Міністерство освіти і наук, молоді та спорту України

Вищий навчальний комунальний заклад

«Одеське педагогічне училище»

Методичні рекомендації

щодо проведення уроків української мови та читання

студентами-практикантами 3,4 курсів

спеціальності 5.01010201 Початкова освіта

Укладені Крохмалем В.В.,

викладачем української мови та літератури,

спеціалістом вищої категорії,

«викладачем-методистом»

Розглянуті і схвалені на засіданні

циклової комісії філологічних та

соціально-філософських дисциплін

Протокол № 1 від 31 серпня 2011 р.

Голова циклової комісії

____________ В.В.Крохмаль

Затверджені на засіданні методичної ради училища

Протокол № __ від _______________2011 р.

Голова методичної ради

__________________________________

2

Методичні рекомендації до проведення уроків української мови та читання в початковій школі.

1. Активне становлення графічних навичок письма. Написання в зошиті в одну лінію, набуття умінь скоропису; удосконалення знань, умінь щодо опанування розділу «Звуки і букви», засвоєння правил української літературної мови і грамотного письма.

2. Розділ «Мова і мовлення»: виконання великої кількості вправ на засвоєння найважливіших правил і норм спілкування в усній та писемній формах.

3. Приділення особливої уваги усвідомленнями учнями необхідності вивчати українську мову.

4. Доповнення мовленнєвого матеріалу нормативними прикладами.

5. Розділ «Текст». Внесення певних коректив у систему вміщених у підручнику навчальних текстів, замінюючи їх іншими за тематикою та виховним спрямуванням. Вони повинні достатньо ілюструвати передбачені програмою елементарні відомості з лінгвістики тексту.

6. Розділ «Речення». Вчити розпізнавати речення за метою висловлювання, вміти надавати їм окличної інтонації, яка виражає різноманітні почуття. Засвоюються суто мовні особливості речень різних типів.

7. Активно використовувати набуті знання на уроках читання, у роботі над формуванням читацьких навичок - усвідомленість, виразність, правильність.

8. Розділ «Слово». Використання мовних знань і умінь для комунікації. Проблема збагачення та активізації словника школярів має бути на кожному уроці.

9. Закріплення лексикологічних уявлень при вивченні інших предметів

10.Розгляд загальномовленнєвих навичок, як міжпредметних в системі початкового навчання.

11.Тему і мету уроку необхідно конкретизувати, зважаючи на особливості засвоєння навчального матеріалу певним класом.

Вимоги до культури мовлення вчителя початкових класів.

Виховувати - це значить так поводитися з учнями, щоб при розв’язанні безлічі неминучих у шкільному житті непорозумінь і конфліктів у них склалося переконання, що вчитель зробив правильно.

Виховання — це насамперед поведінка учителя в класі, це ставлення учителя до учнів.

Слово для вчителя завжди було й залишається основним засобом впливу на учнів. Але це не означає, що чим вчитель більше буде говорити з учнями, тим краще для справи їх виховання. Нерідко буває і навпаки. Потратиш на розмову з учнем цілу годину, а він вийде від тебе і відразу ж порушить дисципліну. Кожна розмова з учнями мусить у чому-небудь переконати, викликати у них якісь позитивні емоції. Найбільшим недоліком виховних розмов саме і є їх емоціональна невиразність, недохідливість до учнів. Нерідко буває, що вчитель повторить давно відомі істини учням, накричить на них і вважає, що він провів виховну розмову. До розмови з учнями потрібно готуватися як і до уроку. Якщо у вчителя немає чогось такого сказати учням, що схвилювало б їх, викликало б переживання, то краще і не починати розмови, а перенести її на другий раз, коли він обдумає її зміст і форму її проведення.

Мова являється дитині з її народження, з першим словом матері, з ласкою батька, тобто задовго до того, коли постане в образі навчального предмета. Інтенсивний розвиток мовлення у дітей початкових класів є запорукою успішного навчання у середніх і старших класах, інтелектуального, морального, етичного і естетичного розвитку учнів. Мова ж бо є скарбницею знань про світ, досвіду поколінь, основою духовної культури народу.

Ідея про розвиваюче опанування мови у початковій ланці висловлювалася такими видатними педагогами, як К.Д.Ушинський, В.О.Сухомлинський. К.Д.Ушинський вважав, що в

3

першу чергу в дитини треба розвивати мовну здатність, яку називають Божим даром, дивом людської природи.

