Вивчення змісту наступних документів пропонується курсантам для самостійного опрацювання.

Принципи ефективного попередження і розслідування позазаконних, безпідставних і сумарних страт.

Принципи ефективного попередження і розслідування позазаконних, безпідставних і сумарних страт були рекомендовані державам Економічною і Соціальною Радою у травні 1989 року. Принципи є керівництвом для правоохоронних та інших національних органів щодо попередження та розслідування таких злочинів, а також проведення процесуальних дій відносно винних в них осіб з метою їх передачі до суду. У Принципах підкреслюється важливе значення забезпечення суворого контролю, який повинен включати чітку систему контролю над всіма посадовими особами та правоохоронними органами, а також ретельне протоколювання, інспектування та повідомлення сімей і законних представників про затримання. У Принципах також міститься вимога забезпечувати захист свідків і членів сімей потерпілих, а також ретельний збір і розгляд відповідних доказів. Принципи докладно конкретизують положення договорів про права людини, що гарантують право на життя.

Принципи ефективного розслідування та документування катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

4 грудня 2000 року у своїй резолюції 55/89 Генеральна Асамблея рекомендувала Принципи ефективного розслідування та документування катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (відомі як Стамбульські принципи). У Принципах викладаються необхідні процедури, які повинні застосовуватися державами з метою забезпечення оперативного та ефективного розслідування скарг та повідомлень про катування або жорстоке поводження. У них докладно розглядаються, зокрема, питання, що стосуються незалежності осіб, які проводять розслідування, відповідні повноваження і обов'язки органів розслідування, захисту свідків і всіх осіб, задіяних у розслідуванні, змісту і сфери охоплення письмових звітів про розслідування, а також ролі медичних експертів при огляді ймовірних жертв.

Декларація про захист всіх осіб від насильницьких зникнень.

18 грудня 1992 року своєю резолюцією 47/133 Генеральна Асамблея проголосила Декларацію про захист всіх осіб від насильницьких зникнень. У Декларації висловлюється занепокоєння міжнародної спільноти у зв'язку з цим огидним явищем, яке носить глобальний характер. Декларація складається з 21 статті, які спрямовані на запобігання дій, які класифікуються як злочини проти людяності, в результаті яких люди втрачають свободу, і про їх долю нічого не відомо. У Декларації міститься вимога прийняття ефективних, законодавчих, адміністративних, судових та інших заходів щодо попередження та припинення подібних дій, і спеціально передбачається низка таких заходів. Ці заходи передбачають, зокрема, звернення пильної уваги на процесуальні гарантії, відповідальність, покарання та відшкодування збитків.

Заходи, що гарантують захист прав осіб, які засуджені до страти.

Заходи, що гарантують захист прав осіб, які засуджені до страти, були схвалені Економічною і Соціальною Радою у травні 1984 року. Ці заходи обмежують коло злочинів, за які може бути винесений смертний вирок, найсерйознішими і забороняють страту осіб, які на момент скоєння злочину були неповнолітніми, а також вагітних жінок, а також жінок, які недавно стали матір'ю, та душевнохворих осіб. Крім того, ці заходи встановлюють певні процесуальні гарантії і вимагають, щоб у разі приведення смертного вироку ця процедура здійснювалася таким чином, щоб завдавати як можна менше страждань.

Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку.

У грудні 1979 року Генеральна Асамблея ухвалила Кодекс поведінки посадових осіб з підтримання правопорядку. Кодекс складається з восьми основних статей, у яких викладаються конкретні обов’язки посадових осіб щодо підтримання правопорядку в тому, що стосується:

• служіння суспільству;

• захисту прав людини;

• застосування сили;

• використання конфіденційної інформації;

• заборони тортур і жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

• охорони здоров'я осіб, які тримаються під вартою;

• корупції;

• дотримання законодавства і самого Кодексу.

Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку.

Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї посадовими особами з підтримання правопорядку були прийняті восьмим конгресом Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками у 1990 році. У цих 17 принципах враховується суто небезпечний характер здійснення правоохоронної діяльності і вказується, що загроза для життя і безпеки посадових осіб з підтримання правопорядку повинна розглядатися як загроза стабільності суспільства в цілому. У той же час відносно них встановлюються суворі норми щодо застосування сили і вогнепальної зброї, а саме:

• коли і як вони можуть застосовувати вогнепальну зброю;

• що необхідно зробити після його застосування;

• яка відповідальність за неправомірне застосування.

