
- •1. Поняття світогляду, його сутність та структура
- •Історичні типи світогляду.
- •3. Філософія як особлива форма суспільної свідомості. Предмет філософії
- •Основні функції філософії.
- •5. Співвідношення філософії і науки
- •Ведична філософська спадщина.
- •Самхіти :
- •7. Ортодоксальні даршани Стародавньої Індії
- •Неортодоксальні даршани Стародавньої Індії(настика)
- •9. Філософія буддизму
- •Конфуціанство.
- •11. Даосизм
- •12. Натруфілософія мілетської школи.
- •13. Філософія Геракліта Ефеського
- •14. Піфагор та філософія піфагореїзму.
- •15. Ксенофан як критик політеїзму та антропоморфізму
- •Елейська школа філософії.
- •17. Апорії Зенона
- •Натурфілософія Анаксагора.
- •19. Філософські роздуми Емпедокла
- •Атомістика Левкіппа і Демокріта.
- •21. Софістична філософія
- •Філософія Сократа.
- •23. Вчення Платона про ідеї
- •Вчення Платона про державу.
- •25. Філософія Арістотеля
- •Філософія стоїцизму.
- •27. Епікуреїзм: атомістика та етика
- •Філософія скептицизму.
- •29. Неоплатонізм як філософський підсумок античності
- •Філософія патристики.
- •31. Західна донікейська патристика. Тертулліан
- •Східна донікейська патристика. Оріген.
- •33. Латинська патристика. Августин Аврелій.
- •Діонісій Ареопагіт: апофатичне та катафатичне богослов’я.
- •35. Нікейський собор і його роль у формуванні християнської догматики
- •Філософська спадщина Северина Боеція.
- •37. Схоластика як історико-культурне явище західно-християнського Середньовіччя
- •Іоанн Скот Еріугена. Вчення про чотири природи.
- •39. Дискусія про універсаліста її місце в історії середньовічної філософії
- •Філософія Ансельма Кентерберійського
- •41. Концептуалізм п’єра Абеляра
- •Філософія Фоми Аквінського.
- •43. Філософська спадщина вільяма Оккама
- •Вчення Френсіса Бекона про ідоли.
- •45. Вчення Френсіса Бекона про метод
- •Принцип універсального сумніву у вченні Рене Декарта
- •47. Раціоналістична методологія Рене Декарта
- •49. Суспільно-політичні погляди Томаса Гоббса
- •Сенсуалістична філософія Джона Локка.
- •51. Філософія Джорджа Берклі
- •52. Філософія Девіда Юма.
- •53. Класична німецька філософія в системі філософії Нового часу
- •Філософське вчення і. Канта.
- •55. Філософія Гегеля
39. Дискусія про універсаліста її місце в історії середньовічної філософії
За Северином Боецієм : універсалії мають відношення до всезагального, оскільки універсалія – це сенс або значення загального імені, такого, як “дім взагалі”, “людина взагалі”, “тварина взагалі”. Загальне ім’я відрізняється від власного імені, такого, як Іван, Бровко, Київ тощо. Власне ім’я означає цей предмет, тобто предмет, на котрий можна показати пальцем. У загального імені такого предмета немає, отже завжди існує спокуса сказати, що загальним іменам в дійсності нічого не відповідає, або ж сказати, що вони відображають схоже між предметами, тобто їх загальні ознаки. Останнє як раз і стверджував Боецій. Універсалії, на його думку, є результатом мисленнєвої абстракції. Але така абстракція виникає не на порожньому місці, а при відстороненні від предметів певних загальних ознак. Іншими словами, універсалії, згідно з Боецієм, властиві тільки мисленню, але відображають при цьому дещо реальне. Іоанн Скот Еріугена – прибічник філософського реалізму. Він стверджував, що “загальне” і “єдине” існують поза “одиничним” і “конкретним” та передує їм. Чим більш загальним є поняття (універсалія), тим більш реальним є його існування у якості самостійної сутності. Так, індивід існує завдяки його залученню до “виду”, а “виду” – до “роду”. Скажімо у фразі “Сократ людина” важливіше “Сократ” чи “людина”? Еріугена відповів би, що “людина”, адже без належності Сократа до видового поняття людина не було б ніякого Сократа. П’єр Абеляр говорив, що універсалії існують в речах. Ця позиція була названа концептуалізмом. Універсалія є концепція речі, невіддільна від неї. Він заперечував і проти позиції реалістів, і проти номіналістів. Хіба у Сократі для нас важливо лише те, що він “людина взагалі”? Хіба не важливі для нас і для світу думки, котрі висказував Сократ, хіба не важливий для нас його філософський подвиг? Отже, вважав Абеляр, має значення не лише загальне, але і конкретне, одиничне. Фома Аквінський створив серединну теорію, яка об’єднала в собі всі позиції: унверсалії існують і до речей (у Божественному розумі), і в речах (як суть речі), і після речей (як назва речі, яка з’являється у людському розумі при абстрагуванні від неї). Вільям Оккам рішуче виступив проти реалізму Фоми Аквінського і повернувся до номіналістичної позиції: загальні поняття, або універсалії, є знаками, копіями одиничних реальних речей, що виникають в людській свідомості при сприйнятті цих речей. Предмети та їхні якості, вважав Оккам, окремо один від одного “не ходять”, і кожний предмет необхідно розглядати як предмет з властивими йому якостями.
Філософія Ансельма Кентерберійського
Серед християнських мислителів ранньої схоластики найвидатнішою постаттю визнають св. Ансельма, архієпископа Кентерберійського. Найважливіші філософські твори: “Монологіон” та “Прослогіон”, діалоги “Про істину”, “Про свободу вибору” тощо. Вже за життя Ансельма порівнювали з Августином, оскільки він шукав гармонію віри і розуму. Мислення повинно підкорюватись вірі, вважав він, але віра шукає розум, вбачаючи в ньому свою опору. Особлива увага до обґрунтування розуму визначається у Ансельма головною задачею схоластики – раціональними, розумними доказами пояснити і обґрунтувати християнську віру. Ансельм Кентерберійський працював над раціональними доказами буття Бога. У творі “Монологіон” він використовує ідею досконалості. У речах Всесвіту можна розрізняти: благо, мудрість, досконалість. Проте, світ є скінченним, отже, і якості, що властиві йому – не безумовні, а відносні. Але якщо є відносна досконалість, то має існувати і абсолютна досконалість, тобто досконалість сама по собі, а це і є Бог. Другий доказ відомий під назвою “онтологічного доказу” (за визначенням Канта). Він викладений у роботі Ансельма “Прослогіон” і заснований, на його думку, на розумі. Ансельм стверджує, що навіть “божевільний”, висловлюючи атеїстичні судження, спирається при цьому на ідею Бога як абсолютної досконалості. А з цього виходить, що, думаючи про Бога як про досконалість, ми тим самим стверджуємо його безумовне існування. Таким чином, з мислення Бога Ансельм, по суті, виводить факт його реального існування. Ансельм Кентерберійський сформулював також принцип необхідності пояснення віри розумом. Він є засновником схоластичної теології і метафізики. Бог у нього — причина світу: як зразок, як творець, як мета.