Культура мови — це культура поведінки людини, культура її особистості, образ її душі, інтелекту. Культура мови людини — це її портрет.

Серед учителів немає мабуть таких, які б не знали української літературної мови чи були б зовсім байдужі до культури свого мовлення. Та біда в тому, що деякі вчителі літературною мовою намагаються говорити тільки на уроці, педраді, може, ще в коридорі школи, а вже за її порогом сам собі пан, сама собі господиня - що хочу і як хочу, так і скажу.

Висока культура мовлення — це захист від грубощів, нечемності. Образ, вульгарності, від будь-якого словесного «сміття» На вчителя, який володіє бездоганним мовленням, ніколи не кричатиме директор чи завуч. Не згоджуючись у чомусь, вони шукатимуть благопристойні висловлювання. Крім цього педагогічного обов’язку — дбати про культуру мови та мовлення, вчитель має гостро усвідомлювати важливість громадянського мовного обов’язку. Обов’язок кожного громадянина утверджувати своєю мовленнєвою практикою державну мову України, як чинник єднання суспільства, як основу духовно-культурного життя народу, як історичну пам’ять нації.

Шляхетне, ввічливе звертання багатьох дивує, зате нормально сприймається ними примітивне, грубе, принизливе. Люди не звикли у гарному звертанні відчувати пошану до себе, гідність співрозмовників. Учительство може кардинально змінити мовну ситуацію в кращий бік. Через розум, серце, душу вчителя проходить суспільство. Воно повинно пройти з печаттю високої мовної культури. Учитель через учнів має вихід на родину, сім’ю, де першими, і може, найвпливовішими вчителями є батько, мати, бабуся, дідусь. Яке у них мовлення? Чи звертають вони увагу на його культуру і як самі розмовляють з дітьми? Дбаючи про культуру мовлення вчителі підносять загальну культуру суспільства, виховують шляхетність поведінки і стосунків.

Культура мови... Що складає зміст цього поняття? Які основні ознаки має мовлення, яке вважаємо культурним, гарним? Тут виділяється кілька основних вимог, за якими визначаються ознаки культурного мовлення: нормативність, адекватність, поліфункціональність, естетичність.

Нормативність — це дотримання під час користування мовою норми, які є обов’язковими для даної літературної мови. Адекватність — це точність мовлення, тобто відповідність його умовам, засобом спілкування, змісту думок почуттям і волевиявленням мовця, це повнота самовираження.

Естетичність — це вираження естетичних уподобань мовця засобами мови, здатність викликати своїм мовленням відповідні, бажані почуття естетичного задоволення.

Поліфункціональність — це вміння мовця вдало використовувати мову відповідно до названих вище вимог у всіх сферах матеріально-виробничого і духовно-культурного повсякденного життя.

Якщо ми подбаємо, щоб мовлення відповідало цим вимогам, то матимемо такі його ознаки:

• правильність;

• логічність;

• виразність;

• точність;

• чистота:

• милозвучність;

• приємність:

• образність.

4

Мати високу культуру мови — означає вміти користуватися мовним багатством сучасності й тією культурною спадщиною, яка дісталася нам від попередніх поколінь.

Мовна особистість вчителя — це і самовираження, самопізнання, й інтегрування національної та світової культур, і ланка в безперервному творенні мовно-естетичних цінностей людства. Мовна діяльність педагога, залежно від соціальної ролі, з одного боку, знеособлена, гранично автоматизована ( у стандартних ситуаціях побутової сфери), з іншого боку — яскраво індивідуальна, тобто така, що дає людині можливість якнайповніше самовиразитися в мові. Щоб створити зразкове мовно-культурне середовище в школі, вчитель повинен майстерно володіти всім жанрово-стильовим багатством української літературної мови, глибоко усвідомлювати мовну політику держави, бути активним учасником культуромовного життя соціуму.

Поняття престижу вчителя, його соціальний захист означають підняття престижу державної мови, набуття нею функцій не лише соціалізації, культурологізації особистості. Тому в підготовці студентів педагогічних вузів усе більшого значення набуває культурологічний аспект. Акцент переноситься з традиційної настанови — засвоєння заданої кількості інформації - на розвиток культури мови, мислення, почуттів, поведінки особистості, що разом утворюють той центр, навколо якого об’єднуються знання, уміння, навички і стають константами діяльності суб’єкта як неповторно індивідуальності.

