59. Укр. Культура др. Пол. Хх - поч. Ххі ст.: освіта, наука і література (загальний огляд).

Протягом 1950-х - 2010-х рр. у вітчиз. історії і, отже, в історії укр. культури відбулись кардинальні зміни,

пов"язані як із поступом сусп.-політ. життя в УРСР і СРСР післясталінсь. епохи у др.пол.1950-х рр.-1960-х рр. ("хрущовська відлига") і др.пол. 1980-х рр. ("горбачовська перебудова"), так і з радикал. геополітичн. змінами початку 1990-х рр., а саме розпадом СРСР і здобуттям Україною незалеж-сті. Трьома гол. етапами останнього процесу стали: 1. прийняття 16 липня 1990 р. Верх. Радою УРСР Декларації про державний суверенітет УРСР, 2. проголошення 24 серпня 1991р. Верх. Радою УРСР незалеж-сті УРСР та створ-ня самост. держави України,

3. підтвердження ухваленого Верх. Радою УРСР "Акту проголошення незалежності України" на Всеукраїнськ. референдумі 1 грудня 1991 р. Крім того, 7-8 грудня 1991 р. президентами України, РФ та головою Верх. Ради БРСР було підписано угоду про утворення цими 3-ма колишніми республіками СРСР Співдруж-сті Незалежн. Держав, а на Алма-Атинській зустрічі 21 груд. 1991 р. керівники 10 колишн. республік СРСР, зокр. й України, підписали Декларацію про Співдруж-сть Незалежн. Держав, де визнавали, що СРСР "припиняє своє існув-ня". Важл. роль у здобутті Україною незалеж-ті відіграли у ХХ ст., передус., учасники укр. національно-визвольн. рухів 1917-1920-х рр. і 1930-х-1950-х рр. та представники укр. правозахисного руху 1950-х-1980-х рр. в УРСР.

Чільними діячами останнього були, в осн., знані представ-ки укр. творч. інтел-ції, відомі як "шістдесятники", а саме: І.Дзюба, І.Гель, М.Горинь, Є.Сверстюк, І.Світличний, М.Руденко, О.Бердник, Л.Лук"яненко, Ю.Литвин, В.Чорновіл, В.Стус, В.Марченко, В.Овсієнко, Л.Танюк й ін., - які зробили чималий внесок у розвиток сучасн. укр. гуманітаристики і, в перш. чергу, різн. галузей українознавства. Феномен "шістдесятництва" в історії укр. культури щільно пов"язаний із поступовим відродженням протягом сер. 1940-х - 1960-х рр. в повоєнній УРСР її соціокультурного життя чималою мірою завдяки дієвій участі залишків укр. інтелігенції - учасників "Розстр. Відродження", як-от: П.Тичини, М.Рильського, В.Сосюри, М.Бажана, Б.Антоненка-Давидовича, О.Довженка, О.Білецького, Б.Лятошинського, Л.Ревуцького, Г.Юри, А.Бучми, Н.Ужвій, М.Крушельницького й ін. Завдяки їх невтомним зусиллям, як і самовідданій праці тисяч менш відомих і невідомих нам діячів укр. культури того часу, зокр. дослідників її історії, як-от: І.Врона, Я.Запаско, Я.Затенацький, Г.Логвин, М.Мацапура, М.Моздир, В.Нагай, Ю.Нельговський, В.Овсійчук, П.Попов, І.Свєнціцький, С.Таранушенко, В.Яценко й ін., - вже на поч. 1950-х рр. культ.-мист. життя УРСР відновлюється й продовжує невпинно, хоча й із чималими складнощами, розвиватись. Прикметно, що важливою ознакою відповідного розвитку всіх галузей вітч. куль-ри, як, у першу чергу, письменства, так і образотв. мист-ва, архітектури, кіномистецтва, театр. і музич. життя протягом 1960-х - 1980-х рр. було поступове переосмислення їх творцями марксист.-ленінськ. естетики і методу "соцреалізму" в світлі ідейно-світогляд. засад зах.-європ. модерну в сполученні зі значною увагою до укр. етно-фольклорних традицій.

