25

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С.Макаренка

Кафедра всевітньої історії

“Ідеологія М.Ганді”

(курсова робота)

Виконав: студент 044 групи 4 курсу історичного факультету Сергійко М.О.

Перевірив: науковий керівник, к.і.н. Сергійчук І.М.

Суми 2012

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….3

Розділ І. Формування світогляду Махатми Ганді…………………………..

Розділ ІІ. Етичні та суспільні погляди Махатми Ганді…………………….

Розділ ІІІ. Вплив ідеології Ганді на суспільно – політичне життя незалежної Індії та світової спільноти……………………………………………….

Висновки………………………………………………………………………

Список використаної літератури……………………………………………...

Вступ

Тема: “Ідеологія М.Ганді”.

Мета:

Завдання: розглянути процес формування ідеології Ганді та чинники, що на нього вплинули; проаналізувати основні позиції Ганді; прослідкувати вплив поглядів Ганді на суспільно –політичне життя індійської держави та світової спільноти.

Об’єкт:

Предмет:

Актуальність дослідження: Выдающийся руководитель национально-освободительного движения Индии, мыслитель, политический и общественный деятель Мохандас Карамчанд Ганди, вошедший в историю современной цивилизации как Махатма ("Великая душа") был убит индусским фанатиком 30 января 1948 года.

С моменту смерті Ганді пройшло вже 64 роки, але інтерес до його особистості не слабшає. На сьогодні для нас особливо важливими є долі тих людей, вчення та діяльність яких, ознаменувавши переломні етапи суспільного розвитку і високого ступеня їх осмислення, пережили свій час і створили вічні загальнолюдські цінності. В силу динамічних змін у світі важливо важливо звертатися до минулого і раз за разом переоцінювати його, щоб не втратити з ним зв’язок та винести щось нове. Саме погляди Ганді можуть допомогти вирішити чимало протиріч сьогодення. Це розуміли і розуміють після смерті Ганді, тому Ганді продовжує впливати на хід сучасної історії в різних куточках світу.

Аналіз та історіографія джерельної бази:

Розділ І. Формування світогляду Махатми Ганді.

Мохандас Карамчанд Ганді народился в 1869 році. На відміну від більшості політичних лідерів Індії, він не належав до вижчих каст, будучи представником касти торговців. Його родина на протязі багатьох поколінь належала до служивого прошарку князівств Південної Індії. Вже дід Махатми став прем’єр міністром при князі в одному із гуджаратських князівств Британської Індії - Порбандару. Батько Ганді, Карамчанд, також став прем’єром Порбанадару, а потім князівства Раджкот.

Як і більшість представників місцевої адміністрації індійських князівств того часу, він дав дітям пристойну англійську освіту. Безперечно, це було одним із найважливіших факторів, що зумовило формування глибокого філософського погляду на світ у тоді ще юного Ганді. Хоча, з іншого боку, його вчили англійській манері поведінки і життя в цілому, але йому це не запало до душі. Натомість він брав приклад того, як необхідно жити, у своєї матері - глибоко релігійна людина, її проста віра й аскетичний спосіб життя залишили глибокий відбиток в його душі. Саме вона справила великий вплив на формування особистості Ганді в дитинстві і юності. В будинку Ганді не було багатої бібліотеки, але були релігійні тексти, що зазвичай зберігаються в кожній скільки – небудь грамотній сім’ї. Саме з них він вбирав дух індуської традиції, перебуваючи під сильним впливом ідей містицизму і релігійної терпимості. Також, дуже рано Мохандас познайомився і з іншими релігіями Індії. Цьому знайомству допомагало і оточення його сім’ї, бо серед друзів родини Ганді були не лише правовірні індуси, а релігійних общин мусульман, парсів и джайнів [2,с.66].

Коли Ганді було тринадцять років, батьки одружили його на дівчині його віку. Будучи вже дорослим, він не раз засуджував жорстокий звичай про звичай дитячих шлюбів. З цього часу всередині Махатми починається формування незгоди і супротиву щодо столітніх традицій індійського народу, що потім переросте в цілу ідеологію. Подальші події його життя цю ненависть лише посилилися. У 1884 році Ганді мав поїхати здобувати освіту в Лондон. Але його від’їзд супроводжувався труднощами: каста, до якої він належав, була проти цього, бо до цього ніхто з її членів не покидав батьківщини.