Загалом реальна можливість індивідуума удосконалювати рівень володіння мовою залежить від Інтеграції зусиль сім’ї, освітніх закладів, засобів масової інформації, громадськості і держави. Тільки державна цілеспрямована політика здатна забезпечити потенціальний розвиток мовної особистості, а через неї - повне розкриття українського національного генотипу, активізацію життєдіяльності кожного конкретного індивідуума.

Поради вчителеві початкової школи.

1. Якщо з дитиною постійно сваритися, вона вчиться ненавидіти.

2. Якщо з дитиною завжди сперечатися, вона вчиться агресивності.

З. Якщо з дитини насміхатися, вона стає замкненою.

4. Якщо дитині дорікати, вона вчиться жити з почут­тям провини.

5. Якщо дитина росте в умовах терплячості, вона вчиться сприймати інших.

6. Якщо дитину підбадьорювати, вона вчиться вірити у себе.

7. Якщо дитину хвалити, вона вчиться бути вдячною.

8. Якщо з дитиною завжди і у всьому бути чесним, вона вчиться бути

справедливою.

9. Якщо дитина живе у безпеці, вона вчиться вірити в людей.

10. Якщо дитину підтримувати, вона вчиться цінувати себе.

Основна структура уроку української мови

1. Актуалізація опорних знань учнів. Пе­ревірка домашнього завдання.

Види робіт:

різні види граматичного розбору;

• опитування з метою перевірки теоретичних знань;

• перевірка письмових завдань;

• відповіді учнів на запитання, які вимага­ють обґрунтування висловленого положення;

• застосування засвоєних знань до прикладів, запропонованих учителем;

• складання граматичних таблиць і заповнення їх відповідни­ми прикладами;

• зв’язні повідомлення учнів про мовні явища;

• виписування слів на вказану орфограму з вправи, виконаної вдома;

5

• диктант за текстом вправи домашнього завдання;

• письмо з пам’яті на матеріалі домашньої вправи;

• зіставні вправи;

• слухове письмо;

• робота з орфографічним словником тощо.

2. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Види робіт:

• ігрові вправи;

• мовні жарти;

• розповідь учителя;

• словниковий диктант із подальшим з’ясуванням правильнос­ті написання;

• вправи на класифікацію і т.д.

3. Повідомлення теми, мети й завдань уроку.

Види робіт:

• повідомлення вчителя;

• читання запису учнями з дошки;

• бесіда;

• ознайомлення із планом уроку тощо.

4. Сприймання й первинне усвідомлення матеріалу.

Види робіт:

• робота з наочністю;

• знайомство учнів з терміном;

• формування визначення поняття;

• виконання практичної роботи учнями за вказівкою вчителя;

• з’ясування суттєвих ознак граматичного явища;

• самостійна робота учнів із підручником;

• спостереження учнів за спеціально дібраним мов­ним матеріалом;

• мовні задачі тощо.

5. Осмислення нових знань.

Види робіт:

• відтворення засвоєного за запитаннями;

• аналіз змісту правил;

• складання алгоритму застосування знань під керівництвом учителя;

• виконання вправ за підручником;

• пошуки відповідей на запитання вчителя.

6. Узагальнення й систематизація знань.

Види робіт:

• різні тренувальні вправи;

• граматичний розбір(за вибором);

• робота з дидактичним матеріалом;

• граматичне мо­делювання й конструювання;

• списування з ускладнюючими елементами;

• коментовані, попереджувальні диктанти.

Примітка. На цьому етапі робота над вправою повинна складатися з таких елементів: постановка мети виконання вправи; визначення способу розв’язання поставленої мети; зразок виконання роботи та його аналіз; виконання вправи учнями; перевірка виконаної роботи.

7. Підсумок уроку.

6

На цьому етапі необхідно з’ясувати рівень усвідомленого засвоєння учнями нового матеріалу.

Види робіт:

• робота з таблицями;

• аналіз запропонованих схем алгоритму;

• розповідь учня про вивчене на уроці;

• бесіда за запитаннями вчителя;

• вправи зіставного характеру;

• ігрові вправи граматичного характеру тощо.

8. Домашнє завдання.

Види робіт:

• складання схем, таблиць, алгоритмів;

• добір прикладів до правила;

• проведення граматичного розбору;

• вправи творчого характеру;

• виконання вправ за підручником, за орфографічним словником, за дидактичним мате­ріалом тощо.

