56. Вітчизняні музичне і театральне життя хіх ст.

Становлення укр. професійного музич. життя XIX ст. позначене його пов’язаністю як із традиціями вітчиз. духовних композицій епохи Бароко, так і з укр. прадавньою народною поетично-пісенною творчістю. Творча інтелігенція розгорнула активну діяльність на східноукр. землях перших музич. організацій і, в першу чергу, заснованих у 1840-х - 1850-х рр. Київс. і Одеськ. філармонічних товариств, Симфонічного товариства шанувальників музики і співу в м. Києві. Непересічним здобутком укр. композиторської творчості є твори київс. митців І. Вітвицького та М. Завадського - п’єси для скрипки і фортепіано, прелюдії та хори для органу, обробки укр. народ. пісень. В др. пол. XIX ст. сформувались основи сучас. професійного укр. національного музичного мистецтва на основі вітчиз. поетично-пісенних фольклорних традицій на перетині впливів європ. і рос. класики. Гол. роль у розвитку укр. національного муз. мист-ва відіграв засновник укр. композит. школи і опер. мист-ва, диригент, піаніст, музикознавець Мик. Лисенко (1842 - 1912 рр.) - вихованець Лейпцігської та Петербурз. консерваторій, прибічник ідеології “могутньої купки”, збирач і популяризатор укр. фольклору. Він заклав підвалини укр. муз. фольклористики обробками народ. пісень і, передусім, циклом творів “Музика до “Кобзаря” Т. Шевченка. Вершинні його здобутки: історико-героїчні муз. драми, лірико-побутові, лірико-фантаст. і дитячі опери, зокр. “Різдвяна ніч”, “Наталка Полтавка” і “Тарас Бульба”, симфон. фантазії й ін. У др. пол. XIX ст. - розквіт твор-ті автора першої укр. опери “Запорожець за Дунаєм” С. Гулака-Артемовського, майстрів опер. та інструментальних жанрів П. Сокальського, П. Ніщинського й ін.

Гол. осередки укр. театр. життя пер. пол. XIX ст. - це театри кріпосних акторів, аматорські театральні трупи, перші професійні трупи Полтавського і Харківського міських театрів, де грали: комедії Д. Фонвізіна й І.Крилова, комічні опери Я. Княжніна, трагедії О. Пушкіна; драми В. Шекспіра, Ж.-Б. Мольєра, Ф. Шіллєра, укр. п’єси І. Котляревського і Г. Квітки-Основ’яненка. Заходами трупи Полтавс. вільного театру (1808–1821 рр.) сценічне життя та історію нової укр. драматургії почали створені директором театру І.Котляревським у 1819 р. п’єси “Наталка Полтавка” і “Москаль-чарівник”. На сцені очолюваного Г. Квіткою-Основ’яненком Харківс. міського театру (з 1812 р.) з успіхом проходили вистави за його п’єсами “Сватання на Гончарівці” та “Шельменко-денщик”, в яких був зайнятий укр. комедійний актор К. Соленик. Після урядового дозволу в 1881 р. у Російс. імперії “благонадійних” вистав “на малорос. наріччі” постановками п’єс І. Котляревського “Наталка Полтавка” та “Кум-мірошник” розпочала гастролі у Кременчуці перша професійна укр. драм. трупа Г. Ашкаренка (1880 р., Кременчук) за участі видат. акторів М. Кропивницького і М.Садовського. З її складу в 1882 р. вийшов очолений М. Кропивницьким колектив великих майстрів укр. театр. сцени: М. Садовського, М. Садовської, П. Саксаганського, М. Заньковецької і А. Затиркевич-Карпінської, - тогорічні вистави якого в Єлисаветграді (Кіровограді) і поклали початок національному профес-му “театрові корифеїв”. Провідне місце в формуванні репертуару “театру корифеїв” посіли М.Кропивницький, І. Тобілевич (Карпенко-Карий), М. Старицький, Б. Грінченко, О. Кониський й ін. З 1880-х рр. на перший план виходить соціально-психологічна драма, насамперед п’єси таланов. актора, режисера, драматурга Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) (1845 - 1907) - соціальні комедії “Мартин Боруля”, “Сто тисяч”, “Хазяїн” і “Суєта”, де з’ясовується суспільна сутність вторгнення капіталіст. відносин у патріархальний побут укр. села.

