11. Організація влади та управління у Великій та Малій Скіфії (VII ст. До р.Х. - III ст. По р.Х.).

У VII—III ст. до н.е. у степових районах Північного Причорно¬мор'я, на території сучасної Південної та Південно-Східної України, а частково і в Криму панували скіфські племена*. Вони займали значну територію від низин Дунаю до гирла Дону і Приазов'я. Більшість сучасних дослідників вважає, що формування скіфів відбу¬лося внаслідок взаємодії як місцевих (кіммерійських), так і прибулих (іранських) кочових племен**. Прихід цих кочових племен у причо¬рноморські степи датується кінцем VIII—VII ст. до н.е.Досягнутій скіфами сходинці розвитку відповідала й організа¬ція управління у формі військової демократії. Найважливіші питан¬ня розглядалися на народних зборах воїнів. Значним впливом користувалися ради родових старійшин, і перш за все союзна рада. Але особлива роль у союзі належала військовим вождям — "царям", які очолювали скіфське військо під час походів. Влада "царів"передавалась у спадщину, але кандидатури "царя" та його наслід-ника все ще затверджувалися народними зборами. Більш міцною була Скіфська держава з центром у Криму, що склалася близько III ст. до н.е. Столицею нової держави стало місто Неаполь скіфський (неподалік від сучасного Сімферополя) — з міцними мурами, великими зерносховищами, багатими гробницями. Свого розквіту Скіфське царство у Криму досягає у II ст. до н.е. Воно проіснувало аж до другої половини III ст. н.е, і було знищено готами. Скіфське царство може бути віднесено до держав рабовласни¬цького типу. За формою правління це була одна з різновидів рабовласницької монархії. Главою Скіфської держави був цар. Влада його передавалася у спадщину. Тоді вже склалось уявлення про божественне походження царської влади. У ряді випадків правитель сам виконував обов'язки жерця. Цар також здійснював судові функції. Влада царя була великою. У проведенні внутрішньої політики він нічим не був зв'язаний. Відомо, що Атей вирішував багато різних важливих питань, карбував свою монету. Владними правите¬лями Скіфського царства з центром у Криму у III—II ст. до н.е. були Скілур і його син Палак, а в II ст. до н.е. — Фарзой і Їнесмей, які зосереджували у своїх руках зовнішню торгівлю хлібом. Самос¬тійно здійснювалась скіфськими правителями і зовнішня політика. Так, дипломатичні переговори Атея з македонським царем Філіп-пом II свідчили про те, що скіфський цар відчував себе не менш могутнім і сильним, ніж македонський правитель. Царю віддавали велику шану як за його життя, так і після смерті. Досить детальні й красномовні, з різноманітними деталями свідчення про те, як скіфи ховали своїх царів, наводить Геродот*. Навколо скіфського царя утворювався апарат державного уп¬равління. Як і у багатьох інших народів, він складався з найближчих родичів правителя та його особистих слуг, переважно військових. За свідченням грецького історика і географа Страбона (63 р. до н.е. — 23 р. н.е.), у II ст. до н.е. скіфи у Криму знаходилися "під владою Скілура і його синів з Палаком на чолі"*. А синів у Скілура було, за одними даними, шістдесят, за іншими — вісімдесят, що забезпе¬чувало міцну підтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль військової дружини правителя та воєначальників. Найбільш впливові помічники правителя входили до складу царської ради. Сармати – кочовий ірландський народ, який жив у степах нижнього Поволжя. Перші відомості були представлені Страбоном, який назвав найб. Союзи племен: язиги, меоти, сіроки, роксолани, савромати. На території сучасної Укр. Розселилися роксолани, аорси, алани. 2-1 ст. до нашої ери сармати населяли велику степову територію між Дніпром і Доном. Нової культури сармати не створили, а прийняли скіфську, асимілювавши її з розвиутої скіфської кул.імя сарматів зникло з писемних джерел у 1 ст. н. е. одним з найб. Сарматських племен були алани. Жили вони на узбережжі Азовського моря між Дніпром і Міхом. Частина розбитих гунами аланів подалася на Пн. Кавказ, частина оселилася в Криму, а решта розсипалися між Сіверським Дінцем Доном.

