26. Філософія стоїцизму.

Зенон з Кітія засновник стоїчної філософії став учнем Кратета. (вчення проводив і Барвистій Стої).В своїй філософії Зенон і його учні на перше місце висували проблему блага та зла в людському житті. У поглядах на влаштування світу вони дотримувались атомістичної концепції Демокріта, причому на відміну від Епікура вважали, що рух атомів визначений, а отже, і в житті людини володарює обумовленість (передвизначеність) – людина не є вільною у виборі тих життєвих обставин, в котрі вона потрапляє. А якщо так, розмірковували стоїки, то головне для людини навчитись, не дивлячись на обставини, діяти так, щоб не позбутись головної своєї якості – доброчесності. Доброчесне життя для стоїків – це життя у злагоді з природою, що фактично означає життя у злагоді з розумом. Жити розумно – це означає жити у злагоді зі всезагальним божественним законом, утримуватися від усього того, що ним заборонено. Це, вважали стоїки, створює людині рівне щасливе життя. Що представляє собою доброчинність в уявленні стоїків? На першому місці серед доброчинностей у них розуміння, тобто знання, що є зло, а що – добро, а що – ні те ні інше. Друга доброчинність – мужність, тобто знання, що зробити, чого боятись, а в чому не дотримуватись ні того ні іншого. Третя доброчинність – стриманість – це здатність не переходити межу, визначену розумом, володіння собою. Четверта доброчинність – справедливість – базується на знанні природних законів та їх дотриманні. І, нарешті, п’ята доброчинність – особлива стоїчна доброчинність – це велич душі, тобто знання або володіння собою, яке дозволяє бути вище за все, що з тобою відбувається, як хороше, так і погане. Злом стоїки вважали все, що за своєю суттю протилежне доброчинності або благу: нерозуміння, боягузтво, розбещеність, несправедливість, легкодухість. Звідки береться зло? Перш за все з дій та бажань нерозумних, незгодних з природою. Від нерозуміння, помилкових думок, вважав Зенон, в душі людини відбуваються рухи незгодні з природою – їх він називав пристрастями.Стоїки сформулювали цілий ряд пристрастей, розділивши їх на чотири головні види: скорбота (нерозумне душевне стиснення), страх (очікування зла), бажання (нерозумне збудження) і насолода (нерозумне збудження до предмета, якому лише на перший погляд віддається перевага). Ці види пристрастей, в свою чергу, також поділялись. Наприклад, до скорботи стоїки відносили такі пристрасті, як заздрість (скорбота за чужим благом), ревнощі (скорбота за тим, що іншому дісталося те, чого хочеться самому) та суперництво (скорбота, коли інший має те саме, що і ти). До страху відносили нерішучість (страх щось зробити), переляк (страх, від якого віднімається язик) або сором (страх безчестя). До бажань стоїки відносили ворожість (бажання зла іншому, причому тривале і таке, що посилюється), гнів (бажання покарати того, хто, на твою думку, безпідставно тебе образив) та любов (прагнення до зближення, викликане видимістю краси). Звичайно, стоїки не заперечували взагалі любов. Скажімо, любов до блага, а відповідно і до краси, наполегливо ними рекомендувались, однак, на їхню думку, необхідно розрізняти істинну красу – красу душі, і красу примарну, тобто тільки зовнішню.Нарешті до насолод стоїки відносили такі пристрасті, як злорадість (насолоду від чужих нещасть), зачарування (насолода, отримана через слух) або розбещеність. Неможливість позбутися від цих пристрастей стоїки розцінювали як свого роду хворобу душі.Але все ж таки стоїки не вважали, що душа людини повинна звільнитися взагалі від будь-яких рухів. Вони розглядали і три типи так званих “добрих пристрастей”: радість (протилежна насолоді), обережність (протилежна страхові) та воля (протилежна бажанню). Ідеалом людини у стоїків виступає мудрець – людина, яка досягла вершин знання і розуміння природи та її законів, непідвладна пристрастям, проста у житті, яка турбується про особисте та суспільне благо. Мудреця стоїки називали навіть божественним, адже така людина відчуває розчиненого в природі бога, відчуває його і розуміє.Філософи-стоїки дали багато прикладів мужньої, холоднокровної, не дивлячись на обставини, поведінки. З тих часів таку поведінку називають стоїчною.