34. Українська культура епохи Відродження (сер.15 - сер.16 ст.): заг. Характеристика.

Внаслідок розпаду ГВД і захоплення та включення більшості укр. етнограф. земель до складу ВКЛитов. і Речі Посполитої, вітчизняні т.зв. "удільні княжіння" припиняють своє політичне існування протягом кін. ХІУ - др. пол. ХУ ст., напр. Київське удільне кн-тво - в 1452 р., а Волинське - в 1471 р. Внаслідок цього впродовж епохи Відродження і поч. епохи Бароко укр. державотворення занепадає, а вітчизняне професійне культ.-мист. життя на осн. частині укр. земель протягом ХУ - сер.ХУІІ ст. формується в річищі розвитку польськ. профес. культуротворення під впливом культур країн Зах.Європи, як-от німец., італійс. та ін. До складу Речі Поспол., згідно з її адмініс.-територ. поділом на той час, входили укр. землі в складі воєводств: 1. Руського (Галицька, Львівс., Перемишльс., Сяноцька і Холмська землі), 2. Белзького, 3. Подільськ., 4. Волинськ., 5. Брацлавськ., 6. Київськ. і 7. Чернігівськ., - які разом становили т.зв. Малопольщу. Частина укр. земель, як-от північні райони Рівненщини і Волині, певн. час входили до складу ВКЛитовського, тоді як до складу Угорського королівства входили централ. і північ. частини укр. Закарпаття. До складу Молдавського княз-тва входила Півн.Буковина, а до Московського княз-ва - землі Слобожанщини. Значну частину південних укр.земель займали ногайська й інші орди - васали Кримського ханства. Як зазначено у виданні "Філософія Відродження на Україні" (1990), "період др. пол. ХУ - поч. ХУІ ст. в історії духовного життя України можна розглядати як епоху зародження і формування елементів ранньогуманістичної культури ... даний період можна було б назвати епохою укр-кого Передвідродження. Образно кажучи, це ще не "наступ" власне гуманізму, але вже своєрідний "приступ" до гуманізму. Наступний етап розвитку гуманістичної ідеології на Україні починається, на наш погляд, у др. пол. ХУІ ст. і продовжується до сер. ХУІІ ст. Саме цей період можна вважати укр. Відродж-ням, гол. результатом якого було утвердження світського начала в духовній культурі і становлення національної самосвідомості". В ХУ - ХУІ ст. на укр. землях поширюються ренесанс.-гуманістичні й реформаційні ідеї і, в цілому, культ.-мист. вплив професійних культур країн Зах.Європи епохи Відродження.

Терміном "Ренесанс" (від італ. "рінашере" - відроджуватись, одужувати; "рінашіменте" - відродж-ня), що був запроваджений у науковий обіг у ХУІ ст. італ. архітектором, художником та істориком мист-ва Джорджо Вазарі для позначення наступної після Середніх віків епохи розвитку італ. культури, сучасні вчені позначають окремий, перехідний від Середньовіччя до Нового Часу, період в історії та культурі насамперед країн Центр. та Зах.Європи (сер.ХІІІ - ХУІ ст.). У цей час тривало формування ранньокапіталіст. відносин у Зах.Європі, яке було позначене значною активізацією культ.-мист. життя в ній, насамп. у Італії, внаслідок широкого звернення до надбань античної культури і вироблення на основі її наук. засвоєння якісно відмінного від середньовічного світогляду нового - ренесансно-гуманістичного, світогляду. Вчені виокремлюють 5 осн. історико-культ. типів Відродж-ня: 1. Східне (Китай - УІІІ-ХУІ ст., Персія, Вірменія, Грузія - ХІ-ХУ ст.), 2. Візантійське (ХІІ - ХУст.), 3. Південне чи Італійське (др. пол. ХІІІ - поч. ХУІ ст.), 4. Північне (Нідерланди, Німечч., Франц. - ХУ-ХУІ ст.), 5. Східноєвропейське, зокр. Східнослов"янське, передусім на тер. укр. та білорус. земель у складі Польщі (ХУ - поч.ХУІІІ ст.). Як зазначив один з авторів праці "Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХУІ - поч.ХУІІ ст.)" (1990) В.Литвинов: "В гуманізмі епохи Відродж. розрізняють два етапи розвитку - ранній і пізній. Ранній, так званий етико-філологічний, або громадянський, гуманізм виник в Італії (кін.ХІУ - сер.ХУ ст.). у зв"язку з вивч-ям і виклад-ням риторики, граматики, поезії, історії і моральної філософії, на основі класичної античної освіти, починаючи з ост. трет. ХУ ст. гуманістичні інтереси переміщуються в теологію, натурфілософію, природознавство. Це - пізній гуманізм". Виокремлюючи у розвитку ренесанс. гуманізму в Україні три етапи, В.Литвинов так визначив їх: "Перший (приблизно до сер.ХУІ ст.) типологічно схожий з раннім італійським. В цей час гуманістів цікавлять сусп.-політична проблематика, питання етики й естетики. У другому періоді (з др.пол. ХУІ - до поч.ХУІІ ст.) відбулась активна розробка ранньогуманіст. ідей в переплетенні з реформац-ми, а також з ідеями візант. Відродження; активно формується історич. самосвідомість укр. народу, розвивається ідеал гуманіст-го патріотизму. Третій період - др.трет. ХУІІ - поч. ХУІІІ ст., протягом якого розроблявся весь комплекс гуманістичних ідей в значно меншому переплетенні з реформаційними" (див. ксерокс-с.19-20.: осн. етапи та провідні представники укр. ренесансного гуманізму сер.15 - 16 ст.)

