27. Архітектура в Київській державі.

Архітектура, на думку вітчизняних науковців, пройшла 5 основних епатів розвитку ІІІ – ХІІІ ст.

перший етап – 30-ті рр. ХІ ст. - зародження пам’ятної архітектури в столиці та адміністративних центрах під впливом Константинополя на основі давньоримської будівничої техніки. (Використання давньоруської техніки будівництва та перші відомі кам’яні пам’ятки: князівський палац, церква Богородиці, Десятинна церква)

Розвиток 30-х рр. ХІІ ст. За книгою Ярослава Мудрого Київськї архітектурні школи монументального будівництва, зокрема великі комплекси міських оборонних укріплень навколо князівств, міст, наприклад, місто Ярослава Мудрого, а також великі архітектурні комплекси: собор Софії, основна форма візант хрест – купольних врат з оточ га....ми

Перші монастирські комплекси другої половини ХІст. - початку ХІІст. Розвиток у Київській державі місцевих архітектурних шкіл в окремих князівствах. Внаслідок князівських міжусобиць зменшилося державне будівництво та розвиток монастирських архітектурних комплексів, наприклад, архітектурна школа Києво-Печерської Лаври: двоповерх., хрест. купольний, Троїцька надбрамна церква, а також інші коплекси, наприклад, Михайлівського монастиря.

20 рр. ХІІст. - етап розвитку романського стилю в давньоруськії архітектурі, розвиток Київської, Чернігівської та інших архітектурних шкіл. Перехід від великих комплексів до невеликих однокупольних церков, які часто були князівськими усипальницями. Наприклад, Кирилівська церква у Києві. Видатні пам’ятки: церква Богородиці; Чернігів: Свято-Іллінська церква, Борисоглібський собор,

Кінець ХІІст. - 30-ті рр. ХІІІст. - розпад Київської держави, розвиток ремісничої верстви, яка замовляла церковні споруди. П'ятницька церква в Чернігові.

28. Основні здобутки та втрати культури Київської держави.

29. Українська культура пізнього Середньовіччя (13 - сер.15 ст.): заг. характеристика. Протягом ХІІ - ХІІІ ст. тривав процес занепаду Київської держави - період її подрібнення на так звані удільні княжіння, внаслідок сукупної дії кількох основ. груп чинників, зокр.: 1. внутрішньополітичні чинники, насамперед збройні князівські міжусобиці, як-от боротьба за київський великокнязівський престол синів кн. Володимира Великого та кн. Ярослава Мудрого; 2. зовнішньополітичні чинники, а саме татаро-монгольська навала в пер.пол. ХІІІ ст. на Київську державу. Водночас, під час і після розпаду К.Д. продовжують тривати процеси середньовічного державотворення в східних слов"ян, як-от: 1. російського на Північному Сході К.Д., на базі Ростовської, Суздальської й Володимирської земель, 2. укр-ого на Південн. Заході К.Д., базою якого стали Галицька і Волинська землі. Завдяки політичним і військ. заходам галицьких князів Романа Мстиславича (1199-1205) і його сина Данила Романовича Галицького (1228-1264) у пер.третині ХІІІ cт. засновано Галицько-Волинську державу на основній частині укр. етнографічних земель від Карпат до Дніпра. ГВД, що проіснувала до кінця 70-х рр. ХІУ ст., забезпечувала військовий захист, зовнішньополітичну протекцію та адміністративне урядування на укр. землях, сприяючи розвитку вітчизн-го, насамперед професійного, культ.-мистец-го життя на основі сполучення культурних традицій К.Д. і культурних впливів країн Зах. Європи романської і готичної епох. Важливими осередками культ.-мист. життя на укр. землях у ХІІІ - сер.ХУ ст. були нечисленні релігійні та світські освітньо-наук. центри - писемно-перекладацько-богословські книжні школи при церквах і монастирях,

дворах світської і духовної аристократії (осередок др. пол. ХІІІ ст. при дворі кн. Володимира Васильковича у Володимирі-Волинському й ін.). Протягом пер.пол. ХІУ ст. очільник Вел. князівства Литовського і засновник м.Вільнюс кн.Гедимінас активно здійснював політику захоплення білорус. та укр. етн. земель, а його син - кн. Альгірдас (Ольгерд) у 1360-х рр. об"єднав під своєю владою землі: Волинську, Подільсь., Київс., Переяславс., Чернігівс. й ін. Протягом 80-х рр. ХІУ ст.- 60-х рр. ХУІ ст., передусім внаслідок т.зв. Кревської і Люблінської

уній ВКЛитовс. і Польськ. королівства (Речі Посполитої), майже всі укр. землі увійшли до її складу.

