4.2. Сприйняття́,види

Сприйняття́ (перцепція, від лат. perceptio) — психічнопізнавальний процес, який полягає у відображенні людиною предметів і явищ, в сукупності всіх їхніх якостей при безпосередній дії на органи чуття.Сприйняття - низка процесів, в ході яких інформація сполучається в сенсорний образ та інтерпретується як інформація породжена об'єктами або подіями оточуючого середовища^[1]

В залежності від переважної ролі того або іншого аналізатора в структурі образу розрізняють наступні вигляди сприймання: кінестетичні, зорові, слухові, дотикові, нюхові, смакові. В залежності від провідних аспектів об'єкта, що сприймаються, виділяють також такі класи сприймань: • сприймання простору; • сприймання часу; • сприймання руху.

4.3. Інстинкти , Навички, інтелектуальна поведінка

Інстинкти — не що інше, як сукупність послідовних різноманітних безумовних рефлексів. Інстинкти складають основу поведінки тварин. У вищих тварин інстинкти піддаються модифікації під впливом індивідуального досвіду.

Навички - це дії, сформовані шляхом повторення, освоєння, що характеризуються високою мірою, і відсутністю поелементної свідомої регуляції і контролю. Якщо під дією розуміти частину діяльності, поставлену свідому мету, що має чітко, то навичкою також можна назвати автоматизований компонент дії.

Розумова поведінка (інтелектуальна) полягає у здатності

тварини відображати більш складні зв'язки і відношення між окремими

предметами або їхніми властивостями. Інтелектуальна поведінка

характеризується тим, що тварина може «винаходити» нові способи

розв'язання завдань, що виникають перед нею, використовуючи при цьому

зовнішні предмети як знаряддя (мавпа використовує палицю, щоб дістати

їжу, яка знаходиться за кліткою і до якої вона не може дотягнутися).

Білет 5

5.1.Псих. Середньовіччя та Відродження

Богословські трактати тапроповіді Середньовіччя містили деякі ідеї з античності. Зокрема, вчення про рефлексію, типологію й ієрархію психічних явищ Стагірита, вчення неоплатоників. Завдяки Каролінгському Відродженню та спілкуванню з арабським світом, віднайдені та врятовані списки деяких античних першоджерел. Поряд з тим, церква вказує задачею розуму доведення існування Бога, а методом — дослідження Святого Письма. Існує гіпотеза про походження з цих юдейсько-християнських студій сучасного поняття особистості. Нова епоха, Відродження, руйнує деякі інститути середньовічного суспільства, які утискали людську особистість (цехова, феодальна структура), а перш за все, вносить зміни в педагогічну практику, що доти базувалась на схоластичній традиції та підносить інтерес до античного спадку. На межі XV–XVI ст. вперше у друці з'являється слово «Психологія», в працях відомого магдебурзького професора філософії Р. Гокленіуса і його учня О. Гасмана

5.2.Властивості сприймання

Специфіка сприймання відображається в системі його властивостей, основними з яких є цілісність, структурність, осмисленість, предметність, констант­ність, аперцепція.

Цілісність сприймання. Результат сприймання - цілісний образ предмета, ситуації, події, процесу. Здат­ність до цілісного сприймання не є вродженою, вона формується і вдосконалюється у процесі діяльності. Спочатку маніпулятивна діяльність, гра, а згодом і праця вимагають від людини приглядатися до предме­тів, знарядь, вивчати частини, щоб ефективніше вико­ристовувати їх у продуктивній діяльності. Цілісність образу виникає поступово на основі наявного досвіду, знань дитини.

Структурність сприймання. Людина сприймає абстраговану від відчуттів узагальнену структуру, яка формується протягом певного часу. Якщо вона слухає мелодію, то почуті раніше звуки продовжують звучати в її мозку, навіть тоді, коли вона вже чує новий звук. Му­зичний твір вона сприймає загалом - останній звук не може бути основою для розуміння. У голові звучить цілісна структура мелодії з різноманітними взає­мозв'язками її елементів. Джерелом цілісності і струк­турності сприймання є особливості об'єктів і предметна діяльність людини.

Осмисленість сприймання. Процес сприймання ніколи не відбувається на елементарному рівні. Він зав­жди пов'язаний із вищим рівнем психічної діяльності, зо­крема мовою та мисленням. Людина не просто дивиться на предмети, а реєструє їхні ознаки, виокремлює суттє­ві, об'єднує їх. Образ завжди має певне смислове зна­чення. Свідомо сприймати предмет - означає назвати його, узагальнити в слові, схемі, моделі.

Предметність сприймання. Предмет, його вигляд сприймають відповідно до використання або за основни­ми властивостями. Цьому сприяє предметність сприй­мання, тобто пов'язаність відчуття та сприймання з реальними предметами і явищами навколишнього світу. Ця властивість сприймання відіграє суттєву роль у розвитку дитини. Наприклад, у ранньому віці вона відкриває існування речей, починає усвідомлювати їх значення у задоволенні її потреб. Відкриття предметно­сті світу викликає в дитини намагання оволодіти ним. Вона тягнеться до предметів, дістає, розглядає їх, мані­пулює ними. В іграх, малюванні, ліпленні та інших видах діяльності предметність сприймання забезпечує контроль його точності і повноти, спонукає до присто­сувальних дій, пошуку нових способів сприймання, щоб правильніше, об'єктивніше відобразити предмет.

Константність сприймання. Без цієї властивості сприймання в безупинно мінливих умовах перетворило­ся б на низку хаотичних зорових відчуттів, а людина не змогла б орієнтуватися у світі. Вона забезпечує відносну стабільність сприймання світу, відображаючи єдність предметів та умов їх існування. Процес перцептивної діяльності завжди зумовлюється завданнями суб'єкта. Намагаючись визначити спосіб створення картини, людина ігнорує її зміст, а зосереджується на тому, як покладені фарби, передано колорит часу, місця і людсь­ку неповторність.