1) Розробка керівних принципів для Організації Об'єднаних Націй в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя;

2) розробка, контроль і огляд процесу здійснення програми Організації Об'єднаних Націй в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя на підставі системи середньострокового планування за пріоритетними принципами, які враховують наступне:

• фактологічні дані, в тому числі висновки досліджень та іншу інформацію щодо характеру, масштабів та тенденцій злочинності;

• соціальні, фінансові та інші витрати, пов'язані з різними формами злочинності і/або боротьбою зі злочинністю, для окремих осіб, для суспільства на місцевому, національному і міжнародному рівнях, а також для процесу розвитку;

• потреби країн, що розвиваються або розвинених країн, які стикаються з певними труднощами, пов'язаними з національними та міжнародними особливостями, у використанні послуг експертів та інших ресурсів, необхідних для створення і розробки програм в галузі попередження злочинності та кримінального правосуддя, відповідних умов на національному та місцевому рівнях;

• необхідність у збалансованості у рамках програми роботи між питаннями розвитку програми і практичною діяльністю;

• захист прав людини при відправленні правосуддя та попередження злочинності і боротьби з нею;

• оцінку областей, в яких дії, які погоджені на міжнародному рівні, що здійснюються в рамках програми, були б найбільш ефективними;

• необхідність уникати дублювання діяльності інших підрозділів системи Організації Об'єднаних Націй або інших організацій;

3) Сприяння і допомогу у координації заходів інститутів Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками;

4) Мобілізація програми підтримки з боку держав-членів;

5) Підготовка до конгресів Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками і розгляд поданих конгресами пропозицій щодо можливих тем програми роботи.

Чисельність і членський склад.

Згідно з резолюцією 46/152 Генеральної Асамблеї від 18 грудня 1991 року до складу Комісії входять 40 членів. Місця в Комісії розподіляються наступним чином:

1) дванадцять місць для держав Африки;

2) дев'ять місць для держав Азії;

3) чотири місця для держав Східної Європи;

4) вісім місць для держав Латинської Америки і Карибського басейну;

5) сім місць для держав Західної Європи та інших держав.

Термін повноважень

У пункті 24 додатки до резолюції 46/152 Генеральна Асамблея ухвалила, що термін повноважень членів Комісії повинен становити три роки.

Процедура подання доповідей.

Комісія надає доповіді безпосередньо Раді. Її доповіді представляються у вигляді додатків до Офіційних звітів Економічної і Соціальної Ради. Доповіді про роботу конгресів Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та поводження з правопорушниками, що проводяться раз на п'ять років, випускаються в якості документів Генеральної Асамблеї. (Резолюція 56/119 Асамблеї від 19 грудня 2001 року про роль, функції, періодичності та тривалості конгресів.)

Періодичність засідань.

Відповідно до пункту (b) рішення 1993/242 Ради від 27 липня 1993 року Комісія засідає щорічно протягом восьми днів. Однак на міжсесійному засіданні Комісія може прийняти рішення про скорочення тривалості сесій. У своїй резолюції 16/3 від 27 квітня 2007 року Комісія ухвалила проводити відновлені сесії в непарні роки для розгляду бюджету Фонду Організації Об'єднаних Націй з попередження злочинності та кримінального правосуддя.

Багаторічна програма роботи.

У розділі I своїй резолюції 6/1 від 9 червня 1997 року Комісія ухвалила розробити і прийняти розрахований на кілька років план роботи, згідно з яким кожна сесія Комісії була б присвячена будь-якій одній основній темі. У своїй резолюції 9/1 від 20 квітня 2000 року Комісія постановила продовжити застосування своєї розрахованої на кілька років програми роботи, відповідно до якої кожна сесія Комісії повинна мати одну основну тему.

Вибори і термін повноважень Бюро.

Згідно з резолюцією 2003/31 Ради від 22 липня 2003 року Комісія в кінці кожної сесії обирає Бюро на наступну сесію. Термін повноважень його членів становить один рік. В цілях забезпечення наступності Комісія практикує обрання до складу нового Бюро як мінімум одного з членів попереднього Бюро. Немає ніякої спеціальної домовленості щодо обрання Головою наступній сесії старшого заступника Голови попередньої сесії. Ротація членів Бюро здійснюється згідно з рішенням 1/101 Комісії від 29 квітня 1992 року.

Порядок прийняття рішень і винесення рекомендацій.

Згідно з неофіційною домовленістю рішення Комісії приймаються консенсусом. Досі рішення приймалися у формі резолюцій і рішень. На четвертій і п'ятій сесіях Голова Комісії після закінчення обговорення кожного пункту порядку денного готував з допомогою Секретаріату відповідне резюме.

Проведення неофіційних консультацій.

Більшість проектів резолюцій обговорюються і узгоджуються в ході неофіційних консультацій. Неофіційні консультації проводяться у формі паралельних сесій робочих груп відкритого складу або комітетів повного складу під головуванням одного із заступників Голови.

Роль Секретаріату.

Секретаріат активно допомагає Комісії у визначенні альтернативних варіантів дій і виробленні ефективних рішень. Доповіді, які готуються Центром з міжнародного попередження злочинності, містять конкретні пропозиції щодо можливих рішень.

Таким чином, слід зазначити, що Міжнародні стандарти у галузі захисту прав людини, засуджених і ув’язнених, поводження із ними стандарти узгоджуються міжнародним співтовариством, як правило, через ООН. Основні документи забезпечення прав людини, такі як Міжнародний пакт про громадянські та політичні права і Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, є юридично обов'язковими для всіх держав, які ратифікували або до них приєдналися. У більшості таких документів є посилання на поводження з людьми, позбавленими волі.

На додаток до цього існує ціла низка міжнародних документів, які відносяться до ув’язнених і до умов утримання їх під вартою. Більш деталізовані норми, які описані у цих принципах, мінімальних правилах або рекомендаціях, являють собою цінний додаток до більш загальних принципів, які містяться в юридичних договорах. До переліку таких документів входять: Мінімальні стандартні правила поводження з ув'язненими (1957 р.); Звід принципів захисту всіх осіб, що піддаються затриманню або ув'язненню в будь-якій формі (1988 р.); Основні принципи поводження з ув'язненими (1990 р.) і Мінімальні стандартні правила ООН щодо відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (1985 р.). Існує також ціла низка правових документів, які відносяться конкретно до персоналу, що працює з людьми, позбавленими волі. До їх числа входять: Кодекс поведінки посадових осіб із підтримання правопорядку (1979 р.), Принципи медичної етики, що відносяться до ролі працівників охорони здоров'я, особливо лікарів, у захисті ув'язнених або затриманих осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1982 р.) і Основні принципи застосування сили і вогнепальної зброї (1990 р.).

Саме про їх зміст і піде мова у наступному питанні лекції.