Але нарада касти в Бомбеї, все ж , відпустила його за кордон, посіявши перші мотиви майбутньої критики кастової системи Ганді як такої, що обмежує людину. Він покинув Індію, давши обіцянку матері дотримуватися індуїстських звичаїв.

Перебування в Лондоні, без сумніву, вплинули на особистість Ганді. З одного боку, він дотримувався традицій свого народу, ставши членом організації вегетаріанців( за принципом “ахінси” – не насилля - індуси не могли їсти м’яса тварин, як і вбивати їх, ), а з іншого – познайомився зі світським життям, світовою культурою і досягненнями науки. Великий вплив на нього здійснила теософія – вчення, що поєднувало містичні елементи різноманітних східних релігій і неортодоксального християнства. Тут же Ганді почав поглиблені заняття з історії буддизму, ісламу, християнства і, перш за все, індуїзму. Саме тоді він вперше прочитав Бхагаватгіту (релігійно-філософську частину шостої книги найважливішого стародавнього пам’ятника Індії – Махабхарати) [2,с.93].

Коли Ганді їхав до Європи, він мало цікавився політикою. Перші уроки індійського патріотизму йому виклав старійший діяч індійського національно – визвольного руху в Англії і його перший ідеолог – Дадобхай Наороджі, якого в Індії називали “великим старцем”. Наороджі користувався великою популярністю не лише в Індії, але і в Англії, де він викладав в Лондонському університеті і був членом англійського парламенту. Ганді потім розповідав, який великий відбиток залишили на ньому лекції Наороджі. Саме від нього Ганді вперше почув осуд британського імперіалізму. Саме він змусив задуматися молодого студента над подальшою долею колоніальних народів. Крім такого суспільно – політичного діяча, як Наороджі, великий вплив на Ганді мали й інші особистості: “Три современника оказали реальное влияние на мою жизнь: Райчандбхай - непосредственным общением со мной, Толстой - своей книгой “Царство божие внутри нас” и Раскин - книгой “У последней черты” [2,c.221]. За словами Ганді, саме Райчандбхаї дозволив йому зрозуміти істинну сутність індуїзму, допоміг йому усвідомити, що людина не може бути вільною, не звільнивши себе від прив’язаностей до земних благ і не оволодівши мистецтвом самоконтролю. Під його впливом Ганді прийшов до висновку, що “человек, полностью преданный своей дхарме и совершенно свободный от привязанностей , лучше всего может сосредоточить все свои усилия на деле, которому он в данный момент служит”[2,c.230]. Щодо впливу на нього Толстого, сам Ганді писав: “Толстой укрепил мою любовь к ненасилию” [2,с.232]. Ганді знав про вчення Толстого про ненасилля задовго до початку переписки й сприйняв багато його ідей. Вирішальним для Ганді виявився вплив книги Толстого “Царство божие внутри нас”: “Перед независимым мышлением, глубокой нравственностью и правдивостью этой книги, казалось, потускнели все другие” [2,c.232]. Що стосується Д.Раскіна, то соціально-політичні утопічні ідеї цього англійського публіциста і теоретика мистецтва були в перше десятиліття XX ст. співзвучними багатьом ідеям Толстого і Ганді. Книга Раскіна “Біля останньої риски”, яку Ганді перевів на гуджараті, допомогла йому сформулювати принципи загального блага – сарводайї – й необхідності для кожної людини заробляти собі на життя працею, і, перш за все, працею фізичною. В “Автобіографії” Ганді писав: “Основные положения книги Раскина сводятся, как я понял, к следующему: благо отдельного человека в благе всех... у всех одинаковое право зарабатывать трудом себе на пропитание... Жить стоит только трудовой жизнью, какова жизнь земледельца или ремесленника. Первый из этих принципов я знал. Второй я сознавал смутно. До третьего я сам не додумался”. Саме під впливом ідей Раскіна Ганді створив в Феніксі поблизу Дурбана колонію індійців з тим, щоб вони заробляли собі на життя фізичною працею.

Після повернення Ганді в 1891 році на Батьківщину, він одразу ж зіткнувся з великими труднощами: через відлучення від касти на час навчання в Англії, він не міг приймати їжу, навіть випити стакан води в будинку членів своєї касти. Це ще більше посилило неприязнь Ганді до кастової системи, як такої, що обмежує людей і робить їх нерівними. Вдома Ганді починає працювати адвокатом в місті Раджкот. Тут, через зарозумілість англійського агента, який не побажав з ним розмовляти, була, за його словами, суттєво похитнута лояльність до англійської влади. Це підштовхнуло його покинути рідну землю і поїхати в Південну Африку, прийнявши пропозицію індійської торгової фірми вести тут її справи. В 1893 році Ганді приїхав в Дурбан.

