсько-литовс. державі.

31. Вітчизняний літературний процес 13 - сер.15 ст.

Літературний процес на укр. етнографіч. землях протягом ХІІІ - сер.ХУ ст. безпосередньо продовжував традиції писемності К.Д. і був значною мірою зумовлений перебігом Другого південнослов"янського впливу. Аналізуючи у праці "Розвиток укр. ораторської та агіографічної прози кін. ХІУ - поч ХУІ ст." (1990) історико-культурні засади цього впливу, літературознавець Юрій Пелешенко писав: "У др. пол. ХІІІ та в ХІУ ст. Сербія переживала процес політич. й культур. розквіту. Значну частину Балкан, включаючи Афон, завоювала сербсь. династія Неманичів ... У третій чверті ХІУ ст. Сербія виношувала ідею захоплення Константинополя. Помітну роль у культ. житті балканс. слов"ян починає відігравати Афон, який поступово набуває значення правосл-ого міжслов"янського ідеологіч-го, реліг-го і культ-го центру. Заснований тут Хілендарський монастир мав значн. культур. вплив на всі слов"янські православні землі. З кінця ХІІІ ст. починається розквіт сербськ. письменства ... Слов"янська писемність Афону ХІУ ст. мала виразне сербське забарвлення... В епоху розквіту т.зв. Другого Болгарс. царства, коли болгари мріяли про перетворення своєї столиці Тирново на "третій Рим", починається піднесення болгарс. писемності ... Євтимій Тирновський та його учні й послідовники ... створюють так звану Тирновську літературну школу, яка справила значний вплив на книжність не тільки болгар, а й сербів, східних слов"ян ... Розквіт літературного життя серед південних слов"ян, що сповідували православ"я, був перерваний поневоленням Сербії та Болгарії Туреччиною (Сербія втрачає незалежність після Косовської битви 1389 р., а Болгарія - після битви під Тирново 1393 р.)". Важл. роль у розвитку укр. писемності ХІІІ - сер.ХУ ст. відіграли сербські та болгарс. книжники, як-от св.Кипріан Цамблак, митрополит Київський та його наступник Григорій Цамблак, митрополит Київський - болгарські священнослужителі, учні болгар. патріарха Євфимія та вихованці Тирновс. книжної школи, автори багатьох урочистих проповідей на честь візантій-их і слов"янських святих та їх житій (дивись ксерокс до цієї теми, стор.15-16).

Крім цих та інш., менш відомих учасників Другого південнослов"ян. впливу, вагомий внесок у розвиток перекладної та оригінальної літератури на укр. землях у ХІІІ - сер. ХУ ст. зробили численні духовні та світські культурні осередки Галицької та Волинської земель, зокр.: Холм, Перемишль, Володимир-Волинськ., Луцьк, - а також Київ й ін. міста. Крім багатьох пам"яток перекладної богослужбов. літ-ри ("Євангелія" - "Оршанське" (ХІІІ ст.), "Волинське" (ХІІІ ст.) й ін.), у ГВД та згодом на укр. землях переписувались і поширювались як уже відомі до того в КД., так і деякі нові пам"ятки візантійс. церков. та світської писемності. Як зазначав у "Історії укр. літератури" (т.5, кн.1) М.Грушевський, посилаючись на працю акад. Соболевського "Південнослов"янсь. вплив на руську писемність у ХІУ - ХУ ст." (1894), уже в сер. ХУ ст. рукописи перекладної візантій. богослов. літератури на укр. землях "надзвичайно близько стоять до південнослов"ян. рукописів ХІУ - ХУ в.: і письмо, і орнаментація, і орфографія їхні - це нове південнослов. письмо, його орнаментація, орфографія, до найменш. подробиць пересаджена в цім часі на східнослов"янс. грунт ... цей новий наплив сучасної балканської, зокр. болгарськ. книжності, що наступив з кінцем ХІУ в. і потім продовжувався У ХУ...". Протягом ХІІІ - ХІУ ст. у серб. і болгар. писемності сформувався поширений на укр. землі т.зв. емоційно-експресивний стиль "плетіння словес", засади якого активно розроблялись і втілювались у перекладених з грецької візант-ких богослужб. і богословс. текстах та богослов. працях церковнослов"янс. мовою св.Євтимія Тирновського і, в цілому, усієї Тирновс. книж. школи. Водночас, як зазначив у праці "Укр. літ-ра ХІУ-ХУІ ст." (1988) В.Микитась: "Оскільки частина укр. і майже всі білорус. землі в ХІУ-ХУ ст. перебували в складі Литов. кн-ва, тут почала формуватись спільна літерат-на укр-ко-білор-ка чи білор-укр-ка актова і книжна мова. Вона стала держав. мовою ВКЛ., нею написані правові акти (литов. статути), грамоти, договори, заповіти, листи феодалів, літописи та інш. пам"ятки

