1.Тканина -- це система споріднених у філогенезі диференційованих клітин та їх похідних, які подібні за своїм походженням та морфофункціональними озна-ками. Тканини є основою для побудови організмів.

Поняття «тканина» вперше використав англійський вчений Н.Грю у 1671 р. при позначенні рослинних структур, які за своєю будовою нагадують тканину текстилю. Назву науки про тканини -- гістологію -- введено в наукову терміно-логію німецьким анатомом К.Майером в 1819р.

Першу класифікацію тканин створив французький анатом Ксав'є Біша (1771-- 1802). Користуючись препаруванням, мацерацією, розщепленням і дією різних хімічних речовин, він виділив 21 тканину. К.Біша чітко відобразив новий на-прям у науці -- пошук елементарних структур, що утворюють організм. Цьому сприяла поява удосконаленого мікроскопу та техніка мікроскопічних досліджень. Протягом перших десятиліть XIX століття працями багатьох мікроскопістів бу-ли закладені основи вчення про тканинну будову організму. Вже в 1857 р. німе-цький гістолог Ф.Лейдіг запропоновував нову класифікацію тканин, відповідно до якої усі тканини тварин і людини поділяють на чотири типи: епітеліальні, сполучні, м'язові, нервові. Цією класифікацією користуються і тепер. Теорети-чне обгрунтування еволюційного напряму в розвитку тканин належить російсь-ким вченим О.О.Заварзіну та М.Г.Хлопіну. Основним завданням еволюційного напряму в гістології О.О.Заварзін (1934) вважав встановлення загальних законо-мірностей філогенетичної диференціації різновидів спеціалізованих клітин у межах кожної тканини при збереженні обмеженої кількості морфофункціональних ти-пів тканин (теорія паралелилізму в змінах гістоструктур у процесі еволюції). О.О.Заварзін запропонував поділити усі тканини на дві групи: загальні -- епіте-лій і тканини внутрішнього середовища (кров, лімфа, сполучні тканини) та спе-ціальні -- м'язові та нервову. Велике теоретичне узагальнення в галузі вивчення розвитку тканин (теорія дивергентного розвитку) належить М.Г.Хлопіну (1946). Організм розвивається дивергентно, що було прос-тим і однорідним, перетворюється в складне і різновидне. Пояснюється це не-однаковим розподілом речовин в овоциті та зиготі, а також різними умовами існування тканин, що розвиваються. Під впливом переміщень клітин змінюють-ся умови їх існування, виникають нові взаємозв'язки між частинами зародка, що й сприяє розходженню шляхів розвитку клітин, виникненню різних тканин, здатних забезпечити існування організму.

8. Епітеліальні тканини. Загальна характеристика та класифікація.

Об'єднання клітин, що покрива-ють поверхню тіла і вистеляють його порожнини, називають епітеліями. Епіте-ліальні тканини першими виникають у філогенезі і в процесі індивідуального розвитку організму. Вони являють собою пласти клітин -- епітеліоцитів, які мають різну форму й будову в різних епітеліях. Між клітинами епітелію немає міжклітинної речовини і вони тісно пов'язані між собою за допомогою щільних з'єднань -- десмосом. Епітелій завжди межує з підлеглою рихлою сполучною тканиною, з якою він тісно пов'язаний через базальну мембрану. Базальна мем-брана побудована із аморфної речовини та фібрилярних структур. У базальній мембрані містяться вуглеводно-білково-ліпідні компоненти, від яких залежить вибіркова проникність для речовин. Товщина базальної мембрани досягає 1 мкм, за допомогою напівдесмосом епітелій з'єднується з базальною мембраною, остан-ня забезпечує трофіку епітелію за рахунок поживних речовин, що дифузно про-никають із підлеглої рихлої сполучної тканини. Кровоносні судини в епітелії відсутні. Із-за пограничного положення епітеліального пласта обидві його по-верхні знаходяться у різних умовах і тому мають різну будову. Якщо пласт скла-дається із одного шару клітин, то кінець клітини апікальний з боку зовнішнього середовища буде більш-менш помітно відрізнятися від протилежного (базально-го) кінця наявністю таких утворень, як мікроворсинки, щіточкова облямівка, війки тощо. Якщо епітеліальний пласт складається із багатьох шарів клітин, то шари, що лежать ближче до зовнішнього середовища будуть мати іншу будову, порівняно з базальними. Це явище називають полярною диференціацією. З нею пов'язане і розміщення органел. Так, мітохондрії часто розміщуються ближче до базального полюса, а пластинчастий комплекс -- між ядром і апікальним полю-сом клітин. У багатошаровому епітелії полярна диференціація спостерігається між будовою клітин базального та поверхневих шарів.