Індійська община в Південній Африці, переселенці якої вперше вперше з’явилися тут у 1860 році. Вона складалася із законтрактованих плантаційних робітників, шахтарів, ремісників, дрібних та великих торговців, піддавалася расовій дискримінації. Расові закони, що діяли тут, ставили перешкоди перед робітниками в сфері придбання землі, а торговцям було нелегко отримати ліцензії на право вільно займатися торгівлею. З расовою дискримінацією одразу по приїзду зіткнувся і Махатма Ганді. Спочатку він почав вести боротьбу з нею в якості адвоката, але з часом він перетворився на політичного і громадського діяча. Під його керівництвом торговці й службовці Південної Африки в 1894 р. створили свою першу політичну партію - Індійський національний конгрес.

З цього дня головним в житті Ганді стала не адвокатська діяльність, а боротьба з расовими законами. Рішення було настільки серйозним, що у 1896 році Ганді привіз в Південну Африку свою сім’ю [2,с.122]. В Африці починають формуватися основні засади майбутньої ідеології Ганді, що були продуктом тих умов, в яких він жив і за що мусив боротися. Саме тут він виробив тактику ненасильницького опору – сатьяграхи. Першою масовою кампанією сатьяграхи став знаменитий марш на Трансвааль, який відбувся 13 листопада 1913 року. Під час другої англо-бурської (1899—1902 рр.) та англо-зулуської (1906 р.) війн Ганді створив санітарні загони з числа індійців для допомоги англійцям, хоча, за його власним визнанням, вважав за справедливу боротьбу бурів і зулусів. В той же час, свої дії він розглядав як доказ лояльності індійців до Британської імперії, що, на думку Ганді, мало переконати англійців надати Індії право на самоврядування. В 1906 році уряд Наталю запропонував запровадити обов’язкову реєстрацію всіх індійців. Ганді скликав масові збори індійців у театрі Імперіал у Йоганнесбурзі, які різко виступили проти принизливої реєстрації. Ганді попередив, що боротьба буде тривалою та виснажливою. Переговори спершу не дали наслідків, так само, як і поїздка Ганді до Англії. Лише наприкінці наступного року було досягнуто компромісу — індійцям дозволили реєструватися добровільно. Колоніальна адміністрація не вибачила Ганді його перемоги — в 1908 році його було вперше запроторено до в’язниці. Потім він неодноразово сидів у тюрмі і в Африці, і в Індії, а тим, хто хотів стати його послідовником, завжди ставив запитання: “Чи готові ви до ув’язнення?”[6,c.28]. В тому ж 1906 р. він прийняв завіт брахмачарія – відмова від власності, від включення в раціон продуктів тваринного походження, статеве утримання. Ганді відіслав сім’ю в Фенікс, де існувала невелика колонія з його послідовників й готувалася його газета “Індіан оппонент” (в ній Ганді і виклав свою концепцію сатьяграхи), а сам став вести аскетичне життя людини, що відмовилася від піклування про дім. В 1913 році Ганді провів другу кампанію сатьяграхи. Розмах руху змусив владу піти на переговори з Ганді й прийняти “Закон про полегшення становища індійців”. В 1915 році Ганді повернувся назад до Індії. Сюди він прибув вже тим Ганді,якого ми знаємо зараз. За 33 роки боротьби за незалежність Ганді переживе період ув’язнення, організує кампанії непокори, “соляний похід” і, врешті – решт, допоможе стати Індії незалежною. Якою ж була ідеологічна сутність всіх цих кампаній? Чому вони мали такий успішний ефект, який, хоча і одразу і не проявився, але дав свій результат після Другої світової війни, коли Індія стала незалежною державою.

Розділ іі. Етичні та суспільні погляди Махатми Ганді.