Становлення вітчиз. музич. життя XIX ст. на західноукр. землях, пов’язаного з місцевим, національним культурно-просвітн. рухом, засвідчило плідне сполучення традицій укр. вокальних, інструментальних жанрів Бароко і Класицизму з вагомими здобутками європ. професійного муз. мистецтва на основі укр. поетично-пісенної фольклор. спадщини. Важливу роль у підготовці нечисленних кадрів західноукр. творчої інтелігенції пер. пол. XIX ст. - композиторів, диригентів і співаків для богослужінь греко-католицької церкви, відіграли Болонська філармонічна академія, Віденська і Лейпцігська консерваторії. Гол. осередками організації вітчиз. муз. життя на західноукр. землях тривалий час були численні громадські гуртки музичних самодіяльності та самоосвіти, передусім аматорські хори вихованців і викладачів початкових шкіл, гімназій, семінарій. У цей час постала західноукр. композиторська “перемишльська школа” (М. Вербицький, І. Лаврівський, С.Воробкевич, Віктор Матюк). Засновником укр. композит. справи на західноукр. землях був М. Вербицький - автор музики до укр. держ. і націонал. гімну “Ще не вмерла Україна”. Продовжувачами традицій “перемишльс. школи” були майстри вокальних жанрів і оперн. мистецтва - перший у Сх. Галичині укр. композитор-професіонал Денис Січинський (ліричні пісні, хорові композиції на поезії Т. Шевченка і т.д.) і композитор Ярослав Лопатинський (твори для фортепіано і скрипки, патріотичні хорові композиції, ліричні пісні й ін.). В сер. ХІХ ст. - активізація самодіяльних театр. колективів Сх. Галичини у Львові, Перемишлі, Тернополі, чільне місце в репертуарі яких посіли реаліст.-побутові п’єси східноукр. авторів, передус. “Наталка Полтавка”, “Москаль Чарівник”. Лише з появою першого укр. професій-го “Руського народного театру” тов-ва "Руська Бесіда" (1864, Львів) почався актив. розвиток західноукр. національних драматургії і театр. життя. Крім романтичних історич. драм галиц. письменників - членів “Просвіти К. Устияновича, О. Барвінського, О. Огоновського, соціально-побут. п’єс Г. Цеглинського, віхою в історії західноукр. драматургії др. пол. XIX ст. були і сентименталістсько-романтичні п’єси Ю. Федьковича. Внесок у розвиток укр. драматургії на Закарпатті зробили О. Духнович й І. Данилович. Перу першого належать дві клерикально-дидактичні п’єси (“Добродітель превишаєт богатство” і “Головний тарабанщик”), а в соціально-побутовій комедії І.Даниловича “Семейноє празднество” висвітлено специфіку пробудження укр. національної самосвідомості в українців Угорщини.