Примітка. На виконання усного і письмового завдання учні не повинні затрачати більше 15—20хв. Вправу для письмово­го завдання доцільно давати обсягом 5—6 рядків в 4 класі, 3—4 рядки в 3 класі, а в 2 класі 1—2 рядки.

Основні вимоги до структури і аналізу сучасного уроку

української мови в початковій школі.

Аналіз уроку української мови повинен роз­глядати питання змісту, методики проведення, структури, поведінки вчителя і учнів, результативності знань учнів.

Аналізуючи урок, необхідно звернути увагу на:

• правильність визначення і формулювання теми уроку;

• правильність постановки мети уроку;

• місце цього уроку серед інших уроків у певному розділі;

• тип уроку, його структуру, відмінність цієї структури від структури інших уроків, доцільність та ефективність обраної структури;

• чи виправдалися припущення учителя щодо пла­ну й конспекту уроку;

• зміст матеріалу уроку з наукової точки зору(чи всі визна­чення були правильними, чи не було помилок у термінології, формулюванні правил; відповідність теми уроку);

• насиченість уроку(чи не було перевантаження теоретичним матеріалом, вправами, поспішність на уроці, поверховість пояснень, час на закріплення, темп ведення уроку, підсумок уроку;

• як, у якій формі здійснювалися на уроці завдання розвитку мовлення і розвитку мислення учнів;

• які за характером тексти, наочність(художність, естетичність, науковість, рівень сучасності, чи цікавий матеріал);

• які вправи (види, різноманітність, рівень виправданості добо­ру для уроку саме цих, а не інших);

• використання підручника(на яких етапах: при перевірці до­машнього завдання чи нового матеріалу, при виконанні вправ усного чи писемного характеру, активність учнів при роботі з підручником);

7

• яка застосована методика пояснення нового і повторення вивченого (рівень доступності, висновки, чіткість викладу, трафаретність викладу чи цікаві прийоми пояснення...);

• зв’язок цього матеріалу з попереднім;

• способи, форми опитування й обліку знань учнів, застосовані на уроці;

• виправданість характеру завдань, запропонованих додому, вид вправ, їх обсяг, відповідність темі, пояснення домаш­нього завдання;

• рівень активності учнів на уроці(самостійність їх у роботі, зацікавленість уроком і дисципліна;

• чи не було недооцінки сил учнів учителем (легкість матеріалу);

• поведінку вчителя (уміння триматися, охопити увагою клас, чи достатньо приділено уваги відстаючим, мовлення вчителя); методичну пильність вчителя (критичне ставлення до застосованих ним методів, прийомів, засобів навчання рідній мові);

• підведення підсумків уроку і якість знань та навичок учнів, міцність та усвідомленість засвоєного, чи досягнута мета уроку.

Аналіз уроку студента-практиканта

Аналіз уроку практиканта - це форма навчання, де виділяються два важ­ливих етапи:

1. Підготовчий — під час написання конспекту та його «програвання» є можливість навчати студентів аналізу та самоаналізу. Спочатку по елементного, а потім систематичного; психологічна підготовка студентів до того, що кожне твердження несе не тільки смислове навантаження, а й методичне.

Основний етап — це практика на випуск­ному курсах. Тут реалізація теоретичних положень написаного конспекту і паралельно — системного аналізу (вчителем, методистом, студентами). Аналіз уроку — це сукупність аналізів кожного елемента:

1. Ступінь опанування студентами:

• навчальним матеріалом;

• методами його викладання;

• закріплення;

• формами контролю;

• поведінкою учнів на уроці;

• мовою студента - вчителя;

• критеріями оцінювання.

Поелементний аналіз — це розчленування уроку на окремі складові час­тини.

Конспект: клас, тема, мета (дидактична або навчальна, виховна, розвива­льна).

1. Тип уроку, дозування часу.

2. Структура уроку: основні дидактичні задачі — поетапно.

3. Змістова реалізація. Методична,

4. Психолого-педагогічні аспекти.

І. Педагогічна практика — розглядається і оцінюється ступінь реалізації ідей самого педагога.

• чи зрозумів студент концепцію класовода щодо будови уроку і їх системи;

• чи враховано індивідуальні особливості студента.

Чітко визначити мету і критерії поведінки учнів і студента.

Конспект уроку: тема, мета, тип уроку, обладнання.

А — Структура уроку(головні поетапні дидактичні завдання).