Ахімса, свадеші, сварадж и сатьяграха — чотири стовпи етико – політичної теорії і практики Ганді. Ці стовпи охоплюють різні сфери суспільного життя, як етику, так і політику. Ахімса — це ненасилля, відсутність гніву і ненависті: “Дословно говоря, ахимса означает “неубийство”. Но для меня это — целый космос значений... На самом деле это означает: не обижай никого, не допускай к себе ни одной жестокой мысли, даже если она касается человека, которого считаешь своим врагом. У того, кто соблюдает это учение, не бывает врагов” [3,c.26]. Ганді вважав, що, ґрунтуючись на ахімсі, можна здобути перемогу в політичній боротьбі , інакше перемога з часом все одно перетвориться в поразку. Ганді писав: “Сатьяграха не победит до тех пор, пока царит ненависть. А потому каждое утро, едва проснувшись и еще не сделав первый шаг в новый день, скажи себе: мне нечего бояться в мире, кроме Бога; в моем сердце нет ненависти, я не совершу несправедливости; я одолею правдой ложь” [9, c.42]. Свадеші в дослівному перекладі означає “вітчизняний”, тобто, рух за бойкот іноземних товарів. Останні десятиліття свого життя сам Ганді користувався виключно найбільш скромним одягом та взуттям індійського виробництва. Завдяки цьому скорочувався ринок для британських і взагалі європейських товарів в Індії, підтримувались національні товаровиробники, а самі гандисти внаслідок застосування принципу агаріграхи – відмови від зайвих речей – морально очищалися і вдосконалювалися. Сварадж в перекладі означає “своє управління”, тобто, поступове впровадження в Британській Індії самоуправління аж до здобуття країною повної незалежності. Сердцевиною всієї системи політичних поглядів Ганді була сатьяграха (“сатья” — істина і “аграх” — твердість, щось типу “кріпко триматися істини”). В перші роки після виникнення сатьяграхи Ганді пояснював її сутність європейцям англійськими словами “пасивний супротив”, але з часом прийшов до висновку, що це словосполучення несе в собі певний і негатив. Між тим сатьяграха “ не є зброєю слабкого проти сильного”. По Ганді, людина, що досягла суті сатьяграхи і застосовувала цей метод боротьби на практиці, — безумовно, морально вище свого опонента, а тому, сильніше. Ганді вважав, що в ході боротьби треба добиватися не лише ліквідації існуючих органів і поглядів, але і чітко уявляти, чого ти хочеш взамін. Основним принципами, на які він спирався, були: 1.Не судити інших суворіше, ніж самого себе.Не можна ні в моральному, ні в інтеллектуальному плані ставити ворога нижче себе, а відноситися до нього так, буцім - то у нього не менш вижчі моральні норми. 2.Бути схильним до компромісу. Він вважав, що схильність до компромісу присутня істинній суті сатьяграхи.“Я, по сути, являюсь человеком, склонным к компромиссу, потому что никогда не уверен, прав ли я”[7,с.49]. 3.Боротись проти справи, а не проти особи, що стоїть за справою.Ганді не раз закликав ненавидіти британську систему управління, а не самих британців. 4.Не використовувати слабкість противника. Так, під час Першої світової війни Ганді категорично виступав проти того, щоб “нанести їй удар в спину”. Суть його позиції полягала в тому, щоб не використовувати тяжкий стан свого ворога, якщо він викликаний не самим конфліктом з тобою, а дати йому відчути, що тиск, що здійснюється на нього, є результатом їм же вдіяної несправедливості. 5.Не ставати залежним від допомоги ззовні: “Если народ не готов к самопожертвованию ради высокой цели, никакая помощь извне не поможет ему обрести собственную свободу” [2, c.214]. 6. Бути готовим до самопожертви: “Будь готов вложить все свои физические и духовные силы в борьбу за дело, в которое ты веришь, и, если это будет необходимо, пожертвовать собственной жизнью ради дела и ради людей, а не ради самой жертвы” [7, c.15].

7. Не ховати своїх планів: “Ни из какой тайной организации, какой бы большой она ни была, не может получиться ничего хорошего. Утаивание преследует цель возведения защитной стены вокруг чего-то. Ахимса отвергает такую защиту” [7, c.16].

8.Визнавати свої помилки.Після трагедії в Амрітсарі 13 квітня 1919 року, коли війська вбили 379 демонстрантів, Ганді відмінив кампанію сатьяграхи. Він мотивував це тим, що частина її учасників своїми діями спровокувала вибух насильства: “Было огромной ошибкой призывать к ненасильственному восстанию народ, еще не созревший до понимания ненасилия” [4, c.122].

9.Не прибігати до саботажу.Ганді виступав проти знищення якого б не було урядового майна чи об’єктів інфраструктури в знак протесту: “Уничтожение мостов, скажем, с помощью динамита, не приведет к ликвидации зла, а спровоцирует еще большее зло” [4,с.128].