12. ранньокласові держ. Утворення раннього середньовіччя.у 2-7 ст. територія Укр., як і весь Європейський континент переживає період Великого переселення народів, у ході якого безліч етносів перемінили місце свого давнішнього проживання. Внаслідок цього на укр. землях істотно змінюються етнокультурний склад населення. Готська держава у 4 ст. підкорила всі держави між Балтійським і Чорним морем. Столиця - Данпарстад. Готи були сх.германьким етносом, що пересилився в 1 ст. до н.е. зі Скандинавії в низовини Вісли і в 2 ст. зявився на землях України. Готи поділялися на вандалів,остготів, вест-готів... З їх переходом значна частина населення Півн. Причорноморя втягується в 3 ст. у так звані "готські війни"проти Риму. Під час "готських війн"Ольвія і Тіра припиняють своє існування. Розквіт держ. припав часи правління Гермаріха 350- 376 р..Цар був верх. володарем і суддею. Готське суспільство складалося з вільних, невільних і напіввільних. Іранські племена були потісненні остаточно гунами . Гуни являлися нащадками племен хунну, що жили на території сучасної Монголії. У4 ст. вони завдали поразки аланам, готам установлюють протекорат над деякими грецькими колонімя. У 5 ст. вони на чолі з царем Аттілою обєднали під своєю владою народи і держави Сх. і Ценнтр. Європи, загрожують самому існуванню Римьких імперій. Гунські і союзні з ними війська боролися за землі Галії та Італії. Столиця гунської імперії в цей час переноситься з Півничного придніпровя у Паннонію. Незважаючи на гучні перемоги, гунська велич швидко похитнулася, пілся смерті Аттіли в 455 р, гуни терплять ряд поразок і з другої пол. 5 ст. утрачають контроль на більшою половиною колишніх володінь.

13. Політичний феномен Хозарського каганату.Велика Булгарія - на чолі хан Курбат - була раньо-класовоою державою, панування належало давнім тюркомовним пелменам. В 7ст. -хозари нанесли поразку В.Б.. Хозари створили державу - на чолі каган, наступником був ямбгу. Перший титул кагану фіксується раніше 6 ст, в 5-6- ст відуваєтсья активна діяльність місіонерів. В.Б. розпалася і булгари розділилися: одні піднялися на верх Волги і там створили м.Біляр, м.Булгар. в 922 р. - прийняли іслам і утворили Волзько-Камську Булгарію. Другі перейшли за Дунай, на чолі хан Аспарух, там вони підкорили словянські племінний союз - союз 7 племен. Створили на Дунаю ханство.,територія - славініями (на чолі словянський ватажок). В боротьбі з Візантією прийняли християнство. Словянізуютсья. Тривалий час деякі на тер. України під владою булгарів. Створили Хозарский каганат (столиця Семендер, пізніше Ітіль) 7-8 ст. підкорюють тер. Нижньої і Середньої Волги тп Керченський п-ів. 7 ст Х.Каганат піднімається на пік своєї слави. Двовладдя: САКРАЛЬНА, вища - кагану (хан) рід Ашина. ФАКТИЧНА - бек (аристократична). Намісники воєнно-адміністративного елементу - тархани.

Другий феномен - міцна єврейська громада - хозарські євреї стали посередниками торгівлі хутра та шовку. 8 ст. - бек Булан вважав себе іудеєм і проводив політику зміцення єврейської громади. Поч. 9 ст. ек Обадія - оголошує іудаїзм держ. вірою. Громадянська війна. Переміг бек Обадій. На поч. 10 ст. - поляни, сіверяни, радимичі, вятичі потрапляють під Х.К.. в 10 ст. через Х.К. проходять угри, печеніги. Х.К. занепадає.Воювали проти Х.К. Олег ,Ігор. 830- ті спорудили найбільшу фортецю на Нжньому Дніпрі - Саркел. 960- ті роки Святослав спланував похід на хозарів і розорив...

14-15. Перші прояви державного життя у східних слов'ян. Етапи розвитку давньоруської державності.