57. Українська культура пер. пол. ХХ ст.: 1900-і - 1910-і рр. (загальний огляд). Розвиток укр. культури протяг. ХХ ст. був позначений, водночас, і стрімкими злетами, як-от, передусім, укр-кі національно-культурні відродження (кін.1910-х - 1920-х рр. ("Розстріляне Відродження"), др.пол. 1950-х -1960-х рр. ("хрущовська відлига"), др.пол. 1980-х рр. ("горбачовська перебудова")), і досить важкими для неї втратами внаслідок, гол. чин., Першої й Другої Світових війн, антинарод. терору сталінського, гітлерівського та ін. тоталітарних режимів, насамперед Голодомору, проти укр. й інших народів УРСР і СРСР, в 1930-х-1940-х рр. На поч. ХХ ст. на укр. землях у складі Російської і Австро-Угорської імперій активно йшло формування капіталістичних відносин, причому, на думку авторів підручника "Історія України: Курс лекцій: У 2 кн. Кн.2. - ХХ ст." (1992), "за рівнем концентрації промислового виробництва Україна вийшла на поч. ХХ ст. на одне з перших місць у світі", проте "розвиток капіталізму в промисловості відбувався в умовах збереження залишків феодалізму на селі: поміщицького і селянського землеволодіння". Все це сприяло активізації на укр. землях як робітничого і селянського рухів, зумовлених діяльністю перших російс. і вітчиз. політичних партій і орг-зацій (Революційна укр. партія (РУП) (1900), Укр. соціал-демократич. робітнича партія (УСДРП) (1905), Укр. партія соціалістів-революціонерів (УПСР) (1906) й ін.), так і широкого укр. національного руху, досить прикметними подіями якого стали урочисті: відкриття в 1903 р. у Полтаві пам"ятника І.Котляревському, святкування 35-річ. музич. діяль-ті М.Лисенка (1903) і 35-річчя літер. діяль-сті І.Нечуя-Левицького (1904). Протягом 1905-1907 рр. на укр. землях Росії виникла укр. культ.-освіт. орг-ія "Просвіта", діячі якої "засновували бібліотеки і читальні, організовували літератур. і музич. вечори, лекції, видавали укр. мовою книги, газети". На укр. землях і в складі Росії, і в складі Австро-Угорщини на поч.ХХ ст. урядами обох цих імперій продовжувала, хоч і різною мірою, здійснюватись політика денаціоналізації укр. народу, яскрав. проявом якої була "столипінська реакція" 1907-1910 рр., про що в згаданій праці зазначено: "Важлив. елементом політики царизму, поміщиків і консервативн. кіл буржуазії в період реакції було насадження ідеології великодержавн. шовінізму й посилення національного гніту. На Україні царські власті закривали укр. школи, клуби, "Просвіти", журнали й газети, конфісковували твори Т.Г.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки ... Українці ... як і всі неросійські пригноблені народи ... згідно з столипінс. циркуляром 1910 р. оголошувалися "інородцями". Їм заборонялося співати рідних пісень не тільки на концертах, але й на вулицях рідних міст і сіл, читати вірші національних поетів ...". На укр. землях у складі Австро-Угорщ. у 1890-х - 1900-х рр. постали перші укр. політ. партії ("Укр.- руська радикальна партія" (1890), Соціал-демокр. партія Галичини (1892), "Укр. соціал-демокр. партія" (1899), "Націонал-демокр. партія" (1899) й ін.), які виступали за автономію Галичини і, в ідеалі, за створення самостійної укр. держави. За їх сприяння в 1900-х рр. відбулись численні виступи українців Сх.Галичини, Буковини та Закарпаття за розвиток освіти, як початкової і середньої, так і вищої, укр. мовою, зокр. за відкриття укр. університету у Львові.