У цих принципах підкреслюється, що сила може бути застосованою тільки у випадку суворо регламентованої необхідності і лише в тій мірі, в якій це необхідно для виконання законних правоохоронних функцій.

Основні принципи, що стосуються ролі юристів.

Основні принципи, що стосуються ролі юристів, були прийняті восьмим Конгресом Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками у 1990 році. Актуальне значення мають принципи 5-8, що стосуються спеціальних гарантій у питаннях кримінального правосуддя. Вони включають у себе:

• право на доступ до юриста при арешті або затриманні або при пред'явленні звинувачення у скоєнні кримінального злочину;

• право на призначення адвоката;

• право на негайний доступ до юриста після арешту або затримання;

• право заарештованих, затриманих або ув'язнених у в'язниці осіб на отримання належних можливостей, часу і умов для відвідування їх юристом, на конфіденційні стосунки та консультації з ним.

Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою.

У своїй нормативно-правової діяльності Організація Об'єднаних Націй приділяла належну увагу важливим питанням, що стосувались прав жертв злочинів і зловживання владою. З цією метою Генеральна Асамблея у листопаді 1985 року прийняла Декларацію основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою. Декларація вимагає від держав,зокрема, забезпечувати:

• щоб жертви мали доступ до правосуддя;

• щоб у процесі функціонування правової системи до жертв ставилися з жалем;

• щоб, за можливістю, забезпечувалася реституція;

• щоб у тих випадках, коли реституція неможлива, надавалася компенсація;

• щоб жертви отримували матеріальну, медичну, психологічну та соціальну допомогу.

Принципи медичної етики, що відносяться до ролі працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, у захисті ув'язнених або затриманих осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

Своєю резолюцією 37/194 від 18 грудня 1982 року Генеральна Асамблея прийняла Принципи медичної етики, що відносяться до ролі працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, у захисті ув'язнених або затриманих осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Прийняття Принципів викликане численними грубими порушеннями медичної етики, що були вчинені лікарями та іншими працівниками охорони здоров'я у відношенні ув'язнених або затриманих осіб. Ці порушення включають у себе, зокрема, активні та пасивні дії, які уявляють із себе участь або співучасть у тортурах або інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують людську гідність, видах поводження та покарання, або підбурювання до їх вчинення, або спроба здійснити їх.

Механізми Організації Об'єднаних Націй в галузі прав людини.

В рамках Організації Об'єднаних Націй створена складна мережа механізмів для прийняття стандартів у галузі прав людини, а також для їх здійснення та спостереження за цим процесом.

Стандарти в області прав людини, що мають відношення до відправлення правосуддя, приймаються низкою органів Організації Об'єднаних Націй, включаючи Генеральну Асамблею, Економічну і Соціальну Рада, Комісію з прав людини і Конгреси Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками(з 18 грудня 1991 року конгреси Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та кримінального правосуддя), які скликаються раз на 5 років. У нормотворчому процесі, зокрема, повною мірою беруть участь всі держави-члени, які представляють все різноманіття культурних, правових, релігійних і філософських традицій. Своїми консультативними послугами безсумнівну користь також приносять неурядові організації (НУО), професійні асоціації та відповідні експерти.

Значну допомогу у здійсненні цієї діяльності вищезазначеним органам надають два підрозділи Секретаріату Організації Об'єднаних Націй.

В рамках Організації основні обов'язки щодо вирішення всіх питань з прав людини несе Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини.

Питаннями кримінального правосуддя займається, головним чином, Програма щодо злочинності Управління Організації Об'єднаних Націй з наркотиків і злочинності.

Механізми здійснення спостереження у залежності від нормативної бази, що обумовлює їх мандати, можна розділити на два основних типи:

а) конвенційні (тобто засновані на договорах) механізми: вони включають комітети, створені відповідно до положень міжнародних договорів з прав людини з метою спостереження за здійсненням цих договорів;

b) неконвенційні (тобто засновані на Статуті) механізми: до них відносяться різні спеціальні доповідачі, незалежні експерти і робочі групи, засновані Комісією з прав людини для спостереження:

• за становищем в галузі прав людини у конкретних країнах;

• за певними явищами, що стосуються прав людини, зокрема, тортурами, свавільними затриманнями і зникненнями людей.

Вони будуються не на конкретних договорах з прав людини, а на повноваженнях Економічної і Соціальної Ради і її функціональної комісії, а саме Комісії з прав людини, згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй. Перелік таких механізмів наводиться нижче.