Зародження класового ладу і формування державності східних слов'ян. Утворення давньоруської держави — Київської Русі Дані про слов'янські племена Східної Європи у ПІ—У ст. н.е. містяться у писемних джерелах більш пізнього періоду. Як свідчать історики VI ст. (Прокопій Кесарійський — візантійський історик, Іордан — готський історик та ін.), анти — східна частина слов'ян-венедів — проживали між Дніпром і Дністром на схід від Дніпра. Племінна верхівка складалася з різних осіб. До неї входили перш за все вожді племен. Зарубіжні стародавні історики називають їх королями, старійшинами, "вельможами". Вони виділялися за своїм майновим станом із основної маси населення. "Союзи союзів", що складалися з кількох союзів племен-кня¬зівств, були новими утвореннями і відображали більш високий етап у процесі східнослов'янської консолідації. Приблизно на рубежі VIII—IX ст. придніпровський "союз союзів" Русь переростає у ще сильніше об'єднання — Руська земля, до складу якого входила значна кількість союзів слов'янських племен: Русь, Поляни, Древ¬ляни, Полочани, Дреговичі, Сіверяни. Це вже майже половина східних слов'ян. Такий союз, що охоплював територію близько 120 тис. кв. км і простягався на 700 км на північ аж до Західної Двіни, був справжньою державою. Правила у цьому державному об'єднан¬ні, цілком імовірно, династія Кия, представниками якої у середині IX ст. згідно з літописом були князі Дір і Аскольд. В одному з джерел IX ст. повідомляється, що "у русів існує клас рицарів", тобто знаті. Про поділ знатних і бідних свідчать й інші джерела. За даними арабського вченого Ібн-Руста (IX ст.), цар русів засуджує й інколи висилає злочинців "правителям віддалених областей". На Русі існував звичай "божого суду", тобто розв'язання спірної спра¬ви поєдинком. Особливо тяжкі злочини каралися смертю. Цар русів щорічно об'їжджав свою територію і збирав данину з населення. У IX ст. посилилась дипломатична і воєнна активність східних слов'ян. На початку століття вони здійснили похід на Сурож у Криму, у 813 р. — на острів Егіну в Егейському архипелазі, у 839 р. посольство русів відвідало візантійського імператора у Константи¬нополі і германського імператора в Інгельгеймі. В 860 р. руси з'явилися біля стін Константинополя. Такого роду воєнні та полі¬тичні акції характерні для держави**.Поряд з утворенням ядра Руської держави шляхом об'єднання південної частини східнослов'янських племен навколо Києва на чолі з полянами відбувався процес об'єднання північної частини східно¬слов'янських племен навколо Новгорода на чолі зі словенами. Процес політичної консолідації східних слов'ян звершився наприкінці IX ст. утворенням великої, відносно єдиної середньовіч¬ної Давньоруської держави — Київської Русі. Під владою Києва об'єдналися два величезних слов'янських політичних центри — Київський і Новгородський. Ця подія, яку літопис відносить до 882 р., традиційно вважається датою утворен¬ня Давньоруської держави. Пізніше київському князю підкорилась більшість східнослов'янських земель. У рамках Давньоруської дер¬жави робили перші кроки у суспільно-політичному розвитку більше 20 неслов'янських народів Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північ¬ного Кавказу і Причорномор'я. Першим князем Київської держави став Олег. У процесі формування давньоруської державності можна, та¬ким чином, простежити чотири етапи: княжіння східних слов'ян, утворення первісного ядра давньоруської державності — Руської землі, формування південного та північного ранньодержавних ут¬ворень, об'єднання цих утворень у середньовічну державу з цент¬ром у Києві. Давньоруська держава після її утворення продовжувала розши¬ряти свої території. За князя Олега (882—912 рр.) були приєднані древляни, сіверяни, радимичі. Одночасно була ліквідована залеж¬ність радимичів від хазар, яким вони платили данину. За часів Ігоря (912—945 рр.) до Давньоруської держави були приєднані угличі, тиверці, і знову ж древляни, які відділилися від Києва після смерті Олега. Князі Святослав (965—972 рр.) і Володимир (978—1015 рр.) здійснювали походи у землі в'ятичів. Таким чином, рушилися йзникали старі розмежування і складалася величезна територія Дав¬ньоруської держави. У Х ст- вона простягалася вже від південних берегів Ладозького і Онезького озер до середньої течії Дніпра, а на заході і південному заході — до Карпат, Пруту і пониззя Дунаю. У своєму розвитку Давньоруська держава пройшла два основ¬них етапи. Перший етап охоплює кінець IX і Х ст. Тоді Київська Русь була ранньофеодальною державою, у межах якої відбувалося становлення феодального суспільного ладу. Тут в основному завер¬шувався процес політичної єдності Русі, встановлювалися державні кордони, відбувалося утворення та вдосконалення апарату влади. Наприкінці Х — першій половині XI ст. Київська Русь всту¬пила у період свого розквіту. У другій половині XI ст. спостерігає' ться тенденція до феодальної роздробленості, а наприкінці першої третини XII ст. Давньоруська держава вступила у другий етап свого розвитку — етап феодальної роздробленості. До періоду феодальної роздробленості відноситься час зарод¬ження української, російської та білоруської державності.