Висвітлюючи розвиток укр. наук. і культ.-мистец. життя 1900-х - пер.пол. 1910-х рр., автори пр. "Історія укр. літератури. ХХ ст. У 2 кн. Кн. 1.: 1910-1930-ті рр." (1993) вказали: "Друге десят-ття ХХ ст. для укр. літ-ри - найплідніша пора. В ній тоді ... працювали І.Франко, Леся Українка, М.Коцюбинський ... Поважні здобутки мало наукове літературозн-во - насамп. завд. працям М.Драгоманова, І.Франка, С.Єфремова, М.Грушевського ... Відбувався активний процес формування укр. національної інтелігенції - і мистецької, і наукової. Наук. тов. ім.Т.Шевченка у Львові, яке у 1898 р. очолив М.С.Грушевський... піднеслося на такий професійний рівень, що сприймалося по суті як своєрідна неофіційна національна Академія наук. Тут видавались "Наукові записки" (з 1892 по 1917 р. вийшло понад 120 томів); а крім того - "Етнографічний збірник" (за той же період - 35 томів); "Матеріали до укр. етнології" (14 томів) ... 1906 р. в Києві засновується окреме від львівського "Українське Наукове Товариство", що мало філологічне, історичне, природничо-технічне, медич. відділення... Видавалися "Записки" та "Збірники", а з 1914 р. - і тримісячник з українознавства "Україна". Подією загальнонаціональн. значення був вихід "Словаря укр. мови" Б.Грінченка (1907-1909). Високий рівень націонал. самоусвідомлення засвідчило всенародне святкування, всупереч урядовим заборонам, 100-річчя від дня народж-ня Т.Шевченка ... 1904 р. М.Лисенко започатковує в Києві музич.-драмат. школу; з 1907 - в Києві ж діє перший стаціонарний укр. театр М.Садовського, 1915 - І.Мар"яненко організовує Товариство укр. акторів. Укр. театри і трупи на Наддніпрянській Україні і в Галичині виставляли п"єси Лесі Українки, О.Олеся, В.Винниченка, С.Черкасенка: намагалися вони опановувати світову драматич. класику, зверталися до п"єс європейських авангардистських авторів. Тенденцію до оновлення укр. сценічного мист-ва блискуче репрезентував Лесь Курбас, який 1916 р. заснував у Києві "Молодий Театр" ... Початок ХХ ст. дав новий поштовх до розвитку укр. музичної культури. Формується зрілий національн. стиль, що поєднує динамізацію фольклорної виразності з ускладненням ладо-тональних відносин, збагач-ням гармонії. У цьому річищі розгорталася творчість М.Леонтовича, К.Стеценка, Я.Степового, О.Кошиця, які по-новаторському продовжували традиції М.Лисенка. Рясне гроно визначних майстрів з"явилося в царині малярства й графіки - О.Мурашко, О.Новаківський, П.Холодний (батько), І.Труш, М.Бурачек, П.Ковжун, С.Левицька, Ю.Михайлів, М.Сосенко, Василь і Федір Кричевські, Г.Нарбут, М.Бойчук. Більшість з них мали європейс. освіту і зазнали впливу новітніх малярських тенденцій ... 1911-1914 рр. перший укр. професійний постановник і оператор Д.Сахненко зробив худож. фільми "Наймичка", "Наталка-Полтавка", "Богдан Хмельницький", "Запорозька Січ" за участю корифеїв укр. театру М.Заньковецької, М.Садовського, Л.Ліницької". Прикметно, що в укр. літ.-мист. процесі цього періоду окреслились 2 провідні ідейно-світогляд. тенденції худож. світобачення і культуротворення - модернізм (його теоретики "хатяни"- співроб-ки часопису "Укр.Хата" М.Євшан, А.Товкачевський, М.Сріблянський (Шаповал)) та неонародництво (осн. ідеолог- історик укр. літ-ри С.Єфремов). "Хатяни", переосмислюючи історич. вектори укр. культуротворення й виступаючи за "європ." вектор, символізований для них твор-стю П.Куліша, висунули ідею підвищення рівня укр. професійн. худож. куль-ри у контексті розробки ідейних здобутків європ. модернізму. Яскравою сторінкою в історії укр. архітектури поч.ХХ ст. був укр. архітект. модерн чи укр. народний орнаментально-етнографіч. стиль в арх-рі, хар-ий для забудови укр. міст 1900-х-1910-х рр. Його розвитку сприяли учасники Укр. худ.-архітект. відділ-ня Харківського літер.-худож. гуртка, які провели Першу виставку укр. будів-ва (1913).