Б — Змістовна реалізація.

В — Методичне забезпечення.

8

Г — Психолого-педагогічні аспекти.

1.Підготовка учнів до сприймання нового матеріалу (А).

І. Оцінка вимог щодо структури уроку:

1. Чи визначені роль і місце уроку у системі з іншими уроками, на яких формуються знання, уміння і навички.

З програмового розділу:

1. Як поставлена мета, (дидактична, виховна, розвиваюча);

2. Чи враховано загальні вимоги до теми;

3. Чи обмежились локальним за­вданням.

Тип уроку — раціональність, відповідність мети.

1. Чи відповідає його структура обраному типу.

Зв’язки

А - з попередніми завданнями.

Б - з наступними.

1. Методи вивчення нового матеріалу, їх доцільність, поєднання одного з одним;

2. Форми контролю учнів;

3. Чи відповідає система повторення і закріплення вивченого;

4. Зміст і обсяг домашнього завдання, (доцільність, обґрунтованість).

ІІ. Оцінка змісту уроку

1. Дотримання основних вимог, які випливають з дидактичних принципів навчання: наочність, системність, систематичність викладу матеріалу, міцність знань учнів, врахування індивідуальних особливостей, прак­тичного досвіду;

2. Помилки учнів і шляхи їх виправлення;

3. Реалізація розливальних аспектів уроку;

4. Виховної мети (світоглядної, морально-етичної і спеціальної, зумовле­ної змістом матеріалу,чіткість формулювань, логічність міркувань то­що.

ІІІ. Оцінка техніки проведення уроку

1. Емоційність ( доцільна, достатнє) вміння зацікавити учнів матеріалом;

2. Темп, ритм;

3. Контактність з учнями (достатнє);

4. Педагогічний такт;

5. поєднання різних видів діяльності;

6. Дотримання орфографічного режиму.

ІV. Оцінка діяльності практиканта як організатора навчально-виховного процесу:

1. Знання фактичного матеріалу;

2. Методика ведення уроку;

3. Практичні уміння і навички роботи з наочними посібниками, знання методики їх застосування;

4. Якість дидактичних матеріалів та вміння ними користуватися;

5. Зовнішній вигляд, мовлення студента-практиканта;

6. Розподіл уваги між різними видами навчальної роботи (опитування, пояснення і т.д.);

7. Вміння враховувати індивідуальні пізнавальні можливості школярів, їхні вікові особливості;

8. Взаєморозуміння з учнями і класоводом;

9. Опанування методики організації учнівського колективу (початок, кінець уроку, зміна різних видів навчальної роботи тощо);

9

10) Формування запитань;

11) Психологічна підготовка дітей до зміни завдань;

12) Реагування на спонтанні порушення режимних і навчальних вимог

(запізнення, невиконання домашнього завдання і т.д.);

13) Наявність без особистісних, загальних зауважень ( скажімо, «Закрити

підручники», «Не підказувати!»);

14) Уміння триматися в класі (доцільно пересуватися, стояти біля дошки.

звертатися до учнів тощо).

План аналізу уроку студента-практиканта.

І. Оцінка вимог щодо структури уроку:

1. Чи визначені роль і місце уроку в системі з іншими, на яких формуються знання, уміння й навички з програмного розділу;

2. Як поставлена мета (дидактична, розвивальна, виховна): враховано загальні вимоги щодо теми чи обмежились локальним завданням;

3. Тип уроку (раціональність, відповідність меті);

4. Чи відповідає його структура обраному типу;

5. Зв’язки: а) з попередніми заняттями; б) з наступними;

6. Методи вивчення нового матеріалу, їх доступність, поєднання одного з одним;

7. Форми контролю знань учнів як раніше сформованих, так і нових;

8. Чи відповідає система повторення і закріплення вивченого з теми;

9. Зміст і обсяг домашнього завдання (доцільність , обґрунтованість).

ІІ. Оцінка підготовки й організації уроку:

1. Врахування вікових особливостей уроку;

2. Дотримання вимог шкільної гігієни (освітлення, санітарний стан учнів і приміщення тощо);

3. Якість дидактичних засобів, доцільність їх застосування.

