58. Українська культура пер. Пол. Хх ст.: 1920-і - 1940-і рр. (загальний огляд).

Основний і, власне, найтриваліший, найплідніший та, разом із тим, найтрагічніший період розвитку укр. культури у пер.пол. ХХ ст. - "Розстріляне Відродження" (1920-і - 1930-і рр.), пов"язаний із розбудовою УСРР як однієї з республік СРСР за епох "військового комунізму", нової економ. політики і, насамкінець, "перших п"ятирічок" - "реконструктивного періоду", як етапу остаточного утвердження сталінської диктатури у СРСР.

Розвиток укр. культури на укр. землях у складі Польщі, Угорщ., Румунії і Чехословачч. був позначений у цей час важкими випробув-нями, пов'язаними із проведенням урядами цих країн колонізаційн. політики щодо укр. автохтонного населення Сх.Галичини, Півн.Буковини та Закарпаття. Якщо прикметною особливістю згаданої політики на західноукр. землях були державні заходи з денаціоналізації та культурної асиміляції укр-ців, аж до масштабних збройних заходів тиску ("пацифікація" у Польщі), то в УСРР, після завершення Громадянс. війни, тривав (до поч.1930-х рр.) процес "українізації" або планомірного й поступового "радянізування" усього укр. соціокультурного буття за умов тимчасових держ. збереження і підтримки його укр. національного характеру.

У 1920-х - 1930-х рр. в УСРР тривав активний розвиток науки і, насамп., освіти: від загальноосвітн. школи для всіх дітей обох статей з викладанням укр. мовою, закладів професійно-техніч., середньої спеціальної освіти до вищої школи (з 1920 р. - інститути народн. освіти у Києві, Харкові, Одесі й ін., згодом університети). Найвищ. наук. держ. установа УСРР - Всеукр. Акад-ія наук (ВУАН), у складі якої на 1928 р. - 138 наук. закладів із понад 3,5 тисяч. науковців. У столиці УСРР Харкові з 1922 р. працював Укр. ін-ут марксизму-ленінізму (перейменов. у 1924 на Укр. ін-ут марксизму-ленінізму), що з 1931р. був реформований на Всеукр. асоц-ію марксо-ленінськ. науково-дослідн. інститутів (ВУАМЛІН). Як зазначалось у рішеннях Х з"їзду КП(б)У, вся система освіти та всі

методи навчання в УСРР мали бути засновані на марксизмі-ленінізмі, а "боротьба з буржуазною ідеологією" у вишах УСРР була розпочата ще 1922 р. згідно з листом ЦК КП(б)У. Протягом 1930-х рр. і ВУАН, і ВУАМЛІН, і багато інших закладів науки та освіти УСРР зазнали масових репресій за цілком фальсифікованими державою політич. звинуваченнями, зокр. були репресовані десятки тисяч укр. освітян і учених, як-от С.Єфремов та інш.

Після закінчення 2 Світ. війни, з сер. 1940-х рр., тривала відбудова галузей науки і освіти УСРР, діяльну участь у якій узяв, у тому числі, і тогочасн. міністр освіти УСРР, видатний укр. поет, культ. і громадс. діяч П.Тичина.

Протягом 1925-1928 рр. в УСРР тривала "літературна дискусія" - публічне обговорення чільн. представниками

провідних укр. літ. орг-цій ("Гарт", ВАПЛІТЕ і "Пролітфронт"- М.Хвильовий; "Плуг" - С.Пилипенко, С.Щупак; ВУСПП- В.Коряк, "Молодняк"- Б.Коваленко й ін.) шляхів розвитку укр. радянс. письменства, в контексті якої постала низка укр. радянс. культурфілософських учень ("азіатський ренесанс" М.Хвильового, "пролетарський конструктив. динамізм-спіралізм" В.Поліщука, "панфутуризм" М.Семенка, "пролетар. реалізм" В.Коряка й ін.).

Всі вони позначені сполученням ідей визнаного в СРСР за єдино наукове і офіційне марксистсько-ленінського вчення з ідеями західноєвроп. і російс. ідеологів модернізму в літ.-мист. житті, що й стало підставою офіцій-го засудження цих концепцій, а згодом - і фізичного знищення їх авторів та прибічників у 1930-х рр.