Конвенційні (договірні) механізми.

У рамках системи Організації Об'єднаних Націй згідно з різними міжнародними договорами була створена низка комітетів з метою спостереження за дотриманням державами-учасниками положень цих документів. Нижче перелічені сім основних договорів з прав людини, а також органи, створені з метою спостереження за їх здійсненням:

Договір в галузі прав людини	Відповідний договірний орган
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права	Комітет з економічних, соціальних та культурних прав (КЕСКП)
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права	Комітет з прав людини (КПЛ)
Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації	Комітет з ліквідації расової дискримінації (КЛРД)
Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок	Комітет з ліквідації дискримінації відносно жінок (КЛДЖ)
Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання	Комітет проти тортур (КПТ)
Конвенція про права дитини	Комітет з прав дитини (КПД)
Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих мігрантів і членів їх сімей	Комітет із захисту прав всіх трудящих мігрантів і членів їх сімей (КТМ)

У ході своєї роботи ці комітети встановлюють важливі критерії належного правозастосування для всіх держав-учасників, які прагнуть до здійснення прав, закріплених у відповідних документах. Положення договорів часто носять загальний характер, проте їх імплементація у внутрішнє право повинна здійснюватися на основі конкретних, докладних положень. Наприклад, право на життя, право на свободу і недоторканність особи не можуть бути здійснені за допомогою суто декларативних правових положень. Навпаки, необхідно детально допрацювали кримінальні, цивільні та адміністративні правові норми і процедури, які поряд з найважливішими процесуальними гарантіями зможуть забезпечити засоби захисту потерпілим і застосування санкцій відносно злочинців.

Робота договірних органів покликана служити керівництвом для внутрішньодержавної законодавчої діяльності і відповідних установ в їх зусиллях щодо тлумачення та здійснення прав, гарантованих міжнародними документами. Одна з найважливіших функцій комітетів полягає в розгляді періодичних доповідей всіх держав, які є учасниками договорів. З урахуванням керівних принципів, підготовлених Комітетами, держави-учасники представляють доповіді про заходи, що вжиті ними з метою практичного забезпечення прав, які викладені у відповідних договорах. На основі розгляду цих доповідей Комітети готують підсумкові зауваження для держав - учасниць і включають зазначені зауваження в свої річні звіти.

У деяких випадках Комітети приходили до висновку про наявність факту порушення цих договорів і наполегливо закликали держави-учасниці утримуватися від будь-якого подальшого обмеження відповідних прав. В рамках прикінцевих зауважень комітети можуть висловити до держав-учасниць конкретні рекомендації щодо запобігання подальших порушень. Хоча ці зауваження не мають обов'язкової юридичної сили, передбачається, що держави-учасниці повинні приймати необхідні заходи для їх ефективного здійснення.

Деякі комітети можуть розглядати індивідуальні скарги про порушення прав людини, виносити рішення про їх прийнятність та висловлювати міркування щодо їх сутності.

Фізичні особи можуть подавати скарги в рамках п'яти вищезазначених договорів:

• Міжнародного пакту про громадянські та політичні права;

• Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання;

• Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації;

• Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок;

• Міжнародної конвенції про захист прав всіх трудящих мігрантів і членів їх сімей.

При наданні фізичними особами скарг повинні бути виконані дві умови.

По-перше, скарги повинні подаватися на державу, яка є учасником договору.

По-друге, держава - учасниця (за допомогою факультативної застереження або протоколу) повинна визнати, що комітет, створений на підставі відповідного договору, має компетенцію розглядати індивідуальні скарги.

Неконвенційні (статутні) механізми.

Низка процедур була встановленою згідно з повноваженнями, які були наданими у відповідності зі Статутом Організації Об'єднаних Націй Економічній і Соціальній Раді, а через неї - Комісії з прав людини і Підкомісії із заохочення і захисту прав людини, які є допоміжними органами Ради. Ці процедури можуть носити як конфіденційний, так і публічний характер. Зокрема, так звана «процедура 1503» носить конфіденційний характер, у той час як різні тематичні або державні спеціальні доповідачі та робочі групи Комісії з прав людини діють публічно згідно з повноваженнями, викладеними в резолюції 1235 (XLII) від 6 червня 1967 року. Слід зазначити, що конфіденційна процедура частково втратила свою актуальність в результаті розвитку обговорюваної нижче публічної процедури.

a) Конфіденційна процедура.