ІІІ. Оцінка змісту уроку й учіння дітей щодо реалізації мети:

1. Дотримання основних вимог, які випливають з дидактичних принципів навчання: науковість, систематичність викладу матеріалу;

2. Системність, міцність знань учнів, врахування індивідуальних їх особливостей, практичного досвіду;

3. Помилки школярів і шляхи їх виправлення;

4. Реалізація розвивальних аспектів уроку;

5. Його виховної мети (світоглядної, морально-етичної, спеціальної, зумовленої змістом матеріалу);

6. Чіткість формулювань, логічність, послідовність міркувань тощо.

ІV. Оцінка техніки проведення уроку:

1. Емоційність (доцільна, достатня);

2. Вміння зацікавити дітей матеріалом;

3. Темп, ритм; їх відповідність віковим особливостям дітей;

4. Контактність з учнями (достатня, уміла).

5. Педагогічний такт;

6. Поєднання різних видів діяльності школярів (доцільність); Дотримання єдиного орфографічного режиму.

10

Схема аналізу уроку

І. Підготовка вчителя і учнів до уроку.

А. Характеристика плану-конспекту уроку:

1. Правильність ви­значення теми, мети уроку, обладнання.

2. Чи всі етапи передба­чені в плані.

3. Чи доцільно розподілено час за етапами уроку.

4. Який зв’язок цього уроку з попереднім.

5. Чи передбачені в плані уроку засоби перевірки виконання домашніх завдань.

Б. Підготовка до уроку всього необхідного дидактичного матеріалу і

готовність учнів до уроку (наявність у всіх необ­хідного приладдя).

В. Організаційна частина уроку (психологічна готовність учнів до початку

перевірки домашнього завдання).

ІІ. Перевірка виконання домашнього завдання:

1. Мета і місце перевірки знань, умінь, навичок учнів.

2. Методи перевірки.

3. Форми перевірки та їх педагогічна доцільність, чи всі учні охоплені перевіркою.

4. Зміст питань для фронтального, індивідуального, групового опитування, практичних завдань

5. Диференційованого харак­теру.

6. Якість відповідей учнів. Які висновки зробив учитель за результатами перевірки (їх педагогічна доцільність)?

ІІІ. Пояснення нового матеріалу і характеристика ме­тодів пояснення:

А. Психологічна характеристика переходу від перевірки до­машнього завдання до пояснення нового матеріалу (ознайомлення з темою нового матеріалу і поради, на що слід звернути увагу і як фіксувати головне).

Б. Психолого-педагогічна характеристика методів пояснення нового матеріалу:

1. Відповідність їх пізнавальній меті і вікові учнів, ефективність використання дидактичних принципів навчання (доступність, наочність, усвідомленість засвоєння учнями знань, міцність засвоєння знань).

2. Рівень науковості матеріалу і його пізнавально-виховне значення.

3. Зв’язок нового матеріалу з сучасністю і його практичне значення з погляду морального, художньо-естетичного вихо­вання.

4. Виховні заходи впливу на учнів (підтримка уваги, інтерес до знань, старанність, настирливість), якими засобами учитель домагається цього(їх ефективність).

5. Мовлення вчителя (доступність, грамотність, емоційність, темп викладу, доступність формулювання основних понять).

6. Тема і мета самостійного вивчення учнями навчального матеріалу, постановка проблемних питань учням, пізнавальних задач, формулювання логічних завдань.

7. Активізація пізнавальної діяльності учнів, способи під­тримки інтересу та уваги дітей на окремих етапах уроку, за­лучення учнів до творчої роботи, спрямованої на сприйняття і осмислення нового матеріалу. Роль і місце наочних посіб­ників і ТЗН.

8. Використання дошки і записів у зошитах. Роль і місце са­мостійної роботи учнів у процесі вивчення нового мате­ріалу, роботи з підручником, довідковою і додатковою літературою.

Методика обліку знань учнів у процесі вивчення нового матеріалу.

11

ІV. Закріплення нових знань:

1. Зміст і методика закріплення вивченого матеріалу.

2. Доцільність матеріалу, взятого для закріплення знань.

3. Засоби закріплення знань: запитання, відповіді, виконання вправ (їх доцільність і дієвість).

4. Вправи і самостійні роботи диференційованого характеру.

V. Зміст і методика домашнього завдання:

• характер завдань і відповідність їх викладеному новому матеріалу.

• обсяг домашнього завдання.

• підготовка учнів до виконання домашнього завдання. Інструктаж до його виконання.

Додаткові(індивідуальні) завдання окремим учням.