10. Вибирати насильство замість боягузства. Під час однієї із акцій не співробітництва чоловіки – жителі кількох сіл – втікали від каральних експедицій, кинувши напризволяще свої сім’ї: “Я упрекал их за трусость, а они бесстыдно прикрывались ненасилием. Ненасилие требует большого мужества. Трусость совершенно несовместима с ненасилием. Я хочу, чтобы и индусы, и мусульмане воспитывали в себе мужество и были готовы умереть, не убивая. Если же у них нет такого мужества, пусть лучше развивают искусство убивать и быть убитыми, нежели бегут от опасности, словно трусы. В этом случае насилие лучше, чем бегство” [8, c.43].

Засновуючись на цих нормах, Ганді розробив цілий ряд форм сатьяграхи, які умовно можно поділити на м’які, радикальні й екстремальні.

До м’яких форм відносяться переговори, арбітраж, агітація, демонстрація і ультиматум. Ці форми чітко пов’яазні між собою і є послідовними етапами реалізації сатьяграхи. Боротьба має починатися з переговорів, бо цим самим він дає ворогу усвідомити, що готовий до взаєморозуміння. Якщо не вдасться вирішити конфлікт з допомогою переговорів, ворогу треба запропонувати арбітраж — третейський суд третьої сторони, яку обидві конфліктуючі сторони поважають і рішення якої зобов’язуються виконати. Цією третьою стороною може стати інша нація, суспільна організація, індивід чи група.

Якщо перших дві форми не дали бажаного результату, починаються агітації і вуличні демонстрації, які в кінці – кінців закінчуються ультиматумом: Ультиматум є загрозою, а повідомленням про плани і наміри сатьяграхи.

До радикальних форм Ганді причисляв гарталь, забастовку и всезагальну стачку, пікетиування, дхарну та гізрат.

Гарталь — припинення роботи на короткий строк, на один день чи кілька часів. В гарталь часто вносять елементы свята, він мав об’єднати групу сатьяграхи, притягнути увагу противника, а також нейтральних спостерігачів.

Забастовка, загальна стачка и пікетування — більш – менш традиційні. Ганді завжди наголошував на необхідність недопущення не насилля, тому рішення про забастовку на кожному підприємстві приймалося одноголосно. Дхарна — стародавня специфічна індійська форм протесту. Вона заключається в тому, що один чи кілька протестуючих сідають на вулиці і відмовляються вставати до тих пір, поки не будуть задоволені їх вимоги.

Гізрат заключається в масовій еміграції з регіону, де ворог має найбільшу владу — на деякий час, поки противник не згодиться піти на поступки.

До екстремальних форм сатьяграхи Ганді відносив голодування, відмову від сплати податків, громадянська непокора, паралельне управління, не співробітництво. Останнє, по Ганді, заключається у відмові від почесних титулів та орденів, урядового утримання, в бойкоті урядових судів, коли обидві сторони йдуть до третейського суду, бойкоті державних шкіл і вижчих учбових заведений, законодавчих зборів, тобто, у відмові голосувати й висувати свої кандидатури на виборах, відмові працювати в міністерствах і департаментах, бойкоті армії та полиції, всіх англійських банків, страхових компаній і т.д.

Різниця між громадянською непокорою і неспівробітництвом в тому, що непокора передбачає демонстративне порушення законів. Найяскравіший приклад — Соляний похід в 1930 році.

І, накінець, останньою формою спротиву є створення паралельних органів управління — альтернативних державним. Як наслідок, після смерті Ганді остаточно і всебічно сформувалося таке вчення, як “гандизм” - це результат боротьби теорії і досвіду, де теоретичні положення пройшли корекцію і доповнення.

Вчення Ганді стало програмою індійської національно-визвольної боротьби. Це соціально-політичне й релігійно-філософське вчення, основними положеннями якого є: 1) Досягнення незалежності мирними, ненасильницькими засобами, шляхом втягнення в боротьбу широких народних масс.

2) Твердження про можливість досягнення класового світу та ідеалізація старини, апеляція до релігійзних відчуттів мас.