Ідеологи гуманізму, виступаючи із критикою засад християнського богословськ. середньов. світогляду, а саме принципів: 1. теологізму (абсол. надпервинність Бога), 2. креаціонізму (творення Богом усього з нічого ), 3. ієрархізму (визнання всього існуючого непорушн. системою створених Богом і жорстко окреслених ним у їх визначеності рівнів буття) та ін., - сполучили цей світогляд із комплексом дохристиянських язичницьких - давньогрец. і давньоримс., філософських уявлень, насамп. із платонізмом і неоплатонізмом. В основі ренесан.-гуманістичного - вже не теоцентричного (богоцентрич.), а антропоцентрич. (людиноцентрич-го), світогляду, - філософс. вчення Платона і Плотіна, зокр. ототожнення Бога із створеним ним Всесвітом (пантеїзм - природа як, водночас, і творець і творіння) і визнання освіченої особистості центром і господарем космосу, виходячи з ідеї про людину як найдосконаліше творіння Бога. Водночас, у Зах. Європі тривав розвиток реформаційного руху - реформування устрою і віровчення римо-католицьк. церкви на основі ідеї заперечення верховної влади цієї Церкви і, власне, папи римського. Одна з авторів збірника "Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХУІ - поч.ХУІІ ст.)" (1990) В.Нічик так визначила "осн. елементи" Реформації: "Р. є масовим антифеодальним рухом; 2. вона є разом з тим рухом передбуржуазним; 3. спрямовується проти панівної церковної ієрархії та кліру; 4. здійснює свої секуляризаційні завдання під гаслами боротьби за істинну віру; 5. ідеалізує й намаг-ся відродити первісне христ-во через організацію громад, побудованих на засадах рівності, братства, любові до ближнього; 6. підносить індивідуально-духовне начало в людині, якому протиставляє матер-ий, тілесний світ зла, розуміючи під ним феодал. сусп-во та його соціальні й моральні вади; 7. пов"язана з формуванням націй, національної самосвідомості і культури, а також нерідко й творенням національних держав; 8. веде до розколу народності за віросповідним принципом...". На укр. землях у складі Польщі протягом ХУ-ХУІ ст. з"являються численні громади реформаторів-протестантів, які сповідували: 1. вчення "братів-чехів" (з Чехії), 2. з Німеччини - лютеранство, 3. зі Швейцарії - кальвінізм, 4. з Нідерландів - анабаптизм, 5. з Італії - антитринітарізм чи учення "польських братів", а потім соцініанство й ін. Якщо вчення "братів-чехів" і лютеранство не набули поширення на укр. землях, то вже кальвінізм і посталий на його основі антитринітаризм, із його запереченням догмата Св. Трійці, в ХУІ ст. стали основною реформац. течією в Речі Посполитій.