Епітеліальні тканини характеризуються великою здатністю до регенерації, тобто відновлення; вона здійснюється постійно і називається фізіологічною ре-генерацією, репаративна регенерація виникає після пошкодження.

Епітелій є у різних місцях тіла людини, у зв'язку з цим проявляє різномані-тність як у будові, так і в функціональних властивостях. Епітелій, що покриває шкіру, відмежовує внутрішнє середовище тіла від зовнішнього, є пограничною тканиною, виконує захисну функцію проти дії мікробів, хімічних та фізичних чинників. Епітелій, що покриває внутрішні органи, які знаходяться у порожни-нах тіла, створює умови для їх рухливості -- при скороченні серця, екскурсіях легень, перистальтиці кишечнику тощо. Значне місце належить епітелію у за-безпеченні обміну речовин, виділенні речовин обміну, секреції тощо.

Класифікація епітелію. В основі її відіграють роль різні ознаки: походження, будова, функціональне значення. У морфологічній класифікації відображена бу-дова епітелію, яка тісно пов'язана з функцією. Відповідно до цієї класифікації епітелії поділяють на одно- та багатошарові. В одношарових епітеліях всі кліти-ни досягають базальної мембрани, в багатошарових -- лише базальний шар клі-тин. За формою клітин, що утворюють пласт, їх поділяють на плоскі, кубічні, призматичні (циліндричні) тощо. В багатошаровому епітелії до уваги береться лише форма зовнішніх шарів. Серед одношарових епітеліїв розрізняють одно-рядні та багаторядні. В однорядному епітелії усі клітини однакової форми -- плоскі, кубічні, призматичні, а їх ядра знаходяться на одному рівні. Такий епіте-лій називають ізоморфним. У багаторядному епітелії клітини різної форми і висоти, ядра їх лежать на різних рівнях. Багатошаровий епітелій буває зроговілим і незроговілим та перехідним. В зроговілому епітелії відбуваються процеси зроговіння, що пов'язані з перетворенням клітин верхніх шарів у рогові лусочки. При відсутності зроговілості епітелій являє собою бага-тошаровий плоский незроговілий. Для перехідного епітелію характерна зміна товщини пласта, що залежить від стану, об'єму органів (сечовий мі-хур), сечопроводи тощо.

Поряд з морфологічною кла-сифікацією епітелію існує ентофілогенетична, створена М.Г.Хлопіним. Вона грунтується на по-ходженні різних видів епітелію з різних зародкових листків. Відпо-відно до цієї класифікації розріз-няють епітелій таких типів: ектодермальний, утворений з екто-дерми, має багатошарову або багаторядну будову, пристосова-ний до виконання переважно за-хисної функції. У різних частинах тіла цей епітелій має свої структурні та функціональні осо-бливості, однак загальна схема йо-го будови повсюди однакова. Ентеродермальний тип епітелію роз-вивається з ентодерми, за своєю будовою він одношаровий при-зматичний, покриває внутрішню поверхню однокамерного шлун-ка, тонкого та товстого відділів кишечника, бере участь у всмок-туванні поживних речовин. Целонефродермальний -- походить з мезодерми, за будовою -- одношаровий плоский -- мезотелій, покриває серозні оболонки, інший різновид клі-тин мезодермального походження кубічної та призматичної форми, входить до складу ниркових канальців. Ангіодермальний епітелій вистеляє кровоносні су-дини, походить з мезенхіми, за будовою належить до ендотелію. Епендимогліальний тип -- це спеціальний епітелій, що походить з нервової трубки, він ви-стеляє порожнини мозку.