Революц. події 1904-05 рр. у Росії, катастрофічні для російс. самодержавства наслідки Першої Світової війни 1914-1918 рр. призвели до Лютневої бурж.-демокр. революції 1917 р. і розбудови незалежної України у 1917-1919 рр. Аналізуючи становлення укр. наук. і культ.-мистец. життя 1917-1919 рр., автори пр. "Історія укр. літ-ури. ХХ ст. У 2 кн. Кн. 1.: 1910-1930-ті рр." відзначили: "Протягом 1917 й пізніше переважна частина укр-ої демократич. інтел-ції пов"язувала свої сподівання на національне відродження України з діял-стю Центр. Ради ... Після проголошення Укр. Народної Респуб-ки (20 лист.1917 р.) її уряди... дбали про розвиток національної культури... і режим П.Скоропадського... також... робив чимало кроків задля національної культури. Наведемо

деякі факти, що засвідчують небувале доти піднесення укр. культ. життя в 1917-1919 рр., навіть за умов жорст. громадянс. війни. Уже в березні 1917 р. в Києві відкрито Укр. гімназію ім.Т.Шевченка та 2 Кирило-Мефодіївс. гімназію. У березні-квітні з"явилися щоденні газети "Нова Рада"... "Робітнича газета"... "Народна воля"... та ін. Створено Укр. педагогіч. академію, відкрито Укр. народн. універс-ет у Києві (17 верес.1918р. перетворений на Київс. держ. укр. універс-ет), Істор.-філолог. факультет у Полтаві; влітку 1918 р. був заснований... Укр. універ-ет у Кам"янці-Подільському. Генеральн. секретаріат освіти, яким керував І.Стешенко, вживав енергійн. заходів для переведення шкіл на укр. мову навчання; в різн. містах України було створено понад 80 гімназій... 14 лист. 1918 р. засновано Укр. Акад. наук у Києві, яку очолив В.Вернадський; серед її фундаторів були М.Василенко, С.Єфремов, А.Кримський, В.Науменко - видатні діячі укр. науки... були створені Національна бібліотека Укр. держави... Укр. держ. академія мистецтв; Держ. археолог. комісія, Держ. архів. Власне, заходи до закладання цих інституцій були зроблені ще за часів Центр. Ради, зокр., багато зусиль доклало Голов. Управл-ня в Справі Мист-тв і Націонал. Культури. Особливо разючими були успіхи укр. преси та книгодрук-ня. Протягом 1917 р. виникло 78 видав-тв; у 1918 їх... вже 104... Динаміка випуску укр. книжок за назвами досить промовиста: 1917 - 747; 1918 - 1084; 1919 - 665... Прикметн. особлив-тю цих років стала активізація укр. преси... З культурологіч. і літ.-мист. видань слід відзначити квартальник історії, літ-ри, куль-ри і мист-ва "Наше минуле"... "Літ-критич. альманах"... "Шлях"...". У 1917 р. при Народному музеї Полтавщини було засновано Укр. Народний Універ-ет, очільником якого став відомий українознавець - археолог, етнолог, мистецтвознавець, В.Щербаківський, який разом із багатьма відомими вітч. науковцями був членом заснов-го 1917 р. Центр. комітету охорони пам"яток старовини й мист-ва в Україні. Одним із перш. курсів лекцій з історії вітч. культури став виданий у 1918 р. як монографія "Укр. культура. Коротка історія культур. життя укр. народу" курс приват-доцента Київ. універ-ту, відомого українознавця, зокр. дослід-ка історії укр. церкви і богосл. думки, І.Огієнка (митрополита Іларіона).

У ці роки побачили світ: визнач. зразки модерного укр. письменства, насамп. одні з перших поетичних збірок корифеїв укр. літ-ри ХХ ст. - П.Тичини ("Соняшні кларнети") і М.Рильського ("Під осінніми зорями"); вагомі досягнення майстрів модерного монументально-декоративного живопису й графіки - викладачів та вихованців Укр. держ. академії мистецтв - "бойчукістів", Г.Нарбута (графічне оформлення укр. періодики, поет. збірок й ін. видань) й ін. Тоді ж було засновано Тов-во укр. архітекторів і Укр. архітектурн. інститут у Києві, ректором якого в 1918 р.став визнач. представник архіт. школи укр. необароко Д.Дяченко.