На укр. культ.-мист. життя ХІІІ-сер.ХУ ст. мали значн. вплив: 1. завершальн. етап візант. культури епохи династії Палеологів (1261-1453) - час розквіту і, водночас, завершення епохи Візантійського Відродження ХІІ-ХУ ст., однією з найприкметніших ознак якої було активне ідейно-світоглядне протистояння представників гуманістичної - "антикізуючої", течії у візант. богослов. думці й гуманітаристиці в цілому і пізньосередньовіч. ортодоксальної християнської богословської думки - "ісіхастів", зокр. афонських ченців (дивись у ксероксі - стор.13., перелік їх та назв їх праць); 2. Другий південнослов"янськ. вплив (ХІІІ - сер.ХУ ст.) балканських, гол. чин. болгарської, народних і професійних культур і, за їх посередництва, візантійс. культури, на вітчиз-ні богосл. думку, а також на: мовний процес, літерат. життя, образотворче мистецтво, архітек-ру і т.д. Важливу роль у проведенні цього впливу відіграли ченці та священники Другого Болгарс-го царства, гол. чином, діячі Тирновської книжної школи (1349-1393) у його столиці м. Велике Тирново (дивись у ксероксі - стор.13-14 - осередки писемності болгар та сербів, імена їх діячів та назви їх творів). Зв"язок між першим і другим вказаними впливами на укр-ку культуру ХІІІ - сер.ХУ ст. полягав у тому, що найактивнішими провідниками Друг. південнослов"янськ. впливу були визначні болгарські послідовники "ісіхазму", насампер. преподобний Феодосій Тирновський - учень одного з чільних теоретиків ісихазму препод. Григорія Синайського, та учень преп. Феодосія - св.Євтимій, патріарх Болгарський. Під керівництвом останнього протягом ост. третини ХІУ ст. у Болгарії було проведено реформування Болгар. церкви, зокр. графічно-правописна реформа - перегляд і виправлення, на основі т.зв. "тирновського ізводу" церковнослов. мови ХІУ ст., давніх болгар. перекладів ІХ - ХІІІ ст. візант-кої богослужб. і богословс. літ-ри. Розширяючи церковний календар святами на честь болгарс. святих, св.Євтимій і його учні написали у розробленому ними т. зв. емоційно-експресивному стилі "плетіння словес" багато богословс. і богослужб. текстів (житій, служб, гімнів, "слів" і т.д) на їх честь.

На відміну від богословс. праць учнів св.Кирила ІХ - Х ст., тексти діячів Тирновс. книж. школи, наприк. Гр. Цамблака, митрополита Київс-го, відрізняються значним ускладненням образності й тематики: піднесено-урочист. тон оповіді, численні риторичні звернення й ліричні відступи, довгі синонімічні ряди і ряди епітетів, - підпорядкованих ідеї розкриття засад "ісіхазму" на прикладах християнського подвижництва. Разом із тим, у неширокому колі укр. книжників поширювались наукові і богословс. погляди візантійс-их гуманістів (дивись у ксероксі - на поч. С.13 їх імена й назви їх творів). Вони, спираючись на античну, насамп. давньогрецьку, та ранньохрист-ку гностичну - сполучаючу христ-во з іншими віруваннями, напр. іудаїзмом, філос-ку і богосл-ку думку, переосмислювали у їх контексті візант. богосл. думку або й заперечували її на користь язичництва, як Г.Пліфон. Пропагуючи багатобожжя на ідейній основі античн. олімпійської міфології (Зевс, Посейдон, Гера й ін.), він та його однодумці, як писав автор праці "Візант-кий гуманізм ХІУ-ХУ ст." (1976) І.Медвєдєв, мали за свою програму-максимум заміну христ-ва на новий, язичницький за суттю, культ - "еллінську теологію". Крім того, на укр. землях у широких народних масах поширювались й різні єретичні (з точки зору христ-ої церкви) учення, зокрема богомільство (див. у ксероксі - С.14 -15), відоме в Болгарії з поч. Х ст. Заперечуючи каноніче православ"я, зокр. офіційне церковне життя включно з усією церковною ієрархією, та світську владу, богоміли грунтувались на ідеях космологічного дуалізму, монофізитизму: згідно з ранньохрист. єресями павлікіанством і месаліанством, визнавали одвічне протистояння 2-ох початків буття - доброго (творець невидимого світу) й злого (творець видимого світу). Проголошуючи одним із синів "доброго Бога" сатану, що збунтувався проти нього і став творцем гріховного Всесвіту і перших людей, вони вірили, що інший син "добр. бога" - І.Христос, остаточно переможе сатану під час свого другого пришестя в світ. Із засудженням та запереченням згаданих вище єретичних ідей активно виступили представники "ісіхазму" - візантійські й болгарські богослови, які на основі праць насамп. пр.Г.Синайського і св.Г.Палами розробили учення про "ісіхію"("священномовчазність" - благодатне містичне мовчазне споглядання надприродного світла Переображення І.Христа й обоження ним - "енергіями" Божої сутності, внаслідок ревного чернечого подвижництва, головн. чином "молитви Іісусової" - "Господи, Іісусе Христе, сине Божий, помилуй мене").