Стаття 258. Спеціальна позовна давність

 для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала поріщяно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інфор­мації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу); у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу); про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу); у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу); про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу). Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування на­слідків нікчемного правочину. Статтею 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Але спеціальна позовна давність, на відміну від закріпленої у ЦК Української РСР 1963 року лише скороченої позовної давності, може бути як скороченою, так і подовженою. Так, скорочена спеціальна позовна давність в один рік згідно з Кодексом застосову­ється до наступних вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені). За ст. 72 ЦК Української РСР 1963 року стягнути пеню або штраф можна було лише за 6 місяців з дня виникнення права на позов. Норма, передбачена ЦК 2004 року, здається більш вдалою, порівняно зі ст. 72 ЦК 1963 року, оскільки нібито дозволяє стягнути більшу суму неустойки, але коли мова йде про юридичних осіб — суб'єктів господарювання, необхідно звертатися до ст. 232 Господар­ського кодексу, яка закріплює положення, згідно з яким нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'я­зання мало бути виконане. Отже, стягнути неустойку з суб'єкта господарювання можна буде лише за 6 місяців. Але ГК надав право сторонам — господарюючим суб'єктам у до­говорі змінити строк нарахування неустойки. Отже, лише в договірному порядку такі сто­рони можуть домовитися про нарахування неустойки протягом одного року з дня простро­чення виконання зобов'язання; про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформа­ції. Зазначене положення ЦК 2004 року є новим, порівняно з положеннями ЦК 1963 року, оскільки на вказану вимогу поширювався загальний трирічний строк позовної давності. Також варто звернути увагу і на те, що в ЦК 2004 року спеціальна позовна давність засто­совується лише до випадків, коли спростовується недостовірна інформація, поміщена саме в засобах масової інформації. Випадок, коли недостовірна інформація поширюється іншим способом, коментованою статтею не передбачений. У цьому разі позовна давність обчис­люється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення пере­важного права купівлі частки у праві спільної часткової власності; у зв'язку з недоліками проданого товару; про розірвання договору дарування. За ЦК 1963 року на зазначену вимогу поширю­валась загальна позовна давність; у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти; про оскарження дій виконавця заповіту. До вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства чи обману, застосовується подовжений строк позовної давності тривалістю п'ять років. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.