писемності... Найдавніш. пам"ятками староукр. мови вважають грамоти ХІУ-ХУ ст., Кам"яно-Струмилівське євангеліє (1411р.)... Поступово на Укр-і утворилися 2 різновиди писемної мови - слов"яноруська і укр. книжна мова. Словянорус. мова склалася на основі взаємодії церковнослов. й давноруської літерат. мов та вживалась переважно в церковнослужб. літ-рі... укр. книж. мова...склалася на основі давньорус.мови і відчутн. впливу на неї живої розмов. мови. Вона наявна у світськ. пам'ятках писем-ті, в літописах, полемічній літ-рі, у віршах".

Крім богословс. праць візантійських і болгарських "ісіхастів", на укр. землях були досить популярними візантійські збірники "Бджола", "Ізмарагд", "Маргарит" й ін., які крім візант. богословс. текстів містили також і уривки творів античних - давньогрецьк. і давньоримс. мислителів, насампер. філософів, та письменників КД. "Ізмарагд" включав: 1. афористичне зведення осн. догматів христ-тва і їх тлумачення у сотні коротких статей - т.зв. "Стословець Генадія, патріарха Константинопольського", 2. "слова" про "почитання книжне" 3. статті, де уславлюються християн. чесноти і знеславлюється язичництво, 4. статті про засади християн. поведінки у родин. і громадс. побуті, - причому майже половина усього тексту - тексти проповідей богословів КД. (преп. Феодосія Печерського, св.Кирила Туровського, св.Серапіона Володимирського й ін.). "Бджола" чи "Книги "Бджола" ("Меліса"): промови та мудрість від Євангелія, і від Апостола, і від святих отців, і розум зовнішніх (язичницьких) філософів" - збірник із згрупованих у 70 статей-"слів" близько двох з пол. тисяч висловлювань і текстів античних мислителів, Біблії, християнс. богословів. На думку автора праці "Києво-Печерський патерик у літер. процесі кін. ХУІ - поч. ХУІІІ ст. на Україні" (1990) Ю.Ісіченка, саме протягом 1220-х рр. - поч. ХУ ст. з"явилась основна редакція КППатерика. Разом із тим, найвідомішою збереженою пам"яткою оригін. літ-ри ГВД став т.зв. Галицько-Волинський літопис у складі Волинського літописного зведення кін.ХІІІ - поч.ХІУ ст. Охоплюючи історію Галицьк. та Волинс. князівств у ХІІІ ст, а саме істор. події на укр. землях протягом 1201 - 1292 рр., цей літопис, по суті, має 2 умовні частини: 1. Літописне зведення кн. Данила Галицького чи Галицьк. літопис (про події 1201 - 1260) з а). Початкової Галицької повісті і Другої Галицьк. повісті, створених у 1240-х - 1250-х рр. у м.Холм наближеними кн. Данила; 2. Волинський літопис (про події 1261 - 1292), що ймовірн. був створений за часів володимир-волинськ. кн. Володимира Васильковича - племінника кн. Данила Галицького, і його наступників. Якщо в Галицьк. літописі йдеться про життя кн. Данила, зокр. про його збройн. боротьбу із татаро-монгол., і обгрунтовано право кн. Данила на галицький престол, політичну спадковість ГВД щодо КД, то в Волинськ. літописі йдеться, зокр., про державотворчу діяльність кн.Володимира Васильковича.