Впродовж др.пол.1940-х - 1980-х рр. розвиток освіти в УРСР пройшов кілька етапів її реформування, які виразно засвідчили як швидке відновлення і невпинне вдосконалення всіх осн. рівнів шкільної справи в УРСР, так і, водноч., наявність та поглиблення, особл. в 1970-х - 1980-х рр., багатьох негативних процесів у освітянс. сфері. З одн. боку, протяг. 1940-х - 1980-х рр. у СРСР було здійснено системні заходи, спрямов. на розбудову почат., серед. і вищої освіти: створення в 1943-1944 рр. мережі шкіл робітничої та сільської молоді і, невдовзі, загальна семирічна, а згодом - восьмирічна, початк. освіта і т.д. У 1970-х-1980-х рр. заверш. перехід до загаль. середн. освіти, а в 1991-1992 рр. в Україні виникли нові типи середн. школи - гімназії й ліцеї. Швидк. темпами тривав розвиток і вищ. школи, зокр. автори пр. "Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн.2. - ХХ ст." вказали, що на поч.1950-х рр. в УРСР діяли 160 вишів, хоч після реформув-ня укр. вищої школи у 1950-х рр. їх кіль-сть зменшилась і на кін. 1980-х рр. становила 146. З 1990-х рр. в Україні відбулось кількаразове збільшення кіль-ті вишів, зокр. було засновано багато нових інститутів і універс-ів та відроджено низку славнозвісних вишів, як-от, насамп., Національний універ-ет "Києво-Могилянська академія" в 1992 р. Водноч., як зазначили автори пр. "Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн.2. - ХХ ст.": "У післявоєн. період не обійшлося без помилок, грубих порушень і в галузі освіти. Політика "злиття націй", гаслом якої було "відмирання національних мов"- причина того, що в республіці залиш-ся менше полов. шкіл із укр. мовою навч-ня, а в деяких велик. містах вони зовсім зникли. Були повністю ліквідовані школи та ін. навч. заклади з національними мовами навч-ня, а вузи та серед. спеціальні навч. заклади майже повністю перейшли на рос. мову. В умовах командно-адміністратив. системи національної школи на Україні не існувало". В кін.1960-х - на поч.1980-х рр. в УРСР планомірно здійснювалась політика "русифікації" не лише системи вітч. освіти, але й усіх сфер укр. соціокультурн. буття, кінець якій було покладено під час "горбачовс. перебудови", значн. мірою, завдяки ухваленню Верх. Радою УРСР "Закону про мови в Укр.РСР" (жовт.1990). Згідно з ним, держ. мовою УРСР було проголош. укр-ку, що і стало запорукою всебічн. розвитку укр. освіти, науки і куль-ри у незалеж. Україні. Протяг. сер. 1940-х - 1980-х рр. тривав актив. розвиток вітч. наук. думки, гол. центром якої була представлена понад 80-ма наук.-дослід. установами Акад-ія наук УРСР (з 1991 р.- Націон. АН України). У кін.1950-х - на поч.1970-х рр. ученими низки українознавч. наук. інст-тів АН УРСР (Ін-ут літ-ри, Ін-ут історії, Ін-ут мистецтвознав-ва, фольклору та етнографії, Ін-ут філософії й ін.) актив. вивчались не лише "великі досягн-ня радянс. соціаліст. культури", але й здобутки малодосліджених доти епох укр. історії й історії укр. куль-ри, гол. чин. Сер. віків, Бароко і модерну. Поступово долаючи значні перешкоди з боку провідників русифікаторс. політики в УРСР, укр. вчені, зокр. вже згадані науковці, досягли значн. успіхів у перших спробах системного наук. вивчення історії осн-них галузей укр. культ.-мист. життя від первісності до ХХ ст. Впродовж 1960-х - поч. 1970-х рр. в УРСР видано перші курси лекцій з іст. укр. куль-ри для вишів ("Історія укр. куль-ри" (1961) М.Марченка) й перші багатотомні виданння з історії укр. літ. ("Історія укр. літ-ри" у 8 тт.) і образотв. мист-ва ("Історія укр. мист-ва" у 6 тт.) (див. тему 1., пит. 4 про осн. здобутки вивчення іст. укр. культури в ХХ - на поч. ХХІ ст. в Україні та укр-кій діаспорі).

