Vita nova

Розділи книги

Intermezzo

Невже ви думаєте, що все воно так дурно й минає для людської психології? Невже ви смієте думати, що те, що для вас звичайне, до чого ви звикли ставитись з холодним скептицизмом, закли­каючи на поміч залізний гарт людей і літератури вашого віку,— невже воно все не лишило сліду в вашій душі, в вашім повод­женні, в звичках і рефлексах? Не лишило? — І не треба! Ви про­сто впертий ігнорант, ви — інертна людина, ви не хочете огля­нутись. Я вам навіть спокійніше скажу: просто ви не маєте пер­спективи на свою епоху, через що вам не дано ні зрозуміти, ні оцінити всього, що діється кругом вас, і як воно в вас відбилося.

Ні, мій друже! Ми з вами живемо старим в сучасному. Це не значить, що наше не єсть життя: воно зберігає всю силу інерції, воно все ще живе й працює, дає наслідки й викликає ефекти, гальмує й імпуньсує сучасність,— словом, живе своїми законами

109

позитивної формули футуризму: не всі футуристи ввійдуть в цар­ство небесне. І футуризм існує на кожнім національнім грунті і в кожній літературі тільки в ту міру, в яку мають талант і оригі­нальність його піонери й апологети. Гомера, Софокла Аиакреон-та, Горація, Шекспіра, Байрона, Шеллі, Гете й Шиллера можете в які хочете рамки напрямків та ідеологій вміщати, але сила таланту кожного з них, індивідуальний вияв себе в творчості мають все одну підставу. Коротко і ще раз,— розум, артизм духа, влучне образна мова і якісь усе нові формами цінності моралі, добра, користи,— це, а не що інше творить літературу, поезію, письмен­ство національне й світове.

Закривши очі на найстрашніше — що український футуризм це тільки зовнішня мода, тільки наметиця з російських — отут краще сказати: московських недоїдків,— склав би все-таки не дуже позитивний прогноз для українського футуризму. Перше — шо наша люба, люб'язна, тепла, селянська, родюча, плодюча, ла­скава Україна ще не являється і дуже довго не буде краєм, шо мав би надмір, лишки матеріального поступу. Селянське море, чор­нозем, або спить, або в безладі бушує коло міста, а коли буде ши­рокою хвилею вливатися в місто, нехай і європеїзоване, ще довго і довго кластиме свій знак rusticus на місто, і наш футурист мусітиме шукати замріяних вражінь не в Києві й Харкові, а в Па­рижі, Лондоні, Нью-Йорці. Друге,— моя помилка буде доведена тоді, коли появиться талант, геній од нової поезії, велика одини­ця, бо гурти і групи все-таки не роблять школи. Школу, напря­мок, течію творить геній, і, коли він до нас прийде:

— Нехай йому буде тріумф!

Бо геній розрубує ті справи, що ми, люде звичайні, не гедні .розв'язати. І він потрібен не тільки за часів виразних і епох вик-ристалізованих, але й за свіжоформованих, туманних, ембріо­нальних щодо тих, перед якими вони йдуть. Уі'тман угадав нову Америку, але всього розмаху цеї країни він не висловив, бо вона тоді ще не повною мірою «американізувалась», а от тепер стоїть на найвищій точці Уітманових угадувань, та нема самого Уітмана, нема нового великого поета великої Америки. І ми можемо сподіватися, що до нас прийде геніальна людина, котра скибки вгадає будучину, стільки може й сотворить її, принаймні в сфері поезії. Це було б колосальним моментом і си.іьним стимулом на­шого відродження, новою творчою експансією нашого народу...

А поки що — довліє дневі злоба його: єсть літературна секція, фракція, і треба вислухати її credo, подивитись на засоби і вияс­нити межу між претензіями і натуральними здатностями. Б« навіть сірник, згорівши, лишає по собі і дим, і сажу, і трохи тепла, і світла, і попелу.