Vі. Характеристика пізнавальної діяльності учнів:

Увага. Використання учителем загальнопсихологічних принципів організації уваги на уроці. Прийоми організації уваги на уроці: зовнішній вигляд учителя, міміка, жести, доброзичливий тон, ритм і темп уроку, емоційна атмосфера, яскравість і новизна наочних посібників, логічність у викладі. Забезпечення стійкої уваги учнів на різних етапах уроку, використання вчителем засобів переключення уваги учнів.

Сприймання. Прийом створення установки на сприйняття нового матеріалу.

Пам’ять. Прийоми актуалізації здобутих раніше знань. Забезпечення розвитку всіх типів пам’яті учнів.

Мислення. Створення проблемної ситуації на початку оволо­діння учнями нового матеріалу. Спонукання учнів до форму­лювання завдань, питань, задач. Активність учнів. Шляхи формування нових понять. Труднощі при засвоєнні учнями нових понять.

Особистість. Ставлення учнів до відповідей однокласника і оцінки вчителя. Які мотиви поведінки учнів переважали на уроці? Як у процесі навчальної діяльності формувалися інтелектуальні, вольові та інші якості особистості?

Vіі. Поведінка вчителя на уроці:

1. Уміє володіти собою і класом (стриманий, спокійний, уважний, чуйний, об’єктивний, тактовний, вимогливий).

2. Своєчасно і вміло переключається на інші форми і методи роботи залежно від зміни обставин.

3. Вільно володіє собою (мімікою, жестами, мовленням, поглядом), швидко і чітко змінює вираз свого обличчя, використовує його як засіб впливу на учнів або, навпаки, спокійний, невиразний, холодний у стосунках з учнями.

4. Які риси характеру в поведінці вчителя на уроці ви помітили і як вони проявились?

5. Загальна оцінка уроку.

Критерії оцінки уроків студентів-практикантів

Оцінку «відмінно» ставлять за бездоганний урок, коли повністю досягнуто навчальної і виховної мети, коли студент-практикант:

• виявив уміння самостійна і творчо готуватися до уроку;

• провів урок на високому науковому рівні, поряд з освітніми завданнями добре розв’язував виховні завдання, успішно керувався дидактичними принципами;

• виготовив хороші наочні посібники і методично вірно використовував їх та ТЗН на уроці;

12

• творчо застосовував найбільш ефективні форми, методи і прийоми, правильно оцінював відповіді учнів, забезпечив їх активність під час перевірки знань, пояснення нового матеріалу,

• закріплення чи повторення, залучав їх до активної розумової та трудової діяльності, розвивав в них мислення, навички самостійної роботи;

• вдало використовував дидактичні матеріали;

• вміло поєднував роботу з усім класом з індивідуальним підходом до окремих учнів;

• правильно використовував час і домігся того, що учні засвоїли основний матеріал на уроці;

• вміло керував увагою учнів, зумів досягти зразкової дисципліни;

• дотримуватися вимог єдиного мовного режиму.

Оцінку «добре» ставлять за урок, якщо студент-практикант:

• виявив уміння добре готуватися до уроку, користуючись незначною допомогою учителя чи методиста;

• провів урок на належному науковому рівні;

• використовував ефективні методи і методичні прийоми, але не досить творчо;

• на уроці мали місце методичні недолітки, які, однак, суттєво не порушили навчального процесу;

• на уроці дисципліна була добра, учні активно працювали, але на окремих етапах уроку їх активність була незначною;

• мети уроку студент досягнув.

Оцінку «задовільно» ставлять, коли:

• урок за своїм змістом науково витриманий, однак практикант допускав неточності в поясненні або не помічав помилок у відповідях учнів;

• практикант не зумів організувати активної розумової діяльності учнів, недостатньо їх знає;

• наочність використовувалась, в цілому вірно, але мали місце окремі недоліки (слабке керівництво процесом сприймання, не чіткі словесні пояснення, недостатнє осмислення сприйнятого);

• практикант допускав методичні помилки, це негативно позначалося на знаннях учнів;

• мали місце порушення учнями дисципліни, а практикант в ряді випадків або не реагував на це, або не зумів підтримати належний порядок;

• однак, незважаючи на допущені недоліки, було досягнуто навчальної та виховної роботи.

Оцінку «незадовільно» ставлять, якщо:

• урок проведено на низькому науковому та методичному рівні, студент виявив незнання фактичного матеріалу;

• практикант допустив грубі методичні помилки, внаслідок яких учні не засвоїли навчального матеріалу;

• мова практиканта не чітка, він не дотримувався вимог єдиного мовного режиму;

• дисципліна на уроці була погана, а практикант виявив безпорадність і не зумів налагодити її;

• поставленої мети на уроці не досягнуто.