Конфіденційна процедура була встановлена згідно резолюції 1503 (XLVIII) Економічної і Соціальної Ради від 27 травня 1970 року і змінена на підставі його резолюції 2000/3 від 16 червня 2000 року. В рамках процедури «1503» Комісія з прав людини уповноважена розглядати постійну практику систематичних, достовірно підтверджених грубих порушень прав людини і основних свобод в будь-якій країні світу.

b) Відкрита процедура.

У виконання резолюції 1235 (XLII) від 6 червня 1967 року Комісія з прав людини призначає робочі групи або окремих осіб (спеціальних доповідачів або незалежних експертів) для проведення аналізу, моніторингу та подання відкритих доповідей з питання про становище в галузі прав людини в конкретній країні або території, що іменується географічними мандатами, або з питання про порушення прав людини у всьому світі, що іменується тематичними мандатами. В процесі виконання свого мандата експерти можуть отримувати індивідуальні скарги і доводити їх до відома відповідних урядів, яким пропонується провести всебічне розслідування тверджень про порушення, прийняти всі необхідні заходи для запобігання подальших порушень і проінформувати експертів про будь-яких кроків, зроблених в цьому відношенні. Випадки порушень оприлюднюються у річних доповідях, які експерти представляють Комісії з прав людини. Нижче обговорюються деякі з 14 тематичних мандатів, у рамках яких були розроблені методи роботи про розгляд індивідуальних скарг відповідно до «(відкритої) процедури 1235».

Робоча група з насильницьких або недобровільних зникнень.

У 1980 році Комісія з прав людини створила Робочу групу з насильницьких або недобровільних зникнень, яка покликана стежити за існуючим у ряді країн явищем зникнення людей, тобто їх насильницьким викраденням урядами або групами осіб без будь-якої інформації про їх долю. Робоча група розглянула приблизно 20 000 індивідуальних справ у більш ніж 40 країнах, використовуючи процедуру негайних дій для попередження таких випадків і прояснення долі осіб, які, згідно з підозрами, «зникли», а також вивчаючи скарги та виступаючи каналом для передачі інформації між відповідними урядами і зацікавленими сім'ями.

Спеціальний доповідач з питання про позасудові страти, страти без належного судового розгляду або довільні страти.

Цей механізм був створений у 1982 році, з тим, щоб Комісія з прав людини могла спостерігати за ситуацією у світі щодо довільних страт і ефективно реагувати на отриману в її розпорядження інформацію, особливо якщо загроза такої страти є неминучою або ж цілком реальною. Спеціальний доповідач отримує і оцінює інформацію, що стосується таких випадків, і може зв'язуватися з відповідними урядами для того, щоб запобігти неминучій розправі або вимагати проведення офіційного розслідування та вжиття належних заходів для покарання винних у тих випадках, коли довільну страту вже здійснено. Спеціальний доповідач також проводить місії у конкретних країнах щодо встановлення подібних фактів і надає Комісії доповідь про своїх висновки.

Спеціальний доповідач з питання про тортури.

У 1985 році Комісія з прав людини заснувала посаду Спеціального доповідача з питання про тортури. Мандат Спеціального доповідача охоплює три основні види діяльності:

• проведення поїздок країнами або місій щодо встановлення фактів у країнах, в яких, згідно з підозрами, тортури можна вважати практикою, що виходить за межі окремих або поодиноких випадків;

• експедиторські твердження про тортури (повідомлення про тортури) і закликі до негайних дій в адреса урядів;

• подання річних доповідей про свою діяльність Комісії з прав людини і Генеральної Асамблеї.

Слід зазначити, що мандат Спеціального доповідача аж ніяк не дублює повноваження Комітету проти тортур, створеного відповідно до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання. Зокрема, Конвенція застосовується тільки до держав-учасників цього документа, у той час як мандат Спеціального доповідача носить глобальний характер.

Робоча група з довільних затримань.

Робоча група з довільних затримань була створена Комісією з прав людини у 1991 році з метою розслідування окремих випадків довільних затримань; а також запиту і отримання інформації від урядів, міжурядових та неурядових організацій і отримання інформації від відповідних окремих осіб, їх сімей або представників; та надання всеосяжного річного звіту Комісії.

Робоча група виносить свої міркування за сутністю окремих випадків передбачуваного безпідставного затримання і готує рекомендації для урядів, визначає конкретні заходи, які повинні приймати держави, і публікує свої думки у додатку до свого річного звіту Комісії.