3) Конструктивна програма, за реалізацію якої Ганді боровся до кінця життя. Ця программа включала в себе боротьбу проти кастової системи, за індусько-мусульманську єдність, РАСКРЕПОЩЕНИЕ жінок, розвиток ремесла і, особливо, ручного прядіння, ткацтва і т.д. Одним із важливих пунктів цієї програми стала кампанія захисту недоторканих, яку він не припиняв все своє життя: “Нельзя ограничиваться положением “насколько это возможно”, когда речь идет о неприкасаемости. Если неприкасаемость должна быть изгнана, она должна быть изгнана полностью и из храма, и из всех других сфер жизни” [5,с.170].

Ганди стремился не только добиться прекращения дискриминации неприкасаемых с помощью светских законов. Он стремился доказать, что институт неприкасаемости находится в противоречии с индусским принципом единобытия, и таким образом подготовить индийское общество к тому, что неприкасаемые такие же его равноправные члены, как и остальные индийцы.

Борьба Ганди с неприкасаемостью, как и с любым неравенством, также имела религиозную основу: Ганди считал, что изначально всем людям, независимо от их расовой, кастовой, этнической и религиозно-общинной принадлежности, присуща врожденная божественная природа. В соответствии с этим он и неприкасаемых стал называть хариджанами – детьми божьими. Добиваясь уничтожения дискриминации хариджанов, Ганди действовал собственным примером: он допускал хариджанов в свой ашрам, разделял с ними трапезу, ездил в вагонах «третьего класса» (его так и называли «пассажир третьего класса»), объявлял в защиту их прав голодовки. Однако он никогда не признавал каких-либо особых их интересов в общественной жизни, необходимости бороться за резервацию для них мест в учреждениях, учебных заведениях, законодательных органах. Он был против обособления неприкасаемых в обществе, в национально-освободительном движении. И этим, в основном, объясняются его глубокие расхождения с лидером неприкасаемых доктором Амбедкаром, которого он очень уважал, но с которым так и не смог объединиться в борьбе против неприкасаемости.

Ганди не смог добиться коренного изменения положения неприкасаемых и тяжело переживал это. Тем не менее, его влияние на политическую культуру, политическое сознание Индии в вопросе о неприкасаемости, несомненно. В том, что первая конституция Индии официально запретила дискриминацию неприкасаемых, немалая его заслуга.

Столь же большое значение придавал Ганди борьбе за индусско-мусульманское единство. Признание равенства всех религиозных общин, борьба против их противопоставления в общественной жизни и политике, против дискриминации в отношении последователей какой-либо одной религии были его нравственной позицией. Его учение об Истине исходило из того, что все религии истинны, а различия между ними объясняются условиями места и времени.

Однако, отдавая все силы борьбе за гуманистические идеалы, Ганди считал, что цель не оправдывает средств ее достижения и единственным истинным средством борьбы является отказ от насилия. Идея ахимсы – непричинения зла живущему, положенная им в основу своего мировоззрения еще в первый период его жизни, когда он был назван Махатмой, легла в основу политической и социальной деятельности Ганди после признания его в самой Индии и за ее пределами народным вождем. Вся его жизнь, по словам Дж. Неру, была внутренней борьбой между «принципом ненасилия», который стал для него источником жизненной силы, смыслом существования, и движением за свободу Индии. К этому глубокому определению следует добавить: не только внутренней борьбой, но и органическим единством ненасилия и свободы.

Політичні ідеали Ганді оформилися, в основному, в другий період його життя. Він вважав, що Індія має необхідність у відмінних від політичних інститутів Заходу нових формах правління, в основі яких мають лежати традиційні інститути общинного самоуправління - панчаяти. В ідеалі, армія і поліція мали складатися з добровольців, а порядок і законність мають забезпечуватися владою більшості, яка притримується принципів ненасилля. Тим не менше, Ганді визнавав, що, до тих пір, поки не буде вдосконалена сама природа людини і не зміниться світовийй порядок, в незалежній Індії будуть і солдати, і поліцейські. Головним же він вважав те, що в незалежній Індії держава буде захищати рівно інтереси всіх своїх громадян, незалежно від їх соціального статусу, релігійної, кастової, етнічної приналежності.

Наприкінці свого життя, Ганді сформулював найзагальніші принципи світового співжиття і зовнішньої політики Індії, що потім втілив на офіційному рівні його соратник – Дж. Неру. Так, у відносинах між державами, як і у відносинах між людьми, має воцаритися принцип взаємоповаги. Великі держави мають роззброюватися для того, щоб уникнути великих катастроф, загальнолюдські цінності і не насилля мають правити світом.