15. Ксенофан як критик політеїзму та антропоморфізму

Ксенофана традиційно вважають попередником елейської форми філософії. Він здійснив першу в історії філософії спробу корінним чином змінити уявлення про богів. Ксенофан заперечував істинність антропоморфних уявлень про богів, тобто приписування ним зовнішнього вигляду людини та властивих їм недоліків. На думку філософа такі уявлення спотворювали сутність богів, які уособлювали вищі сили світобудови. Крім того, Ксенофан робить висновок, що існує не багато богів, а лише один. Філософ намагався уявити Бога, як деяку ідеальну сутність через ідеальну геометричну фігуру. Він дав перше абстрактне визначення Бога: «Сутність Бога – колоподібна і взагалі не схожа з людиною; він – увесь зір, увесь слух, але дихання в ньому немає; він – увесь розум, розуміння та вічність». Крім того Ксенофан першим розділив людське пізнання на два типи: пізнання через розум та пізнання через почуття. Лише розум на його думку може дати істинне знання, а почуття оманливі і призводять до неістинних знань.

16. Елейська школа філософії.

Ксенофан попередник Еллейської школи, першим намагався змінити корінні уявлення про Богів. Розділив пізнання на два типи : через розум і через почуття. Парменід виказував недовіру до істинності тих знань, що людина отримує через свої природні почуття: зір, слух, нюх, дотик і смак. На їх основі можна лише виказувати свою гадку (докса), про якусь річ. Справжня ж істина (алетейя) досягається в результаті розумового осмислення. Гадка повинна бути перевіреною розумом – тільки тоді вона може стати істиною. Про Парменіда говорили, що “філософію він розподілив на дві частини – на філософію істини та філософію гадки”.Наші фізіологічні почуття оманливі. розум – це особлива властивість людини, за допомогою якої, як вважав Парменід, ми здатні пізнавати вічну, незмінну, або непорушну істину про те, що лежить в основі світобудови, а значить – в основі нашого власного життя. Під основою світобудови Парменід розумів суще, або буття, яке він характеризував так: воно не виникло, воно єдине, ціле, стійке та нескінчене. Слова “не виникло” означають в даному випадку, що буття було завжди, і що не було в історії світу такого моменту, коли буття не було б. Адже, якщо припустити, що воно колись виникло, то звідси виходить, що колись не було нічого. Але з нічого нічого не виникає – так вважав Парменід, а значить буття завжди було і буде. Єдність та цілісність буття означають те, що проявляючись в будь-якому місці світу і в нашому житті, воно проявляється завжди повністю. Стійкість буття означає для Парменіда його нерухомість. На відміну від Геракліта Ефеського Парменід говорив, що “все нерухоме”, маючи на увазі, звичайно, не фізичний рух фізичних тіл, а рух як зміну основи світу, його законів. Поряд з поняттям буття Парменід ввів поняття небуття, або не-сущого, – небуття, є нічим, не-суще не існує. Остання характеристика буття – нескінченість, яка припускає, що до нього необхідно ще щось додати – тобто докласти зусилля людського розуму. Зенон Елейський став відомим завдяки своїм яскравим та цікавим логічним обґрунтуванням тез, які сформулював Парменід. Особливо відомі апорії Зенона – парадоксальні твердження, які, однак, можна довести логічним шляхом. Вони ілюструють тезу Парменіда про неможливість руху.