В кін.1920-х-на поч.1930-х рр. на зміну новаторськ. авангард. ідейно-світогл. пошукам укр. письмен-ків і, водночас, представників укр. образотв. мист-ва, архітект., муз. й театр. життя, прийшла практика планомірно здійснюваного в рамках офіційн. мистец. спілок (письменників й ін.) УСРР виконання держзамовлення на худ. твори. Поруч із підданими гострій офіційн. критиці й забороні шедеврами укр. літ-ри 1920-х рр., як-от: прозою М.Хвильового (роман "Вальдшнепи"), п"єсами М.Куліша, романами Ю.Яновського й поезіями київськ. групи "неокласиків" (М.Зерова, М.Рильського, М.Драй-Хмари), футуристів (М.Семенко), учасників "Ланки"-МАРСу (Є.Плужник), - й багатьма іншими взірцями укр. авангардного письменства, в укр. літ. процесі 1920-х - 1930-х рр. з"явились численні зразки т.зв. "пролетарськ.", а згодом і "соціалістичного реалізму" як засоби художньої пропаганди політики партії та уряду СРСР сталінської епохи. У працях укр. і заруб. дослідників 1960-х - 2010-х рр., як-от у серії статей мистецтвоз-ця Д.Горбачова в альманасі "Хроніка-2000" (1992-1994) (про художників-авангардистів пер.пол. ХХ ст., зокр. О.Богомазова, К.Малевича, В.Татліна, Д.Бурлюка, О.Архипенка), триває повернення їх прізвищ і вцілілих зразків творчої спадщини до історії укр. мист-ва. Висвітлюючи у цих статтях як ідеологію укр. мистец. авангарду (ідеї праці "Живопис і елементи" О.Богомазова й інш.), так і осн. напрями та етапи його розвитку в контексті аналізу творчих здобутків того ж О.Богомазова і його колег - здебільшого, професорів Київс. художн. інст-ту, Д.Горбачов невдовзі одним із перших укр. науковців вдався до системної реконструкції історії укр. мист. авангарду. На окр. увагу заслуговує визначн. предст. укр. кубізму й засновник супрематизму, автор славнозвісн. "Чорного квадрата" К.Малевич, який у низці теоретич. публікацій у журналі укр. футуристів "Нова генерація", як-от: "Малярство в проблемі архітектури", "Аналіза нового та образотв-ого мист-ва", "Нове мист-во і мист-во образотворче" й ін., - розкрив своє бачення авангардного мистецва. Одним із найвідоміших укр. митців 1920-х рр. - засновником власної школи монумент.-декор. фрескового живопису - школи "бойчукістів", був інший професор Київс. худож. інституту - Мих.Бойчук, який разом із своїми учнями - вихованцями КХІ В.Седлярем, І.Падалкою, О.Павленко, М.Рокицьким й ін. виконав серію фреск-их розписів (1919 - 1935 рр.): Луцьких казарм (Київ), Селянськ. санаторію ім.ВУЦВК (Одеса), Червонозаводського театру (Харків). Окремою сторінкою в історії укр. радянсь. авангардного живопису є також творчі здобутки визначн. майстрів-декораторів - оформлювачів театр. сцен, як-от: О.Екстер, А.Петрицького, В.Меллера, О.Хвостенко-Хвостова, - та укр. графіків В.Кричевського, Г.Нарбута, В.Касіяна і тих же "бойчукістів". Після репресування М.Бойчука, В.Седляра, І.Падалки й багатьох інш. представників укр. образотворч. мист-ва у 1930-х рр. тривав його занепад, позначений утвердженням офіційно затверджених канонів "соцреалістичного" мист-ва.