Спеціальний доповідач з питання про насильство стосовно жінок, його причини і наслідки.

Мандат Спеціального доповідача з питання про насильство стосовно жінок, його причини і наслідки був заснований Комісією з прав людини у 1994 році. Методи роботи цього Спеціального доповідача схожі з методами роботи Спеціального доповідача з питання про тортури: переслати повідомлення і заклики до негайних дій на адреси урядів, проводити місії щодо встановлення фактів або подорожі країнами і надавати річні доповіді Комісії про свою роботу.

Спеціальний доповідач приділяє пильну увагу конкретним формам насильства, зокрема, сексуальному рабству, що практикується в умовах військових дій, торгівлі людьми і примушення до проституції, зґвалтуванню з боку фізичних осіб і насильству в сім'ї.

Заклики до негайних дій.

Чотирнадцять тематичних мандатів передбачають роботу у контексті закликів до негайних дій у відповідь на твердження окремих осіб про можливе скоєння серйозних порушень прав людини. Такі ситуації включають:

• неминуче здійснення позасудових страт;

• побоювання щодо того, що окрема затримана особа може бути піддана тортурам;

• наявність загрози життю того чи іншого правозахисника.

У цих випадках конкретний спеціальний доповідач або голова робочої групи може телефаксом направити міністру закордонних справ відповідного держави повідомлення з проханням до уряду прояснити конкретну справу і прийняти необхідні заходи для гарантування прав передбачуваної жертви. Тематичні мандати щодо закликів до негайних дій, охоплюють, зокрема, діяльність Спеціальних доповідачів:

• з питання про тортури;

• з питання про насильство стосовно жінок, його причини і наслідки;

• з питання про позасудові страти, страти без належного судового розгляду або довільні страти;

• з питання про становище правозахисників;

• Робочих груп з насильницьких або недобровільних зникнень і з довільних затримань.

Таким чином, ми повинні визнати, що Принципи, Мінімальні правила та Декларації Організації Об'єднаних Націй, що мають відношення до діяльності працівників в'язниць, містять всеосяжний комплекс гарантій захисту прав осіб, що піддаються затриманню або тюремному ув'язненню.

Висновки:

У наслідок підписання Статуту Організації Об'єднаних Націй у червні 1945 року регулювання прав людини було віднесено до сфери міжнародного права. Всі держави - члени Організації Об'єднаних Націй - погодилися здійснювати заходи з метою забезпечення прав людини. Саме тому прийняття Загальної декларації три роки потому було сприйнято світовим співтовариством крізь призму «завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави», враховуючи «визнання гідності, яка властива всім членам людської сім'ї, і рівних та невід'ємних їх прав». Проблеми і зобов'язання в галузі прав людини становлять зараз важливу частину повсякденній діяльності урядів. За роки, що минули з моменту проголошення Загальної декларації у 1948 році, держави розробили значне число договорів з прав людини на національному, регіональному та міжнародному рівнях та у відповідності з міжнародним і внутрішнім правом взяли на себе зобов'язання щодо заохочення та захисту широкого кола різних прав людини.

Договори з прав людини, від Загальної декларації прав людини і до конкретних документів, таких, як Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими, Звід принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню або ув'язненню у будь-якій формі, або Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, передбачають комплекс норм з тим, щоб допомогти працівникам в'язниць у виконанні обов'язків з урахуванням теорії і практики, заснованих на принципах законності, гуманізму і дисципліни. Дотримання таким принципам в повсякденній діяльності підвищує авторитет представників даної професії. Стандарти в галузі прав людини часто знаходять відображення в національних законах і правилах; вони є цінним керівництвом для здійснення діяльності, що відіграє надзвичайно важливу роль у справі належного функціонування демократичного суспільства і підтримання правопорядку.

Права людини не відносяться виключно до юрисдикції держави або його суб'єктів. Вони є предметом законного занепокоєння міжнародної спільноти, яка вже майже сім десятиріч займається встановленням стандартів, створенням імплементаційних механізмів і спостереженням за застосуванням стандартів. Працівники в'язниць, які виконують свої функції у дусі поваги і захисту прав людини, зміцнюють не тільки свій престиж, але і авторитет уряду, який наймає їх на роботу, а також нації, інтересам якої вони слугують. Ті ж, хто порушують права людини, в кінцевому підсумку опиняться в центрі уваги механізмів міжнародного контролю і будуть засуджені міжнародним співтовариством.