Примітка. Головним критерієм оцінки уроків практиканта є рівень сформованості педагогічних умінь, передбачених програмою педагогічної практики.

13

Орієнтовна програма вивчення учнівського колективу

1. Загальні відомості про клас. Кількість учнів (стать, національність, вік). Коли і за яких обставин склався класний колектив. Загальні відомості про успішність, відвідування, дисципліну.

2. Структура класного колективу. Ступінь організованості колективу. Міцний, організований чи розрізнений клас. Товариські взаємини в класі. Чи є в класі групи, їх спрямованість, на якій основі вони склалися. Наявність окремих учнів, що особливо впливають на колектив (позитивний і негативний).

3. Спрямованість класного колективу. Чим живе клас, чи є спільна мета, спільні колективні інтереси (гуртки, ігри...) і як вони впливають на навчання. Суспільна думка в класі, взаємовідносини колективу і окремих учнів. Критика і самокритика в класі. Взаємовідносини з іншими класами.

4. Навчальна і трудова діяльність класного колективу. Ставлення до навчання і окремих навчальних предметів; у чому воно проявляється? Ставлення до праці. Почуття обов’язку і відповідальність за навчання. Ефективність і якість навчання і праці. Взаємодопомога в навчанні, трудовій діяльності.

Орієнтовна програма вивчення учнів

І. Загальні відомості про учня

Прізвище, ім’я, по батькові. Національність. Вік. Фізичний розвиток, стан здоров’я, в т. ч. нервової системи. Умови життя і побуту в сім’ї, взаємини в сім’ї, ставлення до дитини в сім’ї. З’ясування тих сторін сімейного виховання і побуту, які пояснюють особливості особистості учня. Найбільш важливі фактори біографії учня, які вплинули на його розвиток.

ІІ. Спрямованість особистості учня

1. Почуття обов’язку і відповідальності, їх вияви.

2. Інтереси і схильність школяра. Основне коло його інтересів і відображення їх у навчальній і позашкільній роботі. Навчальні інтереси, читацькі Інтереси учня. Проявлення і задоволення цих інтересів, їх глибина і стійкість.

3. Ставлення учня до навчання. Чи любить учень навчатися, що заставляє його навчатися, ставлення до різних навчальних предметів і різних видів навчальної роботи. Ставлення до успіхів і невдач у навчанні. Характеристика знань учня (глибина, міцність, наявність прогалин у знаннях і причини цього).

4. Ставлення до праці, участь у домашній роботі, в суспільній праці. Трудові зобов’язання, ставлення до них, їх виконання, навики праці, стиль праці (організованість, акуратність, самоконтроль, уміння планувати свою роботу).

5. Взаємини учня і класного колективу. Місце і роль учня в класі. Ставлення учня до життя класу (чи дорожить його честю), ставлення до успіхів і невдач

колективу, єдність з колективом або відірваність від нього. Участь в житті колективу. Чесність, правдивість, відвертість у стосунках. Ставлення колективу до учня: чи авторитетний він для товаришів, чи впливає він на колектив і як саме. Чи має близьких друзів, на якій основі вони здружилися, чи проявляє до товаришів увагу, чи надає їм допомогу і яку? Чи не має проявів егоїзму, заздрощів? Ставлення до вчителів, батьків.

6. Оцінка власної особистості. Переоцінює чи недооцінює себе.

Скромний чи характеризується зазнайством. Ставлення до своїх успіхів і невдач. Як реагує на повагу і покарання? Чи усвідомлює свої недоліки і чи намагається боротися з ними?

ІІІ. Вольові якості учня

Активність, ініціативність. Наполегливість учня. Ставлення до труднощів і як він їх перемагає, чи самостійно виконує домашні завдання, як часто звертається за допомогою? Чи проявляє

14

впертість, на якій основі і а якій формі? Витримка і самообладання, вміння управляти своїми почуттями, настроєм, уміння протистояти чужим впливам. Дисциплінованість. Стійкість, продуманість своїх переконань.

ІV. Емоційність характеру

Сила і глибина емоційних переживань, стійкість почуттів. Який настрій переважає? Жвавість чи млявість, уповільненість чи швидкість.