У 1920-х -1930-х рр. в УСРР розвивалась архіт. школа укр. необароко чи бароково-урбаністичн. варіант укр. модерної арх-ри, засновником і найяскравішим представ-ом якого став Д.Дяченко - автор проектів і арх-тор комплексу споруд Сільськогосподарської академії (Київ) й ін. У 1930-х рр. було знищено значну кількість визначн. пам"яток укр. церковної монументальної кам"яної арх-ри Бароко, насамперед у Києві, в якому було передбачено апробувати значні зміни в містобудів-тві УСРР в стилі "соцреалізму". Свідченнями цього є вісім проектів київс. центру арх-рів П.Альошина, П.Юрченка, Д.Чечуліна й ін. для архіт. конкурсів 1934 - 1935 рр., а наслідком їх втілення стало зведення в кін.1930-х рр. нового Урядов. центру Києва (будівлі ЦК КП(б)У, НКВС УСРР і Верх.Ради УСРР) за участі арх-ів Д.Заболотного, І.Фоміна й ін. Видатн. укр. скульпторами цього часу були визнані митці авангардисти - І.Кавалерідзе (монументальні скульптури Т.Шевченка, Г.Сковороди й ін.), укр-кий "Пікассо скульптури" кубофутурист О.Архіпенко й ін. Кардинальні зміни відбулись і в розвитку укр. театр. та музичн. мист-ва, які перебували під значним впливом західноєвроп. авангарду і, водночас, вдавались до нового переосмислення укр. фольклорної спадщини. У 1919 - 1920-х рр. у Києві, Харкові й ін. містах УСРР постали нові театри, зокр. Перший держ. драмат. театр УСРР ім. Т.Шевченка, Театр ім. І.Франка та "Березіль",

останньому з яких судилось вписати чи не найяскравішу сторінку в історію укр. театру ХХ ст. Його художній керівник - видатний укр. актор і режисер О.Курбас разом із славетними акторами І.Мар"яненком, Й.Гірняком, М.Крушельницьким, А.Бучмою, Н.Ужвій, В.Чистяковою й ін., здійснив у Мистец. об"єднанні "Березіль" серію новаторських вистав за п"єсами відомих зарубіж. і вітчизн. драматургів, зокр. комедіями і драмами М.Куліша ("Народний Малахій", "Мина Мазайло", "Маклена Граса" й ін.). У 1920-х - 30-х рр. актив. тривав розв-ок і укр. муз. мист-ва, найвідоміш. учасниками якого були видатні композ-ри: М.Леонтович, Я.Степовий, К.Стеценко, Л.Ревуцький, Б.Лятошинський, В.Косенко (див. їх фортепіан. твори у папці 2 Дод.1.) й ін. Крім обробок народопісенної творчості з"являються перші укр. симфонічні твори, триває розв-ок оперного мист-ва. В 1920 р. було створено капелу "Думка", у 1923 р. - Укр. держ. симфоніч. оркестр, в 1927 р. - Укр. держ. філармонію в Харкові, а в 1937 р. - Держ. ансамбль укр. народн. танцю (згодом - ім. П.Вірського). Протягом 1925-1926 рр. було відкрито національні театри опери і балету в Харкові, Києві, Одесі, а в 1930-х рр. у цих містах розпочали роботу консерваторії. Розвиток укр. кіномист-ва цих років пов"язаний із діяль-тю Одеськ. та Київ. кіностудій, де працювали такі відомі тоді режисери, як: П.Чердинін, Г.Тасін, І.Кавалерідзе та ін., - завдяки яким побачили світ чимало фільмів зокр. на укр. істор. тематику ("Тарас Шевченко","Тарас Трясило", "Г.Сковорода") і п"єси класиків укр. літ-ри ("Наталка Полтавка", "Запорожець за Дунаєм" й ін.). Проте найяскрав. сторінкою в історії тогочасн. укр. кіномист-тва залишаться фільми "Звенигора", "Арсенал", "Земля", "Іван" і "Щорс" їх сучасника О.Довженка. Знекровлена в 1930-х рр. політикою держ. терору сталінсь-го режиму, а в 1940-х рр. - небаченою до того в історії людства світовою війною і новою хвилею репресій у СРСР, укр. куль-ра стала на межі 1950-х - 1960-х рр. у очікуванні нового етапу свого відродження в ХХ ст.