Вельми плідними, хоча й досить непростими були шляхи розвитку протягом др.пол. 1940-х - 1980-х рр. літ. процесу в УРСР, про що автори пр. "Історія укр. літ-ри. ХХ ст.У 2 кн. Кн.2." (1994) зазначили: "Якщо під час війни цензурні утиски , ідеологіч. нагляд дещо послабшали, то в перші повоєн. роки боротьба проти "укр. бурж. націоналізму" знову стала для влади актуальною... жорстокішим ставав ідеологіч. тиск, наростала хвиля цькування й нищівн. критики мало не всіх талановитіших укр. митців... 1947 р. на пленумі СПУ (Спілки письм. УРСР) та у пресі паплюжили роман Ю.Яновського "Жива вода", роман І.Сенченка "Його покоління", повість П.Панча "Голубі ешелони"... така ж доля спіткала і вірш В.Сосюри "Любіть Україну" (1951) ... Фінал сталінськ. режиму ознаменований зловісною реакцією в усьому сусп. житті, зокр. й літер.-мистецькому". Такі вершиннні здобутки укр. літ-ри 1940-х рр., як: "Україна в огні" і "Повість полум"яних літ" О.Довженка, "Похорон друга" П.Тичини, "Слово про рідну матір" і "Мандрівка в молодість" М.Рильського, - засвідчили продовження цими видатн. майстрами укр. художн. слова кращих традицій їх творчості епохи "Розстріл. Відродж-ня". Водночас, побачили світ числен. визнач. зразки укр-ких: роману-епопеї ("Прапороносці" О.Гончара й ін.), воєнні повісті ("Дума про невмирущого" П.Загребельного й ін.), п"єси ("Ярослав Мудрий" І.Кочерги) і т.д. Важл. сторінкою в історії укр. літ. і куль-и ХХ ст. була епоха "хрущовської відлиги" з її "розвінчанням культу особи Сталіна" й офіційним реабілітуванням сотень тисяч репресованих, у тому числі - багатьох діячів укр.куль-ри, твори яких, як-от: неокласиків М.Зерова й М.Драй-Хмари, футуриста М.Семенка, "ваплітян" М.Хвильового і М.Куліша та ін., - частково повертались до радян. читачів. Значн. здобутком укр. літ-ри ХХ ст., яскрав. свідч-ям її зв"язку зі світовою куль-ою стала творчість письменників-"шістдесятників", багато визнач. зразків якої побачили світ у т.зв. "самвидаві" і за межами СРСР, наприкл.: роман "Орлова балка" й збірка поезій "Прозріння" М.Руденка, збір. поезії і прози "Терновий вінець України" і збір. поезій "Блакитний коваль" О.Бердника, повість "Більмо" М.Осадчого, збір. віршів "Палімпсести" й "Свіча в свічаді" В.Стуса та ін. На особл. увагу заслуговують також і вперше видані за кордоном блиск. зразки укр. "самвидавн." публіцистики: "Інтернаціоналізм чи русифікація?" І.Дзюби, "Есеї, листи й документи" В.Мороза, "Собор у риштованні" Є.Сверстюка й ін. Разом із тим, в УРСР протягом кін.1950-х - 1980-х рр. було опубліковано чимало визначних поетичн. і прозових творів, автори яких отримали Держ. премію УРСР ім. Т.Г.Шевченка: Г.Тютюнник за роман "Вир", М.Бажан за поему "Політ крізь бурю", П.Воронько за збір.поез. "Повінь", Д.Павличко за збір. поез. "Любов і ненависть", В.Земляк за романи "Лебедина зграя" і "Зелені млини", М.Стельмах за роман "Чотири броди", В.Забаштанський за зб. поез. "Запах далини", Л.Костенко за роман у віршах "Маруся Чурай" й ін. Вихід у світ в УРСР роману "Собор" О.Гончара, як і твор-сть поетів-"шістд-ів" (І.Світличний, В.Симоненко, І.Драч, Б.Олійник, М.Вінграновський, Л.Костенко, С.Тельнюк, В.Підпалий й ін.), прозаїків і драм-гів тих років (О.Коломієць, Р.Іваничук, Є.Гуцало, Ю.Мушкетик, О.Чорногуз й ін.), чималою мірою сприяли наближенню "горбачовсь. перебудови" 1980-х рр. та становленню укр. літ. процесу в незалеж. Україні. Протягом трьох остан. десятиліть про себе заявили числен. представники суч. укр. літ-ури: Ю.Андрухович, Ю.Винничук, О.Забужко, І.Роздобудько, О.Ульяненко, М.Матіос, В.Шкляр й ін. З поч. 1990-х рр. й ще до сьогодні триває повернення до історії укр. літ-ри прізвищ і творч. спадщини її репресованих, замовчуваних та забутих представників ХХ ст., не в останн. чергу - цілого сузір"я майстрів худ. слова діаспори (Т.Осьмачка, В.Барка, Є.Маланюк, О.Теліга, О.Ольжич, Е.Андрієвська, І.Качуровський та ін.) і представників укр. діаспорних публіцистики та літературознавства (Ю.Шевельов, Ю.Лавріненко, Ю.Луцький